Пам'ятаєте ажіотажний попит на продукти харчування на старті карантину? Українці побігли в магазини й почали змітати з полиць цукор, сіль, макарони, борошно, гречку. Одночасно пекарі та борошномели звернулися до влади з проханням обмежити експорт зерна на період карантину, щоб уникнути зростання цін на хліб на внутрішньому ринку. На цьому тлі Кабмін вирішив для стабілізації цін на пшеницю і борошно продати на внутрішньому ринку 160 тис. тонн продовольчої пшениці «Державної продовольчо-зернової корпорації України» (ДПЗКУ) та Аграрного фонду. Однак почалася чехарда: «Гречка буде по 100 гривень, гряде страшний неврожай, адже на полях посуха. Треба зупиняти вивезення пшениці, а то лишимося без хліба…» Хмизу в багаття підкидали й заяви Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) про те, що наслідки пандемії COVID-19 призведуть до голоду в уразливих країнах.
Здавалося б, до чого тут Україна з гучним титулом «житниця Європи», готова прогодувати півмільярда людей. Проте питання ставиться й так: «Чи можливий голод у країні, яка щорічно збирає на окремо взятого громадянина більше тонни зерна?». За останні три місяці зв’язка «Держрезерв—їжа—голод» уже набила оскому. Наша відповідь: «Теоретично — можливо все». Адже «миші» не дрімають. Щорічно тільки з Держрезерву кудись зникають 200–300 тис. тонн зерна...
Україна готова годувати світ і бадьоро доповідає про свої перемоги на зовнішніх ринках продовольства, зокрема органічного. А ви, читачу, коли-небудь замислювалися над тим, хто в самій Україні відповідає за продовольчу безпеку і чи має офіційний Київ інструменти забезпечення населення продовольством за прийнятною ціною?
«Неврожай-2020»
Перш ніж говорити про врожай формату-2020, повернемося на хвилинку в далекий 2003 рік. Тоді понад 45% озимого клину не вийшло з зими. Потім поля накрила страшна посуха. Саме тоді з екранів телевізорів «таврували ганьбою» керівництво аграрного блоку уряду. Профільний віцепрем’єр навіть трохи посидів за ґратами (з кінця березня по середину червня 2003-го) за те, що нібито сприяв трейдерам у вивезення зерна, знаючи про майбутній неврожай. Як зараз, миготять кадри випуску новин одного з телеканалів «хліба не буде…» Так, того року зібрали жалюгідних 3,6 млн тонн пшениці. Потім було рішення Ради дозволити пільговий імпорт пшениці та жита до 31 грудня 2003-го, тимчасово скасувавши чинні ввізні мита на ці культури.
Довідка
Згідно з Законом «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», ввізне мито на зернові становить: на пшеницю — 40 євро/тонна, жито — 20 євро/тонна. Відповідно до митного тарифу, на імпорт пшениці та пшенично-житньої суміші діє ввізне мито в розмірі 40–80 євро/тонна.
Саме тоді прийняли рішення створити «подушку продбезпеки» й купити 1 млн тонн зерна. Держрезерв нагромадив упродовж року двомісячний запас зерна для інтервенцій на внутрішньому ринку на випадок особливої потреби. Саме в ті далекі часи компанія «Укррезерв», що є оператором Державного комітету з матеріального резерву, розпочала поставки в Україну продовольчої пшениці відповідно до міжурядової угоди між Україною та РФ.
До речі, відтоді влада і зерновий бізнес почали домовлятися про правила мирного співіснування: рік у рік сторони підписують меморандуми про взаєморозуміння, в яких фіксують можливі обсяги експорту зернових.
Та ось що цікаво. Після 2003 року врожай пшениці — основної культури для випікання хліба — не падав нижче позначки 13 млн тонн. (Нагадаємо: потреба внутрішнього ринку в продзерні оцінюється у 6 млн тонн на рік.) Іще: останні чотири роки врожай пшениці завжди був 20+.
Теоретично, нинішній сезон теж не повинен стати провальним щодо врожаю. Озимі перезимували непогано. Так, потім прийшла посуха, але вона стосувалася окремих районів південних областей.
Чи то відсутність аграрного відомства, чи то місячне затемнення викинуло, наче хвилею, на берег аграрної спільноти десятки аналітиків і експертів, які почали оцінювати перспективи на врожай мало не з новорічної ночі.
Нинішній сезон, як жоден інший, багатий на прогнози. Дійшло до абсурду, коли в один день кілька представників Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства озвучували оцінки майбутнього врожаю, при цьому цифри називаючи абсолютно різні.
