Під час презентації Плану трансформації країни, який на наступні два роки має стати дороговказом для монобільшості та сформованого нею уряду, президент дуже стисло згадав і про відкриття ринку землі: «Коли ми говоримо про земельну реформу, то є багато питань, як повільно вона йде. Але я вважаю, що це виклик і перемога, з чим я хочу вас привітати».
Невідомо, навмисне чи ні, але Володимир Зеленський дуже влучно назвав чи не єдиний здобуток реформи, яку похапцем запустили під час весняного локдауну 2020 року. Саме повільність стає перевагою реформи, на думку мільйонів власників земельних паїв, без волі яких вона не відбудеться.
Підстави для такого неочікуваного лише на перший погляд висновку нам дає дослідження Фондом «Демократичні ініціативи» настроїв, які панують у сільській місцевості після ухвалення закону щодо обігу земель сільськогосподарського призначення.
Скажемо кілька слів про те, звідки та в який спосіб ми отримували дані, що лягли в основу нашого дослідження про стан довіри до держави у сільських громадах та оцінку радикалізації настроїв під час втілення земельної реформи.
Протягом грудня 2020-го — лютого 2021 року дослідження «Демініціатив» охопило 14 областей України: на сході — Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Луганську; на заході — Чернівецьку, Львівську, Рівненську, на півдні — Одеську, Миколаївську, Херсонську; в центрі — Житомирську, Чернігівську, Полтавську та Київську. У кожному регіоні збирали у фокус-групи звичайних селян — власників паїв і дізнавалися, чим вони живуть, що їх непокоїть у зв’язку з оголошеною та затвердженою земельною реформою, з якими почуттями вони дивляться у найближче майбутнє.
Як показує наш багаторічний досвід досліджень, «голос народу» майже завжди правдивий і щирий, але не завжди точний і послідовний. Потрібен критичний аналіз найважливіших питань, які виникають під час таких дискусій. Тому ми вирішили ще поспілкуватися з людьми, які господарюють на землі, — дрібними та середніми фермерами, а також із фахівцями із земельного законодавства та аграрної економіки. Хтось із 25 опитаних погодився на анонімне інтерв’ю, а хтось не заперечував проти згадки свого імені в публікаціях.
Проте ні пересічні селяни, ні фермери, ні експерти не приймають рішень і законів. Цю владу ми всі делегуємо народним депутатам. А вони такі ж самі люди: голосують то під враженням від почутого і побаченого, а буває — від прочитаного й переосмисленого; то керуються власним сумлінням і знаннями, то орієнтуються на накази своїх лідерів. Ми спробували опитати й їх. Відгукнувся 21 народний обранець: у нас є думки представників «Слуги народу», «Європейської солідарності», «Голосу», «Батьківщини», «Опозиційної платформи — за Життя», «Довіри». Ми щиро вдячні кожному з них. І хоча цього точно недостатньо, щоб мати вичерпну картину парламентських настроїв, проте можна побачити, як інформація знизу доходить до верхів: що загубилося дорогою, а що може стати імперативом законотворчості для більшості й опозиції вже в найближчому майбутньому.
Отже, нам вдалося отримати тривимірне зображення процесів, які відбуваються на селі, коли ось-ось повністю відкриється вільний ринковий обіг землі. Пропонуємо і читачам ZN.UA поглянути у цей калейдоскоп і подумати, чи в правильному напрямі рухається країна, які ризики та можливості бачать власники паїв, на чиїх землях формується половина обсягу валютної виручки держави та п’ята частина ВВП України.
На рубежі: становище дрібних власників напередодні реформи
«Про нас вони не думають. Селянин для них — це ніхто».
Респондент, Житомирська область
Напевно, якби респонденти фокус-груп почули, щоб на їхніх паях збирають мільярди доларів, вони не надто здивувалися б разючій відмінності між цими прибутками та своїм скромним становищем. Незалежно від регіону дослідження, серед більшості селян панує відчуття, що їх обманули, а тепер ще й позбавлять останнього — їхньої землі.
Звідки такий песимізм і зневіра? Із життєвого досвіду!
Дрібні власники, за їхнім же визнанням, щоденно стикаються з обмеженнями своїх прав з боку великих орендарів — агрохолдингів чи великих фермерських підприємств, із нехтуванням великими агрохолдингами вимог безпечного та екологічного ведення господарства.
У Чернігівській і Луганській областях люди розповідали, як їм нав’язують тривалі строки оренди та фіксовану й часто занижену ставку орендної плати. При цьому шантажують, що без укладення договору пайовики не лише втратять дохід, а ще й платитимуть земельний податок.
