Рефлекс свободи - характерна реакція всіх живих істот, найважливіший з уроджених інстинктів (І.Павлов).
Не дивно, що основною причиною розвалу совка було тотальне пригнічення свободи. На даному етапі в українського суспільства немає чітко сформульованої національної ідеї, а в держави - глобальної стратегії розвитку. Для багатьох пострадянські роки - це роки згаяних можливостей і нереалізованих очікувань. Для декого - роки виживання. А чи могло бути інакше? Чи могли ми в 90-х роках минулого століття відразу після розвалу Союзу розвиватися по-іншому, наприклад, як Польща?
Пострадянський період можна охарактеризувати як біблійне ходіння євреїв пустелею, допоки не помре останній раб. Цей період "очищення", період "помирання рабів" супроводжувався побічним Ефектом Нагромадження у вигляді пострадянського законодавства та совкової бюрократичної машини.
Фактична свобода індивіда розвивається повільніше, ніж його уявлення про свободу (А.Камю).
Українське суспільство, яке еволюційно змінює своє ставлення до свободи, перебуває в постійному конфлікті із завжди архаїчними щодо суспільства Нагромадженнями. Результати останніх виборів президента є прямим наслідком цього конфлікту. Суспільство з новими горизонтами свободи вже розпочало процес люстрації архаїчних політиків і, за великим рахунком, усієї державної бюрократії. Можна припустити, що тільки зараз Україна виходить на той шлях, який Польща та країни Балтії розпочали тридцять років тому.
Людина за природою вільна (І.Кант).
Зворотним боком свободи є відповідальність. Саме тест на рівень відповідальності (за шкалою від безвідповідального до відповідального) показує й рівень свободи. Що можна сказати про рівень відповідальності в українському суспільстві? Скільки українських політиків подали у відставку чи пішли з політики внаслідок політичної відповідальності? Скільки корупціонерів самостійно звільнилися, тому що брали хабарі? Чи звільнився хоча б один співробітник МЕРТ або Мінфіну в результаті визнання своєї відповідальності за найзлиденнішу країну Європи?
Ідея права є свобода (В.Гегель).
Свободу як одну з найвищих соціальних цінностей не було включено до остаточної редакції ст. 3 Конституції України. Слід погодитися з В.Речицьким, що Конституція України зберігає патерналістський відтінок. Стаття 64 Основного Закону передбачає, що конституційні права та свободи не можуть бути обмежені. Таким чином, свободу звужено до меж, визначених Конституцією, у результаті чого відбувається зміщення від закону природи у бік закону права. Цей підхід збігається з уявленнями Ш.Монтеск'є, який указував, що в суспільстві, де є закон, свобода може полягати лише в тому, щоб робити те, чого хочеш, і не бути вимушеним робити те, чого не можна (за законом) хотіти.
Якщо виходити з того, що розуміння свободи склалося еволюційним шляхом, а наше законодавство оперує підходом, сформульованим ще у XVIII ст., то столітнє відставання України від розвинених країн має глибоке коріння у вигляді стану свободи нашого суспільства.
Патерналізм Нагромаджень відображений і в Кримінальному кодексі, де злочини проти держави (розділ І особливої частини КК) вважаються більш небезпечними, ніж проти особистості (розділ ІІ особливої частини КК). Але ж у розвинених країнах саме життя є головною цінністю.
Свобода є пізнана необхідність (Б.Спіноза).
Існування в Україні одночасно Господарського та Цивільного кодексів являє яскравий приклад неспроможності прийняти нові горизонти свободи без внутрішнього запиту на це. Цивільний кодекс України за своїм вільним духом випередив усвідомлення свободи пострадянським бюрократичним апаратом. Тому в чиновників і була потреба одночасно прийняти те, що так близько за духом до совка, - Господарський кодекс, архаїчність якого безперечна на тлі Цивільного кодексу України.
Не можна застосувати інструментарію цивілізованих країн в Україні, якщо українське суспільство ще не еволюціонувало до цього. Хоч би скільки Україна створювала антикорупційні органи, їх суть становитимуть люди, які працюють там, з відповідним уявленням про відповідальність та обов'язок. Тому праві ті, хто стверджує, що в Україні корупцію можна перемогти, виключно прибираючи умови для її існування, а не ганяючись за корупціонерами.
