Деякі з них після програшу на виборах Петра Порошенка подали у відставку самі, іншим довелося скласти свої повноваження за ініціативою нового глави держави.
Досвід останніх п'яти років показав, що не всі губернатори виявилися ефективними, як і далеко не всіх можна вважати людьми не на своєму місці. Децентралізація влади, розпочата 2015 року, давала їм усім значно більше місця для маневру - більше грошей, більше свободи в прийнятті рішень, менше звітів перед Києвом. Уже колишній голова Дніпропетровської ОДА Валентин Резніченко повною мірою скористався наявними ресурсами та свободою й за чотири роки своєї роботи зумів реалізувати сотні інфраструктурних проєктів: розпочав масштабний ремонт доріг регіону, перевів усі закупівлі в ProZorro, будував і реконструював десятками школи, дитячі садки, стадіони, лікарні, водоводи тощо. Але він тихо пішов. Увесь цей час із ним працював його радник Юрій Голик, якому приписують створення ультрасучасних шкіл і дитячих садків і чимало інших проєктів, що стали знаковими. Найбільшого успіху команда Резніченка, у якій Голик грав одну з ключових ролей разом з іншими радниками та волонтерами, досягла саме в дорожній сфері.
Як вони все це зробили й що необхідно зробити ще? Розповідає Юрій Голик.
- Юрію Юрійовичу, Валентин Резніченко пропрацював губернатором довше за всіх його попередників. Це правда?
- Так, 1557 днів. Стільки до Резніченка не працював ніхто.
- Ви рахували дні, коли зможете піти?
- Ніхто з нас не планував працювати в облдержадміністрації. Ми займалися бізнесом, причому дуже успішно, і бачили себе тільки в ньому. Але коли розпочалася війна й коли країні потрібні були менеджери, Резніченко погодився очолити спочатку Запорізьку, а потім Дніпропетровську область і запросив мене. Звичайно ж, бути під владою вічно не входило до наших планів. Ми відкрито говорили про те, що обов'язково підемо, коли настане час. Він настав. Але перед цим зробили багато хороших речей, тому що не можна бути гарним менеджером у бізнесі та поганим у держуправлінні. Отже, рахували не дні до залишення посади, а відпущений час, щоб зробити щось іще.
- Який результат вашої роботи?
- Ми в 14 разів збільшили витрати на інфраструктуру в області - до 4 мільярдів гривень на рік тільки в обласному бюджеті, зробили понад 500 доріг, побудували з нуля та реконструювали 60 дитсадків, кілька десятків шкіл, впровадили майже в кожній із них інклюзивну освіту, побудували кілька парків, у тому числі інклюзивний, 40 медичних установ, більш як 20 стадіонів, спортивних комплексів і басейнів, реалізували 60 екологічних проєктів - від розчищення водойм і захисту від підтоплення до зариблення озер і річок, побудували 55 водоводів і на 90% забезпечили людей питною водою, побудували 100 котелень, а міста Покров і Марганець узагалі відмовилися від газу, уся область споживає газу на 23% менше… У нас презентація-звіт про зроблене нами зайняла близько 300 сторінок, і все одно туди все не помістилося.
- Перелік справді довгий.
- Він буде доповнюватися й після нас, тому що ми побудували ефективну систему. Точніше, ми її "хакнули" - розібралися, чому вона не працювала раніше, і переписали код. Тепер вона працює.
- Ви не вважаєте, що система може працювати рівно доти, доки на чолі стоїть певна людина з певними навичками та мотивацією, а варто прийти іншому, як усе зруйнується?
- Безумовно, від людини, від керівника, від менеджера багато чого залежить. З іншого боку, ми показали успішний кейс. То чому б ним не скористатися?
- Однак далеко не всі в Дніпропетровській області залишилися задоволеними вами...
