Чи є це важливим внеском у забезпечення майбутнього економічного зростання? У тих, хто так вважає, логіка, вважаю, така. Відомий економіст і філософ Ф. фон Хаєк вважав, що донесення до підприємців невикривленої інформації про те, де відкриваються хороші можливості для заробітку, є найважливішою функцією цін. Критикуючи Кейнса, Хаєк стверджував, що кейнсіанська політика призводить до інфляції, і підприємці стають дезорієнтованими, тому руйнується внутрішній механізм роботи ринків. Хаєк вважав, що саме інформування підприємця через ціни про те, куди слід спрямовувати зусилля, щоб добре заробити, є найважливішим стимулом для розвитку виробництва. Отже, якщо протягом кількох років забезпечувати стабільно низьку інфляцію, то накопичені заощадження приведуть до зростання інвестицій, які забезпечать зростання економіки.
Точка зору гідна поваги. Але в мене одне запитання: коли в наших умовах настане це "прекрасне далеко"? Врахуємо низький кредитний рейтинг України, який підвищуватиметься повільно (рейтингові агентства - консервативні інертні структури), обережність інституціональних інвесторів, суттєво гірший інвестиційний клімат, ніж у країнах Східної Європи, перманентно присутні інфляційні очікування. У найбільш оптимістичному варіанті, за відсутності зовнішніх і внутрішніх шоків, серйозних інвестицій, зумовлених низькою інфляцією, які запустять бурхливе зростання економіки України, доведеться чекати років п'ять. Швидше за все, усі десять.
Повернімося в сьогодення. Цілі по інфляції досягнуто завдяки жорсткій монетарній політиці. Які побічні ефекти? Шість місяців поспіль зниження промислового виробництва. Обвал промвиробництва в листопаді 2019-го порівняно з листопадом минулого року бентежить - мінус 7,5%! Наслідком падіння промвиробництва стало зростання безробіття: у листопаді кількість безробітних збільшилася на 11,4% порівняно з жовтнем. Розпочинати зниження облікової ставки потрібно було в травні-червні, коли стало зрозуміло - 2019 р. буде низькоінфляційним. Крок зниження ставки мав бути більшим. Нещодавнє зменшення ставки до 13,5% - запізнілий пів захід (в аспекті розвитку реального сектору економіки). Якщо дисконтна ставка більш як удвічі вища за споживчу інфляцію (а ще й дефляція в промисловості), негативна динаміка промислового виробництва цілком логічна.
На 21 грудня із загального обсягу ОВДП в обігу, а це 816 млрд грн, на балансі банків - 328 млрд. Дохідність по ОВДП орієнтується на дисконтну ставку, - протягом двох третин року ставки по ОВДП перебували в коридорі 15–18% річних. Висока дисконтна ставка призвела до стагнації кредитування реального сектору економіки. У банків немає резону кредитувати економіку. У них є ідеальний за дохідністю та ризикованістю альтернативний інструмент - ОВДП. Не дивно, що 40% держпаперів, які перебувають в обігу, - на балансі банків. Доходи банків за ОВДП - це витрати держбюджету. Є ще й депозитні сертифікати НБУ, дохідність за якими також орієнтується на дисконтну ставку. На 21 грудня по депозитах овернайт середньоденна заборгованість становила 14,9 млрд грн, середній розмір залучення в депсертифікати на 3–15 днів становить 40 млрд. Цього року банки отримали дохід за депсертифікатами в сумі 8,64 млрд грн, виплачений Національним банком.
Ще одним наслідком високої ставки НБУ (через дохідність по ОВДП) стала різка ревальвація гривні, - обсяг вкладень нерезидентів в українські держпапери цього року виріс у 17 разів, або на 100 млрд грн (в еквіваленті)! У підсумку офіційний курс від початку року зміцнився майже на 15%.
