Якщо вірити міжнародним рейтингам, які дають порівняльну оцінку рівню розвитку країн і привабливості ведення в них бізнесу, то виходить, що Україна — не найвідсталіша у світі. Звичайно, нам далеко до Європи й Америки, але є кілька африканських країн, справи в яких іще гірші. Бажання іронізувати, однак, зникає, якщо подивитися на ситуацію в динаміці. Всього за два останні роки, із 2007-го по 2009-й, конкурентоспроможність української економіки, із погляду міжнародних експертів, помітно погіршилася. Відповідно до World Competitiveness Yearbook, за цей період Україна скотилася із 46-го місця (з 55 країн) на 54-те (із 56), а в рейтингу Doing Business Світового банку за той самий період опустилася з 118-го місця (із 179 країн) на 145-те (із 181).
Зрозуміло, міжнародні рейтинги — це не самоціль реформ. Метою, хоч би як пафосно це звучало, має стати підвищення добробуту українського народу. При цьому середньостатистичний громадянин, швидше за все, не дуже чітко розуміє, що таке інвестиційний клімат, чому про нього так багато говорять і чи може він узагалі допомогти йому утримувати сім’ю та виховувати дітей.
Треба розуміти, що інвестиційний клімат в Україні важливий не тільки і не стільки для залучення в країну іноземних грошей. Набагато важливіше — впевненість українських підприємців у захищеності їхніх прав, а також бажання українців розпочинати власний бізнес або інвестувати свої накопичення в українські «заводы, газеты и пароходы». Іншими словами, інвестиційна привабливість важлива в остаточному підсумку не для міжнародного іміджу країни, а для розвитку внутрішнього виробництва та одержання українськими інвесторами доходів від розвитку бізнесу в Україні.
За ці два роки багато було сказано з високих трибун про необхідність поліпшення інвестиційного клімату, але цифри невблаганні: країна стрімко котиться униз. Відповідь на класичне запитання «хто винний?» очевидна. Риба гниє з голови, а економіка країни погіршується через неефективне управління державою. У результаті кадрових змін після президентських виборів 2010 року майже повністю обновилися найвищі ешелони влади, отже, можна не витрачати часу на «полювання на відьом», а сконцентруватися на питанні «що робити?», аби, не повторюючи помилок, зроблених колишнім урядом, зупинити падіння та якісно поліпшити умови для розвитку економіки.
Не треба бути міжнародним експертом, щоб розуміти, що привабливість ведення бізнесу в Україні передусім страждає через побудовану на корупції бюрократичну систему державного управління.
Верхівка влади змінилася, але в її серцевині залишилися чиновники, які звикли паразитувати на приватному бізнесі й по-іншому просто не вміють заробляти собі на життя. Державний бюджет не може платити чиновникам зарплату, достатню для того, щоб вони могли жити без необхідності брати хабарі. У результаті чиновники зацікавлені не в поліпшенні законів і розвитку економіки, а в організації поборів з приватного бізнесу. Бізнесмени, не бачачи будь-якої підтримки з боку держави, замість податків змушені платити хабарі, що призводить до споконвічного дефіциту державного бюджету. Виходить замкнуте коло.
Трагічність ситуації в тому, що ні той, хто дає хабар, ні той, хто його бере, в душі не вважають це злочином. Корупція стала нормою життя. Одна моя знайома, вчителька в невеличкому селищі на Заході України, була змушена заплатити хабар, щоб її взяли на роботу з малесенькою зарплатою, тому що вважається, що вона може брати хабарі зі своїх учнів. А 15-річні учні не соромляться пропонувати вчителю гроші за хороші оцінки. Обвинувачувати цих молодих людей немає в чому — вони виросли в країні, де працює тільки та частина законів, яка змушує давати і дає привід брати. Закони, що захищають від вимагання хабарів і карають за підкуп, в Україні, на жаль, не працюють. І чим займатимуться молоді люди, які купують оцінки, коли вони стануть державними службовцями, спрогнозувати нескладно.
Та повернімося до інвестицій та розвитку бізнесу. Те, що закон не може захистити бізнес від хабарника, це ще півлиха. Гірше те, що корумповані чиновники та судді заважають закону захищати права інвесторів і підприємців. Саме тому проблема корпоративних конфліктів на грунті порушення прав акціонерів в Україні має сьогодні системний характер.
За останні півроку мені довелося переконатися в цьому на власному досвіді. Купивши в інтересах фонду прямих інвестицій 90% акцій Одеської кондитерської фабрики, ми зіштовхнулися з протидією з боку колишнього директора, яка вирішила, що може не віддавати кермо правління в руки нових акціонерів. Найцікавіше, що допомагає їй боротися із законними акціонерами голова Одеського територіального управління Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, який за службовим обов’язком саме й має захищати права інвесторів. Замість цього одеський чиновник за сприяння своїх київських колег і місцевого господарського суду організував операцію зі створення другого реєстру акціонерів. Як у країні може розвиватися бізнес, якщо представники державної влади, відповідальні за захист прав власності, «замотивовані» на відбір цієї власності?
Не так важливо, що думають із цього приводу міжнародні експерти, важливіше — як це впливає на бажання українців інвестувати в розвиток бізнесу. І все-таки не можу не навести незалежної оцінки корумпованості Української держави. Відповідно до даних громадської організації Transparency International, за ті самі два останні роки Україна скотилася із 118-го на 146-те місце зі 180 країн. Характерно, що останнє 180-те місце, до якого наближається Україна, нині посідає Сомалі.
Чи може рівень корупції знизитися сам по собі, «розсмоктатися» без участі держави? Теоретично — може. Наприклад, якщо найвпливовіші бізнесмени домовляться, що їм особисто вигідніше, аби у країні працювали закони й не було продажних чиновників, що за наявності в країні сприятливого економічного клімату можна заробляти більше та спокійно платити податки. І, зрозумівши це, розпочнуть вести боротьбу з корупцією економічними методами. Такий сценарій можливий, але прогнозувати його реалізацію в найближчі роки досить складно.
Тому, відповідаючи на запитання «що робити?», я рекомендував би починати лікування з розтину черевної порожнини хворого і видалення з кишечнику гігантського паразита corruptus vulgaris. Це хірургічне втручання, втім, не повинно означати просте звільнення корумпованих чиновників із посад, які вони обіймають, — на їхнє місце прийдуть інші. Розірвати порочне коло можна, тільки якщо почне працювати кримінальна відповідальність за хабар. А тут найголовніше, щоб не можна було, підкупивши суддю, уникнути відповідальності. Тому, з практичної точки зору, правильніше розпочинати саме із суддів. Жодна судова реформа нічого не дасть доти, доки рішення судів продаються, а суддя може відкупитися від відповідальності за незаконне рішення. Тут не допоможе разова кампанія, потрібен системний підхід і публічність кожного судового процесу над хабарником.
Чи є причини відкладати оголошення війни корупції? Їх можна шукати, але тільки якщо нова влада боїться цю війну програти. Або якщо всі гучні слова про необхідність залучення інвестицій в економіку — всього лише популізм.
Вірю, що в нових лідерів держави є і сила, і бажання в недалекому майбутньому здійснити якісний ривок в економічному розвитку країни.