За чотири роки після анексії Криму російські окупанти повернули його в радянські часи. Головний інвестор півострова - держава, головне призначення - військова база.
Мене часто запитують: як змінився після окупації Крим, якщо поглянути на нього об'єктивно, без політики та емоцій? Відповісти складно, адже йдеться про обмеження прав мого народу. Але спробуємо уявити собі умовного жителя далекої країни, який відпочивав на півострові влітку 2013-го – і от приїхав зараз. Новин наш умовний герой не читає, політикою не цікавиться, української та російської не знає.
Перше, що кинеться йому в очі, - величезна кількість російських триколорів у всіх можливих місцях. Українських прапорів стільки не було. Це важлива відмінність саме з погляду економіки - нижче я поясню, чому.
У Сімферополі він зауважить небачені досі затори й тісняву. При цьому на кримських пляжах буде помітно менше людей, ніж 2013-го. Здивується високим цінам у магазинах на тлі вбогого асортименту.
Провести банківську операцію буде не так просто: гість не знайде на півострові логотипів міжнародних фінансових структур і великих російських банків.
На що він точно зверне увагу, так це на величезну кількість людей у військовій формі й на військову техніку, що снує по трасах. Військові зайняли цілі території: гуляючи по Криму, наш герой обов'язково почує "сюди не можна" або побачить заборонні таблички на колючому дроті.
А тепер перекладемо побачене мовою економіки.
Цілі зрозумілі
Мова економіки - це передусім мова цифр. А з цим на півострові складно. Статистичні дані у Криму російські, і розраховують їх з єдиною метою: переконати людей, що півострів після "російської весни" семимильними кроками прямує до процвітання.
Експерти з організації "Майдан закордонних справ" підготували власне дослідження "Сіра зона. Кримський півострів: чотири роки окупації". На його матеріали я теж спиратимусь.
Я недаремно згадав про велику кількість триколорів. Прапори зазвичай вивішують на державних установах. Нинішній Крим - одна велика держустанова. А точніше, одна велика військова база.
У серпні 2014-го уряд РФ затвердив Федеральну цільову програму (ФЦП) соціально-економічного розвитку Криму до 2020 р. З майже 670 млрд руб., передбачених на її фінансування, понад 60% піде на розвиток транспортного комплексу, 11,5 - на енергетику й близько 11% - на інженерну інфраструктуру та водопостачання.
Фактично 82,5% витрат - це три гігантські проекти: кримський міст, автотраса "Таврида" від цього моста до Севастополя та дві нові електростанції. Головне призначення вказаних проектів - забезпечення функціонування військової інфраструктури півострова.
І це при тому, що інвестиції в підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК) на території Криму здійснюють держкорпорації РФ поза ФЦП. Та ж історія з будівництвом і реконструкцією військових об'єктів: вони фінансуються з бюджету Міністерства оборони РФ.
Скільки мільярдів рублів заплановано на ці цілі, сказати важко: дані засекречені. Але йдеться точно про суми федерального масштабу: саме лише будівництво Кримського мосту фактично призупинило всі інші великі інфраструктурні проекти Росії.
Крим став "найдорожчою іграшкою" російської влади. У 2016 р. отримані на території півострова податки та збори тільки на 43% покрили необхідні витрати. Навіть у довгостроковій перспективі Крим не злізе з бюджетної голки. За прогнозами окупаційної влади, у 2030 р. кримські податки покриють лише 55% потреб.
Санаторний режим
А як же туризм? На це запитання красномовно відповідає та ж таки ФЦП: на "формування туристично-рекреаційних кластерів" передбачено аж 4,86% від коштів федеральної програми. Втім, кримчанам, які застали Радянський Союз, до такого стану справ не звикати.
Кожен мешканець СРСР пам'ятає кліше: Крим - всесоюзна оздоровниця. Насправді це був міф. З точки зору кількості зайнятих людей і суми інвестицій, основу економіки півострова становила оборонна промисловість. Путінська Росія активно повертає Крим у радянські часи.
За офіційною російською статистикою, торік у Криму відпочило 5,4 млн туристів. Показник начебто непоганий: у докризовому 2013-му було 5,89 млн. Але за експертними оцінками, реальна кількість відпочивальників у 2017-му не перевищила 1,5 млн.
Утиски малого бізнесу, розрив транспортного сполучення з Україною, міжнародні санкції та поліцейський режим призвели до різкого скорочення турпотоків. Залатати дірку російська влада намагається у найкращих радянських традиціях, роздаючи пільгові путівки бюджетникам, а часом і примусово заганяючи держслужбовців у санаторії.
