От уже третій рік поспіль Фонд «Ефективне управління» (ФЕУ) і Всесвітній економічний форум (ВЕФ) проводять дослідження конкурентоспроможності України та її областей. Результати чергового аналізу, за 2009—2010 роки, було презентовано 30 червня ц.р. у Києві, і вони виявилися не надто оптимістичними.
У рейтингу Всесвітнього економічного форуму за 2009—2010 роки Україна зайняла 82-гу позицію серед 133 країн, опустившись одразу на 10 позицій порівняно з результатами попереднього дослідження. Після періоду відносної стабільності рейтингу в 2006—2008 роках (69-те, 73-тє і 72-ге місце, відповідно) наша країна істотно погіршила свої позиції і тепер знаходиться поруч із країнами, які раніше завжди випереджала. Безпосередніми сусідами України по рейтингу конкурентоспроможності 2009—2010 є Гамбія та Алжир.
До речі, перед натиском фінансової кризи не встояли рейтинги цілої низки країн із економіками, що розвиваються. Різке падіння на десять і більше позицій у 2009 році відбулося ще в дев’яти країнах: Ботсвані, Гані, Латвії, Малі, Монголії, Росії, Сирії, Філіппінах і Хорватії. При цьому Латвія та Росія погіршили свої результати на 14 і 12 позицій відповідно.
Рейтинг України максимально погіршився за трьома складовими: макроекономічна стабільність (падіння на 15 пунктів), рівень розвитку фінансового ринку (падіння на 21 пункт) і оснащеність новими технологіями (падіння на 15 пунктів).
Переважно погіршення позицій відбулося саме по тих складових, де Україна вже була найменш конкурентоспроможна: за макроекономічною стабільністю та рівнем розвитку фінансового ринку нині вона посідає 106-те місце серед 133 країн.
У період подолання кризи як ніколи важлива ефективність здійснюваної державою політики, а це передбачає передусім високу якість інституцій. Хоча рейтинг ефективності інституціонального середовища в Україні впав тільки на п’ять пунктів порівняно з минулим роком, причини для занепокоєння залишаються. З 12 складових конкурентоспроможності найпроблемнішою сферою є інституціональне середовище (за цією складовою Україна посідає 120-те місце і сусідить з Нікарагуа та Монголією). На думку представників бізнесу, найбільше погіршення відбулося в сфері ефективності дій уряду, зокрема за такими показниками, як марнотратство стосовно державних коштів й адміністративне навантаження на бізнес.
Водночас Україна поліпшила свій рейтинг лише за трьома складовими конкурентоспроможності. Країна посіла 49-те місце, піднявшись на п’ять пунктів, за ефективністю ринку праці; підтягнулася на дві позиції, до 29-го місця, за розміром ринку та на одну позицію, до 78-го місця, за складовою «інфраструктура».
Цікаво, що поліпшення рейтингу ефективності ринку праці пояснюється великою гнучкістю визначення заробітних плат у країні (перехід із 61-го на 52-ге місце в глобальному рейтингу). Справді, реальне падіння заробітної плати в Україні було дуже різким і становило 9% у 2009 році. Водночас рейтинг указує на погіршення відносин між роботодавцями і працівниками, що, ймовірно, пояснюється болючістю для обох сторін процесу зниження заробітних плат і скорочення персоналу в період кризи.
Результати опитування керівників підприємств стали серйозним чинником зниження рейтингу України. Як показало дослідження ВЕФ, під час кризи керівники бізнесу в усьому світі були більш песимістично налаштовані, ніж, наприклад, представники наукових кіл. В українського бізнесу було особливо мало причин для оптимізму. Макроекономічні показники в країні різко погіршилися, а урядові антикризові заходи виглядали непереконливими.
