Україна перебуває на стадії усвідомлення своєї державності, усвідомлення форми і рамок свого майбутнього розвитку.
Стійкий розвиток Української держави означає усвідомлення та досягнення такого рівня культури, який визнає демократію єдино можливим державно-суспільним ладом; такого рівня освіти, за якого нація вирощуватиме сильних, життєрадісних, кваліфікованих спеціалістів; такої наукової і технологічної спроможності, яка забезпечує повну і безвідходну переробку природної сировини та одержання кінцевого продукту, конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринку; такого рівня життя та соціального забезпечення населення, який відповідає європейському рівню і за якого в Україні створюватиметься дедалі більше добре оплачуваних робочих місць; такого національного патріотизму, який спонтанно забезпечує державотворчу дисципліну і відданість Україні у всіх проявах її внутрішнього і зовнішнього життя; такої адміністративної і фінансової організації, яка усвідомлюється українським суспільством як чесна, надійна, справедлива і така, що відповідає європейським стандартам.
Конкурентоспроможність українського суспільства має підтримуватися постійно триваючими інноваціями. Основним генератором та носієм демократії й інноваційного процесу у суспільстві є його середній клас. Тож одна з найголовніших соціальних проблем — розвиток середнього класу, що має стати кількісно переважаючим.
Рівень життя середнього класу має бути таким же, як і в ЄС. Лише завдяки цьому українське суспільство може стати інноваційним.
Панівний середній клас є основою стійкої, справедливої держави. Створення квітучої демократичної держави Україна є співзвучним збільшенню кількості і благополуччю середнього класу суспільства.
Проблемі побудови справедливого суспільства, суспільства з панівним середнім класом приділяється багато уваги в сучасних наукових працях. Застосовуються різні методи досліджень (метод рівноважної і нерівноважної статистичної термодинаміки, метод машинного моделювання на потужних електронно-обчислювальних кластерах, аналіз розв’язків систем рівнянь балансу пропозиції і попиту та ін.). З допомогою цих методів описуються головні ознаки функціонування різних моделей суспільства.
Предметом цієї статті є подальше обговорення проблем створення в Україні панівного середнього класу. Цю тему розпочато нами у статті «Бути чи не бути середньому класу в Україні?», надрукованій у «ДТ» два роки тому (№17 від 7 травня 2005 року). Ми спираємося на результати наукових досліджень, що здійснюються в різних країнах світу.
Багатство (доходи) і попит
Щоб жити, люди споживають певні продукти. Щоб кількість продуктів не зменшувалась, їх потрібно постійно виробляти. Отже, щоб жити, людство повинно постійно працювати. Якість та кількість виробленої продукції, організація праці є визначальними у житті суспільства.
Побудуємо певні ілюстративні діаграми.
Під багатством U в подальшому будемо розуміти сукупний дохід, яким володіє суб’єкт (незалежно від джерела доходу).
Позначимо купівельну спроможність r як відношення багатства U до ціни товару P: r=U/P.
Купівельна спроможність тим більша, чим більше багатство U суб’єкта, і тим менша, чим більша ціна товару P.
Позначимо попит суб’єкта буквою Q. Він дорівнює кількості товару, що купується суб’єктом за умовну одиницю часу, як-от день, місяць чи рік.
Розрізняють функції попиту на три типи товарів і послуг:
Q1 — це попит на товари і послуги першої необхідності (їжа, одяг, медикаменти, проїзд транспортом тощо);
Q2 — попит на товари тривалого вжитку, меблі, кредит на житло та транспортні засоби, побутові прилади, організація відпочинку, заощадження в банку;
Q3 — попит на товари розкоші.
Графік кривої Q1 (попит на товари першої необхідності, як функції купівельної спроможності) наведено на рис. 1. Крива Q1(r) починається з нуля і точки r=0. Незалежно від багатства і доходів, люди купують товари першої необхідності. Це життєва необхідність. Точка r10 на осі абсцис відповідає значенню r10 = U0/P, де U0 — мінімальна зарплата, Q10 — прожитковий мінімум.
Попит Q1 виходить на рівень насичення, який визначається фізіологічними потребами споживача.
