Усім нам, напевно, цікаво й небайдуже, як виглядає економіка України, наш рівень життя порівняно з іншими країнами. Враховуючи її нинішній кризовий стан, на хоч якісь оптимістичні підсумки сподіватися особливо не доводиться. Для таких порівнянь у нас досить часто використовують переведення вітчизняного ВВП, а ще частіше - зарплати, з гривні у долари за офіційним валютним курсом. Результати, звісно, виходять вражаючими, особливо на тлі змін нашого валютного курсу. Але такі перерахування за всієї їхньої простоти абсолютно некоректні. Вони суттєво спотворюють реальні співвідношення цих показників.
Значно реалістичніші такі порівняння на базі паритетів купівельної спроможності (ПКС) валют. Ці розрахунки між країнами світу дуже складні. Останній раунд таких порівнянь, у яких брала участь і Україна, проводився за 2011 р. Остаточні результати розрахунків було опубліковано наприкінці жовтня 2014 р. Але у нас вони залишаються практично невідомими.
Програма міжнародних порівнянь
Метою програми міжнародних порівнянь (ПМП) є одержання реальних часток і агрегованих співвідношень цін на широкий набір продуктів і послуг, що формують ВВП і його компоненти за кінцевим використанням, між країнами світу та приведення їх у порівнянний вигляд на базі прийнятого за основу американського (стосовно цихрозрахунків - міжнародного) долара.
Порівняння за 2011 р. були вже восьмим раундом цього проекту, розпочатого ще в 1970 р. Тоді в ньому брало участь тільки десять країн. А в останньому проекті - уже 199 країн і територій (Палестина, Гонконг, Макао). У ньому з різних причин не брали участі лише Аргентина, Лівія, Заїр, КНДР (яка взагалі не публікує ніякої статистики), Узбекистан і Туркменистан та кілька крихітних острівних держав. До його здійснення, організаційно керованого Світовим банком, були залучені ООН, МВФ, ОЕСР, Євросоюз, регіональні економічні комісії, Пенсільванський університет і, звичайно, національні статистичні служби, у тому числі й Держстат України. І основна робота в українському відомстві за цим проектом здійснювалася у двох департаментах - макроекономічної статистики і статистики цін. В останньому було спеціально створено відділ міжнародних порівнянь.
На практиці спочатку країн-учасниць було розбито на вісім регіональних груп, у яких за проміжну базу для збирання даних і проведення розрахунків приймалася одна з країн. Україна брала участь у групі країн СНД, і розрахунки спочатку проводилися з Росією. Очевидно, що в наступному раунді цього проекту нам треба шукати інше рішення. Отут можна було б запозичити досвід Грузії, яка в ПМП 2011 р. брала участь у розрахунках прямо, минаючи РФ.
Спочатку рекомендований перелік містив 2334 товари і послуги. Але це був свого роду ідеал. Практично у країнах кількість охоплюваних товарів і послуг була істотно меншою. Але вона давала змогу одержати цінові паритети у 26 групах і 105 підгрупах товарів і послуг, охоплюваних ВВП. Зрозуміло, що отримані приватні цінові співвідношення дуже різнилися й відрізнялися від валютних курсів.
У поясненнях до результатів порівнянь наголошується, що отримані паритети та об'ємні співвідношення з багатьох причин не можуть претендувати на бездоганність і абсолютну точність. У цьому плані мимоволі виникають сумніви щодо наведених нижче даних у таблицях стосовно Єгипту, на курортах якого побували й наші громадяни. Адже, попри наші гнітючі показники, все ж таки дуже сумнівно, що в цій країні душовий паритетний рівень ВВП у 2011 р. був на 28%, а в 2014 р. - на 25% вищий, ніж по Україні (або частка тіньового ВВП у нашій країні, що не враховується офіційною статистикою, значно вища. - Ред.).
Результати-2011
Хоча ПМП проводилася за 2011-й, а зараз уже середина 2015-го, і за цей період економічна ситуація в Україні значно погіршилася, а життєвий рівень населення відчутно знизився, і вже є порівнянні дані 2014 р., для з'ясування суті цієї програми слід повернутися до цифр цього раунду міжнародних порівнянь.
У 2011 р. ВВП України становив 1302,1 млрд грн, а кінцеві споживчі витрати домашніх господарств, що визначають наш життєвий рівень, - 875,6 млрд. Якщо перевести ці цифри в долари за тодішнім офіційним середньорічним курсом у 7,968 грн/дол., то одержуємо 163,4 і 109,9 млрд дол., або 3575 і 2404 дол. на душу населення відповідно. Це приблизно 300 і 200 дол. на місяць. Але фактично паритетні співвідношення були вищими: загалом за ВВП - у 2,32 разу, за кінцевими споживчими витратами домогосподарств - у 2,41 разу і за валовим накопиченням валового капіталу (для стислості в таблиці - інвестиціями) - лише в 1,16 разу. Нижче співвідношення за інвестиціями можна пояснити тим, що значна частина машин, обладнання купується за імпортом, за цінами, близькими до офіційного валютного курсу.
Як видно з табл. 1, загалом по світу паритетні показники на 27,8% перевищують курсові. Звернімо увагу на співвідношення двох найбільш економік світу - США й Китаю. Якщо дивитися за обмінними курсами, ВВП США (16,4% світового ВВП) був у 1,6 разу більшим за ВВП Китаю (10,3% світового ВВП), тоді як за ПКС економіка Китаю (14,9% світового ВВП) уже в 1,16 разу перевищує обсяг економіки США (12,9% світового ВВП). Звичайно, в розрахунку на душу населення співвідношення інші. За паритетами у США вони майже в 3,8 разу вищі, ніж у Китаї.