У Запорізькій, Житомирській і Львівській областях селяни скаржилися на те, що всім, хто хотів змінити орендаря чи започаткувати сімейну ферму, ставили палки в колеса всі: від чиновників Держгеокадастру до старих орендарів, які просто відмовляли у доступі до землі для її самостійного обробітку.
У Луганській, Рівненській, Полтавській областях пайовики-пенсіонери розказували, як їм, їхнім родичам і знайомим агрофірми та великі фермери нав’язують замість грошової орендної плати продовольство чи зерно для птиці за завищеними у кілька разів цінами. Доходило до того, що після таких «розрахунків» у пенсіонерів навіть виникали борги перед їхніми орендарями, а ті використовували такий обман, щоб погрожувати забрати паї задля погашення заборгованості.
У Полтавській області нам повідали, як в одному районі голова сільради збирала у власників-пенсіонерів паспорти, щоб без їхнього відома, зловживаючи довірою, переукладати договори оренди з агрохолдингом на 25 років наперед; в іншому — як прописували для пенсіонерів вимогу непідйомних компенсаційних виплат у разі дострокового розірвання орендної угоди.
І в кожній області, у кожній дискусій одна наскрізна тема: селяни визнають, що не мають достатніх юридичних знань чи доступу до консультацій із правових питань. Унаслідок цього люди не лише втрачають свою законну власність. Значно більшою є втрата надії на правосуддя та ефективний захист державою їхніх інтересів.
«А взагалі це тому, що коли оформляють договори, то там такі нюанси, що ми навіть не можемо розтолкувати оте слово, що вони там написали. Що означає те слово. А в кінці кінців пройде п’ять років і вони скажуть: а ти там підписав, і це так і так розшифровується. От і все, і ти залишився без паю» (чоловік, Херсонська область).
«Здавали паї в оренду. Фермер підробив документи. Підробив підпис. І зробив, що земля була продана. От уже скільки років вони судяться з цим фермером. Не знаю, до чого воно дійшло, але суд визнав, що підпис фіктивний, але далі просування ніякого немає» (чоловік, Миколаївська область).
Напевно, після такого не варто очікувати від людей довіри до слів високопосадовців, що відкриття вільного обігу землі принесе їм користь.
Проте ситуація зовсім небезнадійна. Спираючись на дані загальнонаціонального опитування, проведеного «Демініціативами» у травні 2021 року, можна виокремити можливі заходи державної політики, які одержали найбільшу підтримку саме серед власників землі. Третина (від 31 до 34%) власників паїв вважають, що держава повинна «захистити власників паїв від погроз осіб, які хочуть скупити чи захопити землі».
Близько 20% серед різних груп власників землі, а також 17% опитаних, які не мають такої власності, вважають, що держава повинна «захистити від продажу землі спільного користування, які мають важливе значення для місцевих громад». Зокрема, у Житомирській і Львівській областях селяни побоювалися, що втратять доступ до громадських пасовищ і не зможуть більше тримати худобу навіть для своїх потреб.
Підкреслимо, в усіх областях люди бояться, що «нові правила» вже прописано під «олігархів» і місцевих «баронів» із грішми та зв’язками у владі, які скористаються ситуацією та примусять селян продавати землю за безцінь.
Тому зараз надзвичайно важливо запровадити простий і доступний для селян механізм звернення до правоохоронних органів для захисту від свавілля. Сміливці — ініціатори таких звернень мають отримати високий рівень захисту як викривачі корупції. Варто подумати, як забезпечити незалежність розслідування таких звернень правоохоронцями, щоб справи не потрапили до рук осіб, пов’язаних із підозрюваними. Зрештою, заради захисту кількох мільйонів власників держава повинна подумати про інститут земельного омбудсмана, який міг би апелювати, наприклад, до Вищої ради правосуддя, щоб припиняти суддівське свавілля та повідомляти про недоброчесних суддів, які прикривають рейдерські схеми з «віджиму» паїв.
Зміна клімату та екологія: як зникають «тихії води» та «садки вишневі»
Ніхто ж не контролює, хто там і що садить. Один рік — рапс, другий рік — рапс, третій рік — рапс на тому самому полі. Землю спалили і все. А потім скаже: та не треба мені твоя земля, вона вже нічого не родить. І все.
Респондент, Одеська область
Якщо нарікання на свавілля чиновників, різноманітні «схеми» та корупцію були для нас очікуваними, то по-справжньому вразило те, як багато негативу селяни розповідають про шкоду, завдану землі та водоймам унаслідок хижацького господарювання.
