Поки в Україні справа про виведення з Приватбанку коштів його вкладників припадає пилом в Офісі генерального прокурора, в США продовжують препарувати діяльність Коломойського, доповнюючи пікантними подробицями історію про наймасштабніший банківський «фрод» в історії.
Нагадаємо читачу, що колишні власники Приватбанку Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов більшу частину виведених із Приватбанку грошей відмивали у США, купуючи там активи. Для цього вони мали партнерів — Мордехая Корфа й Уріеля Лабера та величезну кількість фіктивних компаній, які зазвичай мали у назві слово «optima».
Претензії американського правосуддя до угод цих «оптім» завжди однакові: кредити видавалися на одні цілі, а витрачалися на інші, кредити мали повертатися з коштів, зароблених позичальниками, а поверталися за рахунок нових кредитів, причому взятих третіми компаніями, як застави були не реальні об'єкти, а права вимоги на поставки, яких ніколи не було. Головне ж запитання: як сотні різних «оптім», що не ведуть нормальної господарської діяльності, з умовними трьома баксами на рахунках, за гроші кредитів українських компаній купували в США нерухомість?
І ось нові подробиці у свіжому розслідуванні Pittsburgh Post-Gazette, яке вийшло днями та присвячено клівлендській частині цієї історії, де у кращі роки Optima Ventures володіла понад 260 тис. кв. м комерційної нерухомості.
Родзинкою був готель Westin. Саме він прийняв з’їзд Республіканської партії США 2016 року. Тодішній кандидат Дональд Трамп розмістив там свою штаб-квартиру, і у вестибюлі Westin Hotel майбутній президент зустрічався з репортерами на ранок після епохальної промови на з’їзді. П’ять років по тому Westin Hotel став у федеральному розслідуванні одним із доказів того, як український олігарх відмивав украдені з найбільшого українського банку сотні мільйонів доларів.
На відміну від України, в США реально розслідують діяльність Коломойського та компанії, проводячи обшуки, накладаючи арешти і вибудовуючи беззаперечну доказову базу зловживань. Та, попри це, американські журналісти обурюються: існування мережі компаній Optima — один із найтривожніших прикладів недосконалості американського законодавства про фінансову прозорість. Вони збентежені тим фактом, що Коломойський із компанією фактично скупив пів Клівленда, не розкриваючи ані подробиць угод, ані їхніх кінцевих бенефіціарів.
Ох, думаю, вони були б під іще більшим враженням, якби дізналися про «українську» частину цієї історії й про те, в який спосіб гроші на цю нерухомість залишали Приватбанк та опинялися у США. Як кошти витікали з кредитних ліній під зовсім інші цілі, розщеплювалися, з’єднувалися з грошима інших кредитів, виводилися на рахунки у кіпрському відділенні банку і вже у вигляді «інвестицій» опинялися в США.
Тож не дивно, що мандрівка «брудних» грошей Штатами також виявилася цікавою. Звісно, запитання, чому належним чином не перевірялося походження грошей, — більш ніж справедливе. Тим паче що 58-річний мільярдер із громадянством кількох країн скуповував нерухомість у США через делаверські «прокладки», які, власне, і покликані приховувати кінцевих бенефіціарів оборудок. І на певному етапі у Клівленді мали б помітити, що оці невідомі делаверські «оптіми» концентрують у своїх руках аж надто багато нерухомості. Мали б замислитися, почати бодай щось перевіряти. Утім, навпаки, наші «королі нерухомості» від місцевих ще й щедрі кредити отримували під благородні цілі.
Наприклад, на ремонт згаданого готелю та його трансформацію в елітний бренд. З елітарністю трохи не склалося, — кредитних 36 млн дол. ніхто не повернув, готелю не реанімував, тепер у ньому хазяйнують судові розпорядники, намагаючись хоч щось комусь продати, аби відшкодувати принаймні частину потенційних збитків.