Графік кривої попиту на товари тривалого вжитку (рис. 2) має іншу форму. Крива Q2(r) починається з певного порогу купівельної спроможності rmin. На відміну від кривої Q1(r), крива Q2(r) не має порогу насиченості і плавно переходить у криву Q3(r) — криву попиту на товари розкошу. Попит Q3(r) на товари розкоші не має меж насичення.
Економічна структура суспільства (ЕСС)
Залежно від купівельної спроможності (r) члени суспільства поділяються на бідних, середній клас і дуже багатих (до них належать олігархи).
Бідними є сім’ї, які можуть купувати лише товари першої необхідності. Середній клас представлений сім’ями, які мають можливість повністю задовольняти попит на товари першої необхідності і купувати товари тривалого вжитку. Їх купівельна спроможність r більша за rmin. Вони можуть забезпечити себе побутовою технікою, одержати і сплатити кредит на житло, автомобіль, а також спрямувати кошти на відпочинок, організацію праці, створення малих підприємств, накопичення заощаджень тощо.
Олігархи мають можливість купити будь-які товари: дорогоцінні речі, дорогі картини, дорогі автомобілі. Вони можуть будувати розкішні особняки, створювати капітал та великі підприємства тощо.
У кожному суспільстві існують усі три групи населення. Питання в тому, хто домінує і визначає суть, природу держави.
Як випливає з досліджень про фактичний розподіл доходів і багатства у державах сучасного світу та модельних розрахунків, існують дві граничні моделі суспільства. Розподіл багатства і доходів серед населення у кожній з них подано у вигляді кривих на рис. 3. Причому по осі ординат відкладається кількість суб’єктів у суспільстві N, по осі абсцис — величина U — багатство суб’єктів суспільства чи їх купівельна спроможність r, r = U/p, де p — узагальнена ціна.
Крива a описує бімодальне (з двома максимумами) суспільство, в якому багато бідних (перший великий максимум), немає середнього класу (мінімум на кривій а) і є певна кількість (другий нижчий максимум) багатих людей, причому другий максимум переходить у довгий «хвіст», що ілюструє кількість олігархів залежно від їх багатства U. Крива b описує унімодальне (з одним максимумом) суспільство з домінуючим середнім класом, малою кількістю бідних і малою кількістю дуже багатих людей.
Штрихована крива b’ зображує розподіл кількості вкладників в японських банках залежно від величини вкладів U, поданий в «Огляді трудової політики Японії за 1988 р.» (автор — Рафітокей Еран, Токіо, 1988, с.185).
Крива а описує розподіл багатства (доходів) серед членів суспільства, де переважна частина населення належить до класу бідних, де немає середнього класу, зате є широкий, за розмірами багатства, клас багатих і дуже багатих людей.
Крива b описує розподіл багатства (доходів) у суспільстві, де мало бідних і мало дуже багатих, а основна маса населення належить до середнього класу.
Обидва розподіли ЕСС є динамічними, тобто такими, що змінюються з часом. Їх тривалість залежить від природи суспільства, а також від його самодисципліни, патріотизму, активного розуміння справедливості, своїх прав та обов’язків, рівня та сили звичаєвих законів, якості законодавчої та виконавчої влади, вміння засвоювати і використовувати інформацію, рівня освіченості і професіоналізму, здоров’я нації, вміння співіснувати з природою тощо.
Картину реального розподілу типу a можна проілюструвати на прикладі колишнього СРСР та Росії.
Економічна структура суспільства в Радянському Союзі, згідно з працями Д. Чернавського та інших, характеризувалася бімодальною кривою типу a. Ціни вважалися фіксованими, основним показником доходів була зарплата. Середнього класу не існувало. До «горба» багатих входили працівники торгівлі, науки, культури, офіцери. «Хвоста» олігархів також не було. Максимуми «горбів», розташовані в точках U1а і U2а, розсунуті достатньо сильно, тож відношення U2а/U1а = 70. Це відношення вказує на величезну різницю у доходах багатих та бідних у колишньому СРСР. Поріг купівельної спроможності на товари тривалого вжитку rmin був істотно великим (див. рис. 2).