Заміна частини зовнішнього держборгу внутрішнім, "подовження" держборгу та здешевлення (з кінця літа) - позитивні моменти. Але не зумовлене об'єктивними макроекономічними причинами різке зміцнення гривні знизило конкурентоспроможність продукції українських експортерів. Що негативно впливає на дефіцит зовнішньої торгівлі товарами, який за підсумками десяти місяців становив 8,5 млрд дол. (на 5,8% більше, ніж за десять місяців 2018-го). Ще одним наслідком ревальвації став дисбаланс у держфінансах, що стався через падіння надходжень до держбюджету за статтями доходів, які залежать від курсу.
Нівелювати негативні наслідки надмірної ревальвації гривні міг би НБУ. Якби активніше викуповував валюту в резерви, які можуть дуже знадобитися наступного року для виплат за зовнішнім держборгом.
Найтривожніше - країна збільшила залежність від міжнародних фінансових спекулянтів. Залишається лише сподіватися, що світова економіка уникне турбулентності в найближчі 3–4 роки, коли ми будемо дуже вразливі до різких відпливів капіталу з ринків, що розвиваються. До речі, валовий зовнішній борг у третьому кварталі виріс на 4,4 млрд дол. порівняно з другим. У тому числі й за рахунок вкладень нерезидентів в ОВДП (у третьому кварталі - на 1,8 млрд дол.).
Пропоную читачам самим визначитися, що важливіше - досягнення цілі з інфляції та поліпшення структури держборгу чи падіння промислового виробництва та різке ускладнення становища експортерів (а експорт - це майже половина ВВП України). До другої групи факторів додамо падіння промислових цін, наслідком чого може стати зниження капітальних інвестицій (навіщо інвестувати, якщо промисловість входить у штопор?) і уповільнення оптового товарообігу. Якщо тенденція зростання безробіття збережеться, слід очікувати зниження зростання реальних доходів громадян. Наслідком буде уповільнення темпів роздрібної торгівлі, що є другим за вагомістю фактором зростання ВВП України (у третьому кварталі темпи його зростання були нижчими, ніж у другому).
Коротко про стратегію розвитку економіки
Побічні ефекти неоптимальної монетарної політики зумовлюють цілі та стратегію розвитку економіки. Зміцнення гривні (не підкріплене макроекономічними передумовами) знижує конкурентоспроможність української продукції. І не тільки на експортних ринках, а й на внутрішньому, звідки вона почне витіснятися імпортом, який став дешевшим. Тому немає більш важливого завдання розвитку, ніж підвищення конкурентоспроможності української економіки. Українські фірми повинні навчитися домагатися переваг не лише за рахунок цінової конкуренції, а й за рахунок інновацій - створення нових товарів і нових підходів в організації бізнесу.
Банківська система не може існувати сама по собі та сама для себе. Вона повинна стати ефективним засобом досягнення економічних цілей держави. Перша мета - перехід від моделі рентної економіки, заснованої на експорті сировини та напівфабрикатів, до високотехнологічної економіки, яка базується на інноваціях і знаннях. Друга мета - забезпечення вже зараз високих темпів зростання економіки.
Для вирішення першого завдання потрібен час. За зваженими оцінками, близько десяти років. Протягом цього часу Україні дуже знадобляться підприємства звичного нині технологічного укладу, які платять сотні мільярдів гривень податків і на яких працюють мільйони громадян. Тому не варто створювати їм "кредитний голод" і знижувати їхню конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
"У цілому курс дуже сильно залежатиме від того, що відбуватиметься з економікою. Якщо в нас економіка зростатиме високими темпами, це приведе до того, що курс продовжить зміцнюватися", - сказав в інтерв'ю заступник міністра розвитку економіки, сільського господарства та торгівлі.
Що відбувається з економікою, ми бачимо на сайті Держстату - у розділах "Промпродукція", "Зовнішньоекономічна діяльність", "Зайнятість і безробіття".
За великим рахунком, увесь фокус, що відбувається цього року, базується на двох факторах - Національний банк завдяки жорсткій політиці створив дефіцит гривні (що забезпечило досягнення цілі з інфляції), Мінфін, користуючись високою дохідністю ОВДП (яка орієнтується на дисконтну ставку НБУ), організував велику пропозицію валюти. Де тут розвиток реальної економіки? Думайте, панове! 2020-й - рік металевого пацюка! Не пухнастого, а дуже жорсткого.