Аналізуючи економічні пропорції, автор стикнувся з необхідністю їхнього обгрунтування. Хотілося знайти певні загальні закони, що визначають найгармонійніші параметри структурування різних складових економіки, закони, дотримання яких забезпечувало б максимальний ефект розвитку. Був намір розпочати з найбільших структур, що утворилися внаслідок розподілу доходів між інституційними секторами економіки (населенням, державою, підприємствами), потім перейти до інших проблем — диференціації населення за доходами, диференціації суб’єктів господарювання за розмірами тощо.
Але вийшло все навпаки. Саме досліджуючи диференціацію підприємств України за обсягами випуску, ми виявили дивовижну закономірність: розподіл їх відбувається майже в цілковитій відповідності з рядом золотої пропорції.
Вибудувавши всю ієрархію вітчизняних виробників — від найменших до найбільших — і розбивши їх на групи, на які припадають рівні частки всього обсягу виробництва (в нашому розрахунку — по 1/20 частини, або 5% від загального випуску), автор виявив стійку пропорцію в наростанні кількості підприємств при переході від однієї групи до іншої. На графіку видно: дві вигнуті лінії, що відображають кількість підприємств за групами, майже повністю зливаються з кривою, що відбиває ряд золотого перерізу. Тобто одна з трьох — лінія розподілу ряду за золотою пропорцією (де кожен наступний член ряду утворюється шляхом множення на коефіцієнт 0,618), а дві інші — це ряди, що відповідають фактичному розподілу підприємств у 2000 і 2001 роках у 18 із 20 груп. Ми бачимо, що в зазначених групах кількість підприємств у кожній наступній зменшується з коефіцієнтом, наближеним до золотої пропорції, тому весь ряд нагадує, а іноді й повністю збігається з «золотим» рядом. Феноменально, але факт!
Розбіжність виникає при переході до найменших учасників економічного дійства (які потрапили до 19-ї та 20-ї групи), котрі, як відомо, дуже занижують фактаж своєї бурхливої діяльності, внаслідок чого величезна їхня кількість зосередилася в двох групах. Так, 2001 року 239 тис. малих підприємств, що утворили групу №20, показали обсяг виробництва, еквівалентний результатам діяльності лише трьох підприємств групи №1.
З’ясувалося, що наш універсальний ключ дозволяє скористатися знайденою закономірністю для визначення відсутніх або прихованих ланок у ланцюжку ансамблю виробників. Що ми й зробили, поширивши залежність на невидиму частину економічного айсберга, подовживши й уточнивши ряд. У результаті, зберігаючи знайдену в рамках діючої кількості учасників закономірність, нам довелося додати три нові групи. Це дало 15-відсоткову добавку до загального обсягу випуску. Таким чином з’ясувалося: підприємства 19-ї групи й особливо 20-ї могли сумарно приховати до 66% обсягу свого виробництва.
Те, що ці підприємства скромно применшили результати своєї діяльності, підтверджують й інші індикатори. Серед них — украй низький рівень оплати праці (разом із соціальними нарахуваннями й прибутковим податком), який припадає на одного зайнятого на місяць. У 2000-му й 2001-му він становив 160 грн. і 208 грн. (брутто), тоді як офіційний прожитковий мінімум у 2000-му становив 287,6 грн., а в 2001-му — 331,1. Важко повірити, що працівники підприємства 19-ї та 20-ї груп (а це понад 40% усіх зайнятих на досліджуваних підприємствах) могли б із своїми родинами існувати на заробіток, який нетто становив менш як половину від прожиткового мінімуму.
На цьому ми не зупинилися. Захотілося дізнатися про виробничий внесок й інших учасників підприємництва. Логіка підказувала: якщо подовжити наш ряд, ми визначимо й інших гравців ансамблю, як-от — фізичних осіб-підприємців (понад 1,5 млн. чол.). Ряд збільшився ще на чотири групи, тобто додатково додалося 20% товарів і послуг.
Виявлена закономірність надихнула на подальші пошуки. Захотілося її перевірити на інших структурних показниках. Крім того, було вельми заманливо з’ясувати, чи не є золота пропорція універсальним ключем до побудови оптимальних економічних конструкцій, які забезпечують найбільшу ефективність роботи й відтворення економічного цілого за рахунок гармонізації структурування його частин.
У зв’язку з цим виникли дві групи запитань.
Перша. Якими мають бути макроекономічні пропорції, аби відповідати принципу золотого перерізу, й як далеко ми від них відхиляємося, проводячи неправильну політику?
