Одразу після новорічних свят, уже 10 січня, у прем'єра Дениса Шмигаля відбулася представницька нарада. Знаєте, з яким порядком денним? «Про стан поставок природного газу в умовах проходження осінньо-зимового періоду 2021/22 року». Тож, схоже, практично ні в кого вже немає сумнівів у проблемності проходження тієї частини опалювального сезону, що залишилася. А ще треба пережити, мабуть, найскладнішу та найхолоднішу його ділянку — кінець січня та лютий. А для цього десь треба знайти цей «дорогоцінний» газ.
Звичайно, можна було б придбати газ за позахмарними, зате, як багато хто ратував ще торік, біржовими цінами. Але ж де взяти такі великі гроші, якщо тарифів для населення клятвено обіцяли не чіпати? Крім того, доводиться ще й стримувати від галопування ціни на продукти харчування, відпускаючи підприємствам-пільговикам (які виробляють соціально значущу продукцію) газ не за ринковою ціною.
А, судячи з протоколу оперативної наради в прем'єра, хмари в енергетичній сфері України продовжують насуватися. Навіщо б тоді Міненерго, «Нафтогаз» і Оператора ГТС навантажували підготовкою «планового графіка поставок і використання природного газу в розрізі категорій споживачів із визначенням відповідних нових показників і забезпечення контролю над його виконанням»?
Адже, якщо говорити неформальною мовою, йдеться про плани з обмеження споживання газу. І першою під роздачу, ясна річ, потрапить вітчизняна промисловість. Не випадково наступним пунктом протоколу передбачається «зустріч із представниками промислових підприємств — найбільших споживачів природного газу для (увага!) розробки узгоджених шляхів урегулювання питань поставок природного газу до кінця осінньо-зимового періоду 2021/22 року».
Те, що з газом туго, підтверджують протокольні наміри уряду знайти додаткові джерела поставок газу ще до закінчення поточного опалювального сезону. Тобто тепер ідеться вже навіть не про ціни, а про наявність?
Населення формально поки що не чіпають. Але декому зі споживачів, які користуються послугами підприємств теплокомуненерго, достатньо оцінити температуру своїх батарей і гарячої води в крані, щоб зрозуміти, що й для них економія вже стартувала. До речі, напередодні включення опалення довелося брати інтерв'ю в одного з міських високопосадовців. Тож тоді він на моє конкретне запитання запевнив, що за рахунок зниження температури теплоносія не заощаджуватимуть. Але, мабуть, усе-таки довелося.
Та й тенденція зростання цифр у платіжках теж стартувала, причому зовсім не сьогодні. Комунальники хитрували задовго до початку опалювального сезону. Адже збільшити платіжку при незмінних тарифах — це ще те мистецтво. Наприклад, жителів столиці минулого літа раптом «ощасливили» доплатою за опалення попереднього опалювального сезону. Тобто ті, хто повністю розрахувався за тепло, раптом у розпал літа опинилися в справжніх боржниках.
Щоправда, перерахунок за опалення було здійснено за ініціативою одного з підрозділів Антимонопольного комітету України, але, судячи з усього, комунальники не постраждали, а от люди заплатили суми, що приблизно відповідали розміру лютневої (2021 року) платіжки. Ті ж, хто відтягнув розрахунки «за боргом» до зими, то ще й пеню зі штрафом були змушені заплатити. Природно, тарифи при цьому залишалися незмінними. Ну, як нам і обіцяли.
Новинкою сезону стала абонплата за саму можливість отримувати холодну та гарячу воду, а також тепло. У результаті, якщо столичний пенсіонер споживає трохи більш кубометра холодної води на місяць, то, вважай, його платіжка за воду виросла вдвічі. І, зауважте, тарифи при цьому не змінювалися. Від слова «зовсім».
Ах так, ще нюанс. У результаті нововведень різко зросла кількість квитанцій з оплати послуг. Незрозуміло, чому на додачу потрібно було створювати з кожного приводу додатковий платіж (платити комісію банку, гаяти час) для однієї й тієї самої комунальної компанії, якщо платежі здійснюються на один її рахунок? У випадку з холодною водою виходять одразу три платежі на один і той самий рахунок: за холодну воду, за водовідведення гарячої води, абонплата.
