У той час як весь світ бореться за право виробництва і реалізації все більш технологічної продукції, пов'язаної з додатковими доходами, Україна майже два десятки років рухається у зворотному напрямі — до деіндустріалізації вітчизняної економіки, заявив у статті для «Дзеркала тижня» доктор економічних наук Сергій Кораблін.
«На початку 90-х мало хто говорив про ризик сировинного перепрофілювання України. Сьогодні це вже не ризик і не загроза, а доконаний факт, що не викликає жодних дискусій», — констатує Кораблін.
За словами експерта, напередодні кризи частка сировинної продукції в структурі вітчизняної промисловості складала 70% проти 14,6% товарів інвестиційного призначення. Аналогічні співвідношення спостерігаються і в структурі товарного експорту. При цьому якщо в 80-і роки в ньому домінувала продукція машинобудування — приблизно 37%, а частка чорної металургії була вдвічі меншою (18%), то у 2005—2008 роках вже спостерігалися прямо протилежні пропорції: машинобудування — 15%, чорна металургія — 40%, відзначає експерт.
Так, впродовж 1990—2008 років частка машинобудування в структурі промислового виробництва країни знизилася удвічі — з 31 до 14%, при цьому в чорній металургії, навпаки, виросла — з 11 до майже 27%.
«Незалежна Україна, схоже, так і не усвідомила, що успадковане нею авіабудування — технологічна розкіш, право володіння якою належить усього кільком країнам. І якщо всупереч національній політиці її ще не втрачено, то тільки завдяки закладеному колись запасу міцності, який аж ніяк не безмежний. Тим більше що вітчизняний авіапром давно вже втратив ознаки масового виробництва, стиснувшись до складання кількох літаків на рік», — констатує експерт.
При цьому спостерігається явне «загасання» інноваційної діяльності, відзначає Кораблін. Так, пов'язане з нею освоєння промислової продукції скоротилося в 2003—2008 роках втричі.
«У той час як провідні країни пов’язують своє майбутнє з нанотехнологіями, в Україні воно знову залежить від кам’яновугільних і залізорудних пластів Донбасу і Криворіжжя. При тому, що сто років тому їхня потужність відображала нові обрії вітчизняної економіки, а сьогодні — її «постіндустріальне» минуле», — підкреслив він.
На його думку, з легалізацією захоплення чужої власності розвиток виробництва втратив всякий сенс, оскільки його прибутковість не йшла ні в яке порівняння з можливістю миттєвого збагачення шляхом законної експропріації «безгоспних» підприємств.
«Вітчизняна економіка, схоже, цілком адаптувалася до нового статусу сировинної периферії. При цьому її динаміка досить жорстко прив’язана до руху світових цін на сталь, хімікати, зерно і соняшник. У цьому сенсі суперечки про господарські досягнення сьогоднішніх політичних опонентів дуже умовні. Просто одним пощастило більше, а іншим — менше», — констатує він.
За словами Корабліна, поглиблення сировинної спеціалізації не тільки прив'язує українську економіку до господарського циклу її індустріальних партнерів, але також збільшує амплітуду її кон'юнктурних коливань. При цьому технологічний занепад знижує виробничий потенціал і майбутні можливості країни.
«Надії на іноземних інвесторів безпідставні, бо вони вибудовують свою політику, зважаючи на місцеві пріоритети. Так, до початку минулого року в структурі прямих іноземних інвестицій, залучених за роки незалежності, вкладання в операції з нерухомістю у вісім разів перевищували обсяг інвестицій у машинобудування. Що є непоганим індикатором масштабу господарських завдань, які вирішує Україна», — резюмував він.
Докладніше читайте в статті Сергія Корабліна «Україна постіндустріальна» у свіжому номері «ДТ».