Одним із головних чинників економічного прориву, якого досягали ті або інші країни за останні десятиліття, незмінно були іноземні інвестиції, значні обсяги яких удавалося залучати завдяки виконанню двох ключових умов. Перша — лібералізація ринків капіталу, яка полегшувала приплив іноземних ресурсів. Друга умова — розумна та виважена економічна політика в цілому, яка робила інвестиції в країну перспективними і вигідними.
З іншого боку, головним довгостроковим інвестором будь-якої успішної економіки зрештою завжди виявлявся інвестор внутрішній, якщо держава була здатна забезпечити сприятливі умови для довгострокових заощаджень своїх громадян і підприємців. І на цьому поприщі в України є величезний ресурсний заділ. За оцінками експертів, населення зберігає в «кубушках» як мінімум 50—70 млрд. дол.
На жаль, наша держава поки що не придумала, як змусити працювати на економіку тіньові заощадження українців. Та і з іноземними інвестиціями справи не набагато кращі: в Україну течуть в основному тільки спекулятивні гроші, що можуть за ліберальних умов на ринку в будь-який момент дестабілізувати ситуацію. Реальною довгостроковою інвестицією, як показують підрахунки Національного банку, стає тільки кожен двадцятий долар із тих, що надходять у країну.
Прийнятий ще 1993 року і давно застарілий декрет Кабінету міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль» обріс такою величезною кількістю всіляких поправок і супутніх циркулярів, обмежень і заборон, що робить вітчизняну систему регулювання надто складною та обтяжливою. Та чи на часі сьогодні масштабна лібералізація ринків капіталу, яку пропонує законопроект «Про валютне регулювання і валютний контроль в Україні» (№0925 від 23.11.2007 р.), що активно готується зараз до другого читання і пройшов перше читання ще в 2007 році?
Одна з найрезонансніших норм цього законопроекту передбачає, зокрема, дозвіл фізособам вільно виводити на рахунки в іноземних банках до 100 тис. євро. Втім, занепокоєння з приводу стабільності й так дуже крихкого українського валютного ринку викликає й чимало інших революційних норм. І не тільки в банківського регулятора.
В який спосіб провести лібералізацію валютного регулювання в Україні, щоб залучити якомога більше стратегічних інвесторів з-за кордону, одночасно убезпечившись від спекулятивних атак? Як ослабити надмірну зарегульованість руху капіталу через кордон, не залишивши при цьому Нацбанк без реальних важелів контролю? Як дати громадянам можливість відкривати банківські рахунки за кордоном, не спровокувавши масового відпливу валюти з країни та не поховавши надій на створення довгострокового гривневого ресурсу?
Усі ці питання 18 жовтня ц.р. обговорили учасники круглого столу на тему «Яка лібералізація валютного ринку потрібна країні в посткризових умовах?», організованого Лігою фінансового розвитку за підтримки «Дзеркала тижня» і Проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» (FINREP).
Краще пізно, ніж ніколи?
За словами народного депутата Юрія ВОРОПАЄВА (одного з авторів законопроекту №0925 «Про валютне регулювання і валютний контроль в Україні»), поява цієї ініціативи зумовлена необхідністю полегшити процедури здійснення інвестицій в Україну і виведення як вкладених, так і зароблених грошей за кордон. Такий крок, переконаний депутат, значно підвищить інвестиційну привабливість держави. Адже нині діє складна процедура конвертації валют через спеціальні інвестиційні рахунки.
Шкідливою, на його думку, є і норма, яка потребує від інвесторів при купівлі валюти для репатріації за кордон надати комерційному банку весь ланцюжок правовстановлюючих документів, починаючи з моменту первинного входження інвестицій. «Колись на територію України була внесена іноземна інвестиція, вона дала дохід, і ці дивіденди потрібно виплатити — в іноземній валюті. Я згодний, комерційні банки свої проблеми розв’яжуть. А як вирішити проблему клієнту, тим самим заводам, фабрикам? Наприклад, щоб тій самій «Криворіжсталі»» купити валюту, їй необхідно показати, хто був першим інвестором, надати комерційному банку договір із тим, хто вносив інвестицію десять років тому. Як це фізично зробити?» — переймається питанням Ю.Воропаєв.