Ще один спосіб отримати з клієнта — перевірка лічильників його коштом. У Києві в найкращому випадку це обійдеться споживачу послуги в 350–400 грн за кожен лічильник (це якщо лічильник визнають справним, інакше знадобиться ще і його недешева заміна). Якщо, приміром, врахувати, що самотній столичний пенсіонер платить за рік за холодну воду близько 300–400 грн, то фактично його рахунок знову подвоюється. А знаєте, чим загрожують тим, хто відмовляється перевіряти лічильники? Розрахунками за нормативами. Складається враження, що такі нереальні нормативи для цього й створювалися.
Як бачимо, комунальники на вигадки хитрі. Зрештою, річ же не в тарифах, а в додаткових надходженнях на розрахунковий рахунок. Не виходить підняти тарифи, шукають лазівки для отримання додаткових надходжень від споживачів комунальних послуг — власників омріяної нерухомості, а по суті, суб'єктів комунального рабства. І хоч як дивно, у них це непогано виходить.
Та бувають випадки складніші. Особливо це стосується мешканців будинків із індивідуальними теплопунктами або котельнями. Так, судячи з наданих до редакції документів, в одному з київських житлово-будівельних кооперативів тариф на теплову енергію виріс на 30% порівняно з минулим роком. Якщо в березні 2021 року він становив 1347 грн за гігакалорію (без ПДВ), то нинішнього сезону — уже 1749 грн. Але найбільш дивним є те, що при цьому мешканці стверджують, що їхні платіжки збільшилися вдвічі. І вони дивуються, як таке може статися в період тарифного мораторію, обіцяного владою.
Підприємства теплокомуненерго теж не в кращій ситуації. Ось що каже про незмінність тарифів директор аналітичного центру Асоціації міст України Ярослав Рабошук: «Нам уряд і президент обіцяли незмінний тариф на природний газ, але в нас дуже багато випадків, коли цієї обіцянки не дотримують. Так, у жовтні та грудні нам продавали газ у деяких містах за комерційною ціною. І зрозуміло, що цих витрат нічим не покрити, адже ми не можемо взяти їх із населення. По суті, комунальні підприємства нині заходять у борги перед НАК «Нафтогаз України». «Нафтогаз» по-хитрому укладав договори поставок природного газу, визначаючи помісячні обсяги його споживання для підприємств теплопостачання, — він узяв за основу цифри за останні три роки. Але останні три роки, наприклад, жовтень і грудень, були трохи теплішими, ніж нинішнього року. І вийшло так, що підприємства спожили більше природного газу. І в НАК запропонували: усе спожите понад установлені обсяги рахувати за комерційною ціною. У жовтні вона становила 29 грн за кубометр, а в грудні — ледь не 70».
Утім, збільшення абонплати побутовим споживачам — це, судячи з усього, лише розминка перед справжнім підвищенням тарифів. З 1 січня, приміром, Нацкомісія, що здійснює держрегулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), підвищила ціни на холодну воду.
Причина, як завжди, задовільна — зростання вартості електроенергії, реагентів, збільшення податкових відрахувань до держбюджету.
Та все це дрібниці порівняно з космічною вартістю газу на європейському ринку, до якого нас так завбачливо свого часу прив'язали. Причому, зауважте, цей газ непросто зараз купити навіть за такою ціною. Високі ціни та напівпорожні сховища саме можуть стати тією причиною, яка не дасть змоги споживачам комунальних послуг дотягнути з нинішніми «стабільними» тарифами до кінця опалювального сезону.
Саме тому споживачам треба бути готовими до того, що одного прекрасного моменту держава (читай — «Нафтогаз») не зможе утримати тариф стабільним і буде змушена розділити тягар надвисоких цін на газ не тільки з підприємствами, а й із населенням. Тим паче, що голова «Нафтогазу» Юрій Вітренко вже попереджав про неможливість для компанії довго покривати великий розрив між ринковою та поточною побутовою цінами на газ.
У цьому випадку низькі тарифи для населення можуть не встояти. І гіршою за таку перспективу може бути хіба що ймовірність широкомасштабних воєнних дій.
Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.