UA / RU
Підтримати ZN.ua

Гроші від МВФ і керівники від бога

Ви точно не побачите ані копійки з тих 2,7 мільярда доларів, але принаймні дізнаєтесь, що з ними буде

Автор: Юлiя Самаєва

Навесні 2021-го МВФ вирішив роздати усім своїм учасникам, пропорційно до їхньої частки, 650 млрд дол. Україні, теж учасниці, перепало 2,7 млрд, на які ми чекаємо напередодні Дня незалежності. Звісно, Банкова у своєму офіційному повідомленні переконує нас, що кошти виділено винятково після конструктивної телефонної розмови Володимира Зеленського із директоркою МВФ Кристаліною Георгієвою, але це не так. І так само, як Зеленський не має жодного впливу на виділення цих грошей, також він не впливає і на їхній розподіл. Але хотів би впливати. Дуже хотів. І цей текст саме про це.

На думку МВФ, виділені кошти допоможуть державам-членам «задовольнити довгострокову глобальну потребу в резервах, зміцнить довіру і сприятиме посиленню стійкості та стабільності світової економіки». Але майже три мільярди доларів для України — це як у класика: для Атоса — забагато, а для графа де Ля Фер — замало.

Минулого літа ми домовилися з МВФ про виділення 5 млрд дол., отримали лише перший транш у 2,1 млрд, решту чекаємо й досі, але чи помітили ви тоді ті два мільярди? Не думаю, гроші миттєво пішли на покриття бюджетного дефіциту того року, ну і трошки в резерви. І коли президент нам розказує, що надані зараз кошти «допоможуть подолати наслідки коронакризи та стимулювати нашу економіку», — це, м’яко кажучи, брехня, бо мова про латання дірок і недопущення більшого спаду, а не про економічні стимули. Але цього року є один нюанс: кошти МВФ не підуть до бюджету (це взагалі нетипова практика для МВФ), вони традиційно підуть у резерви Національного банку України. І це одразу створює купу проблем для всіх охочих їх розпатрати. Бо резервів НБУ на будь-що не витратиш, здебільшого вони потрібні для підтримки курсової стабільності та боргових виплат. Що ще гірше, доступ до них має лише Нацбанк. Так, де-юре розпорядник грошей — Мінфін, але той-таки НБУ у квітневому Інфляційному звіті зазначав таке: «Можливість спрямування цих коштів на інші цілі (крім поповнення міжнародних резервів. — Ю.С.) наразі не визначена до прийняття відповідних рішень». Його очільник Кирило Шевченко офіційно заявив, що готовий до дискусії з урядом і Міністерством фінансів щодо майбутнього розподілу цих коштів між бюджетом і золото-валютними резервами НБУ. Але і Банкова, і уряд воліли б узагалі обійтися без дискусій і просто взяти ці гроші.

Наразі наші міжнародні резерви становлять трохи більше 28 млрд дол., більше було лише 2010-го — 34 млрд. Нинішній рівень хороший, його цілком вистачає для поточних операцій НБУ.

Чого не скажеш про наш бюджет. Там, як завжди, все складно: податкові та митні надходження перевищують план, але дефіцит усе-таки вже сягнув 50 млрд грн, та й держоблігацій Мінфін продав на 25% менше, ніж планував, і десь треба ще знайти мільярдів 70 з лишком. На єдиному казначейському рахунку на 1 серпня лежало 9,9 млрд грн, звичайно, бувало і менше, але нечасто. Для розуміння: ЄКР консолідує всі державні кошти, і сума на ньому — це те фінансування, на яке можуть розраховувати бюджетники. І зараз їм точно не до жиру, попри всі перевиконання та перемоги. А ще попереду вересень, на який припадає цьогорічний пік наших боргових виплат, — майже 105 млрд грн, причому за зовнішніми боргами треба буде віддати понад 80 млрд грн, або ті ж таки 2 млрд дол. Очевидно, кому МВФівські кошти потрібніші. Не до дискусій.

Власне, цим небажанням дискусій і пояснюється відвертий тиск на голову НБУ, який нам подають як «демарш керівників департаментів».

Нагадаємо, що конфлікт у НБУ розпочався ще з відставки попереднього очільника Якова Смолія. Він пішов сам, пояснивши своє рішення політичним тиском, щоправда, не знайшов у собі сил прямо сказати, хто саме тиснув і чого конкретно хотів.