Друга. За яких умов в економіці формуються гармонійні пропорції, що відповідають принципу золотого перерізу; який вплив держави й ринку на формування та підтримку «золотих» пропорцій, наскільки ринкова економіка здатна самостійно підтримувати ці пропорції та забезпечувати найефективніший розвиток системи в цілому? Остання теза приводить нас до синергетики, або теорії про самоорганізацію, але стосовно ринкової економіки.
Розглядаючи й аналізуючи найзначніші в економіці України пропорції (приміром, розподіл доходів між інституційними секторами економіки), ми неодноразово помічали: їхнє викривлення стало головною причиною небаченої глибини і тривалості трансформаційної кризи. Порівняння проводилося з аналогічними пропорціями розвинених країн і в ринкових економіках — піонерах успішної трансформації, але й тут не було впевненості в тому, що будь-яку, навіть просунуту країну можна розглядати як еталон. На жаль, у науковій літературі немає чіткої аргументації, які саме параметри потрібних співвідношень найефективніші з точки зору забезпечення стабільного економічного зростання.
У своїх пошуках ми зупинилися на улюбленому об’єкті аналізу — структурі наявних доходів різних країн. І справді, в яких таких ідеальних пропорціях слід ділити коровай? Який шматок — населенню, який — державі, а що залишити підприємствам для подальшого розвитку й підтримки конкурентоспроможності? Приміром, у розвинених європейських країнах частка населення у валових наявних доходах коливається близько 69%, а в Україні 2000 року досягла 57% (табл. 1).
У Польщі, на відміну від України, період трансформації не ознаменувався зниженням частки наявних доходів домогосподарств. Крім того, за своїми параметрами цей показник перевищує аналог інших країн і ще більше — золоту пропорцію (61,8%). Причина в специфіці перехідного періоду: з одного боку, виникла гостра потреба в ресурсах домогосподарств для початку підприємницької діяльності, з іншого — до країни прийшли масштабні прямі іноземні інвестиції. Останні майже на третину взяли на себе функцію інвестування економіки, що спричинило зрушення при формуванні національних пропорцій у бік розширення доходів домогосподарств. Це в свою чергу вплинуло на формування зростаючого попиту, а також заощаджень населення, які могли бути використані для того ж таки розвитку малого підприємництва.
Але цілком унікальними країнами, виходячи зі ступеня наближення до золотої середини, виявилися Швеція й Фінляндія, де цей середньорічний показник протягом багатьох років коливався біля пропорції золотого перерізу. Саме скандинавська модель продемонструвала можливість віднайти золоту рівновагу між особистими доходами й доходами інших секторів економіки, і не тільки. Нижче ми побачимо: структурування доходів інших секторів у цих економіках також відбувалося в наближенні до золотої середини, чим, на нашу думку, пояснюються численні успіхи скандинавських держав при міжнародних порівняннях.
В Україні в результаті кризи й деформації міжсекторних співвідношень розбіжність між фактичною часткою наявних доходів домогосподарств і золотою пропорцією розвивалася в зворотному напрямку — до обмеження споживчого попиту, заощаджень і можливості займатися малим бізнесом. Рівень доходів громадян значно відставав від норми протягом усіх кризових років (див. табл.1). І це попри те, що трансформація передбачала активізацію приватизаційних процесів і становлення ефективного малого підприємництва, можливих лише на ширшій ресурсній базі.
Низький рівень доходів поряд із значним розшаруванням населення за цією ознакою створював украй неефективний попит, а це, у свою чергу, стало (і досі є) чинником гальмування виходу економіки з кризи й свідчить про серйозні помилки в соціально-економічній політиці.
Наслідуючи логіку золотих пропорцій, після віднімання 68,1% доходів населення решту 38,2% треба знову розділити на дві частини, керуючись тим самим універсальним ключем: певну частку наявних доходів наступному найбільшому учаснику, а залишок — решті. Наступним найбільшим учасником була держава (сектор загального державного управління), покликана забезпечити нас із вами безплатними індивідуальними й колективними послугами, зберегти екологію. Помноживши 38,2 на той самий коефіцієнт (0,681), ми одержали шукану частку, яка становить 23,6% від усього пирога — валового наявного доходу. І далі, рухаючись від одного сектора до іншого, керуючись тим самим принципом переходу від найбільш представницького до решти та, звісно ж, правилом золотої пропорції, вибудовуємо «золотий розподіл» усього національного короваю (див. діаграму).
