Або доступно про одну системну проблему та її наслідки для української економіки.
Уявіть, що з якоїсь причини до вас звернулися з пропозицією замінити чинного чемпіона світу з боксу в майбутньому двобої за цей титул. При цьому вам пообіцяли передати всі атрибути, які сприяють успіху чемпіона в боксі, а також позахмарну винагороду. Якщо ви, спокусившись, усе-таки вийшли на ринг, то майбутній результат бою очевидний. Адже навіть найкращих супутніх зовнішніх атрибутів і
мотивацій ще недостатньо для того, аби домогтися перемоги на ринзі; головне - це ваші особисті якості. У бізнесі ситуація аналогічна: самі лише сприятливі умови не забезпечать успіху компаніям на глобальному насиченому ринку, якщо вони самі не володіють необхідними для цього якостями.
В одному державному документі написано: "Уряд України визнає надзвичайну складність викликів, які стоять перед економікою країни та підприємствами, і прагне зробити все для розвитку сильного і конкурентоспроможного сектора МСП у майбутньому". Я - за, і двома руками! Але чому ж високопосадовці української влади продовжують стверджувати, що їхнє завдання тільки "розрегулювати" бізнес, а решта - це справа самих українських підприємців: "Нехай конкурують між собою - хто сильніший, той і виживе". Чому вони не беруть до уваги, що конкурувати українським компаніям доведеться не стільки між собою, скільки з більш досконалими зарубіжними конкурентами, захищаючи зокрема від їх "окупації" внутрішній ринок України? Щоб розібратися в тому, що відбувається, спробуємо відповісти на ряд запитань.
Чому проблема конкурентоспроможності стала для України такою актуальною саме останнім часом?
Українська економіка понад 70 років формувалася в умовах тоталітарного режиму й тотального дефіциту. Це позначилося на діловій культурі всіх її ланок, для якої характерні: низька якість продукції за її високої собівартості, низька продуктивність праці, екологічна недбалість, необов'язковість у ділових відносинах і т.ін. Водночас у розвиненому світі жорстка боротьба за споживачів спонукає компанії безперервно та системно вдосконалюватися, щоб не бути витісненими з ринку. У гонитві за конкурентоспроможністю компанії прагнуть обійти одна одну в частині задоволення споживачів, поліпшення умов для співробітників, соціально відповідального ставлення до суспільства і, звичайно ж, створення та застосування в себе досконалих систем управління (менеджменту).
Після розвалу Союзу Україна дуже швидко перескочила з дефіцитного в насичений ринок. Однак збереження масштабного російського ринку, який розвивався подібно до українського, дало їй можливість майже чверть століття ігнорувати необхідність фундаментальних змін, продиктованих новими для неї глобальними викликами. Це й визначило сьогоднішнє багаторазове відставання української економіки від рівня розвинених країн. Зміна у 2014 р. російського ринку на європейський оголила проблему та поставила уряд України перед необхідністю невідкладно вжити заходів для істотного підвищення конкурентоспроможності економіки.
Чому економіка не стане конкурентоспроможною без підвищення конкурентоспроможності окремих підприємств?
Розглянемо ще один приклад зі сфери спорту. Проводяться командні змагання, наприклад, з боротьби. Від чого тут залежить успіх команди? Гадаю, кожному зрозуміло - виключно від результатів її членів, які по черзі виходять на килим. Одні з них виграють, інші програють. І в остаточному підсумку визначаються місця їхніх команд у відповідному рейтингу. Аналогічні справи і з національними економіками. Тільки тут робочими багнетами є підприємці. Саме вони, програючи або виграючи на ринзі (ринку), визначають у підсумку стан і рейтинги національних економік.
Що ж у цьому плані характерно для основної маси виробників України? Їхня конкурентоспроможність критично низька: за експертними оцінками, відносно світових лідерів вони мають продуктивність нижчу до десяти разів, дефектність вищу до 1000 разів і в рази вищу собівартість продукції. А в частині рівня ділової досконалості (за 1000-бальною шкалою, прийнятою у світі) у рази відстають від європейських компаній. І потрібно визнати, що українська економіка не має шансів на процвітання без істотного підвищення конкурентоспроможності більшості своїх підприємств.
Чому недостатньо поліпшити тільки бізнес-клімат?
