Українська економіка сьогодні як ніколи потребує потужного позитивного імпульсу для розвитку, який дав би їй змогу вирватися з рецесії, що дедалі сильніше поглинає її. Забезпечити подібний поштовх можливо лише за рахунок запровадження вагомих стимулів для інноваційної діяльності приватного сектора, чого складно досягти за нинішньої системи податкових пільг. Комплекс податкових стимулів в Україні сприяє не розвитку економіки, а лише подальшому розширенню податкових пільг, що закінчиться їх повною ліквідацією.
Про роль інновацій
у сучасній економіці
Поняття "інновації" для більшості українців є досить абстрактним та асоціюється з нанотехнологіями чи напівпровідниками з Кремнієвої долини, перспективи розвитку яких в Україні є вкрай туманними. Насправді ж інноваційна діяльність - це значно ширше, ніж робота невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів над науково-дослідними чи конструкторськими проектами, почасти далекими від промислового впровадження. Інноваційна діяльність - це, по суті, процес постійного технологічного та технічного оновлення виробництва, метою чого є виведення на ринок нових, більш якісних і досконалих товарів.
Висока інноваційна активність забезпечує випереджальний розвиток окремих економік чи галузей, конкурувати з якими країнам, що не здатні стимулювати інноваційну діяльність, стає дедалі складніше. Досить показовим у цьому аспекті є ситуація в будівельній галузі країн ЄС. Економічний спад у ній, зумовлений погіршенням кон'юнктури на ринку нерухомості, дещо затьмарив ті якісні структурні трансформації, які відбуваються там навіть в умовах затяжної економічної рецесії. Жорсткі технологічні вимоги (відповідно до союзних директив з 2020 р. левову частку нерухомості в ЄС необхідно буде зводити за "зеленими" технологіями, які потребують застосування якісно нових енергоефективних і екологічно безпечних підходів у будівництві) та потужні фіскальні стимули, що дозволяють здешевити вартість інновацій, сприяли тому, що будівельна галузь ЄС відірвалася в своєму розвитку від української на кілька десятиліть. У найближчій перспективі вона відновить темпи зростання, але базуватиметься вже на більш новітній і прогресивній технологічний основі.
Усвідомлюючи, що лише постійний технологічний розвиток здатний забезпечити конкурентоспроможність економіки, більшість країн в останнє десятиліття значно збільшили обсяг і розширили перелік податкових пільг, на які можуть претендувати підприємства, що провадять інноваційну діяльність. Сьогодні навіть країни, що міцно дотримуються принципів ринкової економіки і рівності правил гри для всіх учасників, активно запроваджують різні фіскальні інструменти стимулювання інноваційної діяльності. Зокрема, 26 із 34 країн - членів ОЕСР пропонують фіскальну підтримку інноваційним підприємствам. Серед країн, що не входять до організації, таку практику активно застосовують Бразилія, Китай, Індія, Російська Федерація, Сінгапур, Південно-Африканська Республіка та інші.
Завдяки застосуванню податкових пільг держава зменшує витрати підприємства на інвестиції в інновації. При цьому, якщо ще в 90-х роках минулого століття державна допомога часто зводилася лише до звільнення від оподаткування таких інвестицій, то нині в міру посилення тенденції до розширення фіскальної підтримки інноваційної діяльності держава вже фактично субсидує інноваційні проекти. Як бачимо з наведеного рисунка, в деяких країнах інвестор за рахунок податкових пільг може компенсувати 20–25% витрат на інновації, в Іспанії - до 35%, у Франції - навіть до 42,5%. Більш того, у багатьох країнах суб'єктам малого та середнього бізнесу з огляду на його важливу соціальну функцію надаються додаткові податкові преференції, тому державна підтримка їх інноваційної діяльності є ще більшою.
Натомість в іншій групі
країн, які мають від'ємне значення цього показника, в тому числі і в Україні, інноваційна діяльність не те що не підтримується податковими інструментами, вона ще й оподатковується. Та якщо в Швеції, Швейцарії, Фінляндії, Ізраїлі, Німеччині відсутність податкових пільг компенсується значними обсягами прямих трансфертів з бюджету на підтримку інноваційних проектів, то в Україні і цей механізм практично не працює. Недивно, що за таких умов інноваційна діяльність в Україні практично завмерла, а реальні серйозні інноваційні проекти на кшталт проектування та впровадження у виробництво на львівському заводі "Електротранс" сучасного низькопідлогового трамвая, є скоріше винятком.
Про дестимулюючу функцію податкових пільг в Україні
Попри те, що Україна має розгалужену систему податкових пільг, їх ефективність залишається сумнівною. Однією з головних причин цього є галузевий підхід при їх розподілі. Він провокує в Україні своєрідний кумулятивний ефект, коли збільшення переліку галузей, що отримують податкові пільги, посилює бажання інших пролобіювати й собі податкові преференції. Якщо на початку розробки Податкового кодексу пільги планувалося надати лише альтернативній енергетиці, авіабудуванню та підприємствам, що займаються видобутком метану з вугільних родовищ, то на завершальній стадії перелік таких галузей значно розширили, включивши до нього зокрема суднобудування, аграрне машинобудування, легку промисловість, готельний бізнес. Уже після прийняття ПК пільг домоглися підприємства ІТ-індустрії, а представники суднобудування пролобіювали додатковий пакет преференцій, зокрема ексклюзивне зниження ставки єдиного соціального внеску (ЄСВ) та списання податкової заборгованості. Прийняття Закону "Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць" узагалі дозволяє отримати пільги фактично будь-якому підприємству, яке має можливість пролобіювати свої інтереси в органах влади.