Отже, державний сектор. Порівняємо ці золоті пропорції з тими, що фактично складаються в різних країнах.
Як видно з табл. 2, до оптимальної пропорції — 23,6% — найбільше наблизилася знов-таки Фінляндія (середній рівень за період 1990—1997 рр. тут досяг 23,8%). Слід зауважити: фінам притаманна висока довіра до держави та її витрат. Це виявляється в конкретних результатах реалізації високоякісних соціальних, екологічних і науково-технічних програм. Тому державі після всіх міжсекторних перерозподілів зовсім не досить залишити за собою право розпорядитися такою значною сумою національних фінансових ресурсів (а це вагома частина раніше акумульованих бюджетних і позабюджетних доходів) — необхідно гарантувати населенню найефективніше використання останніх. Саме прозорість, довіра й ефективний розподіл бюджетних коштів протягом багатьох років і обумовили ривок Фінляндії за показником конкурентоздатності економіки. 2001 року країна посіла перше місце в ієрархії інших розвинених країн у WEF Growth Competitiveness index, посунувши США на друге місце.
Аналіз структурування самих державних видатків із з використанням того ж таки універсального ключа вимагає окремого розгляду. Тому нині ми перейдемо до сектора нефінансових корпорацій, або — підприємств. Золота пропорція відводить йому 9% валового наявного доходу. У європейських країнах цей показник охоплює інтервал від 5% (в Італії) до 12% (в Іспанії).
У Німеччині та Франції частка підприємств у наявному доході коливається від 9 до 11%, а в Фінляндії з 1990 по 1997 рік вона зросла з 7,2% до 12,9%, досягши в середньому за період 9,2%. Приміром, 1996 року в Україні цьому сектору перепало лише 2,2%, але вже 2000-го — 10,9. Хай там як, а підприємства повинні мати в своєму розпорядженні власні кошти в достатньому обсязі для того, аби як мінімум покривати амортизацію свого основного капіталу, максимум — забезпечувати його приріст. Як показує статистика розвинених країн, 9% від загального національного наявного доходу підприємцям на ці цілі вистачає.
Якщо коливання в квоті нефінансових корпорацій істотні, то в секторі фінансових корпорацій усе навдивовижу однотипно. Майже в усіх країнах банкам та страховим організаціям залишається досить незначна частка доходу — від 1 до 2 відсотків. 2000 року в Україні цей показник становив 1,2%, що майже дорівнює знайденій нами золотій пропорції — 1,3%. Хоча в період гіперінфляції 1993 і 1994 рр. наші фінансові посередники перебрали на себе, відповідно, 9 і 6,6% усіх доходів.
Проте, припустимо, Україна поставила за мету гармонізувати розподіл доходу між основними учасниками ринку. Наскільки великий ступінь його нинішнього відхилення від пропорцій, побудованих за золотим принципом? У 2000-му частка населення в національному пирозі становила 57% замість бажаних 61,8%. Щоравда, слід наголосити: у поточному році саме в цьому сегменті зроблено істотний ривок. Це побічно засвідчує перевищення темпів збільшення грошових доходів населення над темпами зростання ВВП.
У секторі підприємств рівень наявних доходів напередодні економічного пожвавлення 2001 року досяг більш 10%, що стало базовою передумовою для активізації інвестиційної діяльності. Проте подальший розвиток стримується спотвореністю механізмів перерозподілу прибутку. Приміром, у поточному році на тлі загального скорочення прибутків підприємств левова частка (понад 25%) цього ж таки прибутку дісталася оптовикам-посередникам, а в цій сфері — дуже вузькому колу власників.
За нинішньої податкової системи та високих відрахувань до фондів соціального страхування великі апетити на фінансові ресурси країни демонструє сектор державного управління (28,5% проти 23,6% за золотою пропорцією). І це в умовах перманентної недоїмки (суб’єкти господарювання не можуть дати все, що від них вимагають) і вкрай неефективного використання бюджетних коштів! Це ще раз засвідчує необхідність наближення державних запитів до реалій економіки, яка щойно почала одужувати.
Ми відповіли лише на частину поставлених запитань. Цікаво було б також застосувати універсальний ключ до обгрунтування диференціації доходів населення. Але про це детально наступного разу.
Якщо наші макроменеджери раптом вирішать будувати економічну політику в напрямку цільового структурування економіки за принципом золотого перерізу, то це буде прецедент у світовій економічній практиці. А чому б і ні? Не забуваймо: краса динамічної симетрії золотої пропорції спрямована на зростання й рух...