Через це турист різко змінився. Замість українського середнього класу з міста-мільйонника до Криму приїхав гість із райцентру в російській глибинці. Не будемо обговорювати його манеру спілкування та спортивні "адідаси", - нас цікавлять гроші.
А грошей у нього немає. Крім послуг, які входять у його соціальну путівку, він мало що може собі дозволити. Коли сімейна пара з дітьми заходить до магазину, одразу видно, що вони відчутно економлять. Відповідно, страждає сфера обслуговування - кафе, ресторани, сувенірні крамниці, екскурсоводи. Тобто приватний сектор.
У цифрах це має такий вигляд. У 2010–2013 рр. на одного туриста в санаторії припадало 3–4 туристи в міні-готелях і найманих квартирах. Тому рекреаційна сфера генерувала високий мультиплікативний ефект в інших галузях економіки Криму. Тобто до 1 грн податків, що їх сплатили санаторії, додавалися 3–4 грн, які сплатили підприємства сервісу, транспорту, розваг і торгівлі, задіяні в обслуговуванні гостей півострова.
Тепер це співвідношення, за експертними оцінками, впало до 1:1,5–1:2. Відповідно, скоротилися й податкові показники, і кількість працевлаштованого населення.
До того ж змінилися контроль і звітність для малого бізнесу. Російське законодавство доволі жорстке: штрафи перевищують українські вп'ятеро. Багатьом це загрожує закриттям. Ну а якщо господар бізнесу кримський татарин, тут росіянам навіть не потрібно вигадувати причини для тиску - досить національності.
Зараз туристи переважно їдуть у міста на кшталт Судака, Ялти, Алушти. У маленьких селищах, якими славиться кримське узбережжя, кількість відпочивальників упала в рази. У туристичному організмі Криму ще працюють великі судини, але вже відмирають дрібні капіляри.
Банки під забороною
Якщо вже ми порівняли економіку з людським організмом, згадаймо про те, що є центром кровоносної системи. У Росії працює 561 комерційний банк. В Україні - 82. У Криму - лише 11.
Однак це не звичні нам бренди, а екзотика на зразок якутського банку "Таатта" або черкеського "К2 Банку". А як же російські державні гіганти "Сбербанк" і ВТБ? Невже вони не підтримують розвиток півострова, що "повернувся додому"?
Ні, не підтримують. І не збираються. Тому що Путін може скільки завгодно розповідати, як він не боїться міжнародних санкцій, але банкіри звикли прораховувати ризики. А оскільки світова фінансова система управляється аж ніяк не з Москви, ці ризики величезні.
"Це питання всієї фінансової системи і конкурентоспроможності країни в цілому. Тому спекулянти, що порушують усі ці теми, - це люди, які абсолютно не розуміють, що стоїть на кону. Немає такої схеми, що дозволила б там працювати, не потрапивши під увесь пул санкцій", - заявив голова правління "Сбербанка" Герман Греф.
Президент ВТБ Андрій Костін солідарний з колегою. "Розширені санкції передбачають заморозку активів організації, що розташована на території США, тобто будь-якого доларового рахунку. Неможливість працювати з основними розрахунковими системами, а значить, по суті, припинення будь-якої банківської діяльності, міжнародних та інших валютних розрахунків", - сказав він.
Показово, що в українському Криму обидва банки успішно працювали.
Погано й дорого
Російська статистика стверджує, що простого кримчанина міжнародні проблеми не торкнулися: зарплати й пенсії на півострові після анексії різко зросли. Але достатньо поспілкуватися з кількома кримчанами, рядовими вчителями або лікарями, щоб зрозуміти: райдужна статистика - не більш ніж "середня температура по лікарні".
На відміну від зарплат, ціни на півострові зростають не на папері, а в реальності. Наші експерти з "Майдану закордонних справ" підрахували "індекс плову" та "індекс борщу". Тобто зростання цін на продукти, які входять у рецепти цих двох популярних страв.
За чотири роки окупації індекс плову виріс на 78% у рублях і на 166% - у гривні. Зростання індексу борщу становить, відповідно, 65 і 144%.
На падіння купівельної спроможності населення ринок відреагував зниженням якості продуктів. До Криму везуть низькопробну недорогу їжу. Мої знайомі виїжджали у Краснодар, Новоросійськ - там продукти кращі, але при цьому дешевші. Проводили й аналіз автомобільного пального: у нібито 95-му бензині октанове число виявлялося на рівні 85–88.
Нові кримські
Якщо все так погано, чи скаржаться кримчани на життя? Чи влаштовують демонстрації протесту, чи голосують за нову владу?
Ні. Все просякнуто страхом і поліцейським свавіллям. Людей з критичним мисленням і прагненням до свободи російська влада протягом чотирьох років ретельно "зачищала". Особливо це стосується кримських татар, проти яких організовано справжній геноцид.