Натомість світ поступово відходить від галузевого підходу до надання податкових пільг. Уряди в ринкових економіках намагаються стимулювати не окремі галузі, а процеси технологічного та технічного оновлення як такі, незалежно від галузевої чи регіональної належності. Україна в останні роки дещо відстала від цієї глобальної тенденції. З прийняттям Податкового кодексу обсяг і перелік фіскальних інструментів, які стимулюють інноваційну діяльність, було значно звужено. Як наслідок сформувалися суттєві перешкоди для інноваційної діяльності в нашій державі. Ситуація, за якої підприємству для того, щоб впровадити якусь інновацію на виробництві, потрібно заплатити додаткові податки, тоді як у сусідніх європейських країнах уряд готовий навіть профінансувати частину витрат цього підприємства, явно не заохочує його до провадження інноваційної діяльності в Україні.
Про стимулюючі податки
У більшості країн, що дбають про перспективу свого розвитку, податки сконструйовано в такий спосіб, щоб максимально сприяти інноваційній діяльності приватного сектора. Найчастіше вони містять можливість отримання пільги шляхом вирахування певної частини витрат (визнаних відповідно до правил витратами на інноваційні проекти) з бази оподаткування податку на прибуток або зменшення розміру вже нарахованого податкового зобов'язання.
Наприклад, у Франції підприємства мають право на так званий дослідний податковий кредит, який дає змогу зменшити податкове зобов'язання на 30% інноваційних витрат підприємства (якщо вони не перевищують 100 млн євро) і додатково 5%, якщо ці витрати становлять понад 100 млн євро. У Канаді малі та середні підприємства можуть виключити з бази оподаткування до 35% витрат на інвестиційно-інноваційну діяльність, великі - до 20%. В Японії з податкового зобов'язання дозволяється відрахувати 12% витрат на цілі розвитку наукової бази та створення нових технологій. У Грузії підприємства, які інвестують в інновації з метою поліпшення навколишнього середовища, переозброєння основних фондів чи освоєння нових видів продукції, можуть застосовувати податкові кредити в розмірі від
3 до 8% своїх витрат. При цьому, якщо кредит перевищує цю межу, то невикористані кошти можуть бути перенесені на термін до десяти років і застосовуватися до податкових зобов'язань майбутніх років.
Окрім пільг за податком на прибуток, досить часто застосовуються пільги за соціальними внесками. Вони можуть бути досить привабливими для підприємств, оскільки в інноваційній діяльності левову частку доданої вартості створюють високооплачувані працівники. Зокрема, у Франції програми "Молоде інноваційне підприємство" та "Молоде університетське підприємство" передбачають не лише пільги зі сплати податку на прибуток, а й часткову компенсацію соціальних страхових внесків, що сплачують роботодавці за працівників, зайнятих у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). У Грузії невикористані податкові кредити з податку на прибуток на інноваційні витрати можуть бути поширені на соціальні внески.
Чекати запровадження подібних фіскальних інструментів стимулювання інноваційної діяльності в Україні сьогодні досить складно. Уряд посилається на брак бюджетних коштів, хоча інколи пропускає закони, що розширюють податкові пільги окремим галузям. Проте навіть у таких умовах можна знайти механізм, що дозволить надати вагомий інноваційний імпульс для національної економіки.
По-перше, варто переглянути перелік уже діючих податкових пільг. Зниження рівня оподаткування для окремих галузей без жорстких умов щодо використання отриманих додаткових ресурсів призводить у кращому разі до тимчасового зростання рівня завантаженості потужностей, а в гіршому - просто до додаткових прибутків власників підприємств. Мета надання податкових пільг повинна полягати у стимулюванні модернізації технічної та технологічної бази виробництва, розширенні випуску інноваційної продукції, збільшенні кількості висококваліфікованих робочих місць, що в результаті забезпечить інноваційно-інвестиційний розвиток країни.
По-друге, враховуючи дефіцит фінансових ресурсів, податкові пільги можна надавати виходячи з приросту очікуваних результатів підприємства. Наприклад, на приріст обсягу інвестицій чи збільшення кількості робочих місць. Так, у США та Японії підприємства можуть списати на витрати значну частину приросту інноваційних витрат до базового періоду, в Канаді малому підприємству надається пільга зі сплати соціальних внесків для кожного додаткового працевлаштованого працівника. Надання податкових пільг у такий спосіб не призводить до втрат бюджету порівняно з поточним станом, проте стимулює інноваційний розвиток підприємств.
По-третє, можливо було б зменшити максимальну межу для нарахування ЄСВ для окремих категорій спеціалістів, що дало б можливість підприємствам підвищити їм заробітні плати і залучити висококваліфіковані та талановиті кадри для НДДКР.
Загалом конструювати ефективну систему податкових пільг потрібно шляхом імплементації в законодавство вже перевірених на практиці розвинених країн ефективних фіскальних інструментів, а не винаходити власні. Такий шлях потребує менше часу і фінансових ресурсів. Так роблять більшість країн, які намагаються активізувати інноваційну діяльність в економіці.
Так чи інакше, але Україні сьогодні вкрай необхідно запроваджувати вагомі стимули в цьому напрямі, адже чекати на зовнішні чинники зростання економіки можна дуже довго. При цьому навіть покращення попиту на продукцію українських виробників не гарантуватиме сталого економічного зростання, оскільки вимоги до товарів більшості галузей постійно підвищуються, що потребує неперервного технічного і технологічного оновлення виробництва. В іншому разі Україна стабільно втрачатиме і без того невисоку конкурентоспроможність своєї економіки.