Хоча навіть за наявності профільного відомства ринок завжди орієнтувався на Мінсільгосп США. Отже, у червні американці погіршили оцінку виробництва пшениці в Україні у 2020/2021 маркетинговому році до 26,5 млн тонн (у травні — 28 млн тонн). Згідно з червневим звітом, експорт пшениці з України у 2020/2021 м.р. може становити, за оцінками МСГ США, 17,5 млн тонн.
Загалом, непогано. Але українські чиновники завжди можуть перевернути все з ніг на голову. Спочатку офіційний Київ установив максимум продажів пшениці на зовнішні ринки на 2019/2020 м.р., потім почав говорити про необхідність обмежити експорт пшениці в новому сезоні, а з 5 червня, коли поставки пшениці сягнули позначки 20,2 млн тонн, взагалі перестав оприлюднювати інформацію про вивезення зерна за кордон. Мовляв, сидіть, думайте, міркуйте на тему продовольчої безпеки.
Ще один жахастик — гречка, точніше ціни на гречану крупу. Незважаючи на держрегулювання цін, гречка в роздробі дорожчає, в окремих магазинах ціна за кілограм — 62 грн. Кажуть, що це не межа. Але чи варто хвилюватися? Швидше, ні, ніж — так. Асортимент крупів на полицях надихає. Майже кожна торгова мережа вже має свій бренд, відповідальний за сегмент фасованих крупів.
Це раніше гречка була стратегічним продуктом харчування, який впливав на продовольчу безпеку в державі. Потім вона перейшла в категорію політичних товарів, адже саме пакети з гречаною крупою особливо запопадливо роздавали споживачам кандидати в народні депутати. Навіть неврожай гречки, якщо такий станеться, українці переживуть. У народі кажуть: «Сім років мак не народив, і голоду не було». Точно так само і з гречкою, навіть якщо ця крупа взагалі зникне з полиць магазинів. Але це вже якась фантастика.
Резервний хлопчик Помагай
У всі часи паличкою-стукалочкою для влади на випадок якихось коливань на ринку продовольства був Державний матеріальний резерв (нині — Державне агентство резерву), в коморах якого лежало зерно, порошився цукор, стояли на складах бутлі з олією, десь у кутку ховалися, залиті солідолом, банки м’ясних консервів.
Держрезерв можна розділити на дві складові: державний і мобілізаційний резерви. Мобілізаційний — це запаси технічних та сировинних ресурсів, які використовують в особливий період (наприклад, війна) для відновлення доріг, аеродромів, систем електро-, водо- і газопостачання, розгортання виробництва промислової продукції, забезпечення медичної допомоги. У мирний період основне завдання резерву — гарантувати продовольчу безпеку країни.
Резерв — це своєрідна величезна база з різними товарами, «плече допомоги» окремим галузям у скрутну хвилину. Раніше до списку продукції резерву входило близько ста найменувань. Сьогодні в Держрезерві налічується 33 номенклатурні позиції. У 2016 році викреслили «медицину». Базові 33 найменування розбиті на три великі групи: продовольча, промислова і нафтопродукти.
Позиції для купівлі про запас визначає уряд залежно від економічних потреб країни. Наприклад, 2010 року з’явилася позиція «крупи», враховуючи ажіотаж на ринку гречки.
Аграрний напрям системи Держрезерву складається з десяти підприємств — шести борошномельних активів та чотирьох хлібних баз. Сукупно вони можуть зберігати 730 тис. тонн зерна і переробляти на добу 1579 тонн пшениці, 300 тонн жита і 980 тонн комбікормів.
Продовольча група, яка цікавить нас, — це зерно, цукор, соняшникова олія та вершкове масло, консерви й інші продукти тривалого зберігання.
«Миші не винні»
З легкої руки екскерівника Держрезерву Ярослава Погорілого, давній заїжджений жарт про те, що зерно в засіках Батьківщини з’їли миші, навесні 2020-го набув нового дихання.
«На складах територіальної структури Держрезерву в Тернопільській області аудиторська перевірка виявила нестачу зерна на суму понад 800 млн грн. Для такої кількості зерна знадобилися б майже 2700 вагонів», — ідеться в повідомленні МВС.
