Щоразу, коли мова заходить про результати залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в українську економіку, думки полярно розділяються. Незалежні експерти-«скептики» заявляють, що нічого незвичайного не сталося, і взагалі, скільки прийшло в Україну за час незалежності, в економіку східноєвропейських сусідів іноземні інвестори вкладають за рік. Основні причини — забюрократизованість процесу залучення, непрозорі податки, низький рівень захисту приватної власності в Україні, що перешкоджає зростанню інвестицій в економіку країни. Урядові оптимісти ж, що вірять у світле капіталістичне майбутнє, навпаки, говорять про потужний приріст ПІІ і глибоку зацікавленість (але, мабуть, «вроджену» нерішучість) іноземного інвестора у вітчизняній економіці. Взагалі, головне західному бізнесмену повірити, і тоді інвестиційні потоки хлинуть в Україну, змиваючи на своєму шляху всі перепони, про які попереджали добре інформовані оптимісти. Сперечальників, безумовно, розсудить час, а ми спробуємо проаналізувати, чи відбулися якісні зміни в іноземно-інвестиційному секторі вітчизняної економіки.
Переможний там-там
Уряд, напевно, може пишатися досягнутими торік результатами. Навіть якщо за підсумками року обсяг залучених інвестицій і не досягне заявленої цифри в 1 млрд. дол., прогноз Мінекономіки в 750 млн. дол. річних підданий великим сумнівам вже в жовтні. За даними Держкомстату за підсумками дев’яти місяців 2003 року, в Україну залучено 741,6 млн. дол. прямих іноземних інвестицій, що становить 6,2 млрд. дол. за весь період заманювання іноземного інвестора у вітчизняну економіку. Чи можна вважати це успіхом Кабінету Віктора Януковича? За абсолютними цифрами — безумовно. Але порівняння з іншими роками викликає деякі запитання.
На початок 2003 року в Україну було залучено 5,2 млрд. дол. Середня квартальна цифра приходу ПІІ в Україну за підсумками трьох кварталів 2003 року становить 247,2 млн. дол. Але при цьому необхідно врахувати відсутність приватизації значних об’єктів (як було 2002 року) і спад ділової активності в грудні 2003-го напередодні різдвяних канікул. У результаті отримаємо цифру в межах 900 млн. дол. Відповідно, показник приросту ПІІ в кращому разі буде на рівні 15—18%, що відповідає показникам попередніх років (табл.1).
Викликають побоювання і тенденція вивозу капіталу з України. У січні—вересні минулого року в економіку України іноземні інвестори вклали 954,1 млн. дол. прямих інвестицій. Водночас з економіки був одночасно вилучений капітал на суму 346,3 млн. дол. За аналогічний період 2002 року в Україну інвестовано 680,9 млн. дол., а виведено з вітчизняної економіки 274,7 млн. дол. Інакше кажучи, зберігається тенденція щорічного 30% скорочення інвестиційних вкладень (табл.2).
Судячи з усього, не дуже поліпшився і показник приросту іноземних інвестицій на душу населення. Попри значне скорочення населення (навіть за даними офіційної статистики), цей показник на початок жовтня минулого року становив 130 дол. на душу населення, що з показниками країн Східної Європи навіть якось незручно порівнювати (вони коливаються від 3603 дол. у Чехії до 1191 дол. у Польщі).
Аналіз структури іноземних інвестицій також свідчить про збереження раніше переважаючих тенденцій. Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці (тобто в галузях із швидкою оборотністю капіталів і забезпеченими ринками збуту). Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень. Так, у підприємства харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів за дев’ять місяців 2003 року інвестовано 15,2% від загального обсягу ПІІ, або 946,7 млн. дол. Інтерес до оптової торгівлі та посередництва в торгівлі втілився в 14,7% інвестицій, або 913,2 млн. дол. іноземного капіталу. Значну увагу було також приділено виробництву машин, електричного, транспортного й електронного устаткування — 9,3% (578,9 млн. дол.), а також транспорту та зв’язку — 7,8%, або 487,4 млн. дол. інвестицій.
Втім, експерти усе ж схильні позитивно розцінювати інвестиційні досягнення уряду 2003 року. Попри перипетії в парламенті, Кабінету Віктора Януковича вдалося значною мірою мінімізувати політичні ризики і подолати низку економічних криз, що не забарилося позначитися на інвестиційному кліматі в Україні. Як зазначив начальник управління інвестиційної діяльності ДКЦПФР України Євген Іванов, можна оцінювати нинішній стан інвестиційного клімату в Україні як сприятливий. За його словами, «інвестиційний клімат» — це основна складова фінансового іміджу країни на світовому ринку капіталу, що визначається двома чинниками. По-перше, «політичною температурою» — наявністю політичних ризиків для інвестованого капіталу. По-друге, «економічною температурою», що залежить від податкової політики і від можливостей уряду стимулювати залучення інвестицій у державу. Саме ці складові насамперед оцінює іноземний інвестор. І якщо політичні пристрасті знаходилися майже біля точки кипіння, то, виходячи з макроекономічних показників минулого року і рівня приросту ПІІ, економічний чинник виявився вирішальним для іноземного капіталу.
