Голова НБУ Валерія Гонтарева стала, поза будь-яким сумнівом, головним ньюсмейкером тижня, що минає.
Нацбанк за всі роки свого існування не мав такого суперечливого, та й настільки токсичного, в політичному сенсі, керівника. З іншого боку, пані Гонтарева органічно вписувалася в шаблонний образ реформатора, який сформувався в уявленні вітчизняних "фанів" Бальцеровича або Тетчер. Позитивні оцінки міжнародних фінансових організацій та авторитетних ділових видань підсилювали образ "залізної леді" фінансового ринку України, яка послідовно, долаючи нерозуміння та опір суспільства, створює в сьогоденні фундамент для світлого майбутнього. Однак картина цього світлого майбутнього поки що проглядається тим гірше, що уважніше придивляєшся до останніх тенденцій у фінансово-банківській системі України.
У "мокрому" залишку
За поточний тиждень ЗМІ були переповнені аналізом (а частіше його імітаціями) позитиву й негативу від результатів керівництва Нацбанком Валерією Гонтаревою: показниками виданого рефінансування, втрат вкладників і бізнесу в збанкрутілих банках та ін. DT.UA внесло свою лепту трохи раніше в статті "Хрест Гонтаревої" - неминучий результат реформ чи особливий український феномен" (№12 від 1 квітня 2017 р.), навівши ряд маловтішних показників результативності роботи НБУ за останні роки, якими не хочеться заново стомлювати наших читачів. Однак, враховуючи "епохальність моменту", додати кілька важливих обставин необхідно.
Однією з найбільш резонансних ініціатив Нацбанку під керівництвом Гонтаревої стало "очищення" банківського сектора. Щоправда, це завдання мало стати першочерговим для будь-якого постмайданного керівника НБУ. І те, що персонально Валерія Олексіївна на це зважилася, - її беззаперечна заслуга. Жахаючий мікс хронічних патологій банківської системи України, перелік яких серйозно поповнився й залишився замороженим під час кризи 2008–2009 рр., а також витончених схемних операцій часів не тільки президентства Януковича став раковою пухлиною в організмі економіки, що потребувала якнайшвидшого оперативного втручання. Її прояви:
- фіктивна капіталізація банків; численний "парк" фінустанов-"пилососів", які активно залучали вклади для фінансування бізнесу своїх акціонерів;
- використання кредитування для формування фіктивного податкового кредиту в сфері сплати ПДВ, виведення рефінансування регулятора, сумнівних з погляду фінансового моніторингу операцій;
- величезні обсяги "сміттєвих" цінних паперів у банківських портфелях;
- неліквідні або присутні тільки в бухгалтерському обліку/низькоякісних актах оцінювача застави тощо.
Вищенаведений перелік не вичерпний - він містить лише найбільш болючі дефекти колись локомотива української економіки.
Покликана попереджати подібні явища наглядова функція НБУ перестала адекватно виконуватися задовго до останнього витка кризи початку 2014-го. Об'єктивно банківський нагляд перетворився на "бідного пасинка" серед регуляторних напрямів діяльності Нацбанку. І найбільш показовою характеристикою його "ефективності" стала оцінка Фондом гарантування вкладів реальної вартості активів збанкрутілих банків на рівні 20% від їхньої балансової вартості. Тобто 80% від вартості банківських активів існували тільки на папері, і реальну ліквідність було виведено з таких банківських структур за "пильного" нагляду НБУ.
Гонтарева, проголосивши початок "очищення", цілком задовольняла соціальний запит на наведення порядку в банківській системі України. І близько дев'яти десятків виведених з ринку банків служать підтвердженням послідовності Валерії Олексіївни в реалізації проголошених цілей. От тільки в процесі "очищення" проявився ряд не менш значущих проблем. Насамперед його суб'єктивність і непрозорість. Деякі банки виводилися з ринку досить оперативно, а інші підозріло довго затримувалися на ньому, попри очевидний навіть із офіційної фінзвітності жалюгідний стан і безліч скарг від вкладників на неможливість повернути свої кошти.
