У день сміху, 1 квітня 2019-го, Антимонопольний комітет України зобов'язав Державне підприємство "Національний офіс інтелектуальної власності" скасувати процедуру закупівлі послуги з розробки проекту Національної стратегії розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності після 2020 р.
Даний проект у березні цього року було доручено розробляти Громадській організації "Український інститут майбутнього". Повного тексту рішення АМКУ ще немає, тому в чому точно полягає порушення, невідомо, але ця ситуація дуже добре показує стан реформи у сфері інтелектуальної власності України загалом.
Реформа загальмувала. Велику кількість законопроектів так і не було прийнято Верховною Радою України. І можна з упевненістю сказати, що нова стратегія потрібна, і навіть дуже.
Вона має бути ретельно опрацьована, оскільки саме цей документ буде взято за основу подальшої державної політики у сфері інтелектуальної власності. Хочеться сподіватися, що подальшу стратегію розвитку буде сформовано з урахуванням думок фахівців у цій сфері: патентних повірених, судових експертів, суддів, юристів-практиків, а також самих правовласників, винахідників, творців, заради яких і мають створюватися умови. А також з урахуванням аналізу причин гальмування реформи з чіткою пропозицією, як цього уникнути у майбутньому.
Щоб сформувати правильну стратегію, безумовно, потрібно оцінити стан сфери на момент її розробки. Наскільки сильно просунулася Україна в розвитку охорони інтелектуальної власності після Революції гідності? Чи позитивні ці зміни та чи правильний курс узято? Для відповіді на ці запитання необхідно зрозуміти, з якими проблемами та труднощами зіштовхувалася наша країна до 2014 р., і на якій стадії розвитку перебувала система правової охорони інтелектуальної власності.
Останні п'ять років втілювалися в життя Концепція реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні та Національна стратегія розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на період до 2020 р.
Проаналізувавши обидва вищезгадані документи, можна виокремити основні проблеми інтелектуальної власності України, визначені на державному рівні після Революції гідності:
- недосконала та інертна на зміни система державного управління сферою правової охорони інтелектуальної власності;
- відсутність істотного прогресу в адаптації нормативно-правової бази в сучасних економічних і політичних умовах (боротьба з "патентним тролінгом", інтернет-піратством, задоволення потреб ІТ-галузі, військово-промислового та агропромислового комплексів тощо);
- складні економічні умови;
- недостатнє нормативно-правове регулювання питань, пов'язаних із оцінкою прав інтелектуальної власності; методичною базою для визначення розміру збитку, завданого порушенням прав на об'єкти права інтелектуальної власності; ефективними механізмами обліку та впровадження у виробництво результатів інтелектуальної діяльності;
- не вирішено на законодавчому рівні питання електронної подачі заявок на реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності;
- недостатнє використання інноваційного потенціалу об'єктів інтелектуальної власності, слабке впровадження запатентованих винаходів і корисних моделей;
- низький економічний потенціал запатентованих винаходів і корисних моделей, дія яких не підтримується після п'яти років;
- недостатній рівень культури та усвідомлення питань інтелектуальної власності в українському суспільстві, що породжує, зокрема, досить високий рівень контрафакції та піратства, недобросовісної конкуренції;
- недобросовісна подача заявок на реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності.
Підсумовуючи останню "п'ятирічку", можна сказати, що станом на початок 2019 р. для вирішення зазначених проблем було розпочато низку дій, які не можна назвати завершеними.
Так, було ліквідовано Державну службу інтелектуальної власності України, але повну реорганізацію сфери держуправління в цій сфері так і не закінчено. На сьогодні так і не впроваджено прозорої дворівневої структури державної системи правової охорони інтелектуальної власності. При Мінекономрозвитку, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері інтелектуальної власності, так і не створено національного органу інтелектуальної власності, який виконував би окремі публічні функції (владні повноваження) з реалізації державної політики в зазначеній сфері. Було створено Національний офіс інтелектуальної власності з організаційною формою "державне підприємство". Однак, виходячи зі статуту та повноважень цього підприємства, його складно назвати тим органом, який мав бути створений ще до 2017 р.
