Коаліціанти дотрималися пристойності - посада голови НБУ якщо й була предметом торгу, не опинилася в пакеті посад, призначення на які стали підсумком місячних переговорів. Принаймні поки що, і це, якщо судити за виставленим напоказ фасадним боком процесу.
Утім, це не знімає ключової проблеми Національного банку - відсутності реальної незалежності та, як наслідок, найгострішого дефіциту довіри до відомства, а також до банківської системи та національної грошової одиниці, які він курирує. І це - найгостріший головний біль не лише Нацбанку, а й усієї країни та її економіки. Проблема, за існування якої разом із головою НБУ повною мірою несуть відповідальність глава держави і прем'єр-міністр. А от розплачуються підприємці та прості громадяни.
Цілком може бути, що під час переговорів президент Порошенко зумів зберегти пост голови НБУ у власній квоті та вирішив (як мінімум, поки що) залишити його за власною креатурою - Валерією Гонтаревою. Але ймовірніше, що Нацбанк вирішили поки що не "розмінювати" через небажання зайвий раз дражнити функціонерів МВФ, для яких незалежність центробанку (хоча б формальна) - одна з ключових і неодмінних умов.
Законодавчі зміни до профільного закону, спрямовані "на посилення бази для управління та автономії НБУ", спеціально прописані в нинішньому меморандумі з фондом і містяться серед його структурних маяків. Утім, аналогічні за задумом пункти були й практично в усіх попередніх угодах. І що?
На жаль, з незалежністю та автономністю в Національного банку України справи йдуть, м'яко кажучи, не дуже. З одного боку, це об'єктивна даність: у сформованих вітчизняних реаліях відомство до неї й саме далеко не готове. Немає ні належної прозорості, ні належної інституціональної зрілості (хоча за українськими мірками її й можна було б вважати досить високою, якби не надзвичайність ситуації, що склалася). Процедури оперативної взаємодії з урядом (і, зокрема, з Мінфіном) теж до кінця не формалізовані та не відпрацьовані. Із цієї причини чимало конфліктів між урядом і НБУ як виникали в колишні часи, так і трапляються нині.
У тому, що безумовна підпорядкованість голови Нацбанку прем'єр-міністру - "абсолютне зло", країна переконалася в перші ж постмайданні місяці роботи "уряду камікадзе". "Спадщину" Кубіва, а точніше, його куратора Яценюка, ще довго доведеться розгрібати й Нацбанку, і банківській системі, а відпрацьовувати - всій економіці та громадянам. Заборгованість обмеженого переліку банків за стабкредитами та рефінансуванням, яка зросла до більш як 100 млрд грн, як і масована емісія гривні на покриття бюджетних потреб стали дуже серйозними факторами першої в нинішньому році - весняної - хвилі девальвації, що вилилася в падіння курсу національної валюти з 8,2 до 12 грн за долар (майже 50%).
Схоже, у той момент прем'єр був навіть радий розстатися зі своїм ставлеником на посту голови НБУ. Якось уже надто легко він поступився цією посадою новообраному президенту Порошенку. І хоча висування головного банкіра - прерогатива глави держави, це зовсім не означає, що той, хто обіймав цю посаду до його обрання, має автоматично складати повноваження. Не слід забувати, що відповідно до закону про НБУ його голова має обиратися на сім років (стаття 18), і потрібні дуже серйозні підстави для зняття його з посади. Звичайно, якщо фігурант не пише заяви "за власним". Умовили, виходить, "по-тихому". Очевидно, що купа проблем, які накопичилися в банківській системі вже на той момент, виявилася надто складною та непідйомною навіть для "генія" нинішнього українського прем'єра, тому він і вирішив "відійти убік".
Інший "геній" - президентський - цього, вочевидь, не дуже зрозумів. Аж так уже хотілося взяти Нацбанк під крило, що Кубів згодом навіть опинився в передвиборному списку БПП, одержавши імунітет від будь-яких "зайвих" запитань правоохоронців. І не менше хотілося мати на Інститутській свого особистого ставленика (та ще такого, який має хороші контакти із людьми, що працюють під вивіскою Rothschild і нібито займаються нині продажем президентських активів). Інакше розважливий Порошенко не кинув би на амбразуру боротьби з палаючими одночасно валютно-курсовою, грошово-кредитною та фінансово-банківською кризами людину без достатніх для цього компетенцій.
І річ зовсім не в тому, що ця справа не жіноча (жінок навіть із дуже бойовими чоловічими характерами в українській політиці та коридорах влади предосить). Таких характеристик Гонтаревої, як живий розум, незалежність оцінок і суджень, жорсткість і прагматичність у підходах, хороший бекграунд роботи та зв'язки в західних фінансових структурах, а також успіхи в управлінні власним інвестбанком, - цих якостей цілком могло б вистачити для управління та реформування Нацбанку у відмінні від нинішніх часи. Але тут і брак досвіду управління комерційним банком, і повна відсутність досвіду роботи в держструктурах, та ще й без належної професійної командної підтримки, заздалегідь прирекли пані Гонтареву на вердикт: "Не справляється", який винесли нині практично всі наші співрозмовники. За всієї людської симпатії до Валерії Олексіївні, такі її якості, як емоційність та імпульсивність у прийнятті рішень, цілком можна було б розцінювати, як достоїнства, якби йшлося не про посаду головного банкіра країни, де вони обертаються факторами схильності до маніпулятивного впливу.