У Нацбанку, нагадаємо, у той період широко практикувалися відписки на скарги вкладників, суть яких зводилася до того, що, мовляв, це ваша власна проблема і питання договірних відносин із банком, а ми тут практично ні до чого. Що стало не лише очевидною ілюстрацією сумнівної інституціональної спроможності наглядових органів, але і яскравою демонстрацією чиновницького наплювальництва й цинізму до нужд громадян.
Ну а функціонування інституту "кураторів НБУ" у проблемних банках стало колосальним провалом регулятора, що має тонку, майже невидиму межу із поняттям "афера". Співробітники НБУ, спочатку відправлені в банки, надто часто не мали достатньої кваліфікації для виконання поставлених завдань. До цього вони, як правило, були рядовими виконавцями, що займалися паперовою канцелярщиною, практично не стикаючись із операційною роботою підзвітних банківських установ. Але найголовніше - їхні повноваження не передбачали права блокувати операції банківських установ. Куратор від Нацбанку виконував функцію узгодження операцій, уже за фактом здійснених підзвітним банком, і детального інформування про них свого керівництва, від якого залежало прийняття остаточних рішень. Фактично цей наглядовий інститут не мав у своєму розпорядженні превентивних інструментів для протидії виведенню активів із банківських установ. Сюди ще варто додати залежність роботи куратора Нацбанку від можливостей інформаційних систем і повноти доступів, які надавалися менеджментом підзвітних банків.
Більша частина відповідальності за цей регуляторний експеримент, чреватий багатомільярдними збитками для суспільства, лежить на керівних кадрах наглядової вертикалі НБУ. Такі витрати вилилися у майже 87 млрд грн компенсацій населенню вкладів Фондом гарантування вкладів, виплачених станом на 1 квітня 2017 р. "Органічно" доповнює цю сумну статистику сума вкладів понад гарантовані 200 тис. грн, які не підлягають відшкодуванню ФГВФО, що становить 56 млрд грн. Не варто помилятися - це акцентований удар зовсім не по багатіях, а саме по середньому класу, який так і не сформувався в Україні! Втрати коштів бізнесу в банках-банкрутах становлять близько 73 млрд. Ну й "вишенька на торті" - 45 млрд грн боргу з рефінансування НБУ у виведених з ринку банків (відповідно до оцінок самої ж Гонтаревої, що прозвучали на її прес-конференції).
Досягнення та невдачі
Ще більш важливим і значущим, ніж "велика банківська чистка", підсумком діяльності Гонтаревої на чолі НБУ для країни й широких верств її населення є досягнення валютним курсом і цінниками в магазинах висот, які здавалися колись просто фантастичними. І тут необхідно зазначити, що заслугу за більш як триразову девальвацію гривні, як і за різке прискорення інфляції, що її супроводжувало (до 60% навіть за сумнівною офіційною статистикою), з Валерією Олексіївною зобов'язаний розділити її попередник на посаді голови НБУ Степан Кубів (нинішній перший віце-прем'єр) і тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Перший із них встигнув за свою коротку (неповні чотири місяці) каденцію видати комерційним банкам 63 млрд грн середньо- і довгострокового рефінансування. Вражають і величезні обсяги емісії НБУ для покриття дефіциту держбюджету - шляхом монетизації боргових зобов'язань, що активно випускалися обома Кабмінами Яценюка (до яких треба приплюсувати ще й різке збільшення квазіфіскальних платежів Нацбанку до держскарбниці за статтею "перевищення доходів над видатками"). Так, за період прем'єрства Арсенія Яценюка (з 24 лютого 2014 р. по 14 квітня 2016-го) обсяг ОВДП в обігу зріс на 274 млрд грн (з 268 млрд грн до 542 млрд, або більш як удвічі). І левова частка цих паперів - на 224 млрд грн - опинилася в результаті у портфелі Нацбанку (прирослому з 161,5 млрд грн до 385,4 млрд, тобто майже в 2,5 разу).
