25 січня президент США підписав наказ про посилення вимог «Купуй американське» в державних закупівлях. Цю передвиборну обіцянку Джо Байден виконав у перший тиждень перебування на посаді. Текст документа опубліковано на сайті Білого дому. Тож можемо розібратися, що таке локалізація по-американськи.
Захист робочих місць американців через держзакупівлі здійснюватиметься за чотирма напрямами підтримки місцевих виробників: закриття лазівок для обходу вимог «Купуй американське», збільшення цінової преференції місцевим виробникам, підвищення вимог щодо частки місцевої складової, робота із замовниками для зменшення скарг місцевих виробників на відмову у закупівлях.
Зараз федеральні правила вимагають, щоб частина державних витрат на інфраструктуру, транспортні засоби, у тому числі кораблі та авіацію, оборонну продукцію, машинобудування і різне обладнання, обмежувалася товарами, виробленими в США. Але існують лазівки залежно від матеріалу, суми покупки та того, що вважати американським.
Зазначеним наказом Байден створює офіс «Зроблено в Америці» (Made in America Office), аби не допускати зловживання винятками з діючого законодавства, які дають можливість обирати імпортну продукцію при здійсненні публічних закупівель. Офіс розглядатиме всі важливі кейси, в яких державні замовники бажають зробити виняток з Made in America Laws (це сукупність нормативних актів з питань преференцій місцевим виробникам) і надати перевагу іноземному товару. За результатами розгляду даватимуть згоду або відхилятимуть закупівлю імпортної продукції.
Особливу увагу приділятимуть тому, щоб цінова перевага іноземної продукції не забезпечувалася використанням у її виробництві сталі, придбаної за демпінговими або субсидованими цінами. Більш того, зараз формується політика щодо використання в проміжній і кінцевій продукції сталі винятково американського походження.
Made in America Office має створити сайт для публікації всіх запитів про відмову та спрямовуватиме агенції уряду США на співпрацю з невеликими американськими виробниками, які часто залишаються поза цим процесом. Документом передбачається запуск механізму пошуку, підтримки і заохочення місцевих компаній до участі у преференційних публічних закупівлях.
Президент США дає розпорядження у піврічний термін удосконалити Buy American Act і закон про федеральні закупівлі (FAR) таким чином:
- змінити спосіб оцінки національної складової у готовій продукції через відмову від урахування наявності американських комплектуючих у готовій продукції та перехід до визначення частки доданої вартості, створеної на підприємствах, що розміщені у США. Це має усунути лазівку у діючому законодавстві, завдяки якій Buy American Act дозволяє імпортувати продукцію, вироблену на заводах, що належать громадянам США за кордоном;
- збільшити поріг, що встановлює мінімальну частку національної складової у готовій продукції. Це аналог рівня локалізації з відповідного українського законопроєкту;
- збільшити цінову перевагу для готової місцевої продукції порівняно з іноземною. Це аналог цінової преференції для місцевих виробників, яку може застосовувати (підкреслюю — може, але майже не застосовує) Європейський інвестиційний банк при фінансуванні закупівель українськими містами муніципального транспорту.
Ось дві цитати з виступу Байдена під час підписання наказу:
«Якщо ви виробляєте транспортний засіб для федерального уряду, вам потрібно показати, що принаймні 50% компонентів цього автомобіля виготовляються в Америці. Але через лазівки, які з часом розширилися, ви можете порахувати найменш цінні деталі як частину тих 50%, щоб сказати: «Зроблено в Америці», тоді як найцінніші складові — двигуни, сталь, скло, виробництво — виготовляються за кордоном… Поріг у 50% недостатньо високий. І те, як ми вимірюємо вміст, не враховує робочих місць та економічної діяльності у США. Ми також змінимо це».
«Ми інвестуємо сотні мільярдів доларів у купівлю американських продуктів і матеріалів для модернізації нашої інфраструктури, і наша конкурентна сила зростатиме в конкурентному світі».
А що ж в Україні? Наше законодавство про публічні закупівлі ґрунтується на прямо протилежній ідеології. Не піддаючи сумніву користь від прозорості та доступності інформації про публічні закупівлі, що безперечно є досягненням і позитивним фактом, розробники чинного законодавства свідомо принесли в жертву українських виробників і робочі місця українських громадян.
Чинне законодавство і нормативна база з публічних закупівель робить будь-які форми підтримки місцевих виробників ледь не кримінальним порушенням. А в політичній площині артикулюється як «совок» і корупція. Нам публічно нав’язують позицію, що безапеляційна відкритість для імпорту необхідна для боротьби з корупцією. Наші партнери в ЄС публічно висловлюють сподівання, що Україна утримається від ухвалення законодавства про локалізацію у держзакупівлях. Але це принципово неправильно і більше схоже на лобізм імпортерів, ніж на артикульовану мету.
Прозорість і вільний доступ імпорту в публічні закупівлі — це різні і не пов’язані речі. Прозорість є досягненням. А одностороннє відкриття держзакупівель для імпорту є дією проти своїх громадян і проти національних економічних інтересів. У США це розуміють і демократи, і республіканці. В Україні, на жаль, ситуація інша. Законопроєкт про локалізацію, автором якого я є і який містить, можливо, соту частину тієї підтримки, яку мають виробники в США, державах ЄС та інших промислових країнах, наражається на супротив.
Проникнення імпорту в державні закупівлі США — лише 5% при тому, що обсяг публічних закупівель там становить близько 600 млрд дол. І все одно ці 5% видаються американському уряду завеликими, і він посилює вимоги локалізації та збільшує цінові преференції місцевим виробникам.
В Україні проникнення імпорту в державні закупівлі становить 38% при обсязі публічних закупівель близько 650 млрд грн. І цей кричущий факт не заважає українським урядовцям їздити в закордонні відрядження в пошуках імпортних локомотивів чи суден і робити заяви на кшталт «наші закордонні партнери незадоволені, тому ми не маємо приймати закон про локалізацію». Таким чином, уряд коштом українських громадян створює робочі місця і податки в інших країнах на суму майже 250 млрд грн щороку. Тоді як в Україні триває скорочення переробної промисловості та зростає безробіття.
Джо Байден своїм документом передає українським політикам палке вітання і проводить одразу два майстер-класи: з виконання передвиборних обіцянок і з використання ресурсу державних закупівель в інтересах розвитку своєї економіки та створення робочих місць для своїх громадян.