UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДЕРЖАВА І РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР: НЕОБХІДНИЙ АКТИВНИЙ ДІАЛОГ

Очевидно, що незалежна Україна як держава досягла певного рівня у своєму політичному й економічному розвитку: подолано системну кризу, економіка стабільно розвивається й набирає рис соціальної спрямованості...

Автор: Анатолій Кінах

Очевидно, що незалежна Україна як держава досягла певного рівня у своєму політичному й економічному розвитку: подолано системну кризу, економіка стабільно розвивається й набирає рис соціальної спрямованості. Ми стали однією з найвідкритіших країн на європейському континенті з системою ринкового господарювання, що швидко розвивається, кваліфікованою робочою силою, стабільною валютою, пільговим режимом оподаткування у вільних економічних зонах.

Це з одного боку. З іншого — ми, як і раніше, демонструємо приклад некомплексного підходу до реформ. У результаті бізнес занадто залежний від політичної кон’юнктури, зниження ставок податків за відсутності їх правильного адміністрування не покращує бюджетну ситуацію, а промислове зростання не ліквідує проблему тотальної бідності...

Керівництво до дії

Загальновідомо, що ефективність соціально-економічної політики слід оцінювати передусім за такими параметрами, як підвищення реальних зарплат і пенсій, збільшення кількості робочих місць, упевненість громадян у завтрашньому дні. Ці показники містить у собі рівень соціального розвитку.

Програмою ООН із соціального розвитку (UNDP) підготовлено звіт-02, у якому Україна за рівнем соціального розвитку перебуває приблизно посередині, посідаючи 80-те місце з 173. Для порівняння: Росія — на 60-му, Естонія — на 42-му, Литва — на 49-му, Білорусія — на 56-му, Куба — на 55-му. Відзначимо, що в звіті ООН враховано не тільки економічні чинники життя людей, а й ступінь соціальної свободи, роль громадян у формуванні системи влади.

Не менш актуальними є і дослідження Світового банку проблеми рівня національного доходу. Так, за підсумками розвитку 2001 року Україна посідала 143-тє місце в світі з 720 дол. США національного доходу на душу населення. Ця цифра — на рівні Шрі-Ланки, Конго й Екваторіальної Гвінеї.

А як виглядають наші основні показники на рівні розвинених країн? У першому півріччі 2003 року середньомісячна зарплата в Україні становила 413,65 грн. Це означає, що її розмір тільки на 14% перевищує прожитковий мінімум, затверджений для працездатного населення. Для порівняння, наша середня зарплата в 60 разів нижча, ніж у США, у 8,7 разу менше польської, майже вдвічі — російської.

Усе це — наслідок трьох причин: ігнорування чинника часу, який дозволив низці країн зробити ривок уперед, а інших залишив на узбіччі економічних процесів; безсистемного характеру реформування економіки України, а також недосконалості структур державного управління й неефективності їхньої діяльності.

Півзаходи в просуванні економічних реформ у 90-х роках серйозно загальмували процеси відродження виробництва, підвищення добробуту громадян. Якби час не було втрачено, показники національної економіки на момент початку економічного зростання були б набагато серйознішими. Зокрема почнися комплексні інституціональні реформи 1992 року, то, за оцінками аналітиків, соціально-економічні параметри вдвічі перевищили б ті фактичні величини, із яких розпочався етап стабілізації й економічного зростання. Відповідно, результати 2000—2002 років могли б бути інакшими.

Ринкові перетворення на пострадянському просторі жорстко змінили життя мільйонів людей і багатьма оцінюються негативно. Але вони не є поганими самі по собі. Недосконалими можуть бути економічна стратегія й економічна політика. З погляду промисловців і підприємців, на вузькому відрізку історичного часу допущено концентрацію низки гострих проблем: громіздка податкова система з яскраво вираженим фіскальним характером; «пробуксовування» пенсійної реформи, яка могла б неабияк знизити навантаження на фонд оплати праці; слабка, ізольована від реальної економіки банківська система; відсутність механізмів інвестиційної політики на тлі дедалі більшої зношеності основних фондів; стагнація малого й середнього бізнесу; низький рівень платоспроможності громадян тощо.

Ці проблеми поглиблено серйозними деформаціями у відносинах держави й суспільства, недосконалістю української політичної системи.

Політика й економіка з’єдналися в якесь зачароване коло: якісні політичні зміни дозволяють економіці рухатися вперед, при цьому кожний крок економічного розвитку є запорукою політичної стабільності. Не підлягає сумніву, що для ефективного просування вперед, крім усього іншого, необхідно забезпечити виконання кількох умов: стабільне правове поле, ліберальне і знов-таки стабільне податкове законодавство, реальна детінізація економіки, мінімізація втручання державних органів у діяльність господарюючих структур, врахування інтересів соціально незахищених верств при формуванні державної економічної стратегії.