Чи варто запитувати про головну, окрім підвищення тарифів, причину девальвації гривні в цей період (як у курсовому, так і в ціновому вираженні)? З одного боку, тут, звичайно, не можна забувати, що падіння доходів держскарбниці (як і надходжень валютної виручки) мало багато в чому об'єктивний характер - через воєнні дії в Донбасі, падіння економіки й багато інших факторів, що неодноразово наводилися на своє виправдання чиновниками. З іншого - варто згадати, що зростання цін і падіння курсу дуже навіть непогано допомагають наповнювати бюджет в умовах заморожених пенсійних і соціальних виплат. Тож чи можна було зупинити падіння курсу гривні десь в інтервалі 15–20 грн/дол., якщо цього, виходить, не дуже-то й хотілося високим чинам? Однак відповідь на нього, на жаль, нині вже належить до розряду суто теоретичних.
Якщо ж повернутися до результативності роботи безпосередньо В.Гонтаревої на чолі Нацбанку, то тут, треба визнати, є певні позитиви. Тільки недалекі люди можуть заперечувати необхідність обмеження ролі готівки в економіці (проект Cashless Economy), активного використання інформаційних технологій для поліпшення швидкості та якості здійснення платежів. Шкода лише, результати (як мінімум поки що) свідчать про зворотні тенденції: за даними НБУ, готівка поза банками за період з початку 2014-го по березень 2017 р. зросла на 53,8 млрд грн, або на 23%. Заслуговує на похвалу прагнення підсилити науково-дослідну складову в роботі монетарного блоку регулятора, підготовку досить якісного щоквартального "Інфляційного звіту". Але й тут результативністю для реального сектора економіки похвалитися складно: поки що динаміка монетарних показників не викликає радісних емоцій, про що свідчить зниження показника монетизації економіки (див. рис.).
Багато хто з експертів жорстко критикує задекларований Нацбанком перехід до вільного курсоутворення під приводом необхідності дотримуватися певного режиму монетарної політики. Не концентруючись на аналізі специфіки різноманітних монетарних режимів, слід зазначити, що за високого рівня доларизації економіки України (порівняно з 1 січня 2014 р. зростання з 27 до 33% - і це лише за офіційними оцінками, які явно занижені) реалізація будь-якої концепції абсолютно нерегульованого курсоутворення загрожує просто таки катастрофічними наслідками для економіки. І тут на перший план виходить питання існуючих валютних обмежень, під знаком яких пройшла "епоха" пані Гонтаревої. Слід зазначити, що частину з них було запроваджено ще за часів президентства Януковича 2012 р. (скорочення терміну розрахунків за експортно-імпортними операціями, обов'язковий продаж частини валютної виручки експортерами). І треба визнати, що вони все-таки частково виконали свою стабілізуючу функцію, підмінивши собою мораторій на повернення вкладів, який раніше використовувався Нацбанком у кризових ситуаціях. З іншого боку, активне використання таких методів на тлі задекларованих керівництвом НБУ лібертаріанських принципів виглядає, м'яко кажучи, суперечливо.
І українська практика в черговий раз підтверджує, що закручування гайок матеріалізується в зростання тіньового сегмента. Наприклад, за деякими оцінками, обсяг тіньового ринку готівкової валюти становить 2–3 млрд дол., що істотно перевищує показники офіційної статистики від НБУ. Але така ситуація, коли регулятор штучно деформував ринок, за влучним висловлюванням знайомого менеджера банку, "фактично заборонивши купівлю валюти" та організувавши її добровільно-примусовий продаж, рано чи пізно мала вирішитися шляхом зняття обмежень на валютообмінні та розрахункові операції. І подальша протидія потенційній новій девальвації стане одним із основних викликів для майбутнього керівництва Нацбанку.
