Народжені бути рабами?
На початку 1991 року я зустрівся в Кремлі з Олександром Яковлевим (секретарем ЦК КПРС, народним депутатом СРСР, старшим радником Михайла Горбачова — президента СРСР). Момент був тяжкий. Микола Рижков (прем’єр-міністр СРСР) уже доповів Верховній Раді СРСР про катастрофу, що насувається: дефіцит платіжного балансу досяг 35 млрд. дол. США без перспектив покриття в найближчі роки. Дедалі більша нестача продовольства остаточно руйнувала віру в гласність і перебудову... Захопившись новим Союзним договором, Михайло Горбачов швидко втрачав свою популярність... Із січня 1991 року РРФСР Бориса Єльцина перестала вносити податки в держбюджет Союзу... Процес ішов, і невдовзі кров, нагадую, безневинних пролилася у Вільнюсі й Ризі... Менше ніж за рік ҐКЧП добив Радянський Союз...
Почав розмову з млявості змін в економіці й шкідливості нового Союзного договору (потрібно аварійно високими темпами трансформувати економіку, а цей документ почекає). Вихід бачив у швидкому розширенні самостійності підприємств і союзних республік — аж до незалежності. Був ошелешений відповіддю Олександра Миколайовича, який підтримав і «Саюдіс» у Литві, і народні фронти в Естонії та Латвії, і багато зробив для становлення в СРСР демократії. Почув приблизно таке: «Почніть із національно-культурної автономії. Використовуйте її для підйому України, не пориваючи з СРСР! А вже потім — до незалежності».
Політичний бедлам у нашій державі змусив видобути з пам’яті ці слова. І як тут не згадати, що більшість повстань рабів закінчувалася повним провалом через невміння повстанців налагодити управління країною. Хто ж був тоді правий?
Не тріпайте українцям нерви «трьопом» про ціни
Націю бентежить швидке зростання цін. Нас недоладно «заспокоюють» політичні керманичі, намагаючись укотре показати себе захисниками бідних. Помиляється Банкова, 5, пояснюючи у своїх посланнях зростання цін збільшенням соціальних виплат українцям. Грушевського, 12/2, надміру старанно реагує на неточні аргументи Банкової, 5.
Банкова, 5, «забуває», що в економіці логіка далеко не завжди підтверджується статистикою. Приклад: нестримне зростання цін на бензин мало б скоротити його споживання, зменшити кількість спроможних купити авто й полегшити трафік. Але ж ні! Продаж бензину не падає, кількість машин зростає, трафік ускладнюється. Тобто зміни на авторинку визначає не зростання цін на бензин, а інші, потужніші, чинники. Кажу про швидке зростання доходів українців, завдяки якому авто й бензин, що дорожчає, купують сьогодні аж ніяк не менше.
Перевіряючи логіку Банкової, 5, звернімося до таблиці.
Таки справді, за перші п’ять місяців поточного року соцвиплати злетіли з темпом 146% до відповідного періоду минулого року. І споживчі ціни піднялися небачено швидко — їхній індекс до січня—травня 2007 року сягнув аж 126%! Та 2005 року уряд Тимошенко першого призову підняв соцвиплати значно крутіше: до — аж дух спирає — 162%! Спростовуючи логіку Банкової, 5, споживчі ціни не гналися за соцвиплатами й зросли до «якихось» 114%. І таке нерівне, але значне відставання було шість(!) років поспіль, що підтверджує хибність позиції Банкової, 5. Про нерівномірність відставання говорить стрибкоподібна динаміка реального зростання соцвиплат — від 110% 2004-го до 133 — 2003-го.
Світ знає: зростання цін загалом спричинене потужними глобальними чинниками: подорожчанням нафти (через війну в Іраку?), скороченням пропозиції продовольства на світових ринках. Україна має мізерну (0,6% світового продукту) й відкриту економіку, а тому ніколи не зупинить на своїх кордонах дію глобальних чинників. Маємо, щоправда, свою національну особливість — швидке скорочення поголів’я великої рогатої худоби й свиней. Але воно йде ще відтоді, коли Юлія Тимошенко торгувала бензином і їй не йшлося про політику. Тож що з неї візьмеш.