Проте навіть у найважчі кризові місяці перелік головних проблем, із якими стикається бізнес в Україні, не зазнав істотних змін. Найбільша кількість респондентів відзначили такі чинники, як нестабільність державної політики та доступ до фінансування (16,5 і 13,5% відповідно). З року в рік керівники підприємств скаржаться на неадекватність політики уряду як головну проблему для ведення бізнесу. Отже, низька оцінка ефективності державних інституцій не є виключно результатом впливу світової кризи, а відбиває фундаментальні системні проблеми в країні.
На відміну від минулих років, нині ФЕУ розрахував індекс конкурентоспроможності вже 20 адміністративно-територіальних одиниць України. Ці регіони сумарно виробляють близько 90% українського ВВП. Наступного року ми плануємо охопити всі 27 регіонів країни.
Як і в минулі роки, лідером за індексом конкурентоспроможності є Київ, який набрав 4,21 бала. У міжнародному рейтингу він посів 59-те місце поруч із такими країнами, як Угорщина і Панама. Слідом за Києвом із незначним відставанням йде Дніпропетровська область, яка набрала 4,12 бала. За нею дві пари областей: Закарпатська і Львівська (67-ме і 69-те місця в міжнародному рейтингу, поруч із Уругваєм і Румунією) та АР Крим із Донецькою областю (72-ге і 73-тє місця, між Казахстаном і Латвією). Замикає умовну групу лідерів Харківська область, яка набрала 4,04 бала і посідає 76-те місце (між Колумбією та Єгиптом).
У другій групі знаходяться регіони, індекс конкурентоспроможності яких близький до середнього показника по всіх 20 областях (3,97).
У третій групі опинилися шість областей, які одержали найнижчі бали. Волинська, Рівненська та Івано-Франківська області посіли 102—104-те місця (поруч з Аргентиною і Гондурасом). А замикають регіональний рейтинг в Україні Сумська, Житомирська і Вінницька області. Наприклад, Вінницька область за конкурентоспроможністю посіла 111-те місце і в міжкраїновому розрізі перебуває між Сенегалом та Сербією (див. табл.).
Попри наявні розбіжності між українськими регіонами, сильні та слабкі сторони в них досить схожі. Насамперед це стосується таких складових конкурентоспроможності, як охорона здоров’я та початкова освіта, інституціональне середовище, складність бізнес-процесів. Відносно великий розкид значень спостерігається за такими складовими, як інфраструктура та ефективність ринку праці.
А тепер основне запитання — що з усіма цими висновками робити? Як відомо, розробники індексів, провівши всебічну оцінку економічної ситуації, ніколи не дають країнам (чи регіонам) практичних рекомендацій. Однак це не означає, що результати звіту міжнародної конкурентоспроможності не можна використовувати для просування економічних реформ. У Єгипті, наприклад, Єгипетська рада конкурентоспроможності спирається на дані рейтингу під час інформування населення про важливість реформ. В інших країнах, таких як Хорватія, методика стала одним з інструментів уряду при розробці рекомендацій з економічної політики. Казахстан і Саудівська Аравія поширюють звіт серед населення, щоб мобілізувати громадськість на підтримку амбіційних реформ, без яких їх запровадження було б неможливим. Хотілося б, щоб нинішнє дослідження знайшло своє застосування при запровадженні реформ і в Україні — як на центральному, так і на місцевому рівні.
Довідка
Для оцінки конкурентоспроможності української економіки та її регіонів використовується методологія, розроблена для розрахунку Індексу міжнародної конкурентоспроможності (ІМК). В основу ІМК входять 12 складових конкурентоспроможності, які в комплексі відображають складну природу цього явища: інституціональне середовище, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я і початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність ринку товарів, ефективність ринку праці, рівень розвитку фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, складність бізнес-процесів, інновації.
При розрахунку ІМК використовуються як статистичні дані, що є у відкритому доступі, так і результати опитування керівників бізнесу в країні. Таким чином, індекс багато в чому відображає думку тих людей, які приймають рішення про інвестування в країну.
З повними версіями звітів можна ознайомитися на сайті ФЕУ: www.feg.org.ua.