Криві ЕСС, що ілюструють стан у сучасній Росії, також належать до типу a. Характерно, що «хвіст» олігархів на кривій ЕСС з’являється в Росії в 1995-му. Другий «горб» на кривій a (кількість багатих росіян) був дуже широкий. Сучасна Росія характеризується також бімодальною кривою, у якій більшим, ніж у 1995 році, є значення мінімальної зарплати U0, а ширина другого максимуму багатства, що описує кількість багатих громадян, має розміри, що простягаються від величини порядку 100 тис. дол. до 300 млн. дол. «Хвіст» кривої а на рис. 3 означає розподіл багатства серед 30 найбагатших сімей Росії, статки кожної з них оцінюється у мільярди доларів.
Крива економічної структури суспільства в Україні така ж, як і в Росії.
На противагу Росії і Україні, середні зарплати у країнах ЄС на порядок вищі. Поріг rmin (див. рис. 2) у ЄС має менше значення, ніж в Україні і Росії.
Існує тісний зв’язок між кривими попиту (рис. 1, 2), кривими, що ілюструють розподіл населення за багатством (чи доходами) (рис. 3), та державною політикою.
Одним із лейтмотивів діяльності суб’єктів суспільства з ринковою економікою є одержання прибутку. Прибуток власника залежить здебільшого від кількості виробленої та проданої продукції, від ціни продукції та її собівартості, від витрат на задоволення особистих потреб.
Ціни на товари першої необхідності (рис. 1) без державного втручання завжди будуть тільки зростати. Це справедливо і для бімодального суспільства (типу a, рис. 3), і для унімодального (типу b, рис. 3), що підтверджується як історією людства, так і результатами математичних досліджень.
Проте певна відмінність процесів зростання ціни на товари першої необхідності в унімодальному та бімодальному суспільствах таки існує.
В унімодальному суспільстві типу b переважна більшість населення має можливість повністю задовольняти свій попит на товари першої необхідності. Види та якість цих товарів стандартизовані, а ціни мають певне постійне контрольоване зростання у часі. Відповідно до цього і розвивається стаціонарне виробництво товарів першої необхідності.
У бімодальному суспільстві середні ціни на товари першої необхідності швидко зростають до значень, що відповідають значенням U під першим максимумом на рис.3, далі, після певного сповільнення, мають додаткову тенденцію зростання відповідно до купівельної спроможності багатого прошарку населення. При цьому спостерігається різка диференціація асортименту товарів першої необхідності. Регулюючі дії держави стикаються з нестандартною протидією ринку. В результаті формується широкий спектр якості товарів першої необхідності — від дешевих низької якості, доступних більшості бідного населення, до дорогих товарів високої якості і дуже дорогих — «пікантної» якості, які доступні лише багатому населенню.
В обох типах ЕСС максимальний прибуток у торгівлі товарами першої необхідності досягається за гранично високої ціни. Тому в усіх країнах світу зростання цін обмежують. Держава регулює ціни на хліб, молоко, транспорт, газ, електроенергію, комунальні послуги тощо. Використовуються як економічні заходи (дотації, пільгове оподаткування), так і адміністративні (обмеження цін, антимонопольні закони і та ін.).
Що ж до цін на товари тривалого вжитку, то їх рівні істотно різняться залежно від типу суспільства. Ця відмінність викликана цілком специфічною поведінкою кривої попиту, що зображена на рис. 2.
На відміну від кривої попиту на товари першої необхідності, крива попиту на товари довготривалого вжитку не є монотонною (див. рис. 1 і 2). Вона має нульове значення аж до точки rmin, а далі — різке зростання і перегин для областей дуже високих купівельних спроможностей дуже багатих сімей.
Унаслідок цього ціни на товари довготривалого вжитку в унімодальному суспільстві встановлюються відповідно до області найбільшої купівельної спроможності — в області максимуму кривої b, що на рис. 3. У цій області зосереджена купівельна спроможність і попит населення, пов’язані з придбанням товарів тривалого вжитку. Це — область доходів більшості середнього класу. Виробництво самоорганізується так, аби ціни на товари тривалого вжитку відповідали області найбільшого попиту і розташовувалися навколо точки Ub , що на осі абсцис на рис. 3.
У бімодальному суспільстві багатство переважної більшості населення зосереджене біля точки максимуму U1а. Це — область купівельної спроможності бідного населення. Ця область лежить зліва від точки rmin, що на рис. 2, отже, більша частина населення позбавлена можливості купувати товари тривалого вжитку.
