2001 року інвестиційне поле України надзвичайно розширилося, всупереч малому припливу в країну прямих іноземних інвестицій, переважанню експорту товарів і послуг над імпортом, значному відпливу ВКВ у зв’язку з виплатами й обслуговуванням зовнішніх державних боргів, зменшенню кредиторського сальдо підприємств зовнішньому світу, зниженню цінової конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Що ж збільшило фінансовий ресурс внутрішніх інвесторів і куди пішли інвестиції?
Спочатку факти: за три квартали 2001 року, при зростанні реального ВВП (порівняно з відповідним періодом 2000 року) на 9,3%, реальний приріст інвестицій становив 25,2%. Заодно інвестиційні пріоритети трохи змістилися в раніше забуті інвесторами галузі.
Перше, що викликає оптимістичні сподівання, — це значне зростання інвестицій безпосередньо в інвестиційні галузі. Так, інвестиції в машинобудування збільшилися на 90%, а в будівництво — більш як утричі (!) Такий гостро спрямований потік ресурсів означає, що на продукцію цих галузей, які створюють виробничу базу економіки, є попит в інших галузях і за межами країни, а це, у свою чергу, дає надію на збереження тенденції — спадкоємне зростання внутрішнього й зовнішнього інвестиційного попиту.
Проте цим зміна пріоритетів не обмежилася. Інвестори нарешті «помітили» й інші, раніше малоцікаві для себе напрями.
Так, у період переважно державного інвестування та всіх видів «підтримки» сільського господарства сформувалося ставлення до нього як до галузі, де гроші «йдуть у пісок». Справді, важко було розраховувати на віддачу, якщо ціни на вирощувану продукцію хронічно відстають від видатків, причому з вини того ж таки державного втручання. Минулий рік усе змінив революційним чином — у результаті значного зростання експорту зернових (із травня по грудень1999-го на 321 млн. дол.) у країні виник тимчасовий дефіцит зерна, 2000-го ціни зросли і вперше перевищили витрати, зробивши рентабельним виробництво цієї групи товарів. Що в результаті вийшло? По-перше, галузь у цілому стала рентабельною; а по-друге (і як наслідок першого), привабливою для інвесторів — у неї пішли інвестиції та кредити. Щоправда, на зростання кредитів безумовно вплинула бюджетна компенсація відсотків, але зростання інвестицій пов’язане й з цілком ринковою причиною — підвищенням рентабельності в цьому виді діяльності.
Для довідки: протягом десяти років трансформаційної кризи галузь перетворилася на переважно натурально-домашнє господарство, про що свідчить безстороння статистика. 1999 року сегмент домашніх господарств заповнив 73,3% доданої вартості, створеної в сільському господарстві (порівняно з 24,3% 1993 року). У 2000—2001-му відбулося певне зрушення на користь корпоративного сектора, чия виробнича активність значно підвищилася завдяки новим можливостям землекористування після приватизації паїв. Особливо вражають торішні результати, коли тихо й майже непомітно в доходах домашніх господарств підскочила складова, іменована орендною платою за користування земельними паями. Офіційні джерела називають суму в 2,5 млрд. грн. Для порівняння: за дев’ять місяців 2001-го грошові доходи населення з вирахуванням обов’язкових внесків і доходів від продажу ВКВ становили 63,4 млрд. грн., із них доходи від продажу сільгосппродукції — 5 млрд. грн. Таким чином, відбулося поповнення ресурсів власників паїв на суму, з якої не стягуються податки і яка певним чином впливає на розподіл національного доходу, з одного боку, і на економічне зростання — з другого.
Які подальші перетворення чекають на натуральні пайові доходи населення у вигляді зерна, насіння соняшників, соняшникової олії, яєць тощо? Частину буде обміняно за старою бартерною схемою на інші необхідні в господарстві товари, частину — продано за гроші, частина піде безпосередньо в господарство, зокрема й на розширення власного підсобного виробництва. З погляду подальшого економічного зростання, остання складова найцікавіша. Додаткові кормові ресурси обіцяють перетворитися на розвиток тваринництва в домашніх господарствах, причому саме тих напрямів, на яких за короткий час можна одержати істотний грошовий доход. До речі, маленька довідка: за ті ж самі місяці 2001 року, порівняно з відповідним періодом 2000-го, імпорт тварин в Україну потроївся, але поголів’я худоби збільшилося тільки в господарствах населення (на 12,4%), тож цей імпорт пішов переважно на м’ясокомбінати.
Усі метаморфози з підвищенням рентабельності сільськогосподарського виробництва в остаточному підсумку привели до збільшення потоку фінансових ресурсів у цей вид діяльності. Після тривалого застою торік уперше стався сплеск інвестицій у сільське господарство — за січень—вересень в 1,8 разу. При цьому реальне кредитування галузі, що має переважно короткостроковий характер, виросло майже вчетверо (на рис. 1 видно тенденції реального зростання інвестицій і кредитів у галузь порівняно з середнім рівнем 1998-го). Не дивують результати такого сплеску: зростання виробництва зерна (удвічі — результат нинішнього року), зростання імпорту добрив у 4,5 разу (зокрема під врожай наступного року).