- Звичайно, не всі, тому що за такий строк неможливо зробити всі дороги, наприклад. Тому ми робили їх там, де вони найпотрібніші. Понад те, від нас хотіли ямкового ремонту, а Резніченко вирішив, що якщо вже робити щось, то нехай це буде капітальний ремонт і нові дороги. Хоча у нас прийнято ремонтувати дороги ділянками, Резніченко впровадив принцип ремонту дорогами: або дорога має бути якісною від початку та до кінця, або немає чого витрачати гроші платників податків на ремонт її ділянки, який усе одно марний. Крім того, не те що з Києва не видно, що відбувається в регіонах, навіть із Дніпра важко роздивитися, що потрібно тому або іншому району, селу, тому проблемами цих районів і сіл мають займатися ті, кого тамтешні жителі вибрали: мери, старости, депутати. Саме вони мають знати, що потрібно їхнім виборцям, і з цими знаннями вони повинні прийти до ОДА та домовитися про допомогу. Ми завжди тепло зустрічали таких візитерів, спільно вирішували, що можемо зробити, і робили. Але якщо депутат наплював на людей і забув про них, якщо мер - нездара, то нічого зроблено не буде. У таких випадках усі обвинувачення летіли на нашу адресу, але ми на це відповідали: "Це ж ви вибрали вашого мера чи депутата! Виберіть іншого, а не цю нездару!". Часто нас не розуміли. Люди не завжди бачать залежність між своїм вибором та якістю життя. А вона є.
- Звідки у вас ресурси на таку кількість проєктів?
- Це все - наслідок децентралізації влади. Усі регіони та місцеві бюджети залишають більшу частину податків у себе, а не відправляють до Києва, у держбюджет. Так, на 60% бюджет області складається з податку на доходи фізосіб. Тобто все, що ми робили, у буквальному значенні було за рахунок платників податків області. За це ми постійно їм дякували. Наша заслуга в тому, що ми перевернули структуру обласного бюджету, прибравши з нього ідіотські статті на кшталт 3 мільйонів доларів на рік раніше на висвітлення діяльності ОДА, знизили витрати на енергоносії, переводячи на альтернативне опалення цілі міста, оптимізували структуру самої ОДА тощо й максимум можливого переносили з бюджету проїдання до бюджету розвитку. І цього року бюджет розвитку області становив 62% від усіх власних доходів, - це ті гроші, які ми можемо вкладати в розвиток інфраструктури. До нас ця сума не перевищувала 5%.
- Але цих грошей явно не вистачить на всі дороги, так?
- Їх, звичайно, не вистачить на всі дороги в межах одного року. Але це ж не тільки питання однієї суми, яку потрібно вкласти в дороги, щоб усім стало добре. Це цілий комплекс заходів і завдань, це й справа часу. Тому що неможливо зробити все та відразу. Але зробити все крок за кроком - реально.
Дивіться, у нас є дороги усередині населених пунктів області, вони перебувають на балансі місцевих рад, і їх можуть ремонтувати самі ради та ОДА. І таких доріг 18 045 км.
Є траси категорій М, Н, Р и Т - міжнародні, національні, регіональні й територіальні. Ці траси перебувають на балансі Укравтодору, який не підпорядковується ОДА. У кожній області в Укравтодору є Служба автомобільних доріг - це орган, на балансі якого де-юре кожна траса в області. І облавтодор - частина Укравтодору і його беззмінний підрядник. Таких трас в області нині 2990 км. Це найбільш завантажені та найважливіші дороги в області.
І є дороги категорій О і С - обласні та сільські. Це дорогі, передані з 1 січня 2018 року Укравтодором на баланси всіх ОДА. Це найбільш убиті дороги між селами, яким держава ніколи не приділяла взагалі жодної уваги. Таких доріг у нашій області 6181 км.
Коли я кажу, що за чотири роки нашої роботи в ОДА ми відремонтували понад 500 доріг у населених пунктах Дніпропетровської області, це означає, що по суті ми їх побудували заново. І щоб ці дороги стояли й після нас, усі наші підрядники підписали п'ятирічну гарантію: в усіх випадках, крім руху перевантаженого транспорту, вони зобов'язані лагодити дороги своїм коштом. І вони це роблять. Кількість відмов виконати умови гарантії - менш як 3%, і той, хто відмовився, отримав кримінальні справи.
- А якщо порахувати зроблені вами дороги в кілометрах, скільки вийде?
- Понад дві тисячі.
- Це багато чи мало?
- Усе пізнається в порівнянні. Це у дві тисячі разів більше, ніж робили до нас. Але потрібно зробити ще в п'ять-шість разів більше за найближчі два-три роки. І ви врахуйте, що ми зробили за Укравтодор і його роботу теж, підмінивши його собою та обласним бюджетом на шкоду новим школам.
- Навіщо?
