У ліквідації надзвичайної ситуації на військових складах у Калинівці Держрезерв мав би брати участь, але не брав. Так, керівник Держрезерву не був залучений ані до військового кабінету, який скликав президент України П.Порошенко, ані до оперативного штабу, сформованого Міністерством оборони України. Чи була можливість бути корисним? І теоретично, і по закону - так. Адже відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", Державний резерв "є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом". Зокрема, до складу Державного резерву "входять запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій".
Чому ж так сталося, що про Держрезерв цього разу забули? Це питання координації? Організації? Чи в державному резерві немає товарів, які були необхідні під час евакуації людей?
Відповідь є, але вона не на поверхні. Для чого взагалі потрібен Держрезерв? Для забезпечення вирішення завдань під час надзвичайних ситуацій, у разі проведення військових дій, для вирішення соціальних питань, наприклад, при підвищенні цін на продукти першої необхідності.
Замовником виступає держава в особі уряду. При цьому форма, назва чи структура такого спеціального органу - питання другорядне. Адже на першому плані - питання стратегії. І за визначенням стратегія - це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів.
Якою є стратегія Держрезерву? На офіційному сайті цього органу є розділ із назвою "Стратегія діяльності". А там - План роботи на 2017 р., де першим пунктом, що можна трактувати як основний пріоритет, значиться "Аналіз діяльності… з метою відновлення платоспроможності або… передачі на приватизацію чи ліквідації". Мова про приватизацію? Про ліквідацію? На моє переконання, пріоритетом мав би бути перегляд номенклатури та її приведення у відповідність до реалій сьогоднішнього часу. Адже ця номенклатура не переглядалася з 2008 (!) р.
Хто цим має займатися? Ініціатором повинен бути безпосередньо Держрезерв, який спільно з Міністерством економічного розвитку та торгівлі подасть цей документ на затвердження уряду. Більш того, стратегію (номенклатуру) на період 3–5 років можна було б прив'язати до середньострокової стратегії формування дохідної та витратної частин держбюджету, яку нещодавно запровадило Міністерство фінансів України. Це дало б можливість визначити у середньостроковій перспективі, що саме і для кого має забезпечити Державний резерв, виконуючи державні завдання.
Чому ж Держрезерв перестав відігравати свою важливу роль і виконувати свою функцію? Де збій? Там працюють недостатньо кваліфіковані люди чи модель управління є неефективною? Насправді обидві причини роблять свій внесок у проблему. Ефективна модель управління передбачає оптимальну внутрішню структуру. Та за роки неодноразових переглядів структури самого Держрезерву було ліквідовано ключові підрозділи, які відповідали за ціноутворення, за контроль над технічним станом будівель і споруд, самостійні підрозділи мобілізаційного резерву і таке інше. Унаслідок цих неодноразових переглядів структури та, відповідно, скорочень більша частина кваліфікованих співробітників звільнилася або була звільнена.
Другим блоком проблем є передавання частини важливих функцій Держрезерву на аутсорсинг. Наприклад, функцію контролю за ціноутворенням передано до УкрНДІ "Ресурс". Цей інститут, на мою думку, виконує не властиву йому функцію. Замість того, щоб надавати рекомендації щодо ціни, за якою закупати ті чи інші матеріальні цінності, він мав би, по-перше, перевіряти якість того, що Держрезерв збирається закупити чи оновити, по-друге, здійснювати інноваційні розробки, поліпшувати стандарти та приводити їх до вимог нинішнього часу. Сьогодні ж інститут надає лист з рекомендаціями щодо закупівельних цін керівництву Держрезерву, а керівник Держрезерву, у свою чергу, доводить цю рекомендацію до відома підприємства, яке здійснює закупівлі. Виходить, що кожен знімає з себе відповідальність, адже це лише рекомендаційний лист.
Третя проблема - безпосередньо управління. Усі основні правила для підконтрольних підприємств та організацій, а саме - правила закупівель від моменту укладання до моменту виконання договорів, самі типові договори і таке інше, повинен визначати сам Держрезерв. А підприємства та організації мають виконувати доведені їм правила, а не встановлювати їх самостійно. Натомість сьогодні у Держрезерві працює формат погоджувальних рад, до речі, не передбачений положенням про Держрезерв. Ці погоджувальні ради можуть своїми рішеннями затверджувати, а можуть і не затверджувати угод чи правил. Статус, функції, повноваження цих погоджувальних рад - під великим питанням. І цей формат насправді не передбачає визначення відповідальності. Натомість усі необхідні правила мають обговорюватися та затверджуватися у форматі засідань колегії, яка передбачена положенням про Держрезерв. При цьому персональна відповідальність ані з керівництва Держрезерву, ані з керівників підприємств не знімається.