Подальші перспективи підвищення дохідності сільськогосподарського виробництва залежать від прозаїчного балансу попиту і пропонування. При цьому більша частина пропонування сільгосппродукції може досить ємно покриватися внутрішнім попитом. Тут є чого повчитися в європейських країн, де з допомогою податкової системи регулюються обсяги продажів на внутрішньому ринку окремих видів продукції агропромислового комплексу з метою недопущення цінової дестабілізації. А в нас недооблік рамок ринкових сегментів призвів до структурного пере- й водночас недовиробництва. Цього року створився відносний надлишок зерна, але в дефіциті молоко (імпорт якого подвоївся) та м’ясо (імпорт живих тварин потроївся) з усіма дестабілізуючими наслідками з боку ціноутворення.
2001 рік показав, наскільки чутливо суб’єкти господарювання реагують на державне регулювання аграрного виробництва. Тож подальші галузеві пертурбації значною мірою залежать від продуманості державної агропромислової та податкової політики, а також від розвитку ринкової інфраструктури.
Зупинимося на розкладі інвестицій і кредитів у галузях, безпосередньо зорієнтованих на споживача. Цей сегмент ринку цікавий у зв’язку з досить сильною залежністю його пульсації (розширення — звуження) від дій уряду щодо регулювання доходів населення, а також наступних виборів до Верховної Ради України.
2000 і 2001 роки можуть служити яскравою ілюстрацією для підручників з макроекономіки. На «щедроти» виконавчої влади, що полягали в погашенні пенсійних і зарплатних боргів перед бюджетниками, населення широким фронтом збільшило свої споживчі витрати. 2000 року реальні грошові доходи населення зросли на 9,6%, за дев’ять місяців минулого — на 9,1%. Збільшилися й витрати на придбання товарів та послуг — відповідно на 11,1 і на 14,8% (у реальному обчисленні). Перевищення зростання покупок над зростанням грошових доходів відбиває структурний ефект, адже доходи підтягнулися в найбіднішої частини населення (пенсіонери і бюджетники бідні, і їх багато).
Реакція виробників на зростання попиту населення не забарилася: зростання виробництва в харчовій промисловості становило 2000 року 26,1%, за січень—листопад 2001-го — 18,9%. У легкій промисловості — відповідно 39 і 15,1%. Але тут слід зупинитися на чинниках, що забезпечили можливість виробникам відреагувати на зростання попиту, адже досі гострий дефіцит оборотних коштів і дорожнеча кредитів не дозволяли їм нарощувати виробництво, навіть за наявності попиту (приміром, зовнішнього).
По-перше, відбувалося розширення власної ресурсної бази: завдяки ціновій стабілізації зменшилися збитки збиткових підприємств (у легкій промисловості 2000 року на 25%, 2001-го — на 28%), що збільшило фінансові результати і, відповідно — доходи та кредитоспроможність. По-друге, в результаті фінансового оздоровлення й очевидного зростання попиту на споживчі товари — збільшилося кредитування цих видів діяльності (приміром, 2000 року зростання кредитів у реальних індексах у харчову промисловість становило 54%, за дев’ять місяців 2001-го — 30%). По-третє, ще за рік до початку бурхливого розвитку в ці галузі було вкладено нові інвестиції, зокрема прямі іноземні. Так, протягом 1998–2000 рр. динаміка інвестицій у харчову промисловість характеризувалася таким ланцюжком: 120%, 106%, 140% (індекси реальних інвестицій в основний капітал і кредити в галузь, порівняно з середнім рівнем 1998 року, показано на рис.2). До речі, п’яту частину прямих іноземних інвестицій нагромаджено саме в харчовій промисловості. У легкій промисловості зростання інвестицій розпочалося 1999-го, причому відразу в 2,2 разу, 2000-го — майже вдвічі.
2001 року для «харчовиків» настав момент певного насичення — інвестування тимчасово скоротилося, тоді як у «легковиків» ще зберігається динаміка зростання (на 10%).
На які тенденції можна очікувати на споживчому ринку 2002 року? Серед чинників його майбутнього розширення: приплив ВКВ під вибори, що збільшить реальні доходи населення, яке прямо чи опосередковано заробляє на виборах; індексація пенсій і заробітної плати зайнятих у бюджетній сфері; наздоганяюче зростання реальної заробітної плати в секторі нефінансових корпорацій. Таким чином, уже в першому кварталі нинішнього року слід очікувати досить активного сплеску споживчого попиту.
Серед видів діяльності, куди 2001 року потік інвестицій збільшився вдвічі, опинилися торгівля, готелі й ресторани. Але в цьому випадку левова частка коштів (60%) пішла на будівельно-монтажні роботи і у своєму номіналі сума залишається дуже незначною для масштабів українського ринку (за дев’ять місяців — 447 млн. грн.).
Стосовно перспективи зростання інвестицій 2002-го, то ситуація після виборів поверне все на свої місця з поверненням до активності в галузях, орієнтованих на дедалі стабільніший внутрішній ринок і ринки зростаючих економік (передусім СНД). Уповільнення й навіть падіння темпів економічного розвитку США та Європи позначиться на звуженні цього сегмента в експорті вітчизняних виробників, але, з другого боку, зростаючий український ринок стає дедалі привабливішим для іноземців. Адже вони за нього ще серйозно й не бралися. Події в світі буквально штовхають інвесторів в Україну та інші пострадянські країни, тож як ніколи актуальним стає завдання підвищення інвестиційної конкурентоспроможності економіки з усіма її компонентами, включаючи щадну податкову систему, викоренення різноманітного протекціонізму окремим бізнесовим структурам, розвиток сучасної інфраструктури, економічну безпеку суб’єктів господарювання, політичну та правову стабільність тощо.