Тільки за виконання всіх цих умов позитивна динаміка останніх років (торік на 1% приросту ВВП припадало 5-процентний зростання реального рівня життя середньостатистичного українця) зможе реально вплинути на підвищення добробуту. Очевидно, що саме це забезпечить довіру народу до соціально-економічних перетворень, що їх реалізує влада. Така політика не повинна бути заручницею короткострокового політичного популізму. Необхідно, щоб вона базувалася на довгостроковій економічній стратегії і рік за роком наповнювалася конкретним змістом.

Ці принципи і визначають цілі й завдання Української спілки промисловців та підприємців — єдиної у своєму роді громадської організації, що об’єднує представників реального сектора економіки, які продукують 80 % ВВП, і має певний досвід обстоювання їхніх інтересів на рівні держави.

Ще раз про податки

Сьогодні питання оподаткування регулюються майже 1,5 тис. законодавчих і нормативних актів, які нерідко не стикуються між собою. Саме тому УСПП наполягає на ухваленні Податкового кодексу, але з обов’язковою умовою лібералізації податкових норм і вдосконалення системи адміністрування податків.

Є дві очевидні закономірності. По-перше, поки загальне податкове законодавство в Україні (без урахування пільгових територій — ВЕЗ і ТПР) не стане ліберальнішим, ніж у країнах Східної Європи, Балтії чи Росії, доти ми не зможемо конкурувати з ними в залученні великих інвестицій. По-друге, поки видатки господарюючих суб’єктів на ухиляння від сплати податків з урахуванням усіх ризиків не почнуть перевищувати в сукупності самі податки, вивести економіку з тіні видається нереальним.

Поки що, з погляду промисловців і підприємців, процес удосконалення податкової системи, як і пошук досконалих інструментів регулювання податково-бюджетної та грошово-кредитної політики проходить украй повільно й досить хаотично. Поряд із певними позитивними змінами в сфері оподаткування — зниженням податку на прибуток з 30 до 25 %, зменшенням ставки оподаткування фізичних осіб до 13 % тощо — нерозв’язаною залишається низка проблем.

Якщо говорити про податок на доходи фізичних осіб, то нас дуже непокоїть, що «послаблення» не торкнулося навантаження на фонд оплати праці для роботодавців (загальна сума платежів нині сягає 40% ФОП). У такому варіанті цей крок може бути неефективним із погляду забезпечення легалізації тіньових доходів громадян і необхідного розширення бази оподаткування. На жаль, після ухвалення закону інших заходів не було.

Декілька слів про ПДВ. Ми вітаємо його зниження з 20 до 17%, хоча вважаємо, що ставка податку може знижуватися й далі — у міру зростання виробництва й наповнюваності бюджету. Проте без розв’язання проблем адміністрування податку, повернення експортерам державної заборгованості за ПДВ позитивного економічного ефекту не буде. Поки що ПДВ, як і наявність значної кількості необгрунтованих податкових пільг, грає вкрай деструктивну роль у загальноекономічних процесах.

Представники УСПП, Партії промисловців і підприємців голосували в парламенті проти ліквідації спецпатенту для дрібних підприємців. Логіка наших дій така: система повинна бути проста й доступна в адмініструванні. До того ж, необхідність сплати всіх податків замість фіксованого збору збільшує не лише фіскальне навантаження, а й видатки на утримання бухгалтерії, що в результаті може призвести до нерентабельності дрібного бізнесу та появи нових безробітних.

Привертає до себе увагу непослідовність дій уряду в реалізації проголошеного курсу на створення стабільного та прозорого податкового поля. Свідчення того — недавнє підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої, рентної плати на нафту й газ. Фактично уряд помітно збільшив податкове навантаження на ті галузі економіки, які справно сплачують податки, нарощують обсяги виробництва, опановують нові технології. Тепер ці підприємства матимуть значно менше можливостей для реалізації інвестиційних проектів, зростання обсягів виробництва. Проблему наповнення бюджету так і не буде розв’язано.

Гадаю, що нині такого роду пожежні заходи просто неприпустимі. З одного боку, необхідно забезпечити можливості для розвитку, нарощування прибутку легально працюючим підприємствам, з іншого — розширювати базу оподаткування за рахунок виведення економіки з тіні, рішучої боротьби з контрабандою, підробками й фальсифікатом. Ось у чому суть ефективної податково-бюджетної політики.