Уже стільки сказано-пересказано, що на розвиток бізнесу та його конкурентоспроможність в Україні негативно впливають: корупція, надмірне регулювання, ворожі податкова й банківська системи тощо. Однак останніми роками дискусії в частині поліпшення бізнес-клімату значно загострилися. І сьогодні вже можна стверджувати, що тут почали проглядатися позитивні перспективи: приймаються закони по боротьбі з корупцією, розрегулюванню бізнесу, упорядкуванню податкової системи та ін. (щоправда, не без сприяння з боку США і ЄС).
Влада, та й суспільство в цілому, сподіваються, що поліпшення бізнес-клімату забезпечить Україні розвиток бізнесу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. І це логічно. Однак таким шляхом конкурентоспроможність компаній можна підняти не вище рівня, який забезпечується їхньою реальною діловою досконалістю. Наявний рівень якої в переважної більшості українських компаній, як було зазначено вище, критично низький.
Чи можуть українські підприємці успішно конкурувати за умов глобального ринку самостійно?
У природі живі організми існують у звичних для них умовах. Якщо ці умови змінюються, вони змушені встигнути пристосуватися до змін або вимирають, як динозаври чи мамонти. Аналогічно й у бізнесі. Українські підприємства можуть зникнути, поступившись місцем інофірмам, якщо не встигнуть адаптуватися до нових умов насиченого ринку. А для цього вони повинні насамперед розуміти, що відбувається на насиченому ринку та що собою становлять їхні конкуренти.
На основі дослідження успішних європейських організацій Європейський фонд менеджменту якості (EFQM) сформулював концепції досконалості: лідерство через бачення, натхнення та чесність; досягнення успіху через таланти людей; додання цінності для споживачів; побудова сталого майбутнього; розвиток організаційних здібностей; використання творчості та інновацій; адаптивне управління; стале досягнення видатних результатів. По суті, це критерії ділової культури організацій у сучасній Європі. Кожна концепція забезпечена хорошими діловими практиками. На основі концепцій розроблено Модель досконалості (ідеальної організації), яка дає можливість порівняти з нею будь-яку реальну компанію та розробити програму вдосконалення на доступний для огляду період. Використання цих концепцій і моделі може бути досить корисним для українських компаній.
В останні десятиліття також прийнято ряд міжнародних стандартів на локальні цільові системи менеджменту, які відображають інтереси різних зацікавлених сторін. Це ISO 9000 на системи менеджменту якості (споживачі), ISO 14000 на екологічний менеджмент (суспільство), OHSAS 18000 на менеджмент професійної безпеки (працівники) і т.ін. Осмислене використання цих стандартів для вдосконалення цілісних систем менеджменту також може сприяти деякому підвищенню конкурентоспроможності українських компаній.
В Україні є позитивні приклади підвищення конкурентоспроможності на основі використання сучасних європейських підходів і практик. Так, понад 50 компаній відзначені сертифікатами EFQM "Визнана досконалість", 30 - є володарями Нагороди за досконалість Центральної та Східної Європи тощо. Однак це характерно тільки для незначної частини українського бізнесу. Що ж до більшості, то існують великі сумніви, що вони встигнуть змінитися самостійно, без підтримки з боку держави - залишилося надто мало часу, а проблем накопичилося досить багато.
Які проблеми заважають українському бізнесу зберегти місце на глобальному ринку?
Насамперед це неадекватне розуміння сучасних процесів, які відбуваються у світі в сфері якості, ділової досконалості та системного менеджменту. Керівники та фахівці компаній за весь період незалежності України одержували, як правило, неправильні установки при навчанні та подальшому освоєнні бізнесу. Їх привчили до того, що технічні регламенти - це основа конкурентоспроможності, тоді як вони до неї взагалі не мають стосунку. Стандарти, навіть якщо вони гармонізовані з європейськими, не гарантують конкурентоспроможності на європейському ринку, установлюючи тільки мінімальні для нього вимоги. А конкурентна боротьба на насичених ринках ведеться на рівні, який перевищує норми стандартів. Головне для успішної конкуренції - це продукція та її якість; але, крім якості, також важливі й інші показники: собівартість, продуктивність та ін. А приведення системи управління якістю у відповідність зі стандартом ISO 9001 - це лише перші з багатьох необхідних кроків для забезпечення конкурентоспроможності.
У результаті неправильного розуміння суті вдосконалення та стандартів на цільові системи менеджменту їхнє впровадження в Україні проводять, як правило, формально, часто тільки імітуючи вдосконалення. Через що реальна ефективність підприємств не підвищується, а в суспільстві формується стійке негативне ставлення як до стандартів, так і до систем менеджменту в цілому.
