Верховна Рада законом зупинила антимонопольний контроль над наданням державою бюджетних ресурсів компаніям, а всю державну допомогу, що надається під час дії воєнного стану та протягом року після його скасування, назвала дозволеною. Антимонопольний комітет України (АМКУ) погодився, але його бачення контролю надання бюджетної підтримки під час війни дещо відрізняється від депутатського, тому зрештою й очікуване спрощення процедур може виявитися примарним.
Що то за правила і як вони працювали до воєнного стану
Мова про правила надання органами влади будь-яким компаніям бюджетних коштів, гарантій, податкових пільг, всіляких субсидій, компенсацій витрат тим же державним коштом, загалом — про передачу або втрати бюджетів усіх рівнів у будь-якій формі.
Що це за правила і як їх виконувати, записано в Угоді про асоціацію України з Євросоюзом, законі про державну допомогу, деяких процедурних актах і трохи у моїх колонках ось тут. Якщо коротко, то держава в особі її органів влади повинна надавати компаніям державний ресурс у мінімально потрібному розмірі тільки на певні витрати, для досягнення конкретних цілей тощо. Все це для того, аби здорова конкуренція між бізнесом процвітала і державне втручання в економіку не порушувало її балансу.
Завідує виконанням того всього в Україні Антимонопольний комітет. Він вирішує, чи можна дозволити органам влади витрачати бюджетні ресурси на підтримку окремих компаній, розглядаючи повідомлення влади про нову державну допомогу, здійснюючи перевірки заяв про порушення закону, розглядаючи справи, закидаючи запитами про надання інформації. Врешті, Комітет може змусити владу та отримувачів повернути допомогу або дозволяє використовувати казенне майно та/або дотації без зауважень чи на своїх умовах і з окремими зобов’язаннями для органів влади.
Святим обов’язком органів влади, від міністерств до сільських рад, практично в усіх випадках є нотифікація проєктів програм бюджетної підтримки компаній чи діяльності до Антимонопольного комітету, інакше такі задуми є незаконними. Також органи влади повинні виконувати купу інших умов, що встановлені законом, а саме — відповідати на запити АМКУ про надання інформації для прийняття рішень про державну допомогу, повідомляти про чинну та/або незначну державну допомогу.
Що ж змінилося
Верховна Рада фактично скасувала всі процедури, сказавши, що «державна допомога, яка надається під час дії воєнного стану, є допустимою».
Спрощений ВРУ механізм надання бюджетної допомоги дозволяє органам влади в умовах війни та впродовж року після скасування воєнного стану не подавати до комітету повідомлень про нову державну допомогу з проєктами актів органів влади, в яких написано про плани допомогти компаніям за рахунок державного та/або місцевих бюджетів. Також надавачі допомоги не подають щорічної інформації про надану 2021 року чинну та/або незначну допомогу.
Антимонопольний комітет не опирався, але у роз’ясненнях щодо застосування цих змін зазначив, що моніторинг АМКУ чинної державної допомоги не зупиняється. І у тому разі, якщо Комітет вирішить, що чинна допомога шкодить конкуренції, він може попросити надавача допомоги змінити умови її надання, виписати додаткові процедури виконання програми державної допомоги або ж узагалі її припинити.
А щодо «тотальної та беззаперечної допустимості» будь-якої бюджетної допомоги у законі Антимонопольний комітет застеріг, що «у разі затвердження надавачем державної допомоги під час дії воєнного стану нормативно-правового акта, на підставі якого надається або може надаватися державна допомога, така державна допомога є допустимою для конкуренції», але «при цьому така державна допомога повинна відповідати цілям, які встановлені частиною першою статті 5 закону та частиною першою статті 6 закону».
Тут трохи поясню про допустимість допомоги. Правила містять аксіому про недопустимість (шкоду) державної допомоги загалом через її шкідливий вплив на конкуренцію. Звісно, існують винятки, і допомога може бути визнана допустимою за певних умов і за окремою процедурою, але загалом допустима допомога — це, по суті, та допомога, надання якої не чинить істотного негативного впливу на умови ведення бізнесу і не впливає на конкурентів отримувачів бюджетних ресурсів.