- Тому що між Дніпром і Запоріжжям не було нормального автосполучення. Два найбільші промислові центри країни не мали сполучення через убитість шляху. А Укравтодор не поспішав упорядковувати цю дорогу, розпочавши її робити 2017 року та закинувши 2018-го.
- Тобто звичайна ОДА зробила дорогу національного значення?
- Ми фінансували її капітальний ремонт Укравтодором. Ми добудували сумно відомий раніше довгобуд на в'їзді в Дніпро з боку Запоріжжя - міст на об'їзній Дніпра, розпочатий і покинутий "міцними господарниками" 2012 року. Страшно згадувати, що довгі роки водії в цьому місці змушені були робити петлю в буквальному сенсі. Ця дорога та міст стояли занедбаними багато років. Ми зробили міст за 42 дні. І ще 65 днів оформлювали документи на введення його в експлуатацію. Це теж об'єкт Укравтодору, профінансований за рахунок обласного бюджету.
На щастя, з 2018 року ми разом із Укравтодором відновили будівництво нової траси Дніпро-Решетилівка. Це буде чотирисмугова траса в обхід усіх населених пунктів. Ми будуємо свою частину траси, а Полтавська область - свою.
Більш того, щоб уберегти наші дороги від руйнування перевантаженим транспортом, ми разом із мерією Дніпра побудували кілька габаритно-вагових майданчиків і домагаємося від "Укртрансбезпеки" робити свою роботу.
- Як ви знаходили та відбирали підрядників на такий обсяг робіт?
- Торги завжди велися тільки через ProZorro, і не мало значення, про дороги йшлося чи про будівництво садка. Це унікальна система, яку ми впровадили одними з перших у країні. За чотири роки підприємці Дніпропетровської області заробили в ній 120 мільярдів гривень. Підрядників відбирає система ProZorro. А ми налаштовували критерії відбору шляхом прописування вимог до них залежно від складності об'єкта будівництва. Адже очевидно, що вчора зареєстрована компанія без техніки та людей у штаті дороги не побудує. Тому ми виступили драйвером процесу створення дорожньо-будівних компаній в області та їхнього розвитку.
Верстаючи кожний новий обласний бюджет, ми моніторили кількість дорожньо-будівних компаній, які працюють в області. Потім ми їх ділили на групи: наприклад, ця компанія може будувати міжміські траси, ця - сільські дороги, а ця - міські. І ми розуміємо, хто в яких торгах у ProZorro братиме участь, тому що кваліфікаційні вимоги до кожної дороги в нас теж розбито на рівні складності. Ми прогнозуємо, якою буде конкуренція. Скажімо, ми розуміємо, що маленька компанія не піде будувати трасу Дніпро-Запоріжжя, тому що не має достатньо потужностей і досвіду. А компанія, яка будує цю трасу, не займатиметься сільською дорогою, тому що в неї масштаби більші, їй простіше та вигідніше тягнути по кілька смуг між містами, ніж робити прості дороги в розкиданих по області селах. Потім ми збираємо дорожні компанії та запитуємо, які в них інвестиційні плани на найближчий рік, що вони передбачають купити з техніки, скільки найняти нових робітників. Нас цікавить, скільки тонн асфальтобетону вони готові виробити тощо. Завдяки тому, що адміністрація області почала вкладати гроші в дороги, серед приватних будівельних компаній розпочалася досить жорстка конкуренція. Коли 2015 року Резніченко став губернатором, в області була лише одна компанія, спроможна щось будувати, та й то з одним дуже старим заводом, який більше чадив, ніж випускав асфальту. Тепер у нас утворився надлишок потужностей. І ми хотіли їх задіяти всі, щоб зробити більше доріг і якнайшвидше.
- А які зарплати в працівників цих компаній?
- Ми ставили це запитання підрядникам. І вони сказали, що, якщо людина працює старанно, заробити 1000 євро - не проблема. І якщо хтось до того їздив на заробітки до Польщі, то тепер може отримувати ці гроші, живучи та працюючи вдома.
- Як думаєте, чи потрібно ліквідувати Укравтодор?