Ну й, нарешті, вимога для фізосіб одержувати індивідуальні валютні ліцензії для відкриття банківського рахунку за кордоном. За словами депутата, це анахронізм не тільки для країн Східної Європи, а й для пострадянського простору. Як приклад він навів Російську Федерацію, де вже не тільки фізособам, а й юрособам дозволено відкривати закордонні рахунки.
«Написавши цей законопроект, я віддав його в Національний банк на експертизу. І керівництво Національного банку розглянуло законопроект ще до реєстрації у Верховній Раді та запропонувало до нього поправки. У мене є папір з особистими правками пана Стельмаха. Під час обговорення правління Національного банку розкололося на дві частини. Одні були «за» всі ці зміни, інші «проти», — розповідає пан Воропаєв. — Коли я одержав правки, то побачив, що головна ідея — утопити закон, не дати його ухвалити. Але я радий, що створено робочу групу при Кабінеті міністрів, і в мене є надія, що закон усе-таки буде. Інше запитання — в якому вигляді?».
На думку Ю.Воропаєва, представники Нацбанку активно торпедують законопроект через небажання регулятора відпускати ринок капіталу в більш вільне плавання. Хоча в документі є цілий перелік спеціальних механізмів, які дадуть змогу НБУ утримати валютний ринок у разі такої необхідності. А саме:
— запровадити обов’язковий продаж валюти на період до шести місяців;
— зупинити платежі за кордон на термін до 14 днів;
— встановити платежі тільки через спецрахунки і визначити порядок роботи цих спецрахунків;
— відновити норму про необхідність індивідуального ліцензування.
«Проти чого ви, власне, — проти скасування ліцензування? — запитав нардеп у присутніх представників НБУ. — Тоді зрозуміло. Ви хочете й далі сидіти на печатці та ручці, яка підпише ліцензію. Ви проти того, щоб люди відкривали легальні рахунки за кордоном і виводили туди гроші безготівково? То скажіть про це вголос. Ви ж не називаєте конкретно, що вам у цьому законопроекті не подобається… Таке відчуття, що ви проти закону, а чому — неясно. Хоча він дає вам усі необхідні механізми для контролю над валютним ринком».
Нацбанк: поспішати треба повільно та обережно
Зустрічні аргументи Національного банку теж були дуже вагомими. На початку свого виступу заступник директора департаменту валютного регулювання НБУ Сергій КОРАБЛІН навів дані про поліпшення ситуації на валютному ринку, які начебто мають свідчити про зручну для валютної лібералізації кон’юнктуру.
«Обсяг іноземної валюти, яка прийшла в нашу економіку з початку нинішнього року, на 5 млрд. перевищує перерахування нерезидентам. Це чудові показники, коли врахувати, що за минулий рік чистий відплив валюти становив приблизно
4,2 млрд. Завдяки цьому чиста пропозиція валюти на міжбанківському ринку поточного року досягла 3,6 млрд. Це дало змогу Національному банку збільшити свої міжнародні резерви на 2,5 млрд. дол.
Ця ситуація, знову ж таки, відрізняється від тієї, що мала місце рік тому, коли для стабілізації валютного ринку ми були змушені продати понад 10 млрд.
дол. Нині спостерігається інший, дуже обнадійливий і позитивний тренд, який, здавалося б, свідчить на користь тих ініціатив, про які говорив пан Воропаєв», — зазначив представник НБУ.
Прогнози Нацбанку на найближче майбутнє також поки що сприятливі: «За нашими оцінками, планові платежі за зовнішніми борговими зобов’язаннями у наступному році мають скоротитися приблизно на третину відносно їхнього торішнього обсягу. Також у нас скорочується розрив між обсягами валютних позик, виданих підприємствам і населенню, та їхніми депозитами в банківській системі. За останні два роки він зменшився відсотків на 40. Це більш ніж вагомий результат, хоча серйозної уваги він чомусь не привертає».
