Годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом.
Г.Сковорода
Ми вже більше року живемо у новій країні. Українці своїми життями вибороли право на краще майбутнє. І нові політики, які прийшли до влади, обіцяли зробити все, аби мрія стала реальністю. Звичайно, ми всі розуміли, що дива не станеться, що доведеться багато і важко працювати, обмежуючи себе багато в чому. І наш напрочуд мудрий і сильний народ був готовий до цього.
Українці в черговий раз пережили важку рецесію, болючу девальвацію та високу інфляцію, чергове власне зубожіння. ВВП за 2014 р. і дев'ять місяців 2015-го зменшився на 16,6%, промисловість скоротилася на 23,5% (вересень-2015 до грудня-2013), індекс споживчих цін збільшився у 1,8 разу (вересень-2015 до грудня-2013), курс гривні до долара девальвував у 2,7 разу (вересень-2015 до грудня-2013), державний і гарантований державою борг зріс з 39,9% ВВП до 75,5% (з початку січня 2014 р. до кінця серпня 2015-го), реальна заробітна плата скоротилась на 34% (вересень-2015 до грудня-2013).
Однак тепер для всіх важливо чітко розуміти, що ж нас чекає у майбутньому? Коли розпочнеться відновлення економіки? Коли рівень життя населення хоча б повернеться до докризового рівня, не кажучи вже про те, коли він зрівняється з рівнем європейських країн? Коли податкова система країни перетвориться з деструктивного чинника розвитку на стимулюючий? Коли банківська система з "лихварської" перетвориться на ефективного фінансового посередника? Який ринок праці очікує на наших дітей і які професії (виробництва) стануть драйверами розвитку?
На жаль, усі ці та інші актуальні питання сьогодні залишаються без відповіді. Заради об'єктивності варто зазначити, що країна має ряд важливих стратегічних документів: Угода про коаліцію депутатських фракцій "Європейська Україна", Стратегія сталого розвитку "Україна-2020" і Програма діяльності КМУ з відповідними планами заходів щодо їх виконання, Стратегія регіонального розвитку до 2020 р. та ін. Але ці документи мають переважно декларативний характер, у них відсутній опис реальних механізмів досягнення поставлених цілей. Та вони не дають відповідей суспільству на прості запитання, які ми навели вище. Все це лише посилює відірваність перелічених стратегічних документів від реальних процесів в економіці. Тому, на жаль, бізнес-середовище і громадське суспільство розглядають усі урядові стратегії як декларації.
Треба зауважити, що це відбувається на тлі надвисокого суспільного запиту на реальні стратегічні документи, які буде підкріплено не лише механізмами реалізації поставлених цілей, відповідними фінансовими ресурсами, а й політичною волею та людськими ресурсами для їх досягнення.
Незважаючи на це, процес формування стратегічних і програмних документів, як видається, продовжує "жити власним життям". Ми знаємо, що створюються групи з підготовки проектів податкової реформи, стратегії розвитку фінансової системи... Уряд, НБУ та ВРУ навіть презентували власні проекти, але цінність цих документів усе одно залишається близькою до нуля. Вони декларують намір змінити систему, але жоден із них не містить прогнозного розрахунку таких змін для економіки, а також економічного аналізу (з розрахунками) вигод і втрат для кожного суб'єкта ринку, чиї інтереси зачіпає та або інша реформа.
Ми чуємо декларації про безпрецедентну відкритість влади і процесу прийняття рішень і, разом з тим, отримуємо інформацію щодо стратегічно важливого питання - умов реструктуризації державного боргу - вже post-factum. А розрахунків, які говорили б, скільки нам у результаті коштуватиме така реструктуризація, і досі не має.
Нам постійно розповідають, наскільки уряд просунувся на шляху дерегуляції підприємницької діяльності, демонополізації та деолігархізації економіки, децентралізації влади, але в реальному житті якось не відчувається поліпшення від цього.
Можливо, реформи з приставкою ДЕ і не можуть перетворитися на економічне зростання в найближчому майбутньому. Адже "ДЕ" означає руйнування того, що існує. І вже час починати будувати. Разом з тим, головні стратеги в уряді повністю покладаються на "невидиму руку ринку", яка сама побудує нову економіку і нове краще життя для українців.