- Це питання дискусійне. Ми вже фактично ліквідували облавтодор, - не замовляємо йому робіт, тому що в нього немає техніки, у нього тільки бухгалтери. За що їм платити по 100 мільйонів гривень на рік із бюджету просто на їхнє утримання, я не розумію. Упевнено можу лише сказати, що реформи в Укравтодорі не відбулися, в іншому разі його роботу було б видно кожному. Але не сьогодні. Укравтодор може робити більше та краще. Це повна маячня, коли десятий рік мусолять одну трасу Київ-Одеса. Це ідіотизм, коли трасу Київ-Полтава не можуть закінчити вже котрий рік. Потрібно будувати більше та швидше. Ресурс для цього в країні є.
- На окрему увагу заслуговує ваша робота з ремонту та будівництва шкіл і дитячих садків. Багато хто бачив їхні фото. Вони справді якісь футуристичні, точніше, нерадянські. І виникає цікаве запитання: а що, так можна було?
- Чому ні? Поки ми з вами розмовляємо, Дніпропетровська облдержадміністрація, в якій ми вже не працюємо, будує та реконструює більш як 30 шкіл одночасно. І всі школи, які ми зробили, - це найкращі школи України.
У нас була можливість зробити традиційний ремонт шкіл: полагодити дах, підлогу та записати це в список своїх досягнень. Але це не могло нас влаштувати. Тому що це в остаточному підсумку не змінює якості навчання дітей. Тому ми взяли місцевих талановитих архітекторів і поставили їм завдання розробити такі проєкти шкіл і садків, щоб від них не залишилося радянського духу, щоб було використано сучасні матеріали й технології, щоб дітям і вчителям було комфортно.
Крім самої школи, яку ми повністю змінюємо зовні та всередині, поряд упорядковуємо всю територію. Будуємо новий шкільний стадіон. Робимо парк. Найчастіше школа та стадіон - це 4 га території, яку ми будуємо заново. Усі наші школи - як НЛО на тлі навколишньої дійсності. У кожній школі є інтерактивні дошки. Дивно в XXI столітті, коли в кожної дитини є смартфон або планшет, писати крейдою на дошці.
- Садки робили за таким самим принципом?
- Ми пропустили ідею садків через себе, через своє особисте ставлення до них. Ми самі багато років тому й наші власні діти нині змушені ходити до садків радянського типу з усіма наслідками, що випливають звідси: гнітючі приміщення, огидний запах пряженого молока, на гральних майданчиках - зварені із заліза кораблики, які вже заіржавіли, тощо. Як за цих умов виховувати психічно здорових дітей? Як цим дітям у такому оточенні прищепити відчуття смаку? Моя відповідь: ніяк. У таких садках ми калічимо дітей, вирощуємо з них озлоблених, позбавлених творчого початку зомбі.
- Кажуть, що ви сильно переплачували, коли будували футбольні поля та стадіони в селах. Чим це пояснюється?
- Не переплачували. Ми просто їх будували. Якщо порівнювати з тим, що там можна було зробити, як усі зазвичай робили раніше, абияк, то так, ми витрачали більше. Тому що в нас скрізь лежать повнорозмірні футбольні поля з професійним штучним покриттям, професійне легкоатлетичне покриття бігових доріжок, окремі майданчики для баскетболу, волейболу та міні-футболу, зони воркауту, дитячі майданчики тощо. Але ми в підсумку отримували найсучаснішу інфраструктуру, яка прослужить років десять мінімум. Багато років вважалося, що держава повинна витратити мало грошей і побудувати на них щось жахливе. Очевидно, що ми ніколи не виплекаємо нового Андрія Шевченка, якщо діти гратимуть на луках для випасу корів. Діти мають грати на таких самих полях, на яких проводять чемпіонати світу. І паркет у баскетбольному майданчику має бути таким самим, як і в NBA. Отже, так, ми витрачали більше, ніж могли б витратити, роблячи абияк, але воно того варте.
- У вас особлива пристрасть до книжок. Ви захоплені бук-кросингом і зробили його політикою ОДА. А ще ви зізнавалися, що пишете книжку. Про що? Для кого?
- Я багато читаю. І коли з'явився світовий рух бук-кросинг, я вирішив, що даруватиму книжки - школам, лікарням, держустановам. Ми розробили полиці у вигляді англійського слова READ, і я з моїми колегами та друзями наповнюємо їх книжками. Так ми подарували тисячі й тисячі книжок. І я вітаю, коли в школах ці книжки беруть діти, і я просив учителів не лаяти їх, якщо книжок не повертали. Нехай читають. Це, до речі, було проблемою. Проблемою сприйняття. Коли вчителі звикли, що коли в школі з'явилося щось гарне й те, чого раніше не було, воно має бути під замком. Ні. Категорично ні. Школа - це відкритий освітній простір для дітей, у якому їм можна робити все, що дає їм нові знання.
