UA / RU
Підтримати ZN.ua

НОВІ АКЦЕНТИ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ

Країна відсвяткувала дев’яту річницю незалежності України. Уже менше року залишилося до першої ювілейної дати — десятиліття від дня проголошення незалежності Української держави...

Автор: Михайло Чечетов

Країна відсвяткувала дев’яту річницю незалежності України. Уже менше року залишилося до першої ювілейної дати — десятиліття від дня проголошення незалежності Української держави. Це буде значна історична віха, що вимагає як об’єктивного аналізу пройденого шляху, так і нових підходів в економічному розвитку країни.

Стратегічні завдання соціально-економічного розвитку чітко поставлені в Посланні Президента України Верховній Раді «Україна: поступ у ХХ століття — стратегія економічного й соціального розвитку на 2000—2004 роки» і розробленій на цій основі програмі Уряду. Але бурхлива динаміка суспільно-політичних та соціально-економічних процесів вимагає нових акцентів у проведенні економічних реформ.

Якщо, скориставшись термінологією кінематографу, спробувати відмотати плівку на дев’ять років назад і побіжно відстежити, що було зроблено протягом цього періоду, — то зроблено було чимало. Передусім забезпечено загальнофінансову стабілізацію на макрорівні. Доволі міцною залишається національна грошова одиниця. Приборкано карколомні темпи інфляції. В окремих галузях поволі починають вбачатися, хоч і незначні, хоч і досить скромні, однак усе-таки перші позитивні тенденції. За всіх негативних моментів внутрішній ринок насичений різноманітними товарами й послугами. Знято проблему товарного дефіциту й черг. Те, про що повсюди думали й говорили якихось вісім-дев’ять років тому, про можливість прийти в будь-який магазин і побачити на прилавку потрібний товар, а не шукати його під прилавком у знайомого продавця, — це теперішні реалії.

Але, попри всі вище названі позитиви, в економічному житті не розв’язано фундаментальних проблем. Це структурна перебудова економіки, що потребує величезних фінансових ресурсів, і, як наслідок, — украй деформованої структури виробництва з очевидним перекосом у бік галузей видобувної, важкої промисловості, військово-промислового комплексу. Це загальна криза неплатежів. Проблема проблем в економіці: як досягнуту на макрорівні стабілізацію опустити на мікрорівень, на рівень підприємств і оживити виробництво? Як зробити кредитні ресурси більш доступними для підприємств?

Видається, що без рішучих дій держави, без політичної волі розв’язання вкрай заплутаних, суперечливих економічних проблем може не мати перспективи.

Структурна перебудова і криза неплатежів вимагають колосальних грошових ін’єкцій. Де їх узяти і куди насамперед скерувати? Найчастіше погляди прикуті до закордонних кредитів та інвестицій. Хоча, маючи понад 10 млрд. доларів загальнодержавного зовнішнього боргу, треба бути дуже обережним, щоб не допустити його подальшого збільшення. Тим більше, якщо зовнішні кредити не будуть цілеспрямовано використані для структурної перебудови чи технічного відновлення пріоритетних галузей, а підуть на проїдання — покриття дефіциту державного бюджету.

Більш привабливими є приватні закордонні інвестиції. Але для стимулювання їх припливу потрібен у країні сприятливий інвестиційний клімат, одним із чинників якого є стабільне податкове законодавство — те, про що, на жаль, поки що можна лише мріяти.

Бачаться кілька аспектів розв’язання цієї проблеми. З одного боку, всі, кому тільки не лінь, справедливо нарікаючи на наше податкове законодавство, що душить виробництво в зародку, покладають надії на новий податковий кодекс, який загалом значно пом’якшує податковий прес на підприємства. З другого боку — щоб не зашкодити дохідній частині бюджету, зниження податків слід супроводжувати розширенням бази оподаткування, введенням у його сферу численних тіньових структур, які раніше уникали сплати податків. Усе це вимагає різкого підвищення ефективності роботи податкових служб, виведення їхньої діяльності на новий, якісно вищий рівень. Самий же податковий кодекс буде дуже ємним, акумулючим, систематизуючим документом на кілька сотень сторінок, який вбере в себе в перепрацьованому варіанті всі чинні законодавчі акти, що стосуються оподаткування.