Експерти з фінансових злочинів у США вже посилаються на цю справу, щоб підтримати оприлюднену цього місяця Мінфіном США пропозицію зробити корпоративні угоди з нерухомістю більш прозорими, вимагаючи розкриття інформації про право власності. Рік тому, дякуючи оборудкам Коломойського, було внесено зміни до закону про корпоративну прозорість, що вимагають від компаній надавати Мережі боротьби з фінансовими злочинами ім’я, дату народження, адресу та іншу інформацію про власників активів, причому під власником розуміється будь-хто, кому належить більш як 25% активу.
А те, що трапилося в Клівленді, американці вже охрестили «мільйонним трубопроводом», роботу якого тепер розслідує велике журі.
Клівлендський «трубопровід» було запущено 2008-го, коли Коломойський із напарниками «інвестували» у США 12,9 млн дол., придбавши одну з найпомітніших багатоповерхівок міста — бізнес-центр на 55 Public Square. Того ж року компаньйони виклали в США ще 36 млн дол., щоб купити One Cleveland Center. А 2010 року перерахували в країну через чотири різні офшорні банківські рахунки 18,5 млн дол., щоб придбати Huntington Building (див. рис.).
На жаль, цей «інвестиційний бум» співпав із не найкращими часами у Клівленді. Місто страждало від занепаду, іпотечної кризи та безробіття. Частково це пояснює те, чому радість від приходу бодай-якогось інвестора виявилася набагато сильнішою, ніж бажання принаймні поверхово перевірити джерела походження його «інвестицій».
Утім, на думку американських прокурорів, кошти надходили в Клівленд саме з українського Приватбанку за схемами, дбайливо створеними колишнім менеджментом банку для свого тодішнього власника.
До 2011 року Коломойський придбав ще дві пам’ятки Клівленда: 21-поверхову башту та готель Westin. Після цього Коломойський через свої «оптіми» став найбільшим власником комерційної нерухомості у місті. За кошти кредитів, виданих його українським компаніям його ж українським банком.
За даними прокуратури США, шахрайська природа цих кредитів очевидна, наприклад, 12 млн дол., за які було придбано One Cleveland Center, — це кредит, виданий одному феросплавному заводу в Україні на фінансування поточних операцій.
І таких історій як під копірку ми знаємо немало. Кредити, що бралися Покровським ГЗК, Нікопольським чи Запорізьким феросплавним, зрештою йшли на купівлю американських активів. Ба більше, ми пам’ятаємо, що Коломойський подав тут, в Україні, більш як сорок позовів від згаданих позичальників, аби домогтися підтвердження, що ці кредити було погашено і банк не має претензій до його компаній. Розрахунок такий собі, але Коломойський на повному серйозі сподівався принести американському судові папірець, що підтверджує повернення коштів за одним із кредитів, і цим переконати суд у своїй невинуватості. Той американський суд, який уже ознайомився з усією багаторічною схемою виведення грошей із банку у документах Мін’юсту США, де чорним по білому пишеться: частково взяті кредити погашалися за рахунок нових позик, що і дало змогу схемі проіснувати так довго. Тобто, знаючи, що в Штатах усі давно в курсі, що частково позики гасилися, щоб крадіжки не так кидалися в очі, він усе одно на щось сподівався.
Що ж, у своєму розслідуванні наші американські колеги вносять ясність у це питання і зазначають, що сподівання ці марні. За їхніми даними, американська прокуратура подала клопотання про те, що весь грошовий потік було побудовано на шахрайстві та крадіжках. «Брехнею були не лише цілі кредитів у заявах на отримання позик, а й способи їхнього погашення, бо нові кредити видавалися для повернення старих», — зазначають прокурори. Тож майбутній судовий розгляд цієї справи у США, хай не засмучується обвинувачуваний, не буде сповнений несподіванками, але, тим не менш, стане цікавим.
Нагадаємо, що раніше Pittsburgh Post-Gazette уже розповідала про «досягнення» пана Коломойського в металургійній промисловості США і про те, як він скуповував заводи від Нью-Йорка до Техасу на крадені, за версією американських прокурорів, гроші.
Більше статей Юлії Самаєвої можна знайти тут.