І все ж на валютному ринку, за словами пана Корабліна, є й очевидні ризики, що змушують засумніватися в доцільності його масштабної лібералізації. Про що йдеться?
«По-перше, якщо поглянути на структуру іноземної валюти, що надходить в країну, ми побачимо, що приблизно половина її припадає на експортні доходи, чверть — на зовнішні запозичення і гроші, призначені на депозити. Іноземна ж валюта, що заводиться на тривалий час у формі інвестицій, становить приблизно 5% — уп’ятеро менше, ніж запозичення. Однак сьогодні зовнішні кредити є, а завтра їх немає. Сьогодні кредитна лінія відкрита, а завтра вона закрита. Що станеться на валютному ринку, якщо, наприклад, чверть валюти, що надходить за зовнішніми кредитами, зменшиться до 10—15%? Величезне питання».
Щодо запозичень. «На щастя, у нас високий roll-over — відношення зовнішніх кредитних надходжень до суми погашення зовнішніх боргових зобов’язань. Загалом по системі цей показник становить близько 80%. Чудово, що це досить стабільна величина. Завдяки тому, що зарубіжні материнські компанії наших банків з іноземним капіталом продовжують їх фінансово підтримувати, у нас зберігається відповідний приплив валюти. Однак є певне «але». За Віденською ініціативою міністерства фінансів Австрії, запропонованою взимку 2008—2009 років разом із Міжнародним валютним фондом і Європейським банком реконструкції і розвитку, було прийнято джентльменську угоду, що західноєвропейські банки не виводитимуть своїх фондів із постсоціалістичних економік. Передусім це стосувалося до країн Східної Європи та півдня Європи. Ця угода благополучно виконується, проте інституційно її не оформлено. Через що зберігається ризик її несподіваного призупинення. Тим більше що прямо Україна у Віденській ініціативі як одна з договірних сторін участі не брала».
Ще одна група чинників ризику, про яку згадав пан Кораблін, пов’язана з незацікавленістю великого західного інвестора в Україні. Інвестиційна валюта до нас заходить переважно з офшорів (Кіпру, Нідерландів, Віргінських Островів), що обтяжується невисокими рейтинговими показниками країни: агентство Standard&Poors ніколи не присвоювало Україні інвестиційного рейтингу (нині у нашої країни В+, в одній групі з Україною — Ангола, Камбоджа, Мозамбік, Нігерія, Нова Гвінея, Шрі-Ланка, Уганда). За індексом конкурентоспроможності Давоського форуму Україна в поточному році опустилася з 82-го
на 89-те місце зі 139 економік. Нас обганяють Албанія, Руанда і Шрі-Ланка. Показник ВВП на душу населення в Україні становить приблизно 3 тис. дол. на рік у поточних цінах, і лише в два з лишком рази більше — за паритетом купівельної спроможності в порівнянних цінах. При цьому за цим показником нас обганяють Гайана, Тонга, Албанія, Сальвадор, Еквадор, Суринам і Габон.
У таких умовах, робить висновок представник НБУ, серйозна лібералізація валютного законодавства може призвести не тільки й не стільки до припливу валюти через кордон, скільки до її відпливу з країни.
«Ну чому ми забули, що саме два роки тому весь ринок лихоманило? І що мусив робити НБУ? Невже нині в нас багато валюти і ми захлинаємося нею так само, як економіка нашого північного сусіда? Я так не вважаю. Але, судячи з тих норм, що закладаються в проект закону (вільне виведення 100 тис. євро фізособою в країні, де середня офіційна зарплата 300 дол. на місяць), мимоволі виникає запитання: на кого в принципі вони розраховані і з якою метою, якщо врахувати рейтинги, про які йшлося вище?»
За словами заступника директора департаменту валютного регулювання НБУ, завдяки підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки питання валютного лібералізму як принада для іноземних інвесторів відпаде сам собою. Крім того, сьогодні потрібно думати не про те, як вивести валюту за кордон, а як створити умови для її роботи всередині країни. Вона потрібна для розвитку економіки: закупівлі обладнання, машин, технологій, яких у нас немає. А ті 50—70 млрд. дол., що перебувають поза банківською системою і лежать у громадян «під подушкою», треба залучати й інвестувати в економіку України.
