…село Гадюкіне — змиє.
В.Шендерович.
І про погоду
«Лише та держава, яка вміє сконцентрувати дипломатичні, політичні й економічні зусилля, може мати надію, що посяде гідне місце у світовому розподілі праці», — таке карбоване формулювання прем’єра нашого Кінаха. Запитання: тож чи може Україна мати надію?..
Кабінет міністрів, без відриву від поточних проблем, розпочав розробку програми стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. Нам, як виявилося, потрібна конкурентоспроможна економіка, вступ до Світової організації торгівлі (СОТ), нарощування зовнішнього товарообороту. Тому уряд має намір влаштувати ще сприятливіші умови для вітчизняних експортерів (усі наші уряди це дуже добре вміють — створювати сприятливі умови своїм експортерам). А Президент має намір влаштувати невелику «темну» урядові — на честь того, що Кабмін погано контролює проходження законопроектів через парламент (по-моєму, контролює він усе-таки добре, але дуже вибірково). І взагалі — Леонід Данилович незадоволений підготовкою вступу України до СОТ.
З цією підготовкою і справді не все зрозуміло. Приміром: два роки поспіль (1998—99) на ниві СОТ у Женеві український кінь не валявся — і нікого це особливо не турбувало. Зате в 2000-му й у поточному році робоча група з підготовки вступу до СОТ пожвавішала і провела низку цілком пристойних консультацій, зокрема з приведення українського економічного законодавства у відповідність до норм СОТ. Причому питання такої синхронізації були б в основному вирішені з ухваленням Митного та Податкового кодексів.
Хочеться вірити, що нинішня активізація щодо СОТ — від шляхетного бажання хоч із кимось конкурувати, позаяк ще трохи — і Росія буде в цьому самому СОТ раніше від нас.
На цьому тижні з’ясувалося також, що країна, крім підтримки експортерів, потребує хорошого інвестиційного клімату. З’ясувалося це, як часто в нас буває, з допомогою указу Президента, який до клопотів Кабміну додав іще розробку програми розвитку інвестиційної діяльності. Тим часом у деяких кутках нашої неозорої Батьківщини від цієї діяльності просто не продихнути — стільки її розвелося. ВАТ «Русский алюминий» перейнявся, певне, інвестиційним указом Президента і — не чекаючи всіляких програм —інвестував 120 млн. грн. у Миколаївський глиноземний (РусАл має на МГЗ контрольний пакет)! Стільки ж, до слова, МГЗ сплатив податків. Заступник гендиректора РусАлу так і сказав, познайомившись із прем’єром нашим Кінахом: мовляв, коли щось не так, нехай в Україні знають — ми завжди готові приїхати та обговорити. І навіть довести, що «російський капітал може працювати в Україні й давати взаємовигідні результати». Як казав у таких випадках кіт Матроскін, «спільна праця для моєї користі вельми зближує».
Але на цьому садіння алюмінієвих огірків на українському полі не закінчиться — той-таки РусАл має намір облаштувати на базі МГЗ транснаціональний холдинг, а на Харківщині спорудити алюмінієвий завод. Ну просто четвертий сон Віри Павлівни вийде: куди не глянь, усі (в кого є алюмінієві ложки) їдять з алюмінієвих полумисків...
Є в нас ще дві добрі надії: МВФ і Світовий банк. Перша з них ще перебуває в тяжких роздумах — МВФ так і не може домовитися з Кабміном із приводу дефіциту бюджету-02 (наші кажуть — 1,7%, МВФ — 1,5%, причому лічать за різними методиками) і з приводу лібералізації зовнішньої торгівлі (див. СОТ). Від МВФ Україна не одержувала солідних грошиків майже два роки, але тепер начебто можна сподіватися...
Щодо Світового банку, то нам він дався легше, і перші транші (150 і 100 млн. дол.) кредиту на суму 750 млн. — чекаємо. А до того часу, цілком можливо, дозріє МВФ, який тонко відчуває, що нас залишати наодинці з майбутніми виборами — собі дорожче вийде.
До речі, про зовнішню торгівлю та про експорт. «Уолл-стріт джорнел» побачила нехороші тенденції для фінансів ринків, що розвиваються, — їм, за американськими прогнозами, загрожує падіння експорту та зростання дефіциту зовнішньоторговельного балансу. І ось чому: світове економічне зростання в цілому сповільнюється — через це менше стає інвестицій у ринки, що розвиваються (приплив капіталів до таких країн впав удвічі); Аргентині й Туреччині яскраво світить дефолт, у Бразилії також боргова напруга, а щодо рідної Європи, то навіть у Євросоюзі зростання ВВП не перевищить і 2%. Отже, якщо в Україні знову не складеться ні з інвестиційним кліматом, ні з зовнішньою торгівлею, завжди можна заявити світові, що він не виправдав наших сподівань.
А ще в нас у Криму — новий (дуже «трудовий») прем’єр, і його (Крим) відвідала сарана. Їсть, неприємна комаха, виноградники на пні. Жаль. Адже вино нам завжди придасться — незалежно від того, чи справдяться надії...