У центральних, західних і східних областях люди розказували про безконтрольне і безкарне використання пестицидів великими орендарями — агрохолдингами та фермерами. Негативні наслідки вже відчуваються у повсякденному житті.
Зокрема, в одному куточку на Чернігівщині у криницях зникає вода; в іншому, як розповідають селяни, на викуплених у громади землях новий власник розпочав захоронення небезпечних хімічних відходів зі свого виробництва. У Донецькій області у селах, розташованих довкола орендованих агрохолдингом полів, люди почали частіше хворіти. На Дніпропетровщині, Полтавщині, Луганщині та Житомирщині селяни розповідали про масову загибель бджіл, коли фермери та інші орендатори без попередження та без обмежень обробляли свої поля у період цвітіння.
Ще більшою проблемою селяни називають виснаження земель, коли орендарі не дотримуються сівозміни, вирощуючи переважно експортні культури.
А що станеться після викупу земель, тут думки розходяться: більшість учасників фокус-груп вважали, що заради швидкого прибутку і відшкодування грошей, витрачених на купівлю землі, застосування хімікатів різко збільшать. Меншість вірить у те, що нові господарі піклуватимуться про землю. Але таку думку ми чули переважно від людей, у яких склалися гарні стосунки із невеликими фермерами-орендарями.
І от у цьому питанні перестороги селян щодо виснаження земель підтверджуються думкою науковців. У експертному інтерв’ю для «Демініціатив» головний науковий співробітник Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України Любов Молдаван розповіла про великий ризик втратити родючі землі внаслідок порушення фундаментальних правил господарювання: «Через десяток років наші чорноземи перестануть бути тими чорноземами, які ми знаємо, тому що 40% приблизно поживних речовин, які виносяться з урожаєм, не повертаються у ґрунт з органічними і мінеральними добривами. А з гумусом узагалі катастрофа. Якщо, наприклад, у Німеччині по закону фіксується дефіцит 75 кг гумусу на гектар, я вже повинна брати зобов'язання перед державою, що я в найближчі два роки поправлю його, або якщо немає навозу, то буду сіяти горох, інші бобові, конюшину і так далі, буду сіяти-переорювати, щоб забезпечити повернення органіки. У нас дефіцит 700 кг, і що? Так без органіки земля мертва! А ми сіємо соняшник на другий-третій рік на цьому самому полі. Це просто катастрофа!».
З іншого боку, опитані нами фермери, особливо у південних областях, розповіли, як кільканадцять (!) останніх років борються з потеплінням клімату та зростаючою посушливістю. Ще більшою несподіванкою було почути, як фермер-садівник з-під Чернівців був змушений викорчувати кілька гектарів яблуневого саду через катастрофічне падіння врожайності. І на Одещині, і на Буковині фермери у своїй боротьбі з кліматичними змінами не відчувають ні підтримки, ні уваги з боку держави.
«Самая большая проблема у нас на Бессарабии — это, естественно, орошение. С водой очень большая проблема. Тем более сейчас, когда поднимается цена на электроэнергию, очень сложно понять, заниматься ли орошением или нет. У меня около 200 гектаров земли на поливе, но в прошлом году я уже отказывалась от полива, потому что не выходим даже на себестоимость» (фермерка, Одеська область).
«Когда государство у нас равно распределило дотации между фермерами центральной части и нами, я всегда считал, что это глупо. Потому что зона рискованного земледелия отрезается где-то в Николаевской области. Вот так и сделайте: это зона рискованного земледелия, это умеренная зона, там — нормальная. Зачем вы все деньги, там несколько миллионов, делите одинаково? Мы ведь в совсем другом состоянии. Такое вот отношение к южной части — да пусть ковыряются…» (фермер, Херсонська область).
Що у такому разі повинна робити держава? Напевно, виконувати вимоги вже існуючого законодавства. Ось де насправді потрібно не вигадувати нових стимулів чи заборон. Достатньо забезпечити жорсткі, але рівні правила гри для всіх. Зокрема, стежити, чи справді великі господарства дотримуються порядку сівозміни, дбають про збереження родючості земель, вкладають кошти, а не просто «малюють» звіти про відновлення земель після інтенсивного господарювання.
Настав час поставити питання про відповідальність посадових осіб, які продовжують крізь пальці дивитися на надмірне використання хімікатів, отруєння ґрунтів, підземних вод і водойм хімічними відходами агровиробництва та агропереробки.
Зрештою, профільні міністерства повинні спільно розробити та подати на затвердження уряду план заходів із чіткими показниками і строками виконання, спрямований на довгострокову підтримку дрібних сільгоспвиробників, які працюють на задоволення потреб внутрішнього ринку, з огляду на очікувані наслідки зміни клімату.