Пан Кораблін погодився з тим, що пом’якшити валютний режим в Україні треба, але це має відбуватися поступово — залежно від темпів економічного розвитку. І навів приклад не тільки жорсткої валютної «лінії» сучасного Китаю, а й, зокрема, Австрії.
«Після Другої світової війни в Австрії не було фінансових криз. У 80—90-х цю країну нещадно критикував Міжнародний валютний фонд за зарегульованість руху валюти і капіталу. Коли ж грянула світова фінансова криза 1997—1998 років, МВФ підготував спеціальну публікацію відносно позитивного досвіду Австрії.
На думку австрійських експертів, черговість лібералізації руху капіталу має бути такою: банки — небанківський сектор — населення. Спочатку лібералізація припливу валюти, потім — її відпливу. Спершу лібералізація прямих іноземних інвестицій, затим — довгострокових кредитів і лише в останню чергу — короткострокових запозичень.
В обговорюваному ж нині проекті пропонується розпочати з кінця. З якої причини — абсолютно незрозуміло. Тут немає економічної логіки. У цих умовах, якщо ми відкриємо ворота, — валюта просто піде. І тоді можна очікувати повторення 1998-го і 2008 року», — резюмує пан Кораблін.
Підтримуючи свого колегу, директор департаменту зовнішньоекономічних зв’язків НБУ Сергій КРУГЛИК послався на керуючого директора МВФ Д.Стросс-Кана, який повідомив, що нині світом «блукають» 30 трлн. дол. «гарячих» грошей. Навіть тисячна їх частина може серйозно дестабілізувати ситуацію в Україні. А інтерес у міжнародних спекулянтів до нашої держави є. І вони ще можуть завдати чимало клопоту, заходячи на український ринок через ПДВ-облігації та інші інструменти.
«Після кризи світ змінився, тому закони мають бути виписані інакше. Ми можемо брати до уваги весь досвід — і 2006-го,
і 2008-го. Навіть експерти із Світового банку, Міжнародного валютного фонду підтверджують, що всі рекомендації стосовно захисних механізмів, які давалися на початку 2008 року, враховувати не потрібно. І пропонують інші, щодо фінансового контролю, внутрішнього і зовнішнього аудиту, інших аспектів», — розповідає пан Круглик.
«Кажете, ми жорсткі? Так, ми жорсткі. Ми даємо рекомендації щодо капіталу жорсткіші, ніж «Базель-3»... Сьогодні багато говорять про нову кризу. Половина каже, що буде, половина — що ні. Та в будь-якому разі краще вжити ті превентивні заходи, які на сьогодні є. Нехай вони будуть трохи жорсткішими, але вбережуть економіку країни від можливого припливу і відпливу гарячих грошей», — наголосив представник НБУ.
На думку С.Круглика, не слід покладати тільки на НБУ відповідальність за ситуацію з припливом іноземних інвестицій до країни. «Якщо ми говоримо про банківське законодавство, я не бачу перешкод для прямих інвестицій будь-якого великого бізнесу і виведення потім валюти з країни», — зазначив він. При цьому пан Круглик визнав, що «є певні обмеження, і ми їх виправляємо», але «якби в нас була заборона і порушення
ст. 4 міжнародного валютного кодексу, вона відразу була б відображена або в меморандумі про співпрацю з МВФ, або під час переговорів».
«Тому давайте потихеньку виконувати ті законодавчі норми й акти, які в нас є», — резюмував представник Нацбанку.
Істина — посередині?
Керівник групи радників віце-прем’єр-міністра С.Тігіпка Теймур БАГІРОВ наголосив, що відповідно до чинного законодавства валютне регулювання — прерогатива Нацбанку, а проблеми, пов’язані з низькими міжнародними оцінками якості вітчизняного регуляторного середовища, про які згадував пан Кораблін, справді є дуже актуальними. Водночас низькі показники України в міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості зумовлені невисокою якістю валютного режиму.
«Я розумію, що Національний банк підходитиме до них консервативно. Але істина має бути десь посередині.
З одного боку, я погоджуюся із колегами з НБУ, що про повномасштабну, всеохопну лібералізацію говорити, напевно, зарано. Проте з іншого боку, якщо існує така величезна кількість регуляцій, які були впроваджені ще в середині 90-х, працюють досі й отруюють життя як підприємцям, так частенько й самому регулятору, з ними потрібно щось робити. Тому я вважаю, що цей законопроект (№0925. — А.А.) і дискусія, яка ведеться з цього приводу, є своєчасними», — зазначив Т.Багіров.
«До чого завжди призводить надмірна зарегульованість? — розмірковує чиновник. — Ми з вами купуємо в магазині якісь продукти. Кожен із нас стикався з простроченими або неякісними продуктами. Ми труїлися, були незадоволені, скаржилися. І це при тому, що в нас система регулювання, напевно, одна з найжорсткіших у світі. Постає запитання: чому держава, яка видає дозволи й узгодження, у результаті не лише не захистила своїх громадян від появи неякісної продукції, а й ніколи за це не відповідає? Держава видає ліцензії, дозволи, але коли виникає якась проблема, відповідає хто завгодно, тільки не вона».
Т.Багіров висловився за поетапну валютну лібералізацію: «У країні не спостерігається надлишкового припливу валюти, як, наприклад, у Росії. Та не забуваймо також про те, що величезна маса валюти до нас просто не зайшла, хоча могла зайти. І ми всі також розуміємо, яким є реальне походження інвестицій із Кіпру або Британських Віргінських Островів. Тож якщо в 46-мільйонній державі головний інвестор — Кіпр, над цим варто замислитися. Це означає, що в нашій системі щось збоїть, і цей збій потрібно системно та професійно усувати».
Присутня на круглому столі директор департаменту стратегії та розвитку малого і середнього бізнесу Держкомпідприємництва Ольга СТЕПАНЮК, даючи оцінку законопроекту №0925, зазначила, що загалом держкомітет, який вона представляє, підтримує законопроект, «хоча в ньому багато білих плям, які потрібно якось усувати».
«Є й питання, які не можна проконтролювати. Наприклад, щодо 10-тисячного ліміту вивезення валюти за один раз. Як можна проконтролювати, коли людина один раз вивезла, другий, третій... Або перерахування грошей по 100 тис. А якщо людина перераховує з кількох банків, хто контролюватиме цей процес? Це потребує доопрацювання, створення реєстрів, досить великих вливань із боку держави.
Проте є й позитив — із ліцензіями. Ніде у світі, Європі, в пострадянських країнах немає ліцензій для фізичних осіб. Не можна ж думати, що якщо в нас ці ліцензії збережуться, наша система буде найкращою. Вона однозначно в нас не найкраща, а найгірша. Мабуть, потрібне політичне рішення, політична воля, щоб цей законопроект ухвалити. Але щоб його ухвалити, потрібно його добре виписати», — зазначила пані Степанюк.
Думка ринку: дивися далі від свого носа
Голова наглядової ради Platinum Bank Юрій БЛАЩУК визнав, що хоча прямих заборон для здійснення, зокрема, прямих іноземних інвестицій в Україну немає, існують операційні обмеження під час виконання тих або інших процедур. Так, досить часто підприємствам, щоб одержати іноземну позику, вигідніше діяти через офшор. Водночас, на думку фінансиста, реєстрація кредитів від нерезидентів таки потрібна, з огляду на негативний досвід минулих років.
Оцінюючи ж законопроект, Ю.Блащук зазначив, що банківська спільнота загалом його підтримує, оскільки відповідний сектор надмірно зарегульований. Позитивний аспект — залучення банківських асоціацій до його обговорення і доопрацювання. Водночас банкір зазначив, що «в робочій групі ми бачимо, що регулятори на всіх державних рівнях не хочуть відпускати ці важелі».