Усе це погіршується четвертою промисловою революцією (індустрія 4.0), у результаті якої конкурувати на глобальному ринку стане ще складніше. Також потрібно розуміти, що в розвинених країн було достатньо часу для поступового природного добору просунутих компаній і доведення ділової досконалості економік до рівня, спроможного забезпечити їм високу питому вагу ВНД і гідний рівень життя. Тоді як для України цей підйом потрібно здійснити в стислий термін та за умов помітної переваги конкурентів. А для вдосконалення компаніям необхідно опанувати принципово нові знання та кардинально змінитися, що неможливо зробити досить швидко.
Чому в українських топ-чиновників немає адекватного розуміння того, що відбувається?
Що казати про топ-чиновників у цілому, якщо навіть керівники Мінекономрозвитку, органу влади, який за визначенням покликаний бути головним епіцентром формування політики розвитку конкурентоспроможної економіки, неправильно зорієнтовані в цих питаннях. У їхній свідомості й досі головними факторами розвитку економіки та бізнесу залишаються: продукція, регламенти й стандарти. І вони переконані, що якщо до цього додати ще й дерегуляцію бізнесу, то в національній економіці все стане гаразд. Тобто вони дотепер не усвідомили, що сьогодні конкуренція компаній та економік у світі ведеться вже на рівні систем менеджменту, а не продукції. І саме вдосконаленню менеджменту потрібно приділяти особливу увагу. Але, сформувавшись за умов тотального дефіциту, в Україні практично ніколи не приділяли уваги розвитку менеджменту, орієнтованого на насичений ринок. Тому зрозуміти нові парадигми бізнесу в чиновників поки що не зовсім виходить. І вони продовжують плодити неадекватні державні рішення, що дезорієнтують як владу, так і бізнес. Керівники Мінекономрозвитку, не розрізняючи "регулювання" (у сфері безпеки) і "сприяння"
(у сфері розвитку), усі звернення з питань сприяння українським компаніям в удосконаленні, які до них надходять, дотепер продовжують спрямовувати для прийняття рішень у свій департамент технічного регулювання, в якому немає ні функцій, ні фахівців у цій сфері. У результаті і дезорієнтовані власники, і керівники українських компаній неправильно розуміють, що відбувається на глобальному ринку, як потрібно змінюватися, щоб не бути захопленими зненацька.
Іншим епіцентром, але вже в частині формування політики поліпшення якості та підвищення ефективності роботи держорганів управління, за визначенням є Національне агентство України з питань державної служби. Але, як і в Мінекономрозвитку, керівники цього відомства вважають, що це не їхні питання. А звідси й низька якість управління в більшості центральних і місцевих органів влади.
Які можуть бути наслідки?
Дуже сумні. Український ринок тотально можуть окупувати інофірми, їхня продукція та послуги. Але багато українських топ-чиновників і досі переконані, що сприяння підприємствам в удосконаленні - це завдання не державне. У зв'язку з цим хочеться поставити їм кілька запитань.
Якщо вони переконані, що ділова досконалість, а відповідно, і конкурентоспроможність вітчизняного бізнесу - це проблеми лише самих підприємців, тоді навіщо ж при мізерному держбюджеті в Україні витрачається стільки коштів на вирішення завдань, спрямованих на часткове забезпечення все тієї самої досконалості та конкурентоспроможності. Для чого витрачаються державні гроші на впровадження міжнародних стандартів на цільові системи менеджменту, на розробку технічних регламентів, які відповідають європейським директивам, і державних стандартів, гармонізованих із європейськими стандартами? Адже вирішення цих локальних завдань усе одно не врятує більшості українських підприємств, не вирішить проблем їхньої конкурентоспроможності, не захистить вітчизняний ринок від тотального завоювання просунутими іноземними компаніями.
Також не зрозуміло, для чого тоді нести витрати на розвиток експорту продукції? На стратегію розвитку МСП України до 2020 р.? І чи не є безглуздими витрати, пов'язані з дерегуляцією? Адже при низькому рівні досконалості більшості вітчизняних підприємств розрегулювання бізнесу, як і зниження рівня корупції слугуватимуть переважно просунутим зарубіжним компаніям, які за сприятливих умов витиснуть українських виробників і заповнять наш ринок.
Адже можна, не витрачаючи українських грошей на регламенти, стандарти та інше, просто запросити в Україну просунуті іноземні компанії та здати їм вітчизняний ринок. І нехай вони працюють за своїми регламентами та стандартами, задовольняючи українських споживачів, забезпечуючи роботою українських громадян і заробляючи прибуток своїм власникам. Навіщо ж тринькати державні гроші, яких і так не вистачає? А далі, за аналогією, можна замість українських органів управління запросити аналогічні зарубіжні інститути влади, замінити українські мистецтво та мову на іноземні... Тільки причому тоді Україна? Це вже буде просто територія, придаток розвинених країн. Вважаю, що український народ прагне не такого майбутнього.