Крім того, населення Криму за цей час неабияк приросло приїжджими. "Нові кримські" - помітне явище на сучасному півострові. І ці "гості" вирізняються особливою лояльністю до влади. Чому?
По-перше, це військові й поліцейські, які мають бути лояльними за статутом. По-друге, держслужбовці, що звикли підкорятися системі. По-третє, переселенці з віддалених куточків Росії, а гостю з Якутська або з Уралу Крим здасться казкою, навіть попри всі труднощі.
Людина в нинішньому Криму - гвинтик системи. А з незгодними у цієї системи розмова коротка.
Та навіть якщо уродженець Криму гаряче підтримує Путіна, проблем йому не уникнути. Півострів заполонили не лише військові, а й члени їхніх сімей. Здебільшого дружини військових працюють у соціальній сфері, перш за все вчителями. У деяких школах такі вчительки вже становлять більш як половину педскладу.
У приїжджих педагогів є перевага перед старожилами: досвід у російській системі освіти. З цієї ж причини на півострів ринули юристи, бухгалтери, нотаріуси. Для місцевих фахівців ознайомитися з російськими законами - все одно що росіянину вивчити українську мову: знадобляться час і зусилля.
Результат - колосальна демографічна напруженість. Затори у великих містах, переповнені школи й садки вже стали нормою. Зростає реальне безробіття, яке офіційна статистика, звісно ж, приховує.
Не розкажуть у російських новинах і про ошуканих військових. Здавалося б, на них тримається окупаційна влада, і махінації тут загрожують наслідками. Та тільки не в Росії.
Наведу показовий приклад з реального життя. Офіцер російської армії Роман перевівся до Криму з російської глибинки. Але якщо на попередньому місці служби він отримував 90 тис. руб. на місяць, то в Криму його зарплата впала до 25 тис. руб. Його дружина-вчителька працює в школі за 9 тис. руб.
При цьому квартирує Роман зовсім не на морському узбережжі, а в далекому від моря Красноперекопську. І тільки за житло віддає
12 тис. руб. на місяць. Йому ще пощастило: чимало його товаришів по службі, повіривши обіцянкам командування, взяли кредити на купівлю житла або автомобілів. Єдиний вихід для багатьох із них - повернутися "на материк".
Ми повернемось
Зачистка Криму від нелояльного населення має ще одну важливу мету: Росія намагається легалізувати в міжнародному співтоваристві збройне захоплення Криму, і одним із можливих "компромісів" може стати повторний референдум про статус півострова. З "правильними" кримчанами його результат буде передбачуваним, навіть якщо процедура голосування пройде максимально чесно.
Наша країна не повинна допустити таких компромісів. Але просто заявити з трибуни "Крим - це Україна" - недостатньо. Потрібна чітка програма деокупації, до якої в нинішньої влади за чотири роки руки чомусь не дійшли.
На міжнародній арені Україна має суттєво активізувати інформаційну та роз'яснювальну роботу. Важливо максимально використовувати політичний і дипломатичний тиск для полегшення умов проживання громадян України на тимчасово окупованій території, але водночас оперативно запобігати будь-яким спробам визнання російського Криму з боку міжнародного співтовариства. У відносинах з РФ Україна повинна продовжити проводити політику санкцій та обмежень.
При цьому важливо пам'ятати: всупереч російській пропаганді, далеко не всі кримчани - зрадники й палкі фанати Путіна. Тому уряд повинен налагодити механізм підтримки виїзду з Криму прихильників України для продовження навчання, роботи або бізнесу. А також захистити цивільні права й забезпечити адресну допомогу тим, хто не має можливості виїхати з півострова.
Україна повинна відродити Раду міністрів Автономної Республіки Крим і систему виконавчої влади Криму на неокупованій території. А у Верховній Раді - створити Комітет у справах Криму. Крім того, на території п'яти районів Херсонської області, що примикають до півострова, реалізувати економічні програми за участі переселенців з Криму, створити там вільні економічні зони й технопарки.
Також ми наполягаємо на закріпленні в Конституції України статусу Криму як національно-територіальної автономії кримськотатарського народу. Я не стомлююся повторювати: якби це зробили до 2014 р., ніякої анексії не було б.
Та найголовніше - вірити. А з вірою в українців поки що не дуже добре. Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним у 2016 р., 46% українців не вірять, що Крим повернеться до складу України. Найменше скептиків на Заході (27%), найбільше - на Сході (63%).
Таким людям я завжди кажу: в радянські часи повернення мого народу до Криму здавалося ще менш реалістичним. Але ми повернулися. Повернемося й цього разу.