Саме внаслідок надмірного податкового тиску, недосконалого економічного регулювання, порушення балансу інтересів держави та громадян тіньовий сектор у 90-х роках став засобом виживання значної частини бізнесу, формою реалізації економічної ініціативи. За різними оцінками зарубіжних і вітчизняних експертів, рівень тінізації нашої економіки сягає нині 40—45% ВВП, тоді як у розвинених країнах він не перевищує 5—15%. А це означає, що в разі створення справді ефективних стимулів для легалізації ми одержимо збільшення національного продукту більш як на чверть, фонду оплати праці в економіці — порядку 110 млрд. грн. «Своє» одержить і бюджет (за підрахунками, 12—13 млрд. грн.), і соціальні фонди. Тільки в Пенсійний фонд додатково може надійти 2—3 млрд. грн. Що особливо важливо, істотно знизиться податковий тиск на фонд оплати праці, який формують виробники. Якщо консолідовані відрахування роботодавців у бюджети соціальних фондів залишаться на нинішньому рівні, вони становитимуть 20—25% від фонду оплати праці замість нинішніх 40%. Уявляєте, який резерв для збільшення реальної заробітної плати, розвитку виробництва, зростання внутрішніх інвестицій!

Світова практика підтверджує дієвість таких підходів. В Італії свого часу було задекларовано 55 млрд. євро, які повернулися з-за кордону чи з офшорних зон. Серед країн СНД — у Казахстані за дуже короткий термін було легалізовано близько 500 млн. дол. США, причому готівкою внесено 88% коштів, частина яких перебувала в обороті малого й середнього бізнесу, частина — на рахунках в іноземних банках.

Важливо, щоб в арсеналі засобів детінізації не превалювали карально-адміністративні заходи, щоб суспільство сформувало своє ставлення до процесу легалізації (амністії) доходів, не допустивши при цьому «відмивання» коштів злочинного походження.

Промисловці потребують цивілізованого протекціонізму

Необхідно зрозуміти, що Україна відчуває нагальну потребу в системі державних пріоритетів: інвестиційних, правничих, політичних. Ми повинні чітко та грамотно формувати політику державного протекціонізму.

Як показує досвід, позиції лідерів у світовій економіці займають ті країни, які в економічному русі спираються на свої конкурентні переваги. Тож, вибудовуючи пріоритети економічної модернізації в Україні, необхідно об’єктивно оцінити галузі виробництва й окремі товарні групи, спроможні забезпечити міцні конкурентні позиції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Потенційно такими є високотехнологічні галузі: ракетно-космічна, літако- й моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнології, окремі виробництва ВПК. Ще один блок — АПК, який базується на унікальних природних умовах і глибинних традиціях виробництва й експорту продуктів харчування. Транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, міжнародні послуги в сфері транспорту, зв’язку, телекомунікацій — це третя група галузей, на які можна робити ставку в процесі інтеграції.

Протекціонізм стає особливо актуальним у зв’язку з вступом України в СОТ. На жаль, у нас заведено вважати, що протекціонізм — це телефонне право, близькість до центральних або регіональних владних кабінетів, настирливий PR. Зайве говорити, що високі темпи сучасних інтеграційних процесів, необхідність захисту національних інтересів вимагають цілком інакших підходів. Нам необхідно відпрацювати цивілізований механізм, що грунтувався б на принципах розумної достатності, законності, обгрунтованості.

Наслідки вступу України в СОТ очевидні: безумовні позитиви матимуть свою економічну й соціальну ціну. Наше завдання — зробити так, щоб ціна не виявилася непосильно високою. Найбільших втрат слід чекати в тих галузях, де господарська діяльність неефективна, де багато пільг, часто необгрунтованих. Можливий відхід із ринку окремих вітчизняних товаровиробників, а це призведе до зниження обсягів реалізації та виробництва продукції, закриття збиткових підприємств, зміни основних параметрів зайнятості населення.

За нашими оцінками, переговори про вступ України у Світову організацію торгівлі не досить прозорі (на відміну, приміром, від Росії). На жаль, Міністерство економіки та європейської інтеграції не вважає необхідним узгоджувати позиції з бізнесом. З цього приводу УСПП разом із комітетом ВР із питань євроінтеграції провів «круглий стіл», головною рекомендацією якого було визнання необхідності координації роботи органів влади, підприємництва й аналітичних центрів для розв’язання проблем, що постають на етапі вступу в СОТ.