Не у своїй тарілці
Як відомо, Валерія Олексіївна не є банкіром у класичному розумінні, а вийшла із середовища інвестиційного банкінгу. І на відміну від Костянтина Ворушиліна, наприклад, вона до певного часу не знала про шкідливість проставляння власних підписів під деякими сумнівними рішеннями. Тому результати ініційованого НАБУ розслідування щодо дев'яти банків на базі наданої їхнім австрійським контрагентом інформації можуть її дуже засмутити. Але це в контексті цієї статті навіть не головне. Тут, не вдаючись у нюанси роботи інвестбанкірів, необхідно зазначити один професійний аспект, характерний тільки для зайнятих у такій специфічній сфері людей, - проектне мислення. Інвестбанкіри не працюють в умовах, де чітко відпрацьовано процедури та механізми функціонування (в ідеалі таким середовищем є не лише держструктура, а й банківська установа). Вони зайняті реалізацією певних проектів в обмеженому часовому інтервалі (аудиторська перевірка перед продажем бізнесу, реструктуризація великої кредитної заборгованості). Як правило, такий стиль бізнесу потребує від співробітників роботи до зносу впродовж 2–3 місяців реалізації проекту (по 12 годин на добу, іноді й більше), після яких часто практикується місячний відпочинок. Залишимо без відповіді риторичне запитання, а чи можлива така аритмія за умов організації, яка у теорії повинна працювати постійно та безперервно як швейцарський годинники? А ще - і це головне - має культивуватися стратегічне планування, за яким іде постановка та поетапне виконання конкретних окремих завдань. Але Гонтарева - не візіонер. Чи не тому в результаті реформування Нацбанку, що проходило настільки болісно, так поки що й не відбулося становлення мозаїки-організації з чітко налаштованим механізмом функціонування та завданнями структурних підрозділів, що не суперечать одне одному? На жаль, за період керівництва Гонтаревої робота Нацбанку перетворилася на низку окремих, найчастіше не узгоджених між собою проектів, втілення яких у життя далеко не завжди супроводжувалося успішним виконанням функцій регулятора.
Задля об'єктивності слід визнати, що ще в роки, які передують правлінню Валерії Олексіївни, НБУ перетворився на замкнуту, досить ізольовану від реалій функціонування банків організацію, в яку практично неможливо було потрапити "з вулиці" - навіть найкращим представникам ринку. За фактом там узагалі була відсутня розумна ротація кадрів нижнього та середнього рівня, що й матеріалізувалося в нерозуміння регулятором основних ризиків діяльності фінустанов і глобальних викликів, які стоять перед банківською системою України. Та й масове заходження представників ринку при Гонтаревій теж перейшло розумні межі. Ну не готує ринок унікальних фахівців з підготовки рекомендацій монетарної політики або платіжного балансу, вони вирощуються тільки регулятором або вузькоспеціалізованими науково-дослідними структурами. І отакі співробітники, які в будь-якій країні на вагу золота, як правило, виявлялися непотрібними в ході широко рекламованої трансформації Нацбанку. З огляду на цей гіркий досвід можна зазначити, що одним із основних завдань для майбутнього керівника НБУ стане пошук і визначення оптимального балансу між співробітниками, заточеними на виконання адміністративно-регулятивних функцій, і найбільш гідними представниками банківського ринку (яких обов'язково потрібно всіма доступними способами залучити на роботу в Нацбанк). Не варто забувати, що НБУ - насамперед регулятор і держструктура, тому така організація має прагнути до "ідеальної бюрократії" у розумінні відомого німецького вченого М.Вебера. Під цим терміном слід розуміти максимальну раціоналізацію управління на основі професійних керівників, ефективних технік/процедур (на жаль, треба ще раз наголосити, що Нацбанк перестав наближатися до цього визначення, почавши деградувати ще за кілька років до каденції Гонтаревої).