А моя книжка буде про нашу роботу в ОДА. Було б чудово, якби її написав Резніченко, але він вважає, що справи кажуть про нього більше, ніж слова. А я вважаю, що зобов'язаний поділитися з усіма, хто буде після нас, нашим досвідом. Я описав буквально кожний об'єкт, який ми будували, розповів у книжці, як ми це зробили. Користуйтеся. І взагалі кожний чиновник, ідучи з посади, має написати книжку - знаннями потрібно ділитися. Повинна бути інституціональна пам'ять.
- А в чому була ваша мотивація щось робити?
- Ми бізнесмени, і ми хочемо працювати та жити в багатій країні. Наша мотивація - зростання капіталізації країни. Не більше і не менше. Будь-який бізнесмен розуміє, що є капіталізація його компанії. Капіталізація будь-якого бізнесу залежить від країни, в якій він ведеться. Багата й розвинена країна, великий ринок, багато споживачів - високо оцінений бізнес. І навпаки.
- Вам надходили пропозиції попрацювати в інших держорганах? Погодитеся?
- Так, і не одна. Що трохи несподівано для нас. Нам здавалося, що у фокусі уваги всіх завжди Київ і центральні органи держвлади, і що нікому немає справи до того, що відбувається в окремо взятій ОДА. Але виявилося, що наші результати багатьом цікаві, як і наш досвід. Розумієте, ми ж менеджери, не політики. Нас можна запросити під конкретне завдання, і ми його вирішимо. Але я переконаний, що за кожною командою менеджерів має йти команда політиків, яка їх закриває від божевілля зі сторони, пояснює суспільству, що менеджери роблять, і продає їхні успіхи. Ми прийняли для себе рішення повернутися в бізнес. Але якщо від якоїсь команди політиків або політика, чиї життєві цінності нам близькі, надійде пропозиція включитися у вирішення цікавого завдання, яке може стати ще одним прекрасним кейсом "як вийшло", думаю, згода буде.
- Нещодавно з'явилася інформація про те, що ви залишили після себе порожній бюджет області. Наскільки це відповідає дійсності? Якщо не відповідає, звідки така інформація могла з'явитися та чому?
- Це фейк. Бюджет - із грошима, вони витрачаються на безліч проєктів, і все йде за планом, затвердженим облрадою, адже ми ж не могли витрачати гроші платників податків, як нам заманеться. Будь-яке наше рішення завжди одностайно голосувалося і всіма депутатами облради, і всіма її комісіями. Все, що ми робили в області, - всі будівництва, садки, школи, дороги тощо - це результат спільних рішень і зусиль ОДА та облради. Але, мабуть, комусь знадобилося зробити Резніченка й тих, хто з ним працював, токсичними. Я й уявити собі не міг, що в хід підуть такі маніпуляції. На щастя, це все пролунало так безглуздо, що мало хто в це повірив. Достатньо початкової фінансової освіти, аби зрозуміти, що це все не відповідає дійсності та нагадує швидше чийсь невдалий жарт.
- За нашими даними, Дніпропетровську область хоче контролювати Ігор Коломойський, і для цього він лобіює на посаду нового голови ОДА Святослава Олійника. Які наслідки цього призначення можуть бути? Це добре для області чи ні? Ви можете сказати, що Олійник - ваш наступник?
- Я можу коментувати тільки свої плани і більше нічиї і в принципі не можу володіти жодною інформацією про чиїсь плани, але теж чув про те, що Святослав Олійник в офісі президента розглядався як кандидат на посаду голови ОДА. Що не дивно, адже він в області людина відома. Більш того, коли ми пришли в 2015 році в ОДА, Святослав був тут, і ще тривалий час ми працювали в ОДА разом. Згодом він став першим заступником голови обласної ради, і все, що ми зробили в області, ми зробили в тому числі разом з ним, втілюючи і чимало його ідей. У розвитку області всі ці чотири роки точно є його величезна заслуга. У будь-якому разі, незалежно від того, хто прийде після нас, ми готові допомогти, якщо наша допомога знадобиться, адже ми хочемо, щоб те, що ми зробили, отримало розвиток і надалі.