Представники реального сектора економіки повинні розуміти послідовність і суть змін. Це стосується як тарифної складової, яка найбільш активно обговорюється у процесі тривалого переговорного процесу, так і конкретних заходів нетарифного регулювання відповідно до правил СОТ. До цих заходів, зокрема, належать: кількісні обмеження найчутливіших до імпорту видів продукції; ліцензування, квотування; запровадження чіткої системи технічних стандартів, санітарних норм, антидемпінгових, компенсаційних й інших виплат.

Принципова позиція УСПП полягає також у тому, що членство в СОТ не може бути для країни самоціллю. Воно повинно бути своєрідним стимулом прискорення ринкових перетворень у державі. Це величезне випробування для економіки — довести свою серйозність, продемонструвати конкурентоспроможність, захистити інтереси національного товаровиробника, зберегти та примножити робочі місця. Ось тут державний протекціонізм більше ніж необхідний.

На жаль, цей механізм у нас не працює. Наведу один приклад. Кілька днів тому УСПП звернулася в уряд із клопотанням про скасування рішення Міжвідомчої комісії міжнародної торгівлі про закінчення дії спеціальних заходів проти імпорту в Україну електричних лампочок. Основний об’єкт занепокоєння УСПП — Львівське ТОВ «Іскра», яке у зв’язку з цим рішенням опинилося на межі закриття. Зверніть увагу, йдеться про трьохтисячний колектив і про регіон, де понад 100 тис. населення не можуть знайти застосування своїм робочим рукам, де на одне вільне робоче місце претендують 14 чоловік! Відновлюючи сприятливий режим імпорту електроламп із Росії, Білорусі, Польщі й Угорщини, автори документа забули, що свого часу антидемпінгові заходи було зумовлено проблемою відновлення потужностей і реконструкції вітчизняних підприємств. Замість того, щоб перед вступом у СОТ надати можливість заводу наростити потужності, як то кажуть, розправити плечі, ми на корені підрубуємо майбутню конкурентоспроможність українських товарів. А либонь переговори з країнами–членами СОТ щодо цього виду продукції складаються не на користь України: партнери вимагають нульової ставки для ввезення ламп із Європи й погоджуються на вивезення тільки за умови 10-відсоткового мита.

Цивілізований протекціонізм, здійснення тиску на владу для прийняття рішень, що створювали б сприятливі умови для діяльності національного виробника, його захисту займають у системі пріоритетів УСПП центральне місце. Ми робитимемо все для того, щоб побудувати зумовлену логікою сучасного розвитку модель суспільно-економічних відносин. Суть її полягає в тому, щоб поставити на чільне місце національний інтерес, захистити права власника, інвестора, виробника, домогтися, щоб держава не домінувала у своїй фіскально-адміністративній ревності, а гідно обслуговувала тих, хто наповнює бюджет і створює робочі місця.

Малий бізнес як запорука стабільності суспільства

Як сказав мудрець, є два способи нагодувати людину — дати їй рибу або дати вудку, щоб вона могла ловити її самотужки. Немає потреби коментувати, який шлях результативніший. У процесі структурних перетворень ми зіштовхнулися зі значними трансформаціями робочої сили й серйозним безробіттям. Такі проблеми жодна держава не може розв’язувати без розвитку малого й середнього бізнесу. І мова сьогодні не тільки про те, щоб допомагати окремим підприємцям. Нам необхідна ефективна державна політика в цій сфері.

Безумовно, у країні досягнуто певного прогресу в становленні малого й середнього бізнесу. Зростає кількість підприємств і людей, що працюють на них; успішно діють бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки, консультативні центри. Можна сказати, що «критичну масу» малого підприємництва в цілому сформовано.

Суть моменту в тому, що ми впритул підійшли до необхідності якісних перетворень у малому бізнесі. За стійких тенденцій зростання кількість малих підприємств на тисячу населення в Україні приблизно в 10 разів менша, ніж у ЄС. При цьому частка активних підприємств у загальній кількості зареєстрованих зменшується. Річ у тому, що в 90-ті роки малими підприємствами були зайняті практично всі порожні ринкові ніші, і сьогодні їх розвиток стримується обмеженим платіжним попитом. 40% підприємств працює в сфері оптової та роздрібної торгівлі, 16 — у промисловості, 9 — у будівництві, 5% — на транспорті. Незначна кількість малих підприємств у промисловості, сільському господарстві, у сфері обслуговування, сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів, відсутністю системи середньо- й довгострокового кредитування. А саме за ними, як свідчить досвід розвинених країн, майбутнє малого й середнього бізнесу, саме тут формується фундамент середнього класу, який є основою стабільності та сталого розвитку будь-якої держави.