Характер у нинішнього голови Нацбанку, звичайно, є. І "мийки" з "конвертами" вичищаються, і хворі структури закриваються… От тільки все одно при цьому застосовується вибірковий підхід (про приклади - нижче). Треба сказати, що рефінансування за нинішнього керівництва НБУ роздається далеко не так легко, як за попередника. Свідчення цьому - опубліковані DT.UA дані із заборгованості банків перед НБУ станом на 1 листопада ц.р. (рефінансування плюс стабкредити). Примітно, що загальна їх сума з моменту відходу Кубіва (принаймні до початку минулого місяця) залишалася практично незмінною - не набагато більше 100 млрд грн. Хоча й тут не можна виключати, що це досягнення треба ставити в заслугу не так Інститутській, як МВФським функціонерам - занадто великі скандали бушували в Києві на рефінансовому ґрунті під час літнього чотиритижневого перебування місії фонду в українській столиці.
Наші співрозмовники підтверджують, що саме небажання видавати рефінансування є однією з головних "лютих" претензій власників і керуючих більшості українських банків до людини на прізвище Гонтарева. Однак і тут не обійшлося без "особливих випадків". Ще на початку вересня від джерел DT.UA надійшла інформація, в яку ми спочатку й не повірили: Валерія Олексіївна все-таки "не змогла встояти перед чарівністю та здатністю переконувати" Петра Олексійовича, який начебто змусив її видати понад три мільярди одному з банків дутого аграрного барона на прізвище Бахматюк. Складно сказати, що пов'язує цих людей, але сестра Бахматюка на прізвище Василюк навіть значилася в передвиборному списку під номером 108, що здавався до виборів прохідним. Вона ж, до речі, очолює наглядові ради двох ключових активів брата - ТОВ "Авангард" і " VAB-Банку".
Під час вересневого інтерв'ю ми не могли не поцікавитися цією обставиною в голови Нацбанку особисто. Тоді Валерія Олексіївна відкинула можливість видачі стабкредитів будь-якій з фінустанов, що належать згаданому вище персонажу, заявивши, що видається тільки стандартне рефінансування на щотижневій основі. Навіть якщо банкірське слово й не граніт, то підпис точно має бути вартим паперу, на який ставиться (навіть якщо цей папір - національні грошові знаки), - як не повірити?
Яким же було наше здивування, коли при ознайомленні з даними банківської звітності на сайті НБУ ми виявили, що зобов'язання за статтею "кошти банків" установи під вивіскою "Фінансова ініціатива" (також належить О.Бахматюку) у третьому кварталі зросли, не багато не мало, на понад 3 млрд грн (нічого собі "стандарти"!). Так, залучені кошти вилилися для "ФІ" у загальне зростання активів за третій квартал на 4,2 млрд грн (майже в 1,4 разу, причому найістотніше збільшення було зафіксовано за статтями "Торгові цінні папери" (на 2,05 млрд грн), а також "Кредити і заборгованість юросіб" (на 2,72 млрд грн). І це все - в умовах падіння ВВП і стагнації кредитування!
При цьому опитування обізнаних учасників ринку свідчило: ліміти на "ФІ", що працює як пилосос для фінансування бізнесів свого власника, на ринку давно закрито. І жоден із банків на ринку, навіть із тих, що не поважають себе (зокрема й бідуючий родич VAB), не міг позичити таку велику суму. Так що єдине потенційне джерело - тільки Нацбанк, до якого й треба звертатися із запитаннями. DT HYPERLINK "//zn.ua/" "_blank" .UA не забарилося скористатися цією порадою, однак усі наші звернення, запити й нагадування залишилися поки що без відповіді. Втім, як і звернення за роз'ясненнями до самої "Фінансової ініціативи"…
Звичайно, можливості, що регулятор усе-таки не при справах, виключати все ж не можна було. Теоретично могло йтися про якусь фінансову схему, "підхімічену" під звітну квартальну дату.
Однак у такому разі, якщо настільки очевидно-сумнівні мільярдні оборудки проходять під носом НБУ непоміченими, чи є взагалі сенс сподіватися на наведення коли-небудь ладу в системі? (Це до питання про інституціональну спроможність Нацбанку.) Може, хоч у правоохоронних органах хтось, почитавши ЗМІ, зверне увагу? Хоча, як свідчить досвід, там хоч і читають пресу досить уважно, ця уважність іде на користь зовсім не держскарбниці. А от фінансова спроможність "окремих персонажів" серед силовиків і суддів зростає дуже переконливо.
