Завершився монетарний 2016 рік. Рада Національного банку схвально оцінила діяльність його правління за минулий рік. Водночас Громадська колегія Ради НБУ висловила свою негативну позицію щодо оцінки грошово-кредитної політики (ГКП) Нацбанку. Рішення незалежних фахових експертів я особисто доніс членам Вищої експертної ради при Раді НБУ 23 лютого ц.р., а також членам Ради НБУ на засіданні 28 лютого під час заслуховування звіту та оцінки діяльності правління у 2016 р.
А що насправді відбувається в реальному соціально-економічному житті країни від реалізації такої ГКП? Спробую відповісти мовою цифр.
Насамперед хочу нагадати, що виконання правлінням НБУ Основних засад грошово-кредитної політики на 2014-й, а також на 2015 р. оцінювалися Радою НБУ незадовільно. Були всі підстави дати таку ж негативну оцінку роботи правління і 2016-го. Парадокс полягає у тому, що на минулий рік Основні засади ГКП фактично взагалі не затверджувалися, а правління НБУ у своїх пропозиціях стосовно розробки цього документа на 2016 р. (постанова №541 від 18 серпня 2015 р.) у вигляді "Стратегії монетарної політики на 2016–2020 рр." проголосило ціллю ГКП цінову стабільність. У такий спосіб НБУ відмежувався від проблеми економічного зростання в країні, забезпечення фінансової стабільності, регульованого валютного курсоутворення тощо, адже тепер беззаперечною метою є лише виконання показника інфляції (ІСЦ). Між іншим, до реалістичності цього показника у суспільстві виникає дедалі більше недовіри та застережень.
Своїми досягненнями у 2016 р. правління НБУ, звітуючи перед Радою НБУ, визначило: досягнення кількісної цілі щодо інфляції; збільшення обсягів міжнародних резервів; виконання кількісних критеріїв за Меморандумом з МВФ; дотримання режиму плаваючого валютного курсу; удосконалення операційної роботи; посилення підзвітності і прозорості ГКП.
Що ж насправді приховується за цими досягненнями?
Наводжу основні тези своїх виступів на Громадській колегії, Вищій експертній раді при Раді НБУ та засіданні Ради НБУ під час заслуховування звіту й оцінки діяльності його правління.
1. З огляду на тривалу відсутність Ради Національного банку, Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 р. не були затверджені, що створює юридичну колізію щодо оцінки їх виконання правлінням. Пропозиції останнього стосовно розробки Основних засад грошово-кредитної політики у вигляді стратегії на 2016–2020 рр. від 18 серпня 2015 р. не мають ніякого юридичного статусу, тому що їх не було затверджено Радою НБУ. Зважаючи на це, Громадська колегія відповідно до п. 3 ст. 9 Закону "Про Національний банк України" вважала, що в умовах зазначеної колізії найбільш прийнятним шляхом здійснення оцінки діяльності правління НБУ у 2016 р. є оцінка впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України.
2.Відповідно до ст. 6 закону про НБУ при виконанні своєї основної функції Національний банк повинен виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Стаття 1 визначає цінову стабільність як збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від трьох до п'яти років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін.
Протягом останніх п'яти років показник споживчої інфляції в Україні становив (у розрахунку грудень до грудня попереднього року): у 2012 р. - мінус 0,2%, 2013 р. - 0,5, 2014 р. - 24,9, 2015 р. - 43,3, 2016 р. - 12,4%. Між іншим, зростання цін виробників у 2016 р. становило аж 36%. Результати такого зростання українці відчують уже в першому півріччі цього року через чергове спустошення їхніх гаманців.
Наведене не свідчить про досягнення та підтримання цінової стабільності в державі протягом 2014–2016 рр. Таким чином, попри зниження темпів інфляції 2016-го, не можна вважати, що Національний банк виконав свою основну функцію, як це визначено ст. 6 закону про НБУ та ст. 99 Конституції України.