З огляду на всі ці обставини, УСПП ухвалила Програму підтримки малого й середнього бізнесу. Вона містить у собі заходи для вдосконалення механізмів спрощеного оподаткування, включаючи фіксований податок, єдиний податок, спеціальний торговельний патент. Крім затвердження найбільш оптимальних ставок спілка послідовно обстоює спрощення процедур обліку та звітності.

Ще п’ять років тому УСПП створив систему «SOS-підприємець». Кожен зайнятий на цій ниві може зателефонувати в наші служби й одержати кваліфіковану консультацію чи конкретну допомогу. Проте ніяка громадська організація не зрушить із місця брилу проблем адміністрування, якщо не буде ухвалено й не запрацюють законодавчі регуляторні акти, що передбачатимуть відповідальність державних чиновників за беззаконня й бюрократичну сваволю; а також забезпечать упорядкування перевірок, значне спрощення процедур одержання різноманітних дозволів, організацію реєстрації за принципом «одного вікна».

Сьогодні як ніколи актуальна проблема зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси й підприємницьку діяльність. До речі, ідея дерегуляції, тобто прагнення держави передати частину своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції та недержавним інституціям, є частиною Концепції адміністративної реформи в Україні. Взяти на себе ці функції цілком можуть громадські організації, які об’єднують представників реальної економіки.

Широке публічне обговорення розроблюваних заходів, прогнозування їх фінансово-економічних, політичних, соціальних й інших наслідків, розробка концептуальних підвалин законодавчих актів — усе це вже є в нашому активі. Вважаю, що необхідно активізувати роботу дорадчих і консультативних громадський рад при органах державної влади, обов’язково ввести до складу колегій міністерств і відомств, міжвідомчих комісій представників економічної громадськості, запровадити практику обов’язкового обліку пропозицій об’єднань промисловців і підприємців при ухваленні найважливіших економічних рішень.

Функціонування такої системи дозволить оптимізувати обсяги та зміст державного регулювання й водночас уникнути втрати часу. І та можливість, яка склалася нині у країні в зв’язку з виходом на політичну арену великих організацій промисловців, що мають значний досвід і солідний творчий потенціал, є просто унікальною.

* * *

У чому ж полягає ця унікальність? Промисловці та підприємці об’єднані, за великим рахунком, не тільки корпоративною, вузько-економічною ідеєю. На відміну від інших структур, вони консолідувалися для створення умов зростання економіки як локомотива прискорення розвитку всього суспільства. Економічний підйом стане запорукою розв’язання найнагальніших соціальних проблем — як забезпечення зайнятості, підвищення заробітної плати, пенсій і соціальних виплат, так і вкорінення стандартів західної демократії — підприємницької ініціативи, свобод особистості, можливості гармонійно розвиватися та брати участь в управлінні державою.

Нині практично цілком вичерпано можливості екстенсивного розвитку, що були запорукою успіху протягом попередніх років. Подальше соціальне й економічне просування — похідна від інших, сучасних і якісних підходів. Вони мають бути максимально об’єктивізованими, базуватися на національних інтересах, а не на сьогохвилинних кон’юнктурних потребах. Це вимагає мобілізації всіх суспільних ресурсів, зокрема — величезного та ще не повною мірою реалізованого потенціалу представників вітчизняної економіки, їхніх об’єднань і організацій.

Мету системної та конструктивної взаємодії громадських організацій і органів влади ми бачимо ось у чому. Це, по-перше, створення ефективного механізму залучення до формування сучасної державної політики досвіду, нагромадженого практиками з реального сектора економіки, фахівцями й ученими з середовища промисловців і підприємців. По-друге, встановлення справді партнерських відносин, постійний діалог між органами влади та громадянами для підтримки в суспільстві ринкового способу мислення та дій.

І, нарешті, основним і найбільш трудомістким завданням є забезпечення дійового впливу громадськості на затвердження державних рішень, що вимагає одночасного виконання контрольної та попереджувальної функцій. Об’єднання вітчизняних виробників і роботодавців можуть певним чином «підстраховувати» владу, надаючи їй можливість ухвалювати рішення, відпрацьовані з урахуванням інтересів усіх сторін соціального діалогу, а отже такі, які сприйме й підтримає суспільство.

Унікальність позиції УСПП у тому, що вона завжди перебуватиме в певній опозиції до будь-якої влади, якщо остання намагатиметься ущемлювати інтереси підприємництва, діяти адміністративно-фіскальними методами. Тим часом УСПП буде союзником цієї самої влади там, де вона прагнутиме зміцнити економіку, надати їй імпульсу динамічного розвитку.