Що ж за таких умов очікує на українців? Спробуємо спрогнозувати наше майбутнє.
Розглядаючи перспективи 2016 р., можна справді очікувати позитивних економічних показників. Але це зростання буде зумовлено не економічними чинниками, а виключно статистичними - ефектом надзвичайно низької бази порівняння, яка сформувалася за результатами затяжної трирічної рецесії. Це і дасть змогу владі "відзвітувати" про успішність реалізованої економічної політики. Але навіть статистичний ефект зростання буде більш ніж скромним - у межах 0–2%.
Поступове відкриття вітчизняного ринку для підприємств Євросоюзу, яке розпочнеться з 2016 р., передусім стимулюватиме нарощування імпорту в Україну. Крім того, в умовах високої імпортозалежності вітчизняної промисловості, можливе збільшення присутності українських виробників на європейському ринку також призведе до зростання імпорту. Як наслідок, від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі може підвищитися до
1 млрд дол. Тобто ми знову матимемо проблему із поточним рахунком платіжного балансу, яка з часом лише посилюватиметься.
Необхідність реалізовувати проекти з відбудови постраждалих територій та інфраструктури дійсно стимулюватиме інвестиційний попит. Але це буде можливо лише за умови залучення зовнішніх фінансових ресурсів, зважаючи на пригнічений стан як державних фінансів, так і банківської системи загалом. Зростання інвестицій може варіюватися у межах 5–7%, що загалом є недопустимо малим для економіки України, обсяг валового нагромадження якої за підсумками 2015 р. прогнозується на критично низькому рівні - 13% ВВП. Такого антирекорду Україна не мала навіть у найгірші роки кризи 1990-х (найнижчий рівень був зафіксований у 2010 р. і становив 17% ВВП).
Щодо споживчого попиту, то наразі, з одного боку, фінансові можливості підприємств у частині підвищення рівня оплати праці та соціальних виплат залишаються обмеженими, а з іншої - у них відсутні стимули для детінізації доходів і виплат. Уряд також не обіцяє нічого гарного, посилаючись на необхідність подальшої консолідації бюджету в рамках виконання програми з МВФ. Тому ми можемо розраховувати на розширення споживчого попиту лише в межах зростання ВВП - 1–2% і, відповідно, не боятися значної інфляції. Адже у людей уже не вистачає грошей на найнеобхідніші речі, не кажучи вже про решту. При фактично прожитковому мінімумі у 2016 р. орієнтовно близько 3 тис. грн. на місяць середньомісячна заробітна плата не перевищуватиме
5 тис. грн. Тут уже, як кажуть, не до жиру. Ризиком для інфляції, яку ми прогнозуємо на рівні 10–12% за рік, може виступати лише девальвація гривні. Але прогнозувати коливання курсу у нашій країні - справа марна, якщо не сказати безглузда.
І хоча на сьогодні досить важливим є отримання хоча б цих незначних позитивних результатів розвитку економіки наступного року, все ж таки важливішим є відновлення його динамізму у довгостроковій перспективі.
Наразі ми стоїмо перед тривалими системними викликами. Ми повинні розуміти, що посилення глобальної конкуренції, яка охоплює не тільки традиційні ринки збуту товарів, а й капіталів, технологій і робочої сили, потребує структурної перебудови економіки України та формування нових підходів до національного управління.
Розвиток світової економіки в найближче десятиліття характеризуватиметься:
- технологічними проривами, активізацією полювання за "мізками" та винаходами;
- розширенням використання альтернативних джерел енергії;
- зміною потоків у світовій торгівлі, русі капіталу тощо;
- інтенсифікацією міграційних процесів.
Враховуючи таку даність, державна влада України повинна виробити чітку стратегію економічного прориву. Але, аналізуючи те інформаційне поле, яке наразі ми маємо, я роблю висновок, що стратегія економічного прориву не входить до пріоритетів нашої влади. Необдумане рішення щодо реструктуризації державної заборгованості на умовах, коли подальші виплати прив'язуються до темпів зростання ВВП, де-факто зробило неефективними будь-які намагання щодо зміни моделі економіки та підвищення добробуту населення.