Упевнений: прем’єр має протиставити світовому зростанню цін проривне поліпшення умов господарювання (що вона й почала робити). Це дасть істотне й стійке перевищення темпів зростання наших заробітків порівняно зі зростанням цін. Потрібен НЕП!
НЕП об’єднує політконкурентів
Ми — не раби, раби — не ми! Ми побудуємо ефективну державу. Адже навіть президент і прем’єр вже об’єдналися в розвитку міжнародних конкурентних переваг України й формують нову економічну політику — НЕП. Поки що йдеться про космос, авіацію, суднобудування, автомобільні шляхи. Поки що!
Роками політики не звертали уваги на розвиток міжнародних конкурентних переваг України. Сотні политих гіркими сльозами розпачу листів від бізнесу, профспілок, місцевих органів влади залишалися без відповіді. Але! Як сказав Спаситель наш Ісус Христос, «стукайте й одвергнеться вам». Керманичі нас почули й розвернулися до міжнародних конкурентних переваг України — до найефективніших кластерів (комплексів) економіки.
Корабели, моряки, рибалки першими ввійшли у ворота НЕПу. 20 травня ц.р. указом президента №463/2008 було введено в дію рішення РНБОУ щодо забезпечення розвитку України як морської держави. В основі рішення, підкреслюю, світовий досвід. Потім авіабудівники «пробили» указ №597/2008 про розвиток вітчизняного авіабудування.
Липень же почався приємними потрясіннями. Вже 1 липня прем’єр проводить засідання ради підприємців при Кабміні й прискорює порядок розгляду пропозицій бізнесу в уряді. 4 липня — тригодинний аналіз роботи суднобудівного комплексу (Миколаїв). Пропозиції директорів прийнято. Мінпромполітики разом із нами готує урядове доручення.
Потужно розвиваючи ініціативу президента, Кабмін 7 липня вносить у Верховну Раду проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»... У ньому — нова редакція ст. 13 дає старт становленню НЕПу. Корабели й літакобудівники отримають по 500 млн. грн. державних гарантій за своїми зобов’язаннями (за кредитами). Автошляховики — аж 4,3 млрд. грн. (було 800 млн. грн.), наше космічне щастя — «Південмаш» — на реалізацію проекту «Морський старт» отримає 522 млн. грн. держгарантій. До речі, вивчивши світовий досвід, корабели просили держгарантій разів сім. І після багатьох голодних років отримали величезні гроші.
І це не все! Специфічність держгарантій — у системному посиленні їхнього впливу на економіку. Адже, спираючись на них, директори не шукатимуть «живі» гроші в «ланцюгових псів» держбюджету — вони підуть по кредити в банки, які вміють добре рахувати витрати й результати, оцінювати ризики. Підуть у банки, які вміють і давати кредити, й забирати їх(!), захищаючи інтереси вкладників. Активізація співпраці бізнесів, включених до ст. 13 законопроекту, з банківською системою — лідером розвитку ринку й головним нашим учителем — підсилить ринкові позиції цих щасливчиків.
Дуже важливо, що держгарантія — мультиплікатор фінансування проектів. Знаючи про наявність держгарантій, замовники легше проавансують будівництво суден. Тому корабели, наприклад, мають можливість перетворити 500 млн. грн. держгарантій на 1 млрд. грн. «живих» грошей.
Зовнішньоекономічну значимість запропонованого важко переоцінити. Адже уряд виразно показує світовому бізнесу свою рішучість здійснити глибокі зміни в нашій економіці. Поліпшиться інвестиційний клімат в Україні. Приплив капіталу посилиться — обсяги виробництва зростуть — темпи зростання реальних заробітків українців прискоряться.
НЕП призупинено
Наша радість була нетривалою. 11 липня Верховна Рада підтримала Юлію Тимошенко як прем’єра. Але не підтримала запропонований нею ж бюджет. «Захисники» інтересів бідних вирішили відпочити від улаштованого ними ж політбедламу, відклали і НЕП, і розв’язання найважливіших соціальних питань. 30 млрд. грн. «заначки» завмерли в Держказначействі.
З позиції економіки ситуація виглядає так, що в запалі політичної боротьби з власним урядом президент розвалив увесь бюджетний процес, що для професійного економіста Віктора Ющенка виглядає щонайменше нелогічно.
Політика тут, на жаль, перемогла економіку. Проте боротьба триває. Наше діло справедливе — НЕП відбудеться!