Правду кажучи, катастрофи після зміни керівника НБУ не сталося. Після приходу Шевченка на посаду монетарна політика НБУ не змінилася, як і її передбачуваність, стрес-тести у банках відновилися, нові нормативи впроваджувалися, реформування та очищення небанківської частини фінсектору тривало. З іншого боку, емісія у більш як 75 млрд грн таки була, хоч і загорнута у рефінансування банків. Послаблення вимог до кредитних ризиків торкнулося не всього ринку, а лише вибіркових позичальників, здебільшого великого бізнесу, державних агентств і муніципальних облігацій, а така вибірковість завжди викликає питання. Обіцяний вторинний ринок держоблігацій так і не запустився. По суті, Шевченко вже рік вправно балансує між забаганками влади та здоровим глуздом. Тому не надто переконливим виглядає бажання Банкової розхитати під ним стілець, особливо за відсутності кандидата на заміну. Але у тому, що «демарш керівників департаментів» — це спланована акція, сумнівів немає.

Дійсно, у правлінні з приходом Шевченка одразу виник конфлікт, що розділив НБУ на ворогуючі між собою табори. Але кадрові зміни після приходу нового керівника — не така вже й дивина. І це не завжди говорить про «якість» самого керівника, радше, про готовність людей співпрацювати разом і грати за одними правилами. І точно не за часів Шевченка у НБУ вкоренився авторитаризм управління, він там був завжди, просто коло носіїв влади то ширшало (часом аж до рівня директорів департаментів), то звужувалося до членів правління. Для прикладу, навіть 2014-го, після приходу в НБУ команди Гонтаревої, звідти йшли цілком адекватні спеціалісти, бо не хотіли працювати під гаслом: «Треба хоч чимось порадувати Владіка!» (Рашкована, тоді одного з членів правління. — Ю.С.).

НБУ / Flickr

Та й нинішнє «звуження» почалося не 2020-го. Шевченко просто завершив цей цикл, завдяки своєму «стартовому» конфлікту із Катериною Рожковою та Дмитром Сологубом. Соромно, звичайно, що дорослі люди навіть не намагалися знайти ані спільної мови, ані прийнятного дипломатичного рішення. Ба більше, одразу вимели з хати таку купу сміття, що фактично поховали під нею будь-які сподівання на цивілізований фінал. Зрештою, правляче коло звузилося настільки, що навіть окремі члени правління до нього не потрапили.

З огляду на це звільнення одразу кількох керівників підрозділів НБУ, яке ще й супроводжувалося публічними закидами про одноосібність прийняття рішень і повернення «совкових» практик, могло б бути органічним продовженням тліючої ворожнечі, якби ці люди дійсно звільнилися. Але… насправді вони, всі як один, заявивши публічно про звільнення, просто пішли у відпустки, попросивши перенести дату цих звільнень на вересень, а там як піде. І все це на тлі постійних повідомлень «з джерел» про сто і одну причину, чому офіс президента хоче звільнити Шевченка. Така скоординованість мимоволі наводить на думку про єдиний центр прийняття рішень. Здається, ми знаємо, де він. І переконані, що Банкова не так хоче звільняти Шевченка, як переконати його у цьому намірі, аби досягнути максимальної поблажливості та «командної гри».

Якщо план Банкової вдасться, то з виділених МВФ 2,7 млрд дол. у резервах залишаться крихти, левова частка піде на погашення наших боргів, трохи перепаде держбюджету на покриття дефіциту, а решту — близько 600 млн дол. можна буде просто розпиляти на чергових «великих» проєктах.

Не так уже й мало, адже Зеленський не граф де Ля Фер і навіть не Атос. Та й мова насправді не лише про вигідний президенту розподіл МВФівських грошей, мова і про повернення до практики «довгого рефінансу», який забезпечив прикриття для минулорічної емісії, і про заміну керівника Ощадбанку (головного владного гаманця всіх часів) на більш лояльного до Банкової, і про обіцянку Зеленського «дотиснути банківську системи» та забезпечити населення дешевими кредитами. На відміну від минулорічної ситуації зі Смолієм, зараз очевидним є як сам політичний тиск на НБУ, так і його мотиви. На жаль, через надмірну щедрість МВФ цей тиск навряд чи стане предметом складних перемовин із західними партнерами, — їх тут не чекатимуть до наступних піків боргових виплат. Отже, всі сподівання лише на інстинкт самозбереження самого НБУ та його керівництва. Бо якщо команда — це збіговисько, то краще бути некомандним гравцем.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.