Що реально ми отримали за результатами реструктуризації? Зростання економіки темпами вище за 3% на рік стає фактично невигідним для країни, оскільки призводить до збільшення виплат зовнішнім кредиторам. У свою чергу, збільшення виплат кредиторам обмежує внутрішні ресурси для інвестування в економіку. Як наслідок, ми стаємо ще більш залежними від зовнішніх інвестиційних ресурсів. І тут ми стикаємося з проблемою, яка прямо впливає на довгострокові перспективи розвитку країни та її позиціонування у світі - вже не власний уряд чи бізнес визначатиме модель розвитку країни, а зовнішній інвестор, враховуючи власний інтерес, буде вкладати фінансові ресурси у ті сфери економіки, які дадуть йому змогу найшвидше та з мінімальним ризиком повернути свої інвестиції.
Як показує практика, такими сферами найчастіше виступають сировинні галузі, роздрібна торгівля, але жодним чином не високотехнологічні види діяльності. Є світові приклади - Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, коли іноземні інвестори переносили середньо- та високотехнологічні виробництва у ці країни, але, повертаючись до того, що вже сказано, світ сьогодні змінюється. І світові лідери відповідно змінюють власні інвестиційні та структурні концепції, стимулюючи внутрішнє високотехнологічне виробництво та заохочуючи перенесення шкідливих, сировинних і низькотехнологічних виробництв до інших країн. І це треба було враховувати.
Загалом характерними ознаками сценарію "економічного прориву" повинно було б стати посилення ролі вітчизняної економіки у світовому господарстві, завдяки реалізації власного кадрового, територіального, природного та фінансового потенціалу. Безумовно, для зазначеної мети недостатньо лише внутрішньої консолідації, необхідно було б нарощувати вливання і іноземних інвестиційних ресурсів, проте на інших, ніж нині, умовах. Важливим чинником бурхливого зростання повинна також стати зміна державного менеджменту.
Однак в умовах добровільного "економічного цугцвангу" сьогодні це стає лише мрією.
То що ж очікує Україну?
Перший можливий сценарій - збереження в основному незмінного загального вектора розвитку України (сценарій status quo). За цим сценарієм переважно інерційний розвиток відбуватиметься під впливом балансу між уже сформованими тенденціями розвитку та структурою економіки і продовженням імітації реформ.
Як і в попередні роки, за цим сценарієм українська економіка стикатиметься із структурними, фінансовими та енергетичними кризами, реалізація яких у наступному десятилітті можлива як окремо в певні роки, так і в результаті поєднання в одному з років. Отже, українська економіка за цим сценарієм матиме в середньому зростання на рівні 1–3% у довгостроковій перспективі, яке супроводжуватиметься значним відставанням від світового розвитку (понад 4%). В умовах ігнорування владою процесів структурної перебудови економіки досить важко забезпечити стійке прискорення у довгостроковому періоді.
У результаті за цим сценарієм Україні навіть не вдасться утримати вже існуючі позиції у світовому співтоваристві. У кращому разі вона закріпить за собою позиції країни третього світу, що потребуватиме постійної допомоги. По суті, це шлях до перетворення в майбутньому на економічну колонію.
Другий сценарій - поступова перебудова вітчизняної економіки, що супроводжуватиметься сталим зростанням на рівні 3–5% у середньому за рік.
Реалізація реформ з приставкою "ДЕ" та фінансових новацій, глобально спрямованих на створення "рівних умов" для всіх загалом, є ефективними інструментами конкурентної політики. Результатом може стати збільшення ролі малого та середнього бізнесу в економіці України, що беззаперечно буде позитивним результатом. Але малий і середній бізнес - це гарний фундамент для забезпечення стійкого довгострокового зростання на рівні 3–5%, але не швидкого економічного прориву, що базується на структурній перебудові та високотехнологічному розвитку. Також ці реформи безпосередньо не створюють передумов для "завершення" боргового сценарію розвитку і переходу до розвитку в основному на включенні власних фінансових ресурсів.
Підсумовуючи, хочу навести кілька цифр у вигляді таблиці як відповідь на наші прості запитання.
Хочеться вірити, що ще не втрачено час, і ми зможемо реалізувати у життя сценарій економічного прориву, який є нашою мрією.
І завершити хочу теж словами Григорія Сковороди: "Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений".