Про корупцію в нашій країні не говорять, мабуть, тільки особливо байдужі та ледачі. Її розглядають як основний фактор зубожіння України в пострадянський період. Однак попри те, що ведеться безліч запеклих дискусій, а також вжито такі неординарні заходи, як створення Національного антикорупційного бюро, Спеціальної антикорупційної прокуратури тощо, ситуація в країні, на жаль, не поліпшується.
За результатами порівняльного аналізу досліджень рівня корупції в Україні, що здійснювалися компаніями Transparency International, Gallup International і Центром Разумкова у 2013–2015 рр., було визнано, що, незважаючи на зміну політичної еліти та прихід до влади нових людей, корупція в Україні не зменшилася, а в деяких сферах навіть зросла (на 5–18%). Ситуація значно погіршилася 2016-го. За результатами дослідження аудиторської компанії Ernst&Young про ризики шахрайства, Україна посіла перше місце за рівнем корупції серед 41 країни. У звіті зазначено, що до порушення етичних норм бізнесменів підштовхують відсутність економічного зростання та поліпшення бізнес-клімату в Україні в поєднанні з неефективною системою покарання.
Безумовно, до боротьби з корупцією потрібно підходити комплексно, насамперед виявляючи та усуваючи всі можливі причини її виникнення. І в цьому плані хочу привернути увагу громадськості до однієї з них, яка, на мій погляд, має важливе значення, але дотепер у суспільстві ще навіть не обговорювалася.
Визначення та різновиди корупції
Найпоширеніше визначення корупції - це зловживання посадовим місцем або владою з метою власної вигоди. Відповідно до ширшого визначення корупція - це зловживання довірою.
Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її наймача. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, скоєному посадовою особою, і належать до категорії злочинів проти державної влади. Головним стимулом до корупції є можливість одержати економічний прибуток (ренту), пов'язаний з використанням владних повноважень, а головним стримуючим фактором - ризик викриття та покарання.
Корупція проявляється як у публічному, так і в приватному секторі. Випадок, коли менеджер магазину по закупівлях отримує хабар від виробника, щоб перевагу було надано товару, являє приклад корупції в приватному секторі, оскільки це - зловживання своїм посадовим місцем і завдання збитків підприємству.
Корупція формується за різними напрямами. Наприклад, при цілеспрямованому "розпилюванні" бюджетних коштів, де особливе місце займають олігархи. При різних рішеннях силових структур і судів в інтересах сторін, які дають хабарі. При державному "кришуванні" контрабанди товарів, відкотах при держзамовленнях, отриманні хабарів за різні довідки, дозволи, "прискорення", "пом'якшення", наприклад при порушенні ПДР тощо.
Окреме місце тут займає корупція, пов'язана із взаємодією з бізнесом (бізнес-корупція). Основні особливості її виникнення та існування розглянуто нижче.
Дві сторони, які беруть участь у корупції
Корупційні акти при бізнес-корупції (як, утім, і при інших її різновидах) здійснюються за участі двох сторін: тієї, яка бере хабара, і тієї, що його дає. Безумовно, що при корупційних відносинах обидві сторони мають бути у виграші.
Перша сторона - це посадові особи, які мають деякий ресурс, адміністративний, наприклад. Вони приймають рішення здійснити протизаконні дії, розуміючи, що ризики є, але водночас усвідомлюючи, що передбачувана вигода їх, швидше за все, компенсує.
Друга сторона - це представники бізнесу, які "змушені" давати хабарі іншій стороні, щоб зменшити свої витрати. Тут перш за все слід зазначити ситуації з недотриманням обов'язкових норм, що може призвести до великих штрафів, а в ряді випадків - і до втрати бізнесу або навіть особистої свободи, якщо порушення обов'язкових норм спричинить завдання збитків державі, громадянам, майну, навколишньому середовищу тощо. У випадках, коли підприємець має понести серйозне покарання, він може погодитися на сплату хабара, щоб не втратити набагато більше. У статті особливе місце відведене підприємствам, які не спроможні дотримуватися діючих обов'язкових норм через низький рівень своєї ділової досконалості.
Обов'язкові норми
Років двадцять тому я приїхав на машинобудівний завод, де допомагав удосконалювати систему менеджменту якості. Була складна ситуація: холодно, цехи обігрівалися грубками на дровах, гендиректор у тілогрійці... Кажу генеральному: "Михайле Павловичу, уряд прийняв рішення про сприяння підприємцям у поліпшенні якості продукції". А він уважно подивився на мене, заклав руки за спину, зсутулився й каже: "Шановний Петре Яковичу, якщо уряд нам ще раз "посприяє", то ми точно не витримаємо". Лише згодом я зрозумів, що він мав на увазі та якою мудрою людиною був.
Чиновники, які розраховують на хабарі, повсякчас намагаються створювати такі умови, за яких інша сторона була б змушена їх давати. Це призвело до появи в країні безлічі надуманих обов'язкових норм, які на практиці не допомагають, а істотно ускладнюють роботу підприємств. І це вже тривалий час обурює власників і керівників українських виробників, гальмує розвиток підприємств і вітчизняної економіки в цілому.
При встановленні державою будь-яких норм, обов'язкових для виконання, навіть якщо ці норми є аргументованими, треба враховувати фактичні можливості підприємств, на які ці норми поширюються. Тобто яка їхня частина спроможна (чи не спроможна) виконати норму з об'єктивних причин.
За часів СРСР одночасно з розробкою ГОСТів складалися плани заходів, необхідних для створення умов, при яких переважна більшість вітчизняних компаній повинна була б дотримуватися нових норм. Але в незалежній Україні цю традицію втрачено, і норми, навіть при їхній обов'язковості, вводяться в дію практично без підготовки.
Останнім часом, щоправда, ситуація трохи змінюється. Під тиском США і ЄС, а також усвідомлюючи, що вітчизняні ділові кола об'єднуються та дедалі активніше протестують проти неаргументованого тиску на бізнес, українська влада почала хоча й повільно, але реально здійснювати реформи, які одержали назву "дерегуляція". Уже багато надуманих норм скасовано. А в країні нарешті при встановленні обов'язкових норм почали приділяти увагу визначенню ризиків. І це, безумовно, позитивно.
Та одночасно з цим слід приділити увагу також проблемам ділової досконалості вітчизняних виробників, їхній спроможності виконувати обов'язкові вимоги, навіть якщо ці вимоги встановлено вже з урахуванням ризиків. Це особливо актуально з огляду на те, що українські чиновники досі стверджують: їхнє завдання лише "розрегулювати" бізнес, а далі конкуренція - хто сильніший, той і виживе. Не розуміючи, що ділова культура вітчизняних виробників, сформована ще за часів тотального дефіциту, не відповідає вимогам глобального насиченого ринку та потребує реформування. І що конкурувати вітчизняним виробникам доведеться переважно не між собою, а з істотно досконалішими іноземними компаніями, захищаючи власний внутрішній ринок. Отже, для усвідомлення та зміни ділової культури та значного підвищення рівня ділової досконалості їм конче потрібне сприяння з боку влади.
Недосконалість як один із ключових факторів корупції
Під діловою досконалістю у світі розуміють спроможність організації передбачати та задовольняти бажання всіх зацікавлених сторін. Рівень ділової досконалості характеризує, наскільки добре організація це робить. Цей рівень у всьому світі визначається відповідно до моделі досконалості (моделлю ідеальної організації) за 1000-бальною шкалою. Відповідно до цієї шкали найкращі організації Європи досягають сьогодні 750–800 балів. Найкращі українські підприємства мають 550–600 балів, і це високий рівень. Але таких підприємств у нас дуже мало. А для відродження української економіки в цілому важливо розуміти, на що спроможна переважна більшість її виробників. І тут картина виявляється невеселою. У розвинених країнах більшість компаній відповідають рівню в 300–450 балів, а в Україні - 150–250.
Через недосконалість переважної більшості українських компаній (які за своїм рівнем від трьох до п'яти разів поступаються компаніям розвинених країн) їхня продуктивність нижча до десяти разів порівняно зі світовими лідерами, собівартість більша в рази, а дефектність вища до 1000 разів. У результаті валовий національний дохід на душу населення в Україні до 30 разів менший, ніж у розвинених європейських країнах!