Останнім часом висуваються дві тези, які, здається на перший погляд, взаємно виключають одна одну. Перша, начебто радикальна, — про дерегуляцію економіки, друга — консервативна, про посилення державного регулювання.

На мою думку, суперечності тут зовсім немає. Обидва вище названі процеси можуть розвиватися в паралельному режимі, не тільки не заважаючи, а навпаки, взаємно доповнюючи й посилюючи один одного, працюючи на єдиний позитивний результат. Дерегуляція — це різке зменшення бюрократичних перешкод на шляху реєстрації нових підприємств, підприємницьких і комерційних структур, розвитку малого бізнесу. Значне скорочення різноманітних дозвільних функцій держави, які породжують і провокують корупцію та чиновницьку сваволю.

А стосовно елементів державного регулювання економіки, то тут ідеться про інше. Це і державна політика в галузі приватизації, яка має на меті не лише форсувати темпи грошової приватизації для поповнення дохідної частини бюджету, хоча й цього не слід скидати з рахунку, а передусім шукати ефективного власника, спроможного не тільки ефективно керувати безгоспною державною власністю, а й інвестувати у виробництво свої власні кошти, яких не в змозі вкласти держава. Це і розумна митна політика, спрямована на захист вітчизняного товаровиробника, але тільки не за рахунок монополізації його позицій на внутрішньому ринку й ліквідації конкурентного середовища. Це й жорстка, але раціональна податкова політика, яка стимулює внутрішнє реінвестування, тощо.

Ілюзорна мрія про абсолютно вільну економіку, позбавлену будь-якого державного втручання, можлива тільки на папері. Ніде у світі в чистому вигляді її не реалізовано. Відмінність розвинених країн одна від одної тільки в одному — у рівні використання елементів державного регулювання економіки, та й край.

Сьогодні не можна обмежуватися загальними політичними установками та закликами. Потрібне системне керування економічним розвитком на базі науково обгрунтованих концепцій реформ, комплексний підхід до управлінської політики, орієнтований на людину як найвищу цінність. Від професіоналізму, ініціативи керівників та організаторів виробництва на всіх рівнях в остаточному підсумку залежить економічний успіх на підприємствах, у рамках галузей народногосподарського комплексу, в економіці загалом.

Не дивно, що шляхом радикальних перетворень наша економіка рухається ніби ривками. Вона не може поки що скористатися новими можливостями, які дає ринок, інакше, ніж протягом короткого періоду. Для подолання цих труднощів необхідні інституціональні зміни, зокрема формування системи фінансово-кредитних, юридичних відносин тощо. Усе це не можна просто запозичити у вигляді готових зразків у США чи в Західної Європи. Підприємці повинні самі усвідомити своє значення, а ринкові інституції — навчитися функціонувати. Поза сумнівом, політично краща дуже швидка трансформація, оскільки вона породжує інтереси, які перешкоджають поверненню назад. Проте очевидні й величезні труднощі на шляху прискорених перетворень.

Проблеми економіки, політики, соціальної сфери потрібно поставити в один ряд, розглядати й розв’язувати комплексно та взаємопов’язано. Давно вже потрібно змінити пріоритети. Економіка має превалювати над політикою, а не навпаки. Життєво необхідно встановити діалектичну взаємозалежність економічної політики й соціальної стратегії. Не можна сьогодні заплющувати очі й на те, що економічна політика практично втратила соціальну орієнтацію. Катастрофічно збільшується майнове розшарування. Практично немає середнього класу, який становить основу стабільності будь-якого суспільства. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходів.

За таких умов суспільна політика просто зобов’язана зробити крен у бік принципу соціальної справедливості. Слід не лише допомагати людям, які виявилися соціально незахищеними, а й вживати профілактичних заходів з метою недопущення подальшого погіршення їхнього становища, на чому постійно акцентує свою увагу Президент країни Л.Кучма.

Необхідно доповнити розвиток ринкових відносин державним регулюванням і соціальним контролем. Не треба боятися розумного державного протекціонізму. У ринок, тим паче цивілізований, можна ввійти з мінімальними втратами тільки організовано.

Головний шлях економічного оздоровлення країни — зростання обсягів інвестицій. І насамперед потрібно стимулювати внутрішні капіталовкладення. Другий напрям — це концентрація зусиль на ефективних точках зростання промислового виробництва, які й можуть стати головним двигуном економічного піднесення.