Камо грядеши
Новий рік може виявитися менш успішним для вітчизняної економіки. Невизначеність політичної ситуації напередодні президентської виборчої кампанії може значною мірою переважити всі економічні досягнення України. На відміну від попередніх виборів, особливості виборчого процесу 2004-го будуть позначені парламентом лише в березні. Отже, у першому кварталі нинішнього року інвестори вже притримають темпи вкладень. А подальший розвиток подій спочатку стане поживою для розмірковувань та рекомендацій фінансових аналітиків і тільки потім — уже реальних дій іноземних інвесторів. Тим більше що окрім політичної складової ризику вкладень є ще й суто місцеві — фінансово-олігархічна та містечково-чиновницька.
На сьогодні найбільшу потребу в інвестиціях відчувають радше потенційно ліквідні галузі вітчизняної економіки, змушені з ряду причин утримуватися на плаву, вижимаючи останнє з устаткування, що дісталося в спадщину від промислового комплексу колишньої Союзу. Зокрема, йдеться про важке машинобудування, гірничорудну та металургійну промисловість. За даними статистики, за три квартали минулого року у металургію й обробку металу інвестовано усього 330 млн. дол., що становить 5,3% від загального обсягу ПІІ.
Експерти зазначають: що настільки низький рівень іноземних інвестицій пов’язаний саме з особливостями українського ведення бізнесу, а не з небажанням західних інвесторів робити довгострокові вкладення. Йдеться про вітчизняні ФПГ, які здебільшого контролюють дані експортно орієнтовані підприємства металургії і пов’язану з нею гірничорудну галузь. Ситуація нагадує відому приказку: «що не з’їм, те понадкушую». Вітчизняний бізнес поки не в змозі самостійно залучити достатні кошти для модернізації підприємств, що веде до їхнього технологічного і морального старіння. На якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, що створює основний експортний виторг, за найскромнішими підрахунками, необхідно близько 10 млрд. дол.
Не менш капіталомістким і, найголовніше, інвестиційно привабливим є український агропромисловий комплекс. Але залучити західного інвестора в розвиток вітчизняного АПК до набуття Земельним кодексом чинності, поки дуже сумнівно. Поки що ж основна увага інвесторів зосереджена саме на переробці сільгосппродукції. Втім, торік це було досить добре проілюстровано купівлею «Торчинпродукту» швейцарською корпорацією Nestle.
Водночас, ситуація в аграрному секторі є дуже прийнятною для російського капіталу, котрий активно вкладається в сільгоспвиробництво. На думку представника в Україні інвесткомпанії «Велес капітал» (РФ) Олександра Дем’яненка, «розвиток аграрного сектора є цілком прибутковим і перспективним бізнесом в Україні. Однак однією з найбільших перешкод, із якими може зіткнутися інвестор, — протидія місцевої влади. Наш досвід роботи у Вінницькій області свідчить, що навіть портфельне інвестування в різні сектори АПК області викликає у місцевих чиновників паніку. Вони готові на все, щоб не допустити приватний капітал».
Говорячи про роботу російського бізнесу, слід наголосити на реалізації інвестиційних програм у паливно-енергетичному комплексі, більша частина з яких припадає на російські компанії. Попри почесне сьоме місце за обсягами вкладених в українську економіку коштів, північно-східні підприємці досить впевнено почуваються у нафтовому сегменті вітчизняного ПЕКу і вже зробили ряд заяв стосовно вітчизняних електроенергетичних підприємств. Більше того, не слід забувати, що російські нафтові компанії здебільшого працюють через офшори, що зареєстровані на Кіпрі та Британських Віргінських островах і посідають 2-ге і 6-те місця серед країн—донорів України.
Втім, не набагато більші обсяги інвестиційних коштів було інвестовано в хімічну та нафтохімічну промисловість (хімвиробництво, виробництво гумових і пластмасових виробів) — 310,4 млн. дол. (5,0%). За оцінками фахівців, тільки в хімічні підприємства з виробництва двоокису титану (основного інгредієнта для виробництва фосфорних добрив), губки титану і вітчизняної сировинної бази необхідно близько 1 млрд. дол. інвестицій. Нафтохімія потребує інвестиційних ресурсів не менше.
Виходить, що навіть за оптимістичного сценарію, коли обсяг інвестицій в Україну нинішнього року збережеться на рівні торішнього, його цілком здатна поглинути одна лише хімічна промисловість. Тож, напевно, уряду зарано грати переможний гімн на інвестиційних литаврах, поки не буде повністю задоволено попит зростаючої економіки на іноземний фінансовий ресурс.