Важливо зрозуміти, що саме низький рівень ділової досконалості українських підприємств та організацій є одним з істотних факторів, які формують і продовжують розвивати корупцію в масштабах країни.
Через низьку досконалість підприємці в багатьох випадках згодні давати хабарі, щоб уникнути належної відповідальності за поставку небезпечної продукції та шкоду, завдану споживачам; за небезпечні умови праці та шкоду, заподіяну здоров'ю співробітників; за забруднення навколишнього середовища тощо.
Треба усвідомити, що для підприємств, не спроможних виконати діючі обов'язкові норми, є три варіанти поведінки: завдяки своєму вдосконаленню досягти спроможності виконувати обов'язкові норми; піти з ринку або зберегти місце на ринку шляхом сплати хабарів (тобто за рахунок розвитку корупції). І багато хто з них вибирає саме третій варіант.
Щоб усвідомити масштаби корупційної діяльності в цьому плані, наведу узагальнені дані про результати державного нагляду за дотриманням обов'язкових норм протягом 2013 р. Згідно з офіційними даними, оприлюдненими у ЗМІ, у процесі державних перевірок було виявлено невідповідність діючим вимогам на рівні 80% від перевіреної продукції в частині її безпеки та якості, 90% від перевірених компаній - у частині забруднення навколишнього середовища та 99% - з оплати праці.
Яка ситуація в цьому питанні сьогодні, сказати важко, адже в Україні продовжує діяти мораторій на перевірки бізнесу, а також ще не організовано належного контролю на ринках. Але те, що ситуація не поліпшилася, можна не сумніватися.
Є ще й інший аспект корупції, пов'язаний з низьким рівнем ділової досконалості підприємств. Це коли в деяких виробників виникає бажання підвищити свої доходи за умови, що вони поступаються у рівні досконалості своїм конкурентам або не спроможні досягти діючих вимог. Вони погоджуються на сплату хабарів у випадках, коли є бажання одержати відповідний дозвіл при невідповідності організації діючим вимогам; одержати преференції при участі в тендерах із сильнішими конкурентами; придбати сертифікати на продукцію або систему менеджменту при їхній невідповідності стандартам тощо.
Як змінити ситуацію на краще
Для викорінення корупції необхідно насамперед усунути причини, що її породжують. У цьому разі в масштабах України потрібно розгорнути масовий рух за якість, ділову досконалість і, відповідно, конкурентоспроможність. Але домогтися цього без активного сприяння з боку влади неможливо. Особливо з урахуванням того, що саме влада завела бізнес у глухий кут своїми неадекватними установками в частині якості, досконалості та конкурентоспроможності. І досі ще діє помилкова Концепція державної політики в сфері управління якістю продукції, затверджена КМУ у 2002 р. (перезатверджена 2015-го). Тому передусім мають бути змінені наявні державні установки, і особливу увагу тут потрібно приділити забезпеченню адекватного розуміння та ставлення до сучасного системного менеджменту, який є фундаментом ділової досконалості організацій за умов глобального насиченого ринку.
Важливо зазначити, що в Україні вже накопичено певний досвід із організації вдосконалення вітчизняних компаній на основі сучасних європейських підходів і найкращих практик. Українська асоціація досконалості та якості (УАДЯ) має відповідні повноваження від EFQM (провідної європейської організації з ділової досконалості), підготувала експертів, визнаних EFQM, напрацювала технології безперервного вдосконалення організацій, підготувала підприємства, які можуть служити взірцями для наслідування. До речі, у цих підприємств немає необхідності давати комусь хабарі, тому що вони спроможні не тільки дотримуватися діючих обов'язкових норм, а й задовольняти всі зацікавлені сторони.
Отже, справа за владою та об'єднаннями роботодавців щодо поширення в Україні накопиченого досвіду. І тут останнім часом намітилося нарешті просування в позитивний бік. Органи виконавчої влади за дорученням Кабміну проходять перепідготовку та переосмислення в частині проблем удосконалення підприємств, організацій та установ. А всеукраїнські громадські об'єднання, у тому числі об'єднання роботодавців, почали координувати свою діяльність, спрямовану на сприяння вітчизняним підприємцям у їхньому безперервному вдосконаленні.