Судове свавілля — інакше рішення, винесене вчора пізнього вечора Печерським районним судом Києва, не назвеш. Це рішення викликає сором і страх. Соромно, що в країні такі суди, страшно, що свої ганебні рішення вони приймають, нічого не боячись.
І, звичайно, чистий збіг, що, за нашою інформацією, незадовго до того, як Печерський суд прийняв своє одіозне рішення, один почесний президент ФФУ мав розмову з одним почесним першим помічником президента. І розмова ця була результативною на всі 33% від суми позову в 350 млн дол. за рішення на користь позивачів. До речі, списати ці гроші з рахунків банку можуть уже сьогодні, не чекаючи майбутніх апеляцій.
Отже, суть позову: під час націоналізації Приватбанку 250 млн дол. на депозитах офшорних компаній родини Суркісів (Camerin Investments, Sunnex Investments, Tamplemon Investments, Berlini Commercial, Lumil Investments, Sofinam Investments), розміщені в кіпрській філії Приватбанку, було конвертовано в його капітал як кошти осіб, пов’язаних із колишніми власниками Приватбанку І.Коломойським і Г.Боголюбовим. Питання визнання пов’язаності/непов’язаності в цьому випадку ключове, тому що саме це стало причиною конвертації депозитів у банківський капітал.
Однак Суркіси так питання не ставили, вони вимагали виконання умов депозитних договорів рішенням суду, не чекаючи жодних рішень ні про законність процедури bail-in, ні про обґрунтованість визнання їх пов’язаними особами, — цей спір триває в Окружному адмінсуді столиці.
Позиція Приватбанку така: депозити конвертовано в капітал і фізично їх у банку немає, як і відсотків за ними, всі зобов’язання банк перед офшорними компаніями виконав. І якщо вони хочуть переграти цей матч, то потрібно, мабуть, довести відсутність підстав для цієї конвертації.
Утім, 2017-го Печерський районний суд без розгляду справи по суті, тобто не з’ясувавши, чи законними були підстави для конвертації, виніс рішення про забезпечення позову офшорних компаній до банку, зобов’язавши Приватбанк виконати умови депозитних договорів, про які уже немає й згадки, та повернути офшорам Суркісів 250 млн дол. Банк, у свою чергу, вирішив оскаржити це одіозне рішення у Верховному суді.
Однак компанії Суркісів не стали сидіти склавши руки та подали позов про примусове виконання рішення суду 2017 року, доповнивши позовні вимоги ще 100 мільйонами відсотків і вийшовши на суму в 350 млн дол. Причому подали вони кілька абсолютно ідентичних позовних заяв, щоб одержати можливість вибору судді та обіграти систему автоматичного розподілу справ. У нерівній боротьбі переміг суддя Сергій Вовк, ні, це не Павло Вовк із Окружного адміністративного, але однакові в них не лише прізвища, повірте. Приватбанк зажадав відводу судді, тому що його вибір був точно не випадковим, і звернувся до НАБУ, указавши на явні зловживання. Там, блискавично відреагувавши на свавілля, передали справу ДБР, а там ще й пошти не розбирали.
Природно, самовідводу суддя Вовк не взяв і досить швидко виніс рішення, що банк зобов’язаний перерахувати компаніям і 250 млн дол. депозитів, і 100 млн дол. відсотків як забезпечення позову (див. документ).
Але якщо врахувати, що сума забезпечення дорівнює сумі позовних вимог, суддя вирішив питання по суті справи, навіть не розпочавши її розгляд, що суперечить статті 150 Цивільного кодексу України. Можливий максимум Вовка — це арешт рахунків, а не стягнення коштів. Окреме запитання: чому взагалі претензії про стягнення від однієї юрособи до іншої юрособи слухаються не в господарському суді, а в цивільному? Але ми стільки вже чудес побачили в нашій судовій системі, що нічому не дивуємося.
Звичайно, рішення Печерського суду неправомірне та одіозне. І обурені ним не тільки в Приватбанку, а й у НБУ, і в Кабміні. Готуються апеляції, обіцяється відновлення справедливості та захист законності рішень, прийнятих під час націоналізації. Але як бути з тим, що рішення суду потрібно виконати негайно?
Тут м’яч опинився на полі міністра юстиції Дениса Малюськи, адже саме його виконавча служба повинна вимагати в НБУ, в якому розміщені коррахунки Приватбанку, виконати рішення суду.
І Малюська на суді був, щоправда, до винесення рішення не досидів, але за підсумками написав гнівний пост, пообіцяв відновити справедливість, але плану дій поки що не запропонував.
Наприклад, якщо 350 млн дол. з рахунку Приватбанку будуть усе-таки примусово сплачені компаніям Суркісів, як бути з рішенням суду 2017 року про необхідність виконувати депозитні договори? Жодних депозитів у цих компаній у банку немає й зараз, але після стягнення від них не залишиться й сліду. А що буде, якщо в судах же визнають законність bail-in? Невже переглянуть цю справу? А головне, що робити вже зараз, адже вчорашнє рішення не передбачає жодних відстрочок виконання у зв’язку з можливими апеляціями? І якщо виконавча служба відмовиться виконувати рішення суду, вона порушить закон. А якщо не відмовиться, то збільшить беззаконня. В аналогічній ситуації і НБУ, який порушить закон, якщо почне чинити спротив виконавчій службі, але, вчинивши за законом, побічно визнає, що, по-перше, проведений ним bail-in не був бездоганним, а по-друге, уже і його можна не оскаржувати, а просто попросити грошей через суд. Але, за даними ZN.UA, попри все це, НБУ має намір у цій ситуації вчинити «за законом».
Хоч би чим закінчився цей ганебний приклад торжества бабла над законом і договірняка над здоровим глуздом, ми маємо пам’ятати, що кейс суркісових офшорів — лише один епізод із океану інших таких самих кричущо несправедливих рішень. Ця історія — чергове нагадування, що ключовою реформою в Україні має бути реформа судової системи. Саме нею повинен розпочинатися та закінчуватися день нинішніх реформаторів, інакше решта зусиль і досягнень не варті нічого. Їх завжди можна буде оскаржити в суді з гарною знижкою. І коли у твоїй країні владу захоплює Вища рада правосуддя з Окружним адміністративним в авангарді, соромно постити фоточки «з першого вересня» або інспектувати будівництво полтавських доріг. Це вже не мовчазне схвалення, це злочинна бездіяльність.
Звісно, ми могли б написати, що волаюче беззаконня, яким просякнута українська судова система, відбувається без участі Банкової. Там, мовляв, теж стурбовані, але не мають ні розуміння, ні досвіду, щоб придумати розв’язання цієї проблеми. Але ми не напишемо. Представляти Зеленського таким собі бевзнем, для якого все надто складно, щоб розбиратися, і за спиною якого щось каламутять хитрі та моторні соратники, яким він наївно довіряє, — принизливо і для президента, і для нас. Він не дурний і не глухий. Але це лише підсилює його персональну відповідальність за беззаконня в країні.