Звідси випливає висновок про ключову роль систем управління в розвитку як конкретних організацій, так і України в цілому. Що система управління досконаліша, то ефективніші управлінські рішення, то адекватніше, швидше й більш узгоджено вони приймаються й виконуються. І тим більше шансів на успіх. Це стосується і підприємств бізнесу, й організацій публічного сектору, насамперед установ державної влади.
Однак в умовах всесвітньої глобалізації, при тотальному перенасиченні вже недостатньо мати лише хороші системи управління. Жорсткість економічної й політичної конкуренції спонукає кожну організацію зорієнтувати, скоординувати й мотивувати своїх співробітників на нетривіальні досягнення, перетворити їх на зацікавлений злагоджений і цілеспрямований колектив професіоналів-однодумців. А для цього потрібна відповідна поведінкова система, що визначає, для чого існує це співтовариство людей, які його місія й цінності, яким воно бачить себе в майбутньому, до чого має прагнути тощо. Доповнюючи традиційну систему управління, поведінкова система перетворює її на сучасну систему менеджменту (СМ), як це нині розуміють у розвиненому світі.
Тут доречно згадати актуальні для України проблеми, породжені узвичаєним впливом олігархів, насамперед присутність при владі несумлінних чиновників і вкорінену широкомасштабну корупцію, з якими, безумовно, потрібно боротися будь-якими засобами. Але, навіть усунувши всі ці проблеми (що надзвичайно важливо, як і складно), навряд чи можна буде побудувати успішну конкурентоспроможну Україну, не забезпечивши одночасно кардинального вдосконалення СМ більшості її організацій.
Що стосується конкретно бізнесу, то в глобальному насиченому світі давно вже склалося розуміння, що конкурентоспроможність компаній забезпечується не стільки продукцією або послугами (їх навчилися дуже швидко відтворювати конкуренти), скільки сучасними системами менеджменту. І компанії, які прагнуть підтримувати конкурентоспроможність, свої СМ постійно вдосконалюють. Але це стосується також і органів державної влади, які найбільшою мірою впливають на розвиток бізнесу, конкурентоспроможність і безпеку країни, рівень життя її громадян.
Не зайвим буде згадати, що навіть у колишньому Радянському Союзі, при його дефіцитній економіці, мали місце спроби вдосконалити системи управління. Були створені й одержали державну підтримку такі системи, як БВП (бездефектне виготовлення продукції), СБП (система бездефектної праці), ЯКНАРЗПВ (якість, надійність, ресурс із перших виробів), КС УЯП (комплексна система управління якістю продукції на базі стандартів) та ін. Увага питанням удосконалення приділялася як окремими передовими підприємствами, так і безпосередньо державою. Інша річ, що з низки об'єктивних причин це не принесло бажаного ефекту, але проблему все ж таки намагалися якось вирішувати.
У той самий час у країнах, які спочатку розвивалися в умовах глобалізації насиченої економіки, удосконаленню СМ і на рівні підприємств (організацій, установ), і на державному рівні постійно приділяли й продовжують приділяти досить істотну увагу. Чого вартий лише досвід Японії, що одержав розвиток у переважній більшості країн світу. Це широке використання різних статистичних і інших методів, управління, орієнтоване на якість, тотальне управління на основі якості, ощадливе виробництво тощо.
При цьому в зарубіжних країнах системи менеджменту вдосконалює не тільки бізнес. Яскравим прикладом тут може слугувати досвід емірату Дубай (ОАЕ), де Програму досконалості уряду розроблено ще в 1997 р. за ініціативрю віце-президента ОАЕ, прем'єр-міністра, правителя Дубаю Його Високості шейха Мухаммеда Бен Рашид Аль Мактума. Мета цієї програми - виступати як інструмент для розвитку й удосконалення державного сектору в Дубаї шляхом реалізації концепції загального управління якістю. Бачення - для досягнення досконалості світового класу в роботі державних органів, установ і відомств Дубаю. Досягнуті тут результати широко відомі й не потребують коментарів.
