Запевняння Володимира Путіна, що Росія підтримує народ України, а не конкретний уряд, очевидно, не стосувалися й представників українського бізнесу, особливо великого та дуже великого. Щоб протидіяти небажаному для себе перетасуванню зовнішньо- і внутрішньополітичних карт в Україні, Кремль почав серед іншого тиснути на больові точки вітчизняної економіки.
Москва не лише потягнула за кредитний гачок, який офіційний Київ ковтнув у грудні. У хід пішла не менш важка артилерія. Як і 2013-го, російські митники знову почали вставляти українським експортерам палиці в колеса. Далі можуть піти погрози скасувати знижку на газ уже з квітня (на перший квартал ціну зафіксовано), вимога негайно погасити торішній газовий борг на 2,7 млрд дол., виставляння багатомільярдного рахунку за недобір блакитного палива в 2012–2013 р. тощо.
Чи є в нинішньої української влади та інших важливих фігурантів процесу варіанти не бути занадто чутливими до більш ніж недвозначних сигналів східного сусіда та все ж таки шукати реальний компроміс із Майданом загалом і парламентською опозицією зокрема?
Експортне дежавю
Уже наступного дня після відставки Миколи Азарова з поста прем'єра та на тлі продовження дискусій про можливості формування коаліційного, а то й "опозиційного" уряду в Україні Росія посилила митний контроль над українськими товарами. Про нові затримки з їх розмитненням заявили представники вітчизняного харчопрому, металургії, машинобудування.
Як повідомляли в Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, російська митниця запровадила 100-відсотковий митний огляд з повним вивантаженням товарів із транспортного засобу, а також внесення повної гарантії/забезпечення сплати мит і платежів, без урахування тарифних преференцій, на час перевірки документів. Також було визначено, що митне оформлення товарів може розтягнутися до 10–15 робочих днів. У Федерації роботодавців України уточнювали, що росіяни вимагають від власників вантажів платити додаткові 5–40% від вартості товарів. Тобто фактично йдеться про одностороннє скасування режиму вільної торгівлі між РФ та Україною.
Офіційних роз'яснень із цього приводу Федеральна митна служба РФ на момент підготовки цього матеріалу не озвучила. В українському Міндоходів заявили, що росіяни не направляли жодного повідомлення про зміни в порядку митного контролю.
Нинішня поведінка Росії дуже нагадує події 2013 р., коли Кремль у такий же спосіб "стимулював" офіційний Київ не підписувати Угоди про асоціацію з ЄС. Відмінність хіба що в тому, що про торговельну блокаду торік голосно заговорили лише в серпні, хоча проблеми з розмитненням розпочалися принаймні у липні (не кажучи про різні "цільові" претензії до якості продуктів харчування, квотування труб тощо).
Тоді посилений митний контроль із боку РФ прискорив темпи скорочення українського експорту (табл. 1), яке, що важливо, почалося ще в другому кварталі 2012 р. (не в останню чергу через охолодження російської економіки та зменшення попиту на нашу продукцію). Варто додати, що зменшувався й імпорт російських товарів в Україну (у 2013 р. навіть істотніше, ніж імпорт українських у Росію) - насамперед через скорочення закупівель газу.
Водночас, як показує статистика, у макроконтексті застосування Росією адміністративних важелів катастрофічного ефекту не мало, як, можливо, багато хто вважає (що, втім, аж ніяк не означає, що доречно применшувати негативний ефект для конкретних галузей і конкретних підприємств). І справа тут далеко не лише в тому, що "торговельна війна" тривала досить незначний період часу (в 20-х числах серпня російські митники заявили про повернення до штатного режиму перевірки товарів).
За даними Держстату, в серпні-2013 порівняно з липнем-2013 на 35–60% скоротився експорт кондитерської продукції та овочів, на 20–30% - залізничних локомотивів, чорних металів, "молочки", продуктів з м'яса і риби, алкогольних і безалкогольних напоїв (табл. 2).
Разом із тим експорт окремих товарів зростав. Ідеться про такі вагомі статті експорту, як вироби з чорних металів і продукти неорганічної хімії. За деякими товарними позиціями було досить помірне скорочення (на рівні 10–15 %), але вже у вересні зростання відновилося (реактори ядерні, котли; електричні машини; пластмаси, полімерні матеріали; папір і картон).
Це означає, що застосування торговельних обмежень відносно українських товарів було вибірковим, не "загальним". Росія не відмовлялася від тієї продукції, щодо якої з різних причин різко зробити це було важко або неможливо. І якщо на короткий період споживчий пасок затягувався, то невдовзі він послаблявся, а відкладений попит задовольнявся.
У Кремля була мета нагадати про економічну залежність від РФ не лише Україні як державі, а й конкретним людям - представникам вітчизняних ФПГ, які збувають свою продукцію на російському ринку. Щоб у тому числі і їхніми руками утримати Київ від підписання Угоди про асоціацію з ЄС (наприклад Р.Ахметова), а комусь просто дати урок "чому бути за євроінтеграцію шкідливо" (наприклад П.Порошенку).
Чи виправдала себе така тактика Москви? З огляду на те, що Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі не підписали, можливо, що так (якщо, звичайно, абстрагуватися від гіпотези, що експортна блокада влітку
2013-го була заздалегідь погодженим сценарієм вищого російського та українського керівництва, щоб створити привід провалити Вільнюський саміт). Тому, мабуть, сьогодні можуть вдаватися до спроб застосувати ті ж механізми.