Розрахунки показують, що в бімодальному суспільстві є дві рівноважні ціни на товари тривалого вжитку. Одна відповідає точці Ub (купівельна спроможність середнього класу, рис. 3), друга — широкій області довкола точки U2a. До цього пристосовуються і пропозиція, і виробництво. Але середнього класу у бімодальному суспільстві немає. Його «законні» члени «зсунуті» в область першого максимуму, область бідних. Та й двох цін на один і той же виріб у суспільстві не може бути. Тому ціна і виробництво зміщуються в область більшого попиту, а це — область доходів класу багатих. Відтак, у бімодальному суспільстві ціни на товари тривалого вжитку є вищими, ніж в унімодальному.
Як у дзеркалі, бачимо сучасну ситуацію в Україні, де ціни на товари тривалого вжитку є вищими, ніж у ЄС, і набагато вищими, якщо порівняти їх із доходами тих членів українського суспільства, які, згідно зі світовою класифікацією, мали б належати до середнього класу.
Особливе становище складається в бімодальному суспільстві в галузі сільського господарства. Розрахунки показують, що система прямує до розвитку високопродуктивних господарств латифундистів і до натурального господарства переважної більшості сільського населення. Середній клас в особі, наприклад, фермерства, зникає. Ціни на потрібні фермерам товари перебувають не в області цін європейського середнього класу фермерів, а зсунуті в область купівельних можливостей латифундистів, тобто є значно вищими.
Дослідження динаміки моделей суспільства
У науковій літературі наведено результати багатьох досліджень, виконаних у наукових колективах Росії, США, Японії, країн ЄС, Китаю, Бразилії, Аргентини та інших держав, а тепер — і України. Ми, зокрема, зупинимося на яскравих даних досліджень, виконаних у міжнародному науковому центрі в Трієсті (Італія).
На надпотужних ЕОМ розраховано еволюцію розподілу багатства (доходів) серед населення. Той чи інший кінцевий розподіл виникає залежно від умов, за яких відбуваються ділові трансакції, що полягають в обміні частинами багатства між контактуючими суб’єктами. В комп’ютерних програваннях їх називають агентами. Розглядалися комп’ютерні моделі, в яких взаємодіяли від десяти до ста тисяч агентів, між якими відбувалися випадкові трансакції (передачі) капіталів.
Спочатку всі агенти мали однаковий рівень багатства, однак унаслідок взаємодій його розподіл змінювався. Після проходження 100 млн. трансакцій (в середньому 1000 —10000 контактів на кожного агента) виникали певні стаціонарні стани у кінцевому розподілі багатства (доходів). Кінцеві результати залежали від умов, за яких ці трансакції відбувалися.
Спершу розглядалися умови, що виникають у рамках ліберальної демократії. Припускалося, що багатство кожного агента може збільшитися або зменшитися залежно від того, вдалі чи ні угоди він укладає. Припускалося, що під час взаємодії кожен з агентів має однакові шанси перемогти чи зазнати поразки (так само, як при підкиданні монетки). А максимальне багатство, яке може переміститися від одного агента до іншого під час простої трансакції, обмежене певною часткою багатства біднішого з двох агентів. Такі умови необхідні, аби виключити можливості збагачення в результаті пограбування, коли одна особа віддасть іншій більше багатства, ніж вона хотіла б.
Передбачалося також, що частина багатства, яка переміщується від одного агента до іншого у простій трансакції, змінюється в межах від 0 до 5,0% багатства біднішого з агентів.
Уже після проходження 1 млн. трансакцій встановлювався новий стаціонарний розподіл багатства між агентами. Він виглядає так: основна маса населення стає бідною, багатство зосереджується в руках невеликої групи олігархів.
З цього випливає, що за умов рівних можливостей і випадковостей ринку відбувається різка зміна початкового розподілу багатства (коли всі є однаково багатими) до кінцевого розподілу (переважна більшість бідних, немає середнього класу, невеликий максимум числа багатіїв, довгий «хвіст» олігархів).
Система стає нестабільною, все закінчується революцією з насильницьким розподілом майна.
У випадку України це означало б появу жахів, аналогічних більшовицькому перевороту 1917 року.
Були прораховані й моделі, що ведуть до бажаного розподілу: мало бідних, мало дуже багатих, основна частина населення — це середній клас. Однак перш ніж розповісти про рекомендації, що випливають із такого моделювання, кілька міркувань.