Важка розмова про майбутнє
Перелік названих кандидатур на посаду голови НБУ вже містить мінімум півтора десятка кандидатів. Але на превеликий жаль, у ньому не видно досить самостійних фігур, здатних сказати "ні" гарантові, який вибирає серед них свого кандидата. Але оскільки вплив головного "законодавця стиля і методів" залишатиметься вирішальним і визначальним, надто розраховувати на дійсно принципові та якісні зміни в роботі відомства та його керівництва поки що, на жаль, не доводиться. З іншого боку, майбутній керівник Нацбанку перебуватиме в руслі вимог Меморандуму з МВФ, одним із найбільш послідовних виконавців якого, треба визнати, була Гонтарева. І тут важливо зазначити, що НБУ перебуває в першому ряду відповідальних за виконання документа, який передбачає реформування багатьох сфер (паливно-енергетичний комплекс, пенсійна система, формування цивілізованого ринку землі), що не належать до компетенції банківського регулятора. Та й ряд сфер безпосередньої відповідальності НБУ критично залежні від ефективності роботи в інших секторах держуправління. Наприклад, перезріле питання величезного обсягу проблемних кредитів у банківській системі потребує якісної роботи правоохоронних органів і судової системи. Отже, з метою вирішення цієї та інших життєво важливих для країни проблем для нового керівника Нацбанку життєво важливим питанням стає забезпечення ефективної взаємодії з іншими держструктурами та впливовими політичними гравцями.
Нині мало хто згадує, що восени 2014 р. на презентації стратегічного бачення розвитку Нацбанку, його візії, місії та цінностей Валерія Олексіївна відверто зізналася, що наслідком євроінтеграції стане відмова від регулювання банківської системи України на національному рівні. За її словами, "все йде до того, що через десять років центральні банки країн-членів будуть не потрібні, не буде потрібний і НБУ. І слава Богу". На думку ж не тільки автора цих рядків, життєвою та професійною філософією нового керівництва Нацбанку має стати протилежна позиція. Євроінтеграція має супроводжуватися розумним делегуванням частини свого економічного й банківського суверенітету. Нова команда повинна досить критично сприймати західний досвід економічного розвитку. Адже іпотечна криза в США та наступний борговий у Європі, Brexit, який загострив питання існування ЄС у його нинішньому вигляді, приводять до цікавого висновку. Догматичні доктрини не дуже успішні навіть на материнських просторах і вже явно рідко життєздатні в українських реаліях.
Якщо ж усупереч недобрим передчуттям усе-таки вірити у світле майбутнє, то новий керівник Нацбанку та його команда повинні мати достатньо компетенцій, щоб поєднувати практичний досвід із хорошим науковим теоретичним бекграундом, знайти баланс між ринковиками та вихованцями регулятора. Адже перед ними стоятимуть дуже серйозні виклики. Серед яких, наприклад, і остаточна відмова від валютних обмежень, що потенційно може супроводжуватися черговим витком девальвації. Повторимо тезу про беззахисність капіталу банківської системи перед знеціненням національної грошової одиниці. І переможні реляції пані Гонтаревої про його збільшення на 108 млрд грн дуже швидко можуть змінитися повідомленнями про чергову діагностику активів і потреб капіталу банківського сектора України, проведену "за унікальною, узгодженої з міжнародними експертами, методикою".
Ну а питання належної реструктуризації кредитного портфеля Приватбанку та обмеження його потреб у докапіталізації, скорочення присутності держави в банківському секторі, відновлення кредитування економіки - головоломки для нового керівництва регулятора, в яких поки що немає готових рішень.
Також на цьому тлі особливо важливим стає питання, яку філософію вирішення гострих проблем сповідуватиме новий голова Нацбанку. Банківському співтовариству потрібен діалог, лише жалюгідною карикатурою якого були регулярні гонтаревські "сорокабанкірські посиденьки". Тим часом пункт 12 b Меморандуму із МВФ містить вимогу про необхідність провести у 2018 р. оцінку колективної відповідності правління та вищого керівництва першої двадцятки банків кваліфікаційним вимогам. При суб'єктивному підході до організації такого процесу (слід визнати, що й при надмірно об'єктивному) регулятор одержує батіг, що дає можливість забезпечити лояльність підопічних та "одобрямс" у найкращих традиціях радянських партзборів. Наскільки ефективним і плідним може бути при цьому професійний діалог - питання з розряду риторичних.
І наостанок зазначимо, що багато "скелетів у шафі" Нацбанку, поміщені туди під час керівництва пані Гонтаревої, можуть стати явними найближчим часом. І, на жаль, українське суспільство не лише споглядатиме ці відкриття в першому ряду, а й традиційно оплачуватиме їх зі своєї кишені. Отже, запасатися варто не тільки попкорном.