При цьому система колективного управління майновими авторськими та суміжними правами зазнала серйозних змін. У травні 2018-го було прийнято Закон "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", що диктує нові умови.
Новим законом серед іншого встановлено, що збором, розподілом і виплатою винагороди авторам мають займатися організації колективного управління, які будуть утворені як громадські організації самими авторами та виконавцями творів та яким вони передадуть відповідні свої повноваження. Тепер лише ці організації від імені авторів творів можуть укладати договори з користувачами, узгоджувати розмір винагороди (роялті), збирати, розподіляти та виплачувати зібрану винагороду. На веб-сайтах таких організацій мають знаходитися в доступі фінансові звіти про їхню діяльність, правовласники зможуть мати свої онлайн-кабінети, через які зможуть отримувати всю інформацію про свої об'єкти та виплати по них. Але, на жаль, на сьогодні більшість можливостей, передбачених цим законом, так і не реалізовано на практиці.
Успішним можна назвати прийнятий Закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні", в якому закріплено ефективні способи боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет.
Гарний вплив на сферу інтелектуальної власності може справити й судова реформа, але нині це складно оцінити повною мірою, оскільки її не завершено, а Вищий суд з питань інтелектуальної власності ще не запрацював.
У сфері вдосконалення національного законодавства та його гармонізації з законодавством ЄС ситуація парадоксальна: підготовлено велику кількість проектів законів, але парламент у підсумку приймає лише деякі з них, що істотно гальмує процес. До одних із найважливіших неприйнятих проектів можна віднести:
- "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони географічних зазначень" (реєстр. №6023);
- "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної (промислової) власності" (реєстр. №5699);
- "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав у сфері інтелектуальної власності та захисту цих прав";
- "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони винаходів (корисних моделей)";
- "Про національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні".
Це лише частина проектів, підготовлених Кабміном, які так і не прийнято. Насправді їх набагато більше.
Тобто держава йде в правильному напрямі та намагається привести національне законодавство у відповідність із узятими на себе умовами Угоди про асоціацію з ЄС, але швидкість цих змін з кожним роком знижується дедалі більше й більше, про що вже неодноразово заявляли наші європейські партнери.
Можна з упевненістю заявити, що проблеми, з якими Україна входила в 2014 р., більшою мірою залишилися невирішеними та потребують їхнього врегулювання й сьогодні. Тому в наступній стратегії потрібно обов'язково проаналізувати причини такого провалу реформ і розробити шляхи їхнього вирішення.
Важливо, щоб серед інших до наступної стратегії ввійшли такі ідеї, як:
- створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, впровадження інновацій, функціонування інноваційної інфраструктури;
- формування інноваційної культури;
- визначення та впровадження неподаткового механізму стимулювання суб'єктів господарювання до впровадження винаходів і технологій;
- удосконалення системи економічного (податкового, кредитного, страхового) стимулювання суб'єктів господарювання до комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності та формування ринку таких об'єктів;
- прийняття законів відносно винаходів, корисних моделей, географічних найменувань;
- посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, а саме - санкцій ст. 229 КК України;
- реанімування інспекторів із інтелектуальної власності та розширення їхніх прав;
- завершення реформи відносно ефективної структури державного управління сферою інтелектуальної власності та ліквідація корупційних ризиків;
- завершення реформи в сфері організацій колективного управління;
- підвищення культури громадян щодо чужої інтелектуальної власності.
Можна з упевненістю заявити, що стратегія розвитку інтелектуальної власності на наступні роки необхідна Україні. Її слід формувати з урахуванням розробленого Всесвітньою організацією інтелектуальної власності "Керівництва з розробки стратегії в галузі інтелектуальної власності в країнах із перехідною економікою". У процесі підготовки має бути проаналізовано стратегії розвитку інших країн і взято найбільш удалі з них. Крім цього, треба проаналізувати причини настільки низької ефективності впровадження реформ і продумати, як уникнути подібного надалі. Прийнявши стратегію, необхідно затвердити її на найвищому рівні та чітко дотримуватися намічених дій і термінів їхнього виконання.