Чи піддасться великий капітал знову шантажу (якщо вважати, що раніше піддався)? Не виключено, хоча за логікою речей мало би вже визріти й небажання бути маріонеткою. У принципі, було півроку, щоб трохи ослабити чутливість до думки Кремля. Принаймні після торішніх подій багато підприємств шукали та знайшли альтернативні ринки для збуту своєї продукції (у політичному сенсі важливо, що серед них є, зокрема, і представники металургійної галузі).
У будь-якому разі, ймовірно, є сенс замислитися - можливо, краще сьогодні недоодержати навіть кілька десятків мільйонів доларів прибутку, зате спробувати запобігти відбиранню активів вартістю в сотні мільйонів і мільярди доларів уже в не такому й далекому майбутньому?..
Аналізуючи мотиви поточної поведінки Росії, не можна скидати з рахунків і того, що російська економіка продовжує сповільнюватися, а тамтешня влада поки що безуспішно намагається знайти точки зростання. Тому, не виключено, що Кремль і вживає протекціоністських заходів, щоб хоч трохи полегшити життя своїм товаровиробникам, конкурентами яких на російському ринку виступають українські підприємства. Можливо, тоді й Україні доцільно все-таки задуматися про симетричні чи асиметричні контрзаходи?
Кредитний опік
Під час саміту ЄС-Росія Путін запевнив, що виділення 15-мільярдного кредиту Україні пов'язане з бажанням підтримати "не уряд, а український народ". "Ми не знаємо, яка політика буде в нового уряду, але свої домовленості ми маємо намір виконувати", - зазначив російський президент. Ці слова, у принципі, можна було б трактувати таким чином, що навіть у разі появи опозиціонерів у Кабміні РФ видасть обіцяні позики. Саме тому така заява багатьох відверто здивувала.
Але, як завжди, є "але". Тоді ж В.Путін додав, що кредит Україні видається не на проїдання (виявляється!), а на "структурні зміни в економіці" (принаймні, мовляв, були такі домовленості з М.Азаровим). А це вже, по суті, умова, причому досить розпливчаста. І якщо, скажімо, наступний уряд (насамперед в "неугодному" для Москви складі) надумає спрямувати позики саме на "проїдання" (а так у Кремлі можуть сприйняти практично будь-яке використання коштів), виходить, кредитну лінію можуть закрити.
Тут відчувається лицемірство, оскільки зовсім недавно - у першій половині січня - радник президента РФ Сергій Глазьєв відкрито визнавав, що російські позики призначено насамперед для балансування дефіцитного бюджету України, який, зрозуміло, у передвиборний рік явно буде націлений на латання різних дірок і на соцвиплати.
Усі карти було вже незабаром розкрито в Москві. Російські міністри (зокрема, прем'єр Д.Медведєв і його перший заступник І.Шувалов) публічно переконували В.Путіна, що надто поспішати з виділенням наступних кредитних траншів Києву не варто - мовляв, нехай спочатку сформується уряд, щоб розуміти, з ким доведеться мати справу. Також російські чиновники казали, що не дуже-то безпечно надавати Україні кредит в умовах, коли країна не може дотепер погасити торішній газовий борг на 2,7 млрд дол. Зазначалося й те, що є проблеми з "поточними розрахунками".
Хай там як, але ще минулого тижня, 23 січня, російський міністр фінансів Антон Сілуанов заявив, що Росія готова викупити черговий випуск єврооблігацій України на 2 млрд дол. Для цього Кабмін уже прийняв відповідну постанову. Така от послідовність: ще минулого тижня потенційні проблеми з платоспроможністю не враховувалися, а нинішнього - вже так…
Чи означає це, що Україна в безвиході та має йти на повідку в Росії? Не факт. Обсяг валютних зобов'язань суверена цього року (близько 8 млрд дол.) і обсяг золотовалютних резервів (19–20 млрд дол.) теоретично дозволяють спробувати пройти цей рік без зовнішньої підтримки. Щоправда, не зовсім зрозуміло, як тоді бути в 2015-му, на який ще й поки що заплановано президентські вибори... Принаймні для реалізації цього сценарію політична ситуація має неодмінно стабілізуватися, а держбюджет слід збалансувати (за рахунок урізання як неадекватної дохідної, так і видаткової його частини).
Враховуючи напруженість у суспільстві та поточні курсові коливання, звичайно, безпечніший шлях - відновити співробітництво з МВФ. І відповідальність за виконання його вимог (зокрема, про підвищення тарифів на газ) міг би (знову ж, теоретично) взяти на себе коаліційний уряд.
Розраховувати на вихід на зовнішній ринок запозичень (принаймні у найближчій перспективі) проблематично. З урахуванням як поточного зростання дохідностей за українськими паперами через внутрішньополітичні фактори і супутнього зниження суверенних рейтингів, так і наміру ФРС США в черговий раз скоротити щомісячний обсяг викупу держоблігацій та іпотечних паперів (з 75 до 65 млрд дол).
Найшвидше, Янукович і Ко намагатимуться розіграти російську карту. Свідченням цього служить, зокрема, активна підготовка до продажу державою ряду підприємств, цікавих у тому числі й для росіян (наприклад, ОПЗ, "Турбоатом", енергетичні активи тощо).
Можливо, подібні "структурні зміни" в українській економіці - у вигляді посилення місцевих позицій російського капіталу - влаштують В.Путіна, навіть якщо в Кабміні буде кілька прозахідно налаштованих політиків…