Більше ніж товар: обережно за ринок землі, але категорично проти всевладдя великих грошей
Я думаю, що ринок землі бути повинен. Але страшно, як він у нас робиться.
Респондентка, Дніпропетровська область.
Під час дослідження ми побачили, як у селянському середовищі уживаються дві різні світоглядні позиції стосовно відкриття ринку землі та очікуваних наслідків реформи.
З одного боку, багато власників паїв вважають, що нинішня земельна реформа стане повторенням невдалої та несправедливої масової приватизації 1990-х. Про те, що землі скуплять олігархи чи ділки, щоб потім продати іноземцям, говорили у Луганській, Львівській, Чернігівській, Донецькій, Херсонській та Одеській областях.
З іншого боку, у тих самих групах, а часом ті самі люди стверджували, що вільний обіг землі сприятиме приходу ефективних власників, які будуть зацікавлені у встановленні чіткого правового регулювання та ринкової вартості землі. Такі настрої більше помітні у Дніпропетровській, Луганській, Чернігівській, Чернівецькій областях.
Окремо варто зупинитися на питанні участі іноземного капіталу в придбанні землі. У різних областях селяни дуже часто пов’язували свій страх перед іноземцями із неспроможністю держави захищати свої національні інтереси та з корумпованістю політиків, які створюватимуть пільгові умови для іноземного капіталу.
Тобто люди проти допуску іноземців до ринку землі, бо не довіряють державі та переконані у корумпованості вищих органів влади.
Вони вже багато років спостерігають, як і приватні паї, й державна земля в обхід закону чи, що ще гірше, на виконання закону потрапляла до рук нових власників — справжніх хижаків первісного накопичення капіталу: «Як раніше було? Ніби людині позичали гроші, а потім з претензією через суд, що він мені винен купу грошей, а в нього є пай, нехай віддає. І виходило, що як компенсація боргу земля передавалася у власність. Це схема, як тоді обходилося» (чоловік, Рівненська область).
Не менше запитань викликає передача повноважень із управління колишніми державними землями на рівень громад. Подекуди це не зменшило корупції, а просто легалізувало її: «Ми дуже обурювалися, коли Держкомзем, наприклад, розпоряджався державними землями, і ці землі надавалися, звісно, по корупційних схемах. Але коли передали землю в громади, то я особисто сподівався, що тут усе зміниться, і це буде продумана політика. Але стало ще гірше. Громади роздають ці землі направо, наліво, і в першу чергу не тому, хто прийде і буде працювати якраз тут і платити податки в громаду. А інтереси якісь інші. Віддаються за ще меншу плату, ніж на аукціонах Держкомзем віддавав. Це не всі громади, але багато громад зараз так роблять, коли цю землю невідомо на кого розпайовують по два гектари або ж роздають в оренду ті самі не витребувані паї за плату, яка в півтора разу менша тієї, за яку віддавав два-три роки назад Держкомзем чи коли розпоряджалися адміністрації. Там був якийсь, мабуть, страх перед законом. А у цих страху нема» (депутат районної ради, Чернігівська область).
Усупереч поширеному уявленню про те, що українці вміють лише бідкатися, люди багато часу присвятили обговоренню і загальних побажань, і конкретних пропозицій щодо дій держави, які мають супроводжувати та навіть випереджати цілковите відкриття ринку землі.
Нижче наведено спільні вимоги селян до земельної реформи, які були висловлені у різних областях, незалежно одна від одної:
- встановлення справедливої (мінімальної) ціни на землю;
- наведення ладу із земельним кадастром, оцінкою родючості землі;
- надання правової допомоги та роз’яснення селянам — власникам паїв їхніх прав у зв’язку із відкриттям ринку землі;
- здійснення цифровізації послуг, пов’язаних із роботою ринку землі, зокрема, створення цифрового земельного банку із можливістю отримати всі правовстановлюючі документи в електронному вигляді;
- проведення обов’язкової перевірки законного походження коштів, які залучаються під купівлю земель;
- створення державного банку землі, через який землю зможуть купити чи орендувати дрібні господарства;
- запровадження доступних кредитів, програми підтримки окремих галузей сільського господарства (тваринництва, овочівництва, виноградарства, садівництва, бджільництва);
- державне страхування дрібних фермерів у неврожайні роки та на випадок стихійного лиха;
- цільове навчання дрібних фермерів ефективного планування та ведення господарства;
- належна підготовка місцевих чиновників (податкова, ЦНАП) для роботи із дрібними господарями (сімейне фермерство);
- уточнення законодавства, усунення норм, які надають дискреційні повноваження органам місцевої влади у відносинах із дрібними господарями (питання оренди, продажу землі, вимог природоохоронного характеру).