3. Жорстка грошово-кредитна політика та непрозора і невиправдана політика так званого очищення банківської системи призвели до кредитної кризи, відриву банківського сектору від реальної економіки і втрати довіри суспільства до Національного банку і банківської системи в цілому.
Національний банк декларує перехід до інфляційного таргетування, проте де-факто він обрав неефективні інструменти боротьби з інфляцією через жорсткі кількісні обмеження чистих внутрішніх активів і грошової бази (які навіть жорсткіші, ніж вимагає МВФ). Тобто по суті використовується режим таргетування монетарних агрегатів на дуже низькому рівні, який загострює кредитну кризу, перешкоджає економічному зростанню і водночас не є дієвим для валютної й цінової стабілізації внаслідок того, що споживча інфляція в Україні має немонетарну природу. У 2014–2015 рр. інфляцію було викликано девальвацією та зростанням тарифів, а 2016-го - також переважно адміністративними чинниками, зокрема тарифи на житлово-комунальні послуги за рік зросли на 47,2%, ціни на алкогольні напої і тютюнові вироби (через підвищення акцизів) - на 22,5%.
4. Де-юре НБУ декларував режим плаваючого обмінного курсу, а де-факто адміністративні валютні обмеження були навіть жорсткішими, ніж в умовах колишнього фіксованого обмінного курсу. Це призвело до значного звуження міжбанківського валютного ринку, що загострює ризики реалізації шоків будь-якої природи. У результаті обмінний курс упродовж 2016 р. знизився з 24,00 до 27,19 грн/дол., або на 13,3%.
5. Процентна політика має суттєві вади і з точки зору операційного дизайну, і з точки зору завищеного рівня ставок за пасивними операціями НБУ (за депсертифікатами), що руйнує мотивацію банків до кредитування і викривлює ринкові механізми грошово-кредитної сфери. Протягом 2016 р. загальний обсяг залишків за кредитами в економіку зріс лише на 1,7%. Статистичний ефект збільшення обсягу гривневих кредитів на 16,4% значною мірою зумовлено конвертацією кредитів в іноземній валюті у національну (залишки за кредитами в іноземній валюті у доларовому еквіваленті скоротилися на 20,5%).
6. В умовах грошового голоду у реальному секторі Нацбанк продовжував вилучати значні обсяги ліквідності з банківської системи. За минулий рік загальний обсяг розміщення депозитних сертифікатів Національного банку перевищив показник 2015-го і наблизився до 3 трлн грн, що навіть більше за розмір номінального ВВП. Щоденні залишки мобілізованих коштів протягом року у середньому становили 55 млрд грн. Обсяг річних емісійних витрат НБУ 2016-го за процентними виплатами по депсертифікатах становив близько 9 млрд грн. Зазначені процеси зумовлено підтриманням процентних ставок Національного банку на завищеному рівні. Попри зниження облікової ставки (яка з кінця квітня 2016-го дорівнює ставці за депсертифікатами на 14 днів) протягом року з 22 до 14%, її номінальний рівень перевищує інфляцію та є близьким до ставок за новими гривневими кредитами, наданими у корпоративний сектор. Більш того, у жовтні та листопаді 2016 р. середньомісячні ставки за такими кредитами були, за даними НБУ, все-таки нижчими (13,6 і 13,1% відповідно), ніж облікова ставка, що свідчить про ігнорування Національним банком ринкових процесів.
Така процентна політика Національного банку зумовила також підтримання на високому рівні дохідності ОВДП на первинному ринку (14,9% у середньому за 2016-й) і відповідне зростання держвитрат з обслуговування боргу. Також це призвело до значного нарощування банками портфеля держоблігацій: упродовж 2016 р. залишки ОВДП у власності банків зросли утричі - з
81,6 млрд грн до 255,5 млрд (з урахуванням облігацій, випущених для капіталізації Приватбанку). Таким чином, відбувається штучне блокування ресурсів банківської системи (вкладення в ОВДП і депсертифікати НБУ), які могли бути спрямовані у реальний сектор економіки.
