2 червня на офіційному сайті Міжнародного валютного фонду з’явився текст оновленого Меморандуму про економічну і фінансову політику України у зв’язку з отриманням чергового траншу кредиту стенд-бай. Оскільки через два тижні в Україну з інспекцією знову прибуде місія МВФ, публікацію двосторонніх домовленостей слід розглядати як пряме нагадування українським політикам про питання, які потрібно вирішити для отримання нового траншу. Один із найпринциповіших пунктів угоди — збереження рівня дефіциту державного бюджету не більше 4% ВВП (без урахування коштів на рекапіталізацію банків).
Щоб не вийти за рамки застереженого дефіциту, уряд зобов’язався скоротити перелік винятків з обкладання ПДВ, ліквідувати привілейовані пенсії, переглянути пенсійний вік, щокварталу підвищувати ціни на природний газ і відмовитися від субсидій на оплату комунальних послуг, обмежити види підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Усе це непрості, часто болючі й непопулярні кроки. Але без них навряд чи вдасться скинути популістський баласт, який заважає владі боротися з кризою. З іншого боку, український уряд може розглядати ці ж кроки тільки як один зі способів отримання чергового траншу. І він далеко не найприємніший, якщо взяти до уваги наближення президентських виборів. У такому разі замість швидких і зрозумілих рішень прийматимуться такі постанови й закони, які нікого ні до чого не зобов’язуватимуть, але формально відповідатимуть вимогам МВФ, або ж пропонуватимуться екзотичні рішення в пошуках «легких грошей».
Ідеться про так звані антикризові закони, якими останнім часом грішать і коаліція, і опозиція. Доки лідери то домовляються, то сваряться, окремі депутати енергійно проштовхують свої «антикризові» ініціативи. Головна запорука успіху таких законопроектів у сесійному залі: видимість простоти запропонованого рішення, врахування матеріальних інтересів найбільших фракцій і прив’язка до вимог МВФ. Так, наприклад, було прийнято закон (правда, вчасно ветований президентом) про повну заборону азартних ігор у країні з подачі фракції БЮТ. І електорату приємно, і заробити на президентську кампанію можна, дозволяючи «правильним» компаніям займатися цим бізнесом. В іншому випадку, пропонуючи депутатам вибирати між «культурою і здоров’ям» і «пивом і вином», віце-спікер Томенко проштовхнув підвищення акцизів на пиво як спосіб знайти гроші на покриття дефіциту програми охорони здоров’я. Те ж саме говорили і в квітні, коли підвищення акцизу на тютюнові вироби активно прикривалося турботою про здоров’я молоді та вимогою МВФ.
Але, по-перше, Фонд ніколи не вимагав підвищення акцизів та інших податків, а тільки наполягав на кращому адмініструванні податків, насамперед ПДВ. Більше того, різке підвищення будь-яких податків, у тому числі акцизів, суперечить Вашингтонському консенсусу — переліку базових рекомендацій МВФ, сформульованих ще 1989 року. Зокрема про підвищення дисципліни сплати податків та розширення податкової бази при помірних і стабільних податкових ставках.
По-друге, досвідчені депутати попереджали, що такі ініціативи можуть мати тільки протилежний ефект. Наприклад, як згадує голова комітету ВР з питань регіональної політики, член фракції Партії регіонів Володимир Рибак, під час обговорення законопроекту про тютюновий акциз, ще до його ухвалення, йшлося про можливе збільшення контрабанди, що надходить в Україну. «Такі дії завжди провокують контрабанду і нелегальну продукцію. Це можна порівняти з гральним бізнесом, який нещодавно заборонили. Отож він процвітатиме й далі, тільки нелегально, і держава від нього грошей не отримає», — нагадує гарячим головам депутат. І справді, внаслідок негативних економічних наслідків необдуманих законів легальні галузі йтимуть у тінь. Зазначена тенденція вже намітилася на тютюновому ринку, де тільки у травні було вилучено до півмільйона нелегальних пачок сигарет — рекорд за це десятиліття.
Очевидно, такі заходи не допоможуть відновити фінансову систему, збільшити внутрішній попит і підвищити довіру населення до влади та фінансових інститутів, хоча саме ці цілі й декларувалися МВФ при наданні Україні стабілізаційного кредиту. Отже, непродумана, половинчаста фіскальна політика потрібна виключно для прикриття інтересів груп впливу в уряді, Нацбанку і секретаріаті президента у справі розподілу чергового траншу кредиту. Проте й цим групам уже час зрозуміти, що ще кілька місяців такої «антикризової», а по суті — антиринкової роботи, — і легальна економіка просто перестане існувати, а разом з нею й джерела для «відкотів» та «спонсорської допомоги». Залишається сподіватися, що інстинкт самозбереження примусить еліту облишити фіскальні експерименти з підвищенням податків та акцизів і розпочати справді необхідні реформи.