Ті, хто в темі, знають, що традиційно незначні нестачу зернових на складах Держрезерву або «Хліба України» (в сучасному трактуванні — ДПЗКУ) зазвичай списували на мишей. Якщо подивитися архіви історій про зерно, яке в різні роки з’їли миші, то вийде мішок обсягом у мільйони тонн. Вишенькою на торті аграрного напряму завжди було зерно. Чому? Відповідь проста: м’ясо в резерві зберігається два роки й підлягає оновленню, цукор — чотири роки. А зерно можна зберігати дуже довго.
Держрезерв завжди був добрим варіантом отримання доходу для людей, котрі знають, як «правильно» працювати з «засіками Батьківщини». Замість того, щоб зерно лежало на складах мертвим багажем, до питання можна підійти «творчо», і за сезон товар можна «крутонути» чотири рази. Наприклад, у серпні в Держрезерв поклали 100 тис. тонн зерна, потім його продали, а на виручені гроші купили нову партію. Знову продали, і так далі впродовж сезону. Зрештою, прокрутивши зерно чотири рази, маржу — в кишеню, а нестачу зерна заповнили з нового врожаю.
Але часи змінюються… Останні кілька сезонів, коли система Держрезерву перебуває у стані реформування, а її керівництво й підприємства системи змінюються з прив’язкою до календаря, — кожної пори року приходить новенький, то й повертати зерно на хлібні бази не доводиться. Хтось не встиг — звільнили, а хтось звільнився сам. Адже, що характерно, гучних заяв про пропажу зерна з Держрезерву було багато, відкривали кримінальні справи. І на цьому все. Крапка.
Може, і в сегменті правоохоронних органів працюють невідомі світові представники фауни, що воліють на обід течки з кримінальними справами за фактом зникнення пшениці або кукурудзи з державних елеваторів.
На поточний момент аудит підприємств системи Держрезерву триває. Цілком можливо, що найближчим часом інформаційний простір ще раз гойдне хвиля про зерно, ненажерливих мишей та схеми...
Стара і давня схема — списати пропажу на природні втрати. Звичні усушка, утруска зерна… Це коли на підприємство надійшло 50 тис. тонн на зберігання, а під кінець сезону виявилося всього лише 45 тис.
Ще є варіант: приймаємо на склад зерно однієї якості, наприклад продовольче, а згодом на елеваторі лежить уже фураж.
Потім, очевидно, у «вузьких мишачих колах» з’явився креативний директор. Нова схема: коли зверху на банки (силоси) набивають дикт, його присипають зерном, так можна було торгувати державним скарбом не сезон, а цілих три—чотири.
А якщо ви дружите з іншими «мишами», то можна зерно не просто продати—купити й на різниці заробити, а відправити на переробку, наприклад на спирт, зі спирту зробити горілку, реалізувати її, а на виручені гроші знову запустити довгий ланцюжок «від поля до столу».
Адже, що характерно, продукція Держрезерву продається дідівським методом — на аукціонах. Потрапити на такі аукціони, практично, нереально. Чужинців у системі немає, — «миші» знають одна одну в обличчя.
Додамо, що Державний резерв у масштабах країни — це ще й величенна махина із власними холодильниками, складами тощо, відповідно, заробляти можна також, здаючи ці потужності в оренду або надаючи послуги зі зберігання товарів.
Де взяти 60 млрд грн для наповнення держрезерву?
Повернімося в нинішні реалії. Уже скоро влада і бізнес визначаться з правилами гри в сезоні 2020/2021 і оголосять показники можливого експорту зерна. Стартували жнива, і найближчим часом пропозиція на ринку зерна буде максимальною. Тобто саме час поповнити запаси державної комори.
Але, щоб створити запаси на чорний день, потрібна тумбочка, в якій гроші лежать. Потреба у фінансах для створення оптимального запасу провізії під державним дахом оцінюється в 60 млрд грн. Оскільки у скарбниці навіть на боротьбу з COVID-19 гроші по засіках шкребуть, то створення продовольчого кошика на чорний день поки що відкладається.
Так, до речі, на віртуальні поки що мільярди претендує не тільки Держрезерв. Про своє бажання приміряти шапку «головного з продовольства в країні» вже заявив Аграрний фонд. Не виключено, що захоче заскочити в цей поїзд і ДПЗКУ. Або влада створить нову структуру. Але це вже зовсім інша історія. А середньостатистичний українець, як і раніше, буде читати новини про успіхи України на глобальному ринку продовольства і вибирати при цьому на базарі або в магазині з того, що залишилося після жвавого експорту.
Усі статті Сергія Следзя та Лариси Гук для ZN.UA.