У суспільстві відбувається постійний обмін продуктами праці. Робітники продають своє уміння переробляти щось менш потрібне у щось більш потрібне, селяни — своє уміння одержати урожай, вчителі — вміння передавати знання, вчені — вміння створювати знання, інженери — вміння створювати пристрої, лікарі — вміння вилікувати хвороби, урядовці — вміння управляти державою тощо.
Різні види праці необхідні суспільству. Демократія означає повагу до всіх видів діяльності. Але суспільство не може бути ліберальним. Аби середній клас став панівним, держава має запровадити одне незмінне правило: у діловому контакті біднішого і багатшого агентів бідніший має мати більший шанс одержати добру угоду (правило 1).
У комп’ютерному моделюванні розвитку суспільства це твердження має свою математичну формулу. А саме, ймовірність w біднішого з двох контактуючих агентів збагатитися має форму: w = 0,5 + f(Ur — Up)/(Ur + Up), де 0 f 0,5 — асиметричний індекс переваги, Ur — багатство багатого, Up — багатство бідного.
При цьому припускається, що при трансакції може переміщуватися не більш як 10% багатства біднішого з двох агентів. Стаціонарний результат був одержаний після виконання близько одного мільйона трансакцій з обміну частинами багатства (доходів). Стаціонарний означає, що він залишався незмінним, якщо кількість транзакцій між агентами збільшували, скажімо, до 10 млн. Результуючий розподіл багатства серед десяти тисяч взаємодіючих агентів виглядав так: мало бідних, мало багатих, основний склад населення — середній клас, крива розподілу населення за багатством мала вигляд кривої b, що на рис. 3.
Ми одержуємо економічну систему з панівним середнім класом.
Описані тут результати машинних експериментів є принципово важливими. Вони мають місце тільки тоді, коли в програму ЕОМ закладається дуже велика кількість агентів і коли між ними відбувається дуже багато контактів. Тобто вони характеризують результат уже не звичайної статистики окремих агентів, а статистичної термодинаміки, у даному випадку — економіки суспільства агентів. Аналогічне явище маємо у фізиці, коли механіка багатьох частинок переходить у нову науку — термодинаміку. І замість кінетичних енергій частинок виникає поняття температури системи частинок, замість ударів окремих частинок об стінку посудини маємо тиск системи на стінки посудини.
Існує ще одне принципове питання. Стійкість. Наскільки стійким у часі є розподіл населення за багатством, що характеризується кривою b на рис. 3?
Або, іншими словами, які ж іще є додаткові умови існування панівного середнього класу?
Їх можна сформулювати так: у стані b контактувати мають усі з усіма (правило 2). Контакти лише між представниками відокремленої групи (багаті з багатими, бідні — з бідними, середній клас — із середнім класом) призводять до зникнення середнього класу і переходу до ситуації, коли багато бідних і «хвіст олігархів», що, як ми вже казали, веде до революції та насильницького перерозподілу майна.
Що це означає? Суспільство має утримуватися від пропаганди і сприяння створенню закритих зібрань для вибраних — як серед бідної частини населення, середнього класу, так і серед олігархів. Не слід заохочувати проведення привілейованих балів, існування привілейованих шкіл тощо. Контактувати мають усі з усіма. Закони — однакові для всіх.
Виникає ще запитання. Як довго триватиме перехідний процес від суспільства типу a (що існує нині в Україні) до суспільства типу b?
Виходячи з результатів моделювання, якщо жорстко дотримуватися тільки правил 1 і 2, створення середнього класу досягається в середньому після 100 контактів на кожного члена суспільства з обміну частини багатства. Коли припустити, що кожен член суспільства має в середньому 25—30 випадків обмінів багатством на рік, то для створення рівноважного середнього класу потрібно три-чотири роки чіткого, послідовного здійснення політики. Якщо ж ускладнити умови експерименту, ввівши коефіцієнти ризику, то створення стаціонарного стану досягається при проходженні 1000—10000 контактів на кожного взаємодіючого агента. В житті це було б рівнозначно термінові близько 30 років.
Середній клас в Україні
У нових умовах незалежної держави Україна починала еволюцію свого ЕСС з бімодального устрою радянського типу — типу а, що на рис. 3. Із суперзакритої держави у складі СРСР до 1990 року вона стає супервідкритою до капіталістичного світу після проголошення незалежності у 1991 році.