Україна, як і будь-яка інша держава, що себе поважає, має потребу в автентичності, у наявності національних культури й мови, професійній проукраїнській владі та досконалих виробниках, спроможних задовольняти споживачів і на рівних конкурувати з іноземними компаніями як на своєму внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.
Як пов'язані ділова досконалість компаній та бізнес-середовище їхнього функціонування, і що з цього випливає?
У розвинених державах сприятливе конкурентне середовище формувалося від початку за підтримки влади, яка розуміла, що від ефективності бізнесу залежать і процвітання країни, і ставлення суспільства до влади. Водночас за умов насиченого ринку та конкуренції постійно вдосконалювалися й самі компанії.
В Україні ж після здобуття незалежності, з одного боку, не було досвіду створення сприятливого бізнес-середовища та відповідних фахівців, а з іншого - рішення приймалися в дусі "ери перерозподілу ресурсів". Тому в країні був сформований агресивний бізнес-клімат. А переважна більшість компаній так і залишилися недосконалими. Реального їхнього вдосконалення, достатнього для збереження на глобальному ринку, не було передбачено ні однією зі сторін.
У 2014 р., прийнявши європейський шлях розвитку, Україна (особливо за умов війни з Росією) стала гостро потребувати зовнішньої політичної та фінансової підтримки, насамперед з боку ЄС і США. Але в чому могли бути зацікавлені наші зовнішні партнери? У тому, щоб виростити для себе конкурентів? Звичайно, ні - це було б неприродно. Їхні інтереси насамперед: поширення свого впливу, одержання у володіння землі, розширення ринку збуту, придбання сировини, використання відносно недорогої кваліфікованої робочої сили тощо. На що іноземні партнери виділяли та продовжують виділяти Україні гроші? На вдосконалення та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств? Ні. Передусім на здійснення реформ і приведення бізнес-середовища у відповідність із прийнятою в них практикою. Адже в Україні вже працюють філії та дочірні підприємства інофірм, на наш ринок готові прийти ще багато інших зарубіжних компаній. Але наявні тут несприятливі умови їм, на жаль, не підходять. За таких умов може функціонувати тільки пристосований вітчизняний бізнес - йому нема куди подітися. У частині поліпшення бізнес-клімату інтереси українського та зарубіжного бізнесів збіглися: адже українські підприємці теж хочуть працювати в нормальних умовах. Однак потрібно розуміти, що, створивши в Україні сприятливий бізнес-клімат і не забезпечивши при цьому зростання ділової досконалості тутешніх підприємств, ми ризикуємо, що інофірми, особливо не напружуючись, витиснуть українських конкурентів з їхнього власного ринку.
Що потрібно зробити?
Питання сприяння розвитку в Україні масового руху за ділову досконалість та якість мають знайти відображення в державній стратегії розвитку. А однією з головних повинна стати реформа, спрямована на зміну нашої свідомості й підвищення рівня ділової досконалості вітчизняних підприємств, організацій та установ.
Чи готова до цього Україна?
Так, цілком. У країні вже накопичено досвід організації вдосконалення вітчизняних компаній. Отримано повноваження від EFQM на проведення оцінювання компаній і підтвердження їхніх рівнів досконалості, аж до видачі сертифіката EFQM "Визнана досконалість". Підготовлено експертів, які одержали європейське визнання. Відпрацьовано технології супроводу підприємств із метою їхнього вдосконалення та оцінювання. І підготовлено підприємства, спроможні бути взірцями для наслідування. Для широкомасштабного розповсюдження цього досвіду потрібні тільки розуміння та політична воля перших осіб держави.
Резюме
Зациклившись на продукції, регламентах і стандартах, а також на дерегуляції бізнесу, українська влада не приділяє уваги питанням ділової досконалості підприємств, від якої в остаточному підсумку залежить ефективність національної економіки. Щоб Україна зберегла незалежність, вона повинна стати сильною країною, змінивши свою ділову культуру, сконцентрувавшись на досконалості, як свого часу це зробили Японія, Німеччина та ряд інших розвинених держав. І хочеться вірити: те, що відбувається в економіці України, - це результат тільки некомпетентності, а не навмисного наміру, домовленостей та розрахунку.