Важко усвідомлювати, що по Україні паритетний показник ВВП на 38% нижчий від середньосвітового рівня. Це прямий результат глобальної корупції та низького рівня державного управління, відсутності життєво необхідних реформ.
У більшості країн паритетні ціни нижчі за американські, прийняті за базу. Але в деяких країнах, переважно європейських, включаючи ФРН і Францію, і ще в Сінгапурі, Канаді, Австралії, на Бермудах і особливо в нафтовидобувних - Кувейті, Катарі, ОАЕ, паритетний рівень цін вищий за курсові співвідношення. І відносно непогані показники у Росії також в основному зумовлені доходами від видобутку й експорту газу та нафти.
Пізніші дані за 2014 р., опубліковані МВФ, наведено в табл. 2.
Звичайно, шокують співвідношення душового паритетного ВВП між Катаром і Центральноафриканською Республікою - вони різняться в
236 разів.
А в Україні, хоча її паритетний душовий показник ВВП порівняно з 2011 р. і трохи зріс, але, як і можна було очікувати, він "просів" і опустився за три роки з 38 до 43% нижче середньосвітового. І наша країна за цим показником посідає лише 106-те місце серед 187 країн. А за підсумками нинішнього року ми опустимося ще нижче.
Такі нерайдужні співвідношення щодо України недивні. Наш ВВП у 2013 р. становив лише 69,6% від рівня 1990 р. З усіх країн світу гірші показники лише у Судану та Еритреї. А світовий ВВП, за даними МВФ, за цей період зріс у 2,19 разу!
Що нам світить?
Дані ПМП актуальні ще й у тому плані, що в "Стратегії сталого розвитку - Україна 2020", представленій в указі президента від 12 січня 2015 р., серед найважливіших індикаторів її реалізації нам обіцяно, що 2020-го "ВВП (за паритетами купівельної спроможності) в розрахунку на душу населення, які розраховує Світовий банк, підвищиться до 16000 доларів США". І якщо виходити з того, що в 2014 р. душовий ВВП за паритетами становив в Україні 8668 дол., а цього року він скоротиться, за прогнозами, від 5,5 до 8–9,5%, то за його підсумками він досягне приблизно 7900–8100 дол. на душу населення. А на 2016 р. влада обіцяє нам його зростання аж на 2%. При таких реаліях у 2017–2020 рр. для досягнення обіцяної цифри в 16 тис. дол. Україні необхідні за ці чотири роки середньорічні темпи приросту ВВП на рівні 16,0–16,6% (!). Звичайно, дуже хотілося б вийти на такі показники економічного розвитку, але виникають великі сумніви в їхній реалістичності. За даними МВФ, в останні роки серед усіх країн світу найвищі темпи приросту ВВП спостерігалися, виявляється, навіть не в Китаї, а в Афганістані й зовсім маловідомій країні Папуа-Нова Гвінея, але все-таки вони були вдвічі меншими за наші сміливі обіцянки.
Близько до цієї проблеми стоїть ще одне завдання: серед стратегічних індикаторів реалізації президентської стратегії "Україна разом зі Світовим банком розробить показник добробуту громадян, визначиться з його цільовим значенням і проводитиме моніторинг цього показника".
Видається, що коли виходити з цілком обґрунтованої бажаності наявності такого індикатору та необхідності відстеження його динаміки, то це, швидше за все, має бути якийсь вартісний і не надто накручений показник. Ним міг би бути показник кінцевих споживчих витрат домогосподарств (становить 71% використовуваного ВВП), який щокварталу визначається у рамках розрахунків ВВП. Або ж з додаванням до нього величини індивідуальних споживчих видатків сектора загального державного управління (бюджетні видатки на освіту, охорону здоров'я, культуру, у такому разі він становитиме 82% ВВП). І для його моніторингу важливо, що ці дані в поточних і порівнянних цінах публікуються вже через 80 днів після закінчення кварталу.
Напевно, з нашого боку в підходах до його визначення мають брати участь Мінекономрозвитку, Мінсоцполітики, Держстат і вчені. Але ключова роль у методиці його визначення і відстеженні динаміки має приділятися Держстату. У нещодавніх змінах, які вносяться у положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (затверджені постановою Кабміну від
15 квітня 2015 р. №224), на це відомство додатково покладено "формування і реалізацію державної політики в сфері державної статистики". Але, очевидно, для цього керівництву зазначеного міністерства треба подбати про призначення голови Держстату України і його заступників, без затвердження яких уже майже вісім місяців функціонує центральний орган статистики країни. Навіть фізично керувати ним одній людині в ранзі виконувача обов'язків без заступників, не кажучи вже про моральну невизначеність, дуже складно. Невже для вирішення цього наболілого питання Айварасу Абромавічусу необхідні "поштовхи" з боку громадських активістів або "втручання згори" від перших осіб держави?
Що стосується згадування про необхідність розробити вищезгаданий показник добробуту спільно із Світовим банком, то, звичайно, радитися з цією міжнародною організацією було б корисно і потрібно. Та невже ми настільки безнадійні та обмежені, що не в змозі впоратися з подібним завданням самостійно? Слід додати, що публікації Світового банку, на відміну від МВФ, базуються не на показниках ВВП, а на показниках близького до нього ВНП - валового національного продукту, який у нас у макроекономічній статистиці національних рахунків не використовується. Розумний у гору, як говорить відома приказка, не піде, однак і обходити її десятою дорогою теж не має великого сенсу.