Завдяки розвитку технологій, доступності відвідування розвинених країн ми пізнали їхній рівень життя. Тепер нам залишилося усвідомити, що від цього рівня нас відокремлює ступінь свободи. Тому всі ідеї, яким варто слідувати, мають бути пов'язані з розвитком нашої свободи та руйнуванням усього, що її обмежує. Має підвищитися середня "температура" усвідомленості по країні, перш ніж ми зможемо домогтися в законодавстві та держуправлінні рівня західних країн, де свобода є найвищою соціальною цінністю. Задля справедливості слід зазначити, що Захід ішов до цих стандартів століттями, а нам необхідно розвиватися стрибками.
Тільки в умовах свободи енергія індивіда може проявитися в усій повноті. У свободі - головна пружина людського вдосконалення (Б.Чичерін).
Свобода - виняткова можливість діяти, відсутність зовнішніх перешкод руху. До таких зовнішніх перешкод слід віднести зайву бюрократизацію, низьку якість норм, високе податкове навантаження. Руйнування Нагромаджень є першочерговим завданням влади, якщо вона істинно дотримується ідеї свободи. Лише такі рішення, що руйнують Нагромадження, мають стати основою діяльності влади.
ВВП - об'єктивний показник стану свободи.
Зростання ВВП вище за рівень інфляції можливе в Україні за умови зниження обмеження свободи. Величезний негатив на зростання ВВП чинить надмірне податкове навантаження, яке набагато перевищує криву Лаффера.
За своєю суттю крива Лаффера - це візуалізація стану свободи в податках. Високі податки сприймаються як обмеження свободи та, з одного боку, пригнічують енергію творити (рухатися вперед), а з іншого - призводять до зростання ухиляння від сплати податків. Враховуючи інстинктивність свободи, ухилення при високих податках психологічно сприймається вже не як питання економії, а як питання "боротьби" за свободу. Тому результат високих податків завжди один і той самий - зниження надходжень до бюджету і стримування зростання ВВП. Зниження податкового навантаження, у першу чергу прямих податків на працю (ЄСВ), - ефективний стимул зростання ВВП.
Пригнічує зростання ВВП і постійне відчуття присутності правоохоронних органів, рейдерство та безкарне переписування інформації про власника в реєстрах, - це все форми обмеження свободи. Життєво важливою для України є негайна ліквідація податкової міліції та економічних відділів СБУ незалежно від створення альтернативних органів. Відправлення у відставку керівництва Мін'юсту за кожен факт неправомірного втручання в роботу різних реєстрів (рухомого майна, нерухомості, речових прав) створить необхідні умови для зростання ВВП.
Щорічно в Україні проводяться сотні тисяч різноманітних перевірок бізнесу. Ефективність цих перевірок сумнівна, про що свідчать їхні результати. Водночас, за заявами податкової, майже 98% усіх податкових надходжень здійснюються добровільно. Там, де є "жорстка тінь", ці перевірки не проводяться, а тому ніяк не впливають на надходження до бюджету або зменшення тіньової економіки (наприклад, тіньового обороту підакцизних товарів).
У такій ситуації річний мораторій на будь-які перевірки, за винятком питань, пов'язаних із трансфертним ціноутворенням і підакцизними товарами, а також у зв'язку з нещасними випадками, також створить необхідні для зростання ВВП умови. Один рік - достатній строк для проведення модифікації контролюючих органів під стандарти, що відповідають ідеї свободи. У цьому аспекті заміна податку на прибуток податком на виведений капітал (ПнВК) допоможе спростити та покращити адміністрування в податковій сфері, оскільки вона значно скорочує кількість оподатковуваних операцій, дозволяє автоматизувати віддалений контроль над основною частиною операцій і при цьому забезпечує оподаткування відповідно до волі платника податків - виводити кошти з бізнесу чи інвестувати.
Нагромадження - основна перешкода, яка стримує зростання ВВП. Якщо Україна хоче досягти за три роки щорічного зростання ВВП на рівні 10%, то прагнення до цього має стати національною програмою (стратегією). Кожне рішення та дія влади мають від початку тестуватися на відповідність принципу "а чи приведе це до +10% ВВП?". Модифікація системи оплати праці та пенсійного забезпечення бюджетників і чиновників у такий спосіб, щоб її основна частина була прив'язана до зростання ВВП вище за 5% на рік, буде стимулом ламати Нагромадження зсередини. Тому що кожний бюрократ тоді розумітиме, що, випускаючи нове совкове регулювання або перешкоджаючи скасуванню вже діючого, він втрачає значну частину своєї винагороди.
Свобода та персональна відповідальність мають стати універсальною гільйотиною для всього держапарату та законодавчих Нагромаджень.