Чому все ж таки Держрезерв не був залучений до ліквідації надзвичайної ситуації на військових складах у Калинівці? Де не спрацювала координація дій? Політику Держрезерву сьогодні формує та координує Мінекономрозвитку, а реалізовувати її мав би Держрезерв самостійно. Сьогодні ж Мінекономрозвитку і координує, і формує, і фактично реалізовує політику Держрезерву, адже всі розпорядчі документи підписуються саме там, у цьому міністерстві. Без підпису Мінекономрозвитку гроші з Держрезерву не виходять. Приклад, який показує результат дії цих складнощів, гарно описав у інтерв'ю "РБК.Україна" за 28 вересня 2017 р. міністр інфраструктури України Володимир Омелян: "Попередній експеримент отримати паливо з Держрезерву восени минулого року не мав успіху. Паливо тоді так і не поступило до "Укрзалізниці", незважаючи на окреме рішення уряду з цього приводу. Для його отримання з Держрезерву є багато правових проблем. Крім того, є питання відносно якості та типу палива, яке необхідно УЗ і яке є в Держрезерві".
Отже, якщо Мінекономрозвитку перебрав на себе всі функції Держрезерву включно з реалізацією політики, можливо, наступним кроком Держрезерв має бути ліквідований, як зайва структура? Я гадаю, ні.
Окрім виконання функції головного розпорядника коштів, Мінекономрозвитку мав би спільно з Держрезервом визначити проект стратегії Державного агентства резерву України, подавши на затвердження уряду актуальні завдання, у тому числі оновлену номенклатуру. А сам Держрезерв у частині виконання стратегії має отримати ширше коло повноважень і як мінімум мати право розпоряджатися коштами самостійно.
Так, сьогодні у Держрезерві є товари медичного призначення, які могли б бути доступними лікарням, - їх можна було б передати обласним адміністраціям для реабілітації воїнів АТО. Але внаслідок того, що будь-яку операційну діяльність необхідно погоджувати у Мінекономрозвитку, це тягне за собою втрату часу і, як наслідок, несвоєчасне прийняття рішень. Тому у цьому випадку, наприклад, питання не вирішується вже кілька років, бо немає потрібного рішення Кабінету міністрів. І це тоді, коли Держрезерв міг би працювати разом із волонтерами та підтверджувати, що держава бере участь у вирішенні цих питань. Сьогодні багато кажуть, що на реабілітацію держава взагалі не виділяє грошей, і все робиться силами волонтерів. А у цей час у державному резерві є товари, закуплені за державні гроші, які могли б стати у пригоді і бути безплатно переданими на ці цілі.
Отже, повернемося до фундаментального питання - про стратегію Держрезерву. Сьогодні, коли у країні АТО, замість того, щоб визначати номенклатуру, ми говоримо про необхідність об'єднання всіх державних підприємств структури Держрезерву в єдиний холдинг. Але ж холдинг передбачає створення акціонерного товариства. А акціонерне товариство створюється для того, щоб залучати приватний капітал. Відповідно, йдеться про приватизацію. Та чи актуальною є тема приватизації сьогодні, в умовах воєнних дій? І якою буде вартість цих активів, навіть якщо допустити думку, що уряд погодиться на створення холдингу, об'єднання цих активів та їхній продаж приватній особі? І взагалі чи властива для Державного резерву функція підготовки підприємств до проведення IPO та залучення незалежних аудиторських компаній для оцінки активів з метою подальшого виведення цих підприємств на IPO? Мені здається, що сьогодні навряд чи. І тому для недопущення ситуації, коли генератори для мирного населення, що постраждало від ведення бойових дій, постачають волонтери, а не Держрезерв, маємо терміново знайти рішення, що ж станеться із Держрезервом: ліквідація чи перетворення на сучасну та ефективну державну агенцію. Тим більше в умовах проведення АТО. Тому "реформа" Держрезерву, зміст якої зводиться до створення холдингу з наступною приватизацією всіх підприємств, не на часі.