У законі маємо умовний поділ допомоги на «автоматично» допустиму (де-юре дозволену) та «умовно» допустиму (не є апріорі дозволеною). І до «автоматично» допустимої належать два види допомоги: для відшкодування збитків, завданих надзвичайними ситуаціями, та соціальна допомога для окремих споживачів. «Автоматична» допомога підконтрольна АМКУ в частині правильності її кваліфікації.
«Умовно» допустима допомога — це загалом та допомога, щодо якої АМК має перевірити цілі та умови її надання на відповідність правилам надання конкретної категорії допомоги, що прописані в окремих постановах Кабміну про критерії допустимості допомоги та/або європейських правилах державної допомоги. Щодо такої допомоги у Комітету є дискреція — дозволяти, дозволяти з певними зобов’язаннями для органів влади чи забороняти.
Закон називає «умовною» допомогу на загальнодержавні програми розвитку, на вирішення соціальних та економічних проблем загальнонаціонального характеру, на підтримку культури, креативних індустрій, туризму та збереження культурної спадщини.
«Умовно» допустимою також є галузева і горизонтальна допомога, наприклад, державна допомога на відновлення платоспроможності та реструктуризацію, допомога на здійснення наукових досліджень, охорону навколишнього природного середовища, допомога перевізникам, фінустановам тощо.
Сам процес визначення АМКУ допустимої чи недопустимої допомоги складний і може займати роки, а аналіз допустимості завжди здійснюється з урахуванням цілей надання допомоги. При цьому в Україні не існує загальних критеріїв, які давали б відповідь щодо допустимості допомоги незалежно від її виду та цілей надання.
Депутати автоматом зарахували всю «умовно» допустиму допомогу, яка мала би проходити комітетський аналіз, до допустимої. Ймовірно, законодавці чи то забули, чи то не знали про окремі категорії допомоги, особливі умови надання кожного виду, кропіткий процес її аналізу для визначення допустимості. Врешті, і основне: законотворець навряд чи тримав у голові можливий шкідливий вплив безконтрольного втручання держави в економіку, покращення за рахунок держави умов ведення бізнес для одних компаній із залишенням за бортом інших.
АМК у роз’ясненні влучно згадує про положення Угоди про асоціацію України з Євросоюзом щодо умовної допустимості горизонтальної та галузевої допомоги, але залишає «автоматичну депутатську допустимість» саме такої допомоги без детальних роз’яснень і висновків. Припускаю, що після війни комітет може перевірити надану горизонтальну та галузеву допомогу на відповідність законодавству.
Які ж наслідки
Тож виходить, що тепер кожен орган влади є таким собі антимонопольним комітетом, бо повинен знати критерії допустимості кожної категорії допомоги, термінологію і правила, розуміти їхнє значення і самостійно перевіряти, чи вписуються придумані ними програми бюджетної підтримки в умови надання допомоги.
Надавачі в найкоротші терміни мають усе вивчити, аби добросовісно виконати сказане комітетом щодо відповідності цілям наданої допомоги. Бо якщо цього не станеться, то можливо, що після завершення війни у разі інвентаризації всього, що наприймається і навидається владою в умовах воєнного стану, Комітет може зайнятися перевірками на відповідність, оцінкою допустимості та поверненням усього, що було роздане в період війни.
Вважаю, ВРУ не потрібно було втручатися у виключні повноваження АМКУ щодо оцінки допустимості державної допомоги і достатньо було спростити процедуру в оптимальний спосіб, а не називати будь-яку допомогу такою, що не шкодить конкуренції.
Прийнята ВРУ «тотальна і беззаперечна допустимість» державної допомоги без урахування різних категорій (видів) допомоги та цілей її надання може відгукнутися в майбутньому суттєвим негативним впливом на умови ведення бізнесу через неконтрольоване втручання держави в економіку.
Більше статей Олени Гадомської читайте за посиланням.