На початку 90-х років минулого століття відбувається масове вивезення товарних мас з України за кордон, що призводить до збіднення товарних запасів на її теренах. Наплив виробів електроніки, автомобілів, іншої техніки, медикаментів з-за кордону, спричинений низьким рівнем якості таких товарів українського виробництва, призвів до галопуючої інфляції. В результаті відбулася масова втрата обігових коштів у переробній галузі і побутовій сфері. Україна перейшла на закупівлю і використання європейського секонд-хенду.
Умови конкурентоспроможності вітчизняної продукції за низького рівня технології виробництва мали наслідком повально низькі зарплати і винагороди. І як результат — масовий виїзд працездатного населення за кордон.
Необмежене вивезення сировинних товарів, масовий розпродаж колгоспами свого майна, сприяння бюджетними коштами, дешева приватизація призвели до зародження і розвитку олігархів. Відбулася деформація правого максимуму кривої а, що на рис. 3. Вчені, вчителі, лікарі, інженери, агрономи, кваліфіковані робітники, артисти театрів — усі вони перейшли до розряду бідних. Із суспільства радянського типу в Україні сформувалося нове суспільство з іще більш яскравою бімодальною економічною структурою.
Політика держави протягом років політичної нестабільності, виборчих авантюр зводилася до підтримки найбідніших. Вона не могла змінити бімодального характеру ЕСС. Змінювалася лише одиниця виміру багатства — мінімальна зарплата. І майже синхронно зростала ціна на продукти першої необхідності. Ущільнювалася шкала заробітних плат, чим порушувався закон вартості праці.
Як ми вже говорили, панівний середній клас, якби він створився, є самоузгодженою самоутримуючою частиною більшості українського суспільства. З економічного погляду, в такому суспільстві врівноважуються пропозиція і попит, із соціального — забезпечується справедлива оцінка вартості праці (шкала зарплат виражає справедливу винагороду громадян залежно від кількості і якості вкладеної праці); з політичного — таке суспільство є відкритою, комунікабельною демократією, конкурентоспроможним із зовнішнім світом.
Усі ці ознаки характеризують сутність середнього класу.
Нині в Україні ціни на товари тривалого вжитку відповідають платоспроможності багатих людей, їх багатства розміщуються в області другого максимуму на кривій а, що на рис. 3. І ці ціни є значно вищими, ніж мали б бути, якби в державі панував середній клас.
Стимулювання власного виробництва товарів і послуг, конкурентоспроможних за якістю і ціною продукції, що відповідають купівельній спроможності середнього класу, є життєво важливим, зокрема у сільськогосподарській галузі. Слід сприяти розвитку фермерських господарств. Ми маємо відродити клас «куркулів» і «середняків», так жахливо винищений тоталітарним режимом минулого.
Панування середнього класу має бути закріплене відповідними законами, постановами і звичаєвими заходами. Бо, згідно з результатами комп’ютерного моделювання, якщо в суспільстві з панівним середнім класом допустити лібералізм вільного ринку, то в результаті система скочується до бімодального суспільства, де переважна більшість населення — бідні, а переважна маса багатства зосереджується в руках невеликої групи олігархів.
Отож, що потрібно, аби забезпечити панівне становище в суспільстві середнього класу? Для початку розглянемо проблему попиту майбутнього середнього українця.
У статті «Бути чи не бути середньому класу в Україні?» ми показали, які доходи і які статті видатків повинен би мати середній українець, щоб бути подібним до середнього європейця. За орієнтир було взято споживання середнього жителя Австрійської Республіки. За вихідну точку взято дані 2005 року, в яких кошти 286 грн./місяць, що їх середній українець витрачає на їжу, становили б не 59% його споживчих витрат (середня зарплата за 2005 рік становила 806,18 грн./місяць, середня зарплата-нетто — 685 грн./місяць, середні споживчі витрати — 488 грн./місяць), а 12,5%, як в Австрії.
А далі, згідно з процентними оцінками витрат середнього австрійця, мали б бути розраховані інші споживчі витрати для українця. З яких випливає, що споживчі витрати українця, що належить до середнього класу, мали б становити у 2005 році 2290 грн./місяць, середня зарплата-нетто (на руки) — 2473 грн., а з урахуванням податків — 3298 грн./місяць.