Тим часом дані про заборгованість банків перед НБУ, які ми публікуємо в цьому номері, свідчать: джерелом одержання грошей "Фінініціативою", виходить, був таки Національний банк. Причому його чиновників не збентежило, що загальна сума заборгованості при цьому становила понад 9 млрд грн (четвертий показник по системі!), в 1,67 разу перевищивши обсяги залучених установою клієнтських коштів. При цьому йдеться про структуру навіть не з розряду найбільших. Але ж ще свіжі в пам'яті скандали, якими супроводжувалося одержання рефінансування навіть на меншу суму (трохи більше 7 млрд грн) цілком навіть системним і одним із найбільших банком "Надра". Хоча курс тоді, звичайно, був ще не той…
То невже Валерія Олексіївна під час інтерв'ю лукавила або чогось недоговорювала? Чи, може, банально не володіла інформацією? Але якщо так, тоді одержує підтвердження ще одна теза, яка вже неодноразово висловлювалася співрозмовниками DT.UA: їй так і не вдалося взяти під належний контроль процеси в очолюваному відомстві (і визнання, що memo у МВФ доводиться/доводилося готувати самій, - яскраве тому свідчення). Що вже тут казати про всю банківську систему?
За інформацією DT.UA, ситуація не залишилася без реакції - у Національному банку вже розпочалася структурна реорганізація. От тільки, як показує досвід, подібні процеси вкрай рідко закінчуються очікуваним результатом…
***
Коаліційна угода містить цілий розділ під назвою "Реформа фінансового сектора", багато принципових пунктів у якому є прерогативою Національного банку. У банківському середовищі вже активно працюють різні робочі групи, завданням яких є вироблення заходів з реформування і відновлення стійкості фінансового сектора (і це - тема окремої великої розмови). Втім, це завдання для банкірів, котрі нервово і гарячково намагаються зараз разом із регулятором усякими заходами і напівзаходами відтермінувати летальний результат, поки що непосильне. І тут справа далеко не в першу чергу в подіях на Сході країни, на які так люблять нині нарікати вищі посадові особи української держави. І навіть жалюгідний стан економіки, без відновлення якої дуже складно розраховувати на гарне самопочуття фінансового сектора, був би справою цілком поправною, якби, нарешті, закінчилися розмови про реформи, і їх хтось почав-таки робити.
Головний системний виклик - відновити вже практично повністю втрачену ДОВІРУ - до політики, гривні, надійності обіцянок і зобов'язань, а також декларацій намірів. Причому як усередині країни, так і за її межами.
Функціонери МВФ, які приїжджали минулого місяця в українську столицю, були налаштовані всерйоз попрацювати, щоб дізнатися, де ж усе-таки обіцяні Києвом і записані в меморандумі про співробітництво структурні реформи. Але усвідомивши, що на Печерських пагорбах більше займаються зовсім іншим і значно цікавішим для тамтешніх мешканців заняттям, ніж порятунок держави, - розміном портфелів, грошових потоків і повноважень, поїхали додому, відклавши до "кращих часів" свої незручні запитання. Про наявність яких публічно натякнув хоча б той-таки віце-президент США Джозеф Байден…
У підсумку країна залишилася поки що без мільярдних валютних надходжень, на які так розраховувала. А заодно - і без єдиного джерела зовнішнього фінансування, за рахунок якого можна було сподіватися заповнити зяючу нині діру в держфінансах (перезимувати, не закривши якої, буде дуже складно). Альтернатива - нова непокрита емісія, наслідки якої навіть страшно прогнозувати.
Та навіть для одержання нових МВФівських траншів хоча б наприкінці січня доведеться добряче потрудитися, щоб відновити знову всерйоз послаблену довіру і Вашингтона. І, окрім початку реальних реформ, довести, що Національний банк приймає рішення в таких чутливих сферах, як грошово-кредитна і валютно-курсова політика, самостійно (інакше гроші фонду неминуче полетять "у грубку").
Один з авторитетних іноземних співрозмовників DT.UA, аналізуючи нинішню похмуру українську дійсність, припустив, що в такій ситуації цілком могла б стати в пригоді політика залучення "варягів" на найвищі державні посади, яку вже почали експлуатувати в Україні. Однак, за його словами, фігура голови монетарного відомства має бути достатньо авторитетною в очах іноземців (і особливо фінансистів), щоб вони повірили в її здатність не лише навести лад, а й говорити принципове "ні" чи то українському прем'єр-міністру, чи то президенту, довіра до яких нині на Заході тане на очах. Тож "будь-хто не прокотить" - така людина має бути вхожою у коло центральних банкірів, які збираються щокварталу в Базелі. Ну що ж, коли свого Бальцеровича ніяк не знайдемо, то, може, хоч чужого попросимо? Чого вже на дрібниці розмінюватися?