У травні 2021 року Фонд «Демократичні ініціативи» протестував у загальнонаціональному опитуванні суспільну підтримку пропозицій щодо державної політики, які були сформульовані під час фокус-груп. Отже, за даними опитування, найбільшу підтримку серед дрібних землевласників мають такі пропозиції до уряду:
- 30% серед опитаних власників паїв підтримують вимогу до держави «захистити власників паїв від погроз осіб, які хочуть скупити чи захопити землі»;
- 22% серед опитаних власників паїв виступають за «надання безвідсоткових кредитів дрібним самостійним виробникам, фермерам для купівлі землі чи техніки»;
- 20% серед опитаних власників паїв виступають за те, щоб «захистити від продажу землі спільного користування, які мають важливе значення для місцевих громад»;
- 20% серед опитаних власників паїв вимагають «установити жорсткі вимоги збереження та відновлення родючості землі для великих власників і орендарів»;
- 19% серед опитаних власників паїв наполягають на тому, щоб «встановити жорсткий контроль за дотриманням екологічних норм виробництва новими власниками землі».
Тож результати опитування підтверджують, що власники паїв стурбовані саме через відсутність чи слабкість державного контролю за діями агрохолдингів і через корумпованість органів влади, які прийматимуть рішення про приватизацію державних земель.
Якщо відібрати пропозиції, які ми почули від людей і які отримали найбільшу підтримку під час загальнонаціонального опитування, то список напрямів державної політики із супроводу земельної реформи такий:
- Наведення ладу із земельним кадастром, оцінкою родючості землі.
- Запровадження пільгових доступних кредитів, програми підтримки окремих галузей сільського господарства (тваринництва, овочівництва, садівництва, бджільництва).
- Надання правової допомоги та роз’яснення селянам — власникам паїв їхніх прав у зв’язку із відкриттям ринку землі.
Це мінімальні вимоги жителів сільської місцевості. Їхнє втілення не приведе до швидкого розвитку вільного ринку землі, проте допоможе уникнути соціального вибуху та протистояння між дрібними і великими власниками землі.
Для того щоб зрозуміти, марні чи ні сподівання людей на державу, ми порівняли результати фокус-груп та опитування з анкетуванням народних депутатів. Ще раз наголосимо: відповідь дав лише 21 депутат, тому це якісне порівняння уявлень про реформу між «слугами» і «народом».
Отже, більшість опитаних парламентаріїв виступають за: «безвідсоткові кредити дрібним господарствам для купівлі землі та техніки», «прозоре впорядкування питань власності та меж земельних ділянок і паїв», «надання правової допомоги власникам паїв для захисту інтересів при купівлі-продажу землі».
Водночас дуже мало депутатів бачать необхідність у тому, щоб «захистити власників землі від погроз», «захистити від продажу землі загального користування у громадах», «встановити контроль за дотриманням екологічних норм при обробітку землі та виробництві продукції».
Тобто, якщо дивитися із загальнонаціонального погляду, нібито все гаразд, депутати більш-менш точно відчувають настрої своїх виборців. Але якщо говорити про інтереси селян — власників паїв і дрібних господарів, то тут обізнаність парламентаріїв дуже низька. А це, на нашу думку, не може не позначитися на неправильному обранні пріоритетів законотворчої роботи і на хибному голосуванні за законопроєкти, які стосуються села і аграрного сектору в цілому.
Підсумуємо.
Якщо рівня корупції та глухоти чиновників до скарг селян не знижувати, ринок землі не запрацює. Вже зараз близько 69% власників паїв або нічого не планують робити, або просто залишать свої землі в оренді.
Якщо не дати селянам важелів контролю за місцевими радами і місцевими головами, якщо не навчити їх, як користуватися цими інструментами, люди або виїжджатимуть із села, або почнуть захищати свої права зовсім не мирними засобами. І це особливо стосується не фейкових, а справжніх ветеранів.
Якщо парламентська більшість та уряд не повернуться обличчям до реальних потреб і проблем жителів сільських громад, не врахує ризиків, пов’язаних зі зміною клімату та хижацьким господарюванням, у середньостроковій перспективі (7–10 років) Україна потрапить у критичну залежність від імпорту продовольства.
*Дослідження «Розбудова довіри та попередження радикалізації у сільських громадах під час земельної реформи в Україні» було проведене у вересні 2020-го — серпні 2021 року за підтримки «Національного фонду на підтримку демократії» (National Endowment for Democracy).
Опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 19 травня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Фінансування опитування здійснювалося в межах проєкту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.