Маємо вражаючу різницю між споживанням дорослої людини в Україні і в Австрії. В Україні вона належить до класу бідних, в Австрії — до середнього класу.
Найбільш разючі відмінності не тільки у відсотках витрат на продукти харчування. Графа «Транспорт» означає для австрійського чоловіка придбання та ремонт автомобіля, для українця — витрати на громадський транспорт. Зауважимо, що автомобіль для європейця набагато дешевший, ніж в Україні для українця. На відпочинок і культуру австрієць витрачає у 20 разів більше коштів, ніж українець.
Спираючись на таке зіставлення, нескладно розрахувати, як має виглядати споживання середнього українця у суспільстві з панівним середнім класом. Проте слід мати на увазі, що й 80% харчових продуктів, одягу і взуття, меблів і предметів побуту, медичних та освітніх послуг, послуг відпочинку, культури має вироблятися (надаватися) в Україні тим же середнім класом. Це стосується і виробництва у деревообробній, будівельній, машинобудівній та приладобудівній галузях.
У розділі, де розглядаються комп’ютерні моделі ділових трансакцій між бідними і багатими агентами, уже говорилося, що ймовірність отримати вигоду для біднішого агента має бути вищою, ніж для багатого. На практиці це може бути реалізовано шляхом запровадження прогресивного податку на доходи фізичних та юридичних осіб.
У 30-х роках минулого століття, коли президент США Франклін Делано Рузвельт виводив країну з глибокої економічної кризи, був запроваджений прогресивний податок на доходи, причому для дуже багатих громадян ставка податку доходила до 80% від одержаного прибутку. І це не викликало збурень у суспільстві.
Майже половину середнього класу в державах ЄС становлять працівники освіти, медицини, культури, офіцери, працівники державних служб. Усі вони фінансуються з державного бюджету. В ЄС їхні зарплати дорівнюють за величиною середнім зарплатам у державі. У випадку України це мало б бути 3300 грн./міс. Проте в бімодальній ЕСС, яка є нині в Україні (крива а на рис. 3), всі вони належать до правого боку першого максимуму — максимуму бідняків.
Зарплати бюджетників необхідно збільшити, навіть за рахунок емісії грошей, якщо грошей в бюджеті на це не вистачатиме. І, в результаті, за своїми доходами вони мають в ЕСС розміститися праворуч, починаючи новий центральний максимум на схемі на рис. 3 — максимум панівного середнього класу. За одночасного належного контролю на ринку за якістю товарів тривалого вжитку, зокрема книжок, журналів, електронної техніки, меблів, і ціною таке збільшення зарплат не спричинить інфляції.
Лівий край правого максимуму, що на рис. 3, має розташуватися лівіше, вливаючись у новий центральний максимум. Цього можна досягти внаслідок запровадження прогресивного податку на доходи громадян і юридичних осіб, а також податку на нерухоме майно.
Має зазнати змін і сама ідеологія суспільного розвитку. Лозунг «Соромно бути бідним» краще замінити лозунгами «Соромно багатому просити освіти для своїх дітей у бідного вчителя, лікувати себе і свою сім’ю у бідного лікаря, дивитися спектаклі у театрі, де грають бідні артисти, вимагати захисту свого майна і родин у бідних офіцерів, оформляти свої справи у бідних чиновників, будувати будинок силами бідних будівельників, замовляти меблі, шити одяг у бідних майстрів»...
Але при цьому має бути жорстке правило загальної, рівної для всіх дошкільної, середньої та вищої освіти, високих та однакових стандартів лікування тощо.
Як випливає з результатів комп’ютерного моделювання (див. правило 2), наявність у суспільстві відокремлених контактів багатих з багатими, середніх із середніми, бідних із бідними призводять до створення такої економічної структури суспільства, в якій переважна більшість населення стає бідною. Така система скочується до революції. Тому участь у публічних заходах для мільйонерів має супроводжуватися достатньо високими цінами запрошень, більша частина плати за які йде до державного бюджету на спеціальний рахунок.
Створення панівного середнього класу в Україні — найважливіше стратегічне завдання держави. Воно розраховане на роки. Проте за нього слід братися свідомо, послідовно і безкомпромісно.