За словами фінансиста, нині банківська система опинилася в парадоксально-небезпечній ситуації. У країні «під матрацами» лежить 50—70 млрд. дол., обмежене валютне кредитування, але банки залучають валютні депозити, видати які у вигляді кредитів серед вітчизняних експортерів проблематично, оскільки вони втрачають конкурентні позиції на міжнародних ринках. «У нас наростає поріг ліквідності в банках в іноземній валюті, величезний поріг... Криза назріває тут, і ми маємо бачити, як із неї вийти. Цей закон не передбачає інструментів трансформації цієї надлишкової валюти або її хеджування, прив’язки до переведення її у гривню і хеджування валютних ризиків. Це питання потребує вирішення. Заборони створюють закрите середовище, яке реалізовуватиметься через кризові явища. Ми не повинні цього допустити», — зазначив він.
Юрій Блащук додав, що можливість переводити кошти за кордон «із погляду загальних людських свобод — абсолютно нормальний процес. Напевно, ми до цього прийдемо і забудемо, що в нас таке обмеження було. Нам потрібно надати максимум економічних свобод не лише підприємцям, а й людям, які живуть у нашій країні. У нас підписано угоди з МВФ, і запроваджувати обмеження на валютну виручку — це дикість. Щодо фізичних осіб — ми теж маємо це лібералізувати. Але коли?..»
На думку банкіра, норма щодо відкриття банківських рахунків за кордоном фізичними особами може досить суттєво позначитися на впровадженні другого рівня пенсійної системи, оскільки кошти, які можуть виводитися за кордон, переважно матимуть інвестиційний характер (із погляду їх «довжини»): «Вони туди спрямовуватимуть кошти не для того, щоб заробити, вони не пов’язані з відкриттям бізнесу, вони не орієнтовані на те, щоб був більший відсоток за депозитами — це кошти для зберігання».
Водночас представник банківського ринку впевнений, що без другого етапу пенсійної реформи і створення недержавних пенсійних фондів в економіці не з’явиться інвестиційний ресурс для кредитування. «Якщо ми не вирішимо цього завдання, а скажемо людям, що вони можуть перераховувати гроші, то вони в Україну ніколи не повернуться. Тому дуже важливо, щоб цей процес був синхронізований. Ми повинні дати можливість людям відкривати рахунки за кордоном сьогодні. Без будь-яких ліцензій. Не треба
цьому перешкоджати», — впевнений Ю.Блащук.
Голова правління банку «Старокиївський» Юрій ЯРЕМЕНКО вважає, що в державі, на жаль, наразі немає розуміння того, які гроші їй потрібні, скільки й навіщо. Відсутність чіткої стратегії на рівні загальнодержавної політики істотно ускладнює Нацбанку процес створення якісної нормативної бази і якісного регулювання ринку, створюючи передумови для прийняття в т.ч. не зовсім правильних рішень.
«Дуже хотілося б, аби нинішня влада, яка за всю нашу коротку історію найбільш консолідована і, як на мене, починає потроху ці питання вивчати, вирішила, для чого країні потрібні гроші? Щоб закупити чергову партію фінських телефонів, випущених у Китаї? Щоб якісь італійські сорочки, вироблені в Туреччині, закупити і за тисячу доларів продавати? Чи, може, все ж таки взяти і бодай таку простеньку кулькову ручку, як у мене зараз у руках, виготовити на території України? І тоді, вважаю, Національний банк дуже професійно запропонує відповідні інструменти...
Тому дуже хочеться попросити державних мужів, щоб вони виробили політику нашої держави стосовно бізнесу, країни. Наразі ж ми оперуємо тільки якимись загальними фразами: хотілося б цього, хотілося б того...» — зазначив банкір.
На жаль, дискусія, що відбулася, наразі поставила більше запитань, ніж дала відповідей. Пошук яких упирається в досить банальну істину — без чіткого визначення стратегічних цілей і завдань держави, зрозумілих вітчизняним бізнесменам і простим громадянам, локальні реформи, на жаль, дуже ризикують дати ефект, протилежний очікуваному. Тож якщо реформи в країні — це всерйоз, пошук правильних відповідей тільки розпочинається.
Повну стенограму круглого столу можна причитати у спецпроекті "Банківський ККД"