В останні десятиріччя в орієнтації й стимулюванні суспільства до вдосконалення систем менеджменту, у тому числі до формування сучасної ділової культури, активізувалися міжнародні організації. Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО) організовує розробку й приймає міжнародні стандарти на цільові системи менеджменту, використовувані практично всіма країнами світу. На різних континентах на основі узагальненого досвіду успішних організацій створюються фундаментальні концепції досконалості й моделі ідеальних організацій (у Європі концепції й модель досконалості формує EFQM, законодавець моди з досконалих організацій). ООН, у свою чергу, для гармонійного розвитку суспільства й задоволення різнобічних потреб не тільки сьогоднішнього, а й майбутніх поколінь людей розробила та визначила 10 принципів корпоративної соціальної відповідальності та 17 глобальних цілей сталого розвитку, що безпосередньо впливають на формування ділової культури в загальносвітовому масштабі.
Водночас в Україні в частині ділової культури й сучасних систем менеджменту ситуація вкрай критична. Є, щоправда, окремі приклади, коли просунуті компанії (переважно філії зарубіжних) застосовують у себе сучасні методи та намагаються освоїти просунуті методології менеджменту, такі як "Кайдзен", "Шість сигм", ТВВЗ, "Ощадливе виробництво" та ін. Але це швидше виняток, що не має помітного впливу на ситуацію загалом. У свою чергу, впровадження стандартів на цільові системи менеджменту здійснюється, як правило, недостатньо осмислено, формально й також не дає належного ефекту. Накопичений в Україні досвід удосконалення на основі концепцій і моделі EFQM не набув значного поширення через відсутність належної державної підтримки. А адаптовані Мінекономрозвитку до умов України 17 цілей сталого розвитку ООН не доведені до рівня підприємств і організацій шляхом імплементації в їхні системи менеджменту.
Одна з ключових причин такої ситуації - неповноцінна підготовка в Україні фахівців із менеджменту. А через відсутність фахівців, які адекватно розуміються на сучасному системному менеджменті, у нашій країні ще не склалося відповідного розуміння ні у владі, ні в бізнесі. Звідси й існуюче ставлення до ділової культури та системного менеджменту.
У результаті, приділяючи увагу таким проблемам, як вплив олігархів, корупція, держрегулювання, податки, кредитування тощо, у країні практично не займаються питаннями ділової досконалості організацій і підприємств на основі системного менеджменту, реформування ділової культури в цілому. Незважаючи на те, що згадані проблеми значною мірою зародилися й процвітають завдяки саме збереженій в Україні діловій культурі.
І хоча всі ми розуміємо, що не можна будувати складні споруди на болоті, попередньо його не осушивши, уже 27 років усе ж таки будуємо Україну на платформі застарілої й прогнилої ділової культури, сформованої ще при "соціалізмі" і тотальному дефіциті. І, як наслідок, "маємо те, що маємо".
Тоді як згадані цілі, принципи й концепції разом із моделлю - це по суті камертони, орієнтуючись на які, можна вибудувати Україну, про яку ми мріємо. І насамперед вони мають лягти у фундамент усіх наших реформ. 17 цілей і 10 принципів потрібно імплементувати в удосконалені системи менеджменту всіх осередків українського суспільства: організацій публічного сектора, насамперед державних установ і бізнес-компаній, зокрема МСП. І особливу роль в організації цієї діяльності в масштабах країни має відіграти влада. Це повинно стати одним з її пріоритетних завдань, знайти відображення в державних політиках.
Потрібно усвідомити, що час спливає дуже швидко, а разом з ним може розчинитися й усенародна підтримка нового лідера, без якої забезпечити зміну ділової культури України й суттєво наблизити її до ділової культури розвинених країн у короткий термін практично неможливо.