Низька кредитна активність є одним з основних чинників продовження рецесії в економіці. За оцінками НБУ, приріст реального ВВП у 2016 р. становив 2,2%, що на тлі низької бази порівняння (протягом 2014–2015 рр. реальний ВВП скоротився на 15,8%, а у доларовому еквіваленті -– із 183 млрд дол. у 2013 р. до 90,1 млрд у 2015-му) є стагнацією. Приріст промислового виробництва у 2016 р. становив лише 2,4%, тоді як за два попередні роки відбулося його скорочення на 21,8%.
Унаслідок повільного відновлення промислового виробництва (у т.ч. через низьку кредитну активність і фактичну відсутність структурних реформ) обсяги експорту продовжили скорочуватися (на 4,1%), тоді як імпорт, після трьох років скорочення, у 2016 р. відновив зростання (на 3,9%). Як наслідок, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу зріс з мінус 189 млн дол. у 2015 р. до мінус 3,4 млрд 2016-го. Високі процентні ставки не давали можливості активізувати виробництво для імпортозаміщення, тож шанс розширити внутрішнє виробництво внаслідок значної девальвації гривні у 2014–2015 рр. було втрачено. А саме імпортозаміщення могло б стати ключовим драйвером валютної та цінової стабільності і водночас стимулювати економічне зростання.
7. Діяльність правління НБУ щодо очищення банківської системи, яка призвела до ліквідації більш як 90 банків з українським капіталом, проявилася, зокрема, й у втраті значної частини активів банківської системи, заощаджень населення та коштів суб'єктів господарювання, зниженні кредитної активності, зменшенні грошового мультиплікатора, збільшенні боргового навантаження на бюджет і втраті довіри суспільства до банківської системи. Загальні прямі збитки, завдані державі і суспільству такою політикою "очищення", перевищують, за різними оцінками, 500 млрд грн. Стає дедалі очевиднішою необхідність здійснення незалежного аудиту ефективності такої політики і підрахунку загальних прямих і непрямих втрат для країни.
Враховуючи викладене, експертне середовище, в тому числі Громадська колегія Ради НБУ, пропонувало Раді Національного банку визнати, що грошово-кредитна політика у 2016 р. мала негативний вплив на стан соціально-економічного розвитку країни, а діяльність правління НБУ у сфері банківського регулювання і нагляду негативно впливала на стан фінансово-банківської системи.
Проте Радою НБУ така оцінка не була врахована, натомість у прес-релізі зазначено: "Незважаючи на фінансово-економічні труднощі нашої держави, Національний банк України зміг мобілізувати всі ресурси і виконати головну ціль, визначену Основними засадами грошово-кредитної політики на 2016 рік".
Висновок. Поки що монетарна влада не враховує думки фахової громадськості. Так, у червні 2016 р. всеукраїнською науковою спільнотою і практиками банківської системи було розроблено проект Стратегії розвитку банківської системи України на 2016–2020 рр. Цей документ було розглянуто і схвалено комітетом ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності та направлено до НБУ і КМУ. Реакція з боку Національного банку - нульова. Наприкінці 2016 р. незалежними експертами із числа 33 докторів наук і десятків кандидатів наук було підготовлено і надіслано до Ради НБУ пропозиції до Основних засад ГКП на 2017 р., які принципово відрізнялися від проекту правління НБУ в частині підтримки економічного зростання. Проте остаточний (затверджений) варіант Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р. і середньострокову перспективу у ключових моментах виявився максимально наближеним до пропозицій правління НБУ - політика інфляційного таргетування, плаваючий валютний курс, вилучення грошових ресурсів із банківської системи через державні цінні папери тощо. Незалежну та обґрунтовану оцінку діяльності правління НБУ у 2016 р. і запропоновані пропозиції Рада НБУ, на жаль, не взяла до уваги. Так, це її право. Але чи покращиться від цього соціально-економічне життя в країні найближчим часом, тепер уже на персональній відповідальності членів Ради, адже таку монетарну політику правління НБУ на 2017 р. схвалила новостворена Рада Національного банку.