Карантинні обмеження і зниження мобільності людей руйнують ланцюги постачання і виробництва продукції та знижують продуктивність праці; на боці попиту соціальне дистанціювання і високий ступінь невизначеності стають драйверами падіння приватного споживання і приватних інвестицій. Усі зазначені процеси виливаються в охолодження економічної активності. МВФ прогнозує падіння глобального ВВП на 4,9% у 2020 році, в тому числі на 8% — у розвинених країнах і на 3% — у країнах, що розвиваються.
Реальний ВВП України зменшився на 1,3% у першому кварталі і на 11,4% — у другому кварталі 2020-го відносно попереднього року. Серед основних секторів економіки найбільших втрат від кризи зазнали транспорт, поштова і кур'єрська діяльність (15,8% падіння за сім місяців 2020 року відносно аналогічного періоду попереднього року) і виробництво сільськогосподарської продукції (11,2%). Обсяги промислового виробництва зменшилися на 7,7%, при цьому найбільш постраждалими видами промислової діяльності стали машинобудування, виробництво взуття, поліграфічна діяльність.
Показники економічної діяльності України у січні—липні 2020-го наведено у таблиці. Вказані показники відображають як наслідки пандемії та карантинних обмежень для різних секторів економіки, так і поглиблення кризових явищ у промисловості, що проявляються з 2019 року.
Економічні наслідки пандемії COVID-19 для багатьох країн світу виявилися набагато серйознішими за наслідки світової фінансової кризи. Деякі вчені говорять про те, що економічні ефекти пандемії COVID-19 у світі є порівнянними з ефектами боргової кризи 1980-х років і Великої депресії 1930-х (E.Paddaro. Latin America’s Triple Sudden Stop). Унаслідок цього десятиріччя 2020-х років вже отримало назву другого «втраченого десятиріччя» для країн, що розвиваються.
П.Деб, Д.Фурсері і Д.Острі з використанням щоденних даних відносно карантинних обмежень у 57 країнах протягом березня—червня 2020 року показали безпрецедентні економічні втрати від таких обмежень. Розроблені авторами економіко-математичні моделі дали такий результат: середній темп падіння промислового виробництва у країнах із жорсткими заходами соціального дистанціювання становив 15% (місяць до місяця). А у країнах з мінімальними монетарними та фіскальними стимулами падіння промислового виробництва поглиблювалося до 22%.
При цьому в країнах з ринками, що формуються, економічний вплив пандемії виявився тяжчим, ніж у розвинених країнах, оскільки вони зазнали впливу численних зовнішніх шоків. Крім наслідків пандемії та заборонних заходів, ситуацію погіршують негативні зміни глобального середовища.
У теорії та практиці міжнародних фінансів добре відомий феномен раптової зупинки капіталу (sudden stop), коли іноземні інвестори переоцінюють кредитні та інвестиційні ризики, вилучають свої попередні вкладення з країни чи відмовляються рефінансувати нові борги і провокують у такий спосіб девальвацію та економічний спад. Але нині багато країн, що розвиваються, за висловом Е.Паррадо, стикаються із «потрійною раптовою зупинкою»: зупинкою мобільності людей, руйнацією міжнародної торгівлі та відпливом іноземного капіталу.
У результаті впливу зазначених шоків ВВП країн з ринками, що формуються, поточного року має зменшитися на 3,2%, тоді як 2009-го у цій групі країн фіксувалося економічне зростання з темпом 2,6%.
Як і розвинені країни, багато країн з ринками, що формуються, з березня 2020 року, замість переходу до більш жорсткої монетарної політики, вдавалися до її пом'якшення та здійснення більш експансивної фіскальної політики. Незважаючи на те, що фіскальні зусилля в цих країнах були менш масштабними, ніж у розвинених, вони все ж таки набагато переважили заходи, які вживалися під час світової фінансової кризи.
Міжнародні експерти визнають, що економіки країн з ринками, що формуються, досить успішно пройшли перший етап кризи, однак наступний етап може виявитися складнішим. Темпи інфікування COVID-19 наростають, фінансові умови є нестійкими, а простір для маневрів — обмеженим, особливо у країнах з високим рівнем державного боргу. Приблизно третина економік з ринками, що формуються, ще до початку кризи мали високий рівень державного боргу, а тому в них відсутні чи стрімко скорочуються можливості застосовувати дискреційні заходи бюджетно-податкової політики.
Декан Лондонської школи економіки і політичних наук А.Веласко справедливо вказує на те, що у період пандемії та глибокої економічної кризи країни з низькими і середніми доходами в цілому мають менше можливостей для залучення державних позик порівняно з багатими країнами, а тому бідні країни витрачають стільки, скільки можуть витратити. І така ситуація принципово відрізняється від ситуації в розвинених країнах, які «витрачають стільки, скільки потрібно» (відоме висловлювання Маріо Драгі).
За оцінками МВФ, у багатьох країнах з ринками, що формуються, потенціал застосування традиційних заходів економічної політики майже вичерпано. Внаслідок вузького фіскального простору та нестійкої грошово-кредитної системи деякі з цих країн вимушено застосовуватимуть нетрадиційні заходи. Ці заходи охоплюють як регулювання цін на соціально значущі товари, так і зовнішньоторговельні обмеження і програми викупу активів центральними банками, а також регуляторні послаблення у частині кредитування і фінансування. Деякі з цих заходів, як зазначають експерти МВФ, є доволі витратними, особливо у разі їх активного застосування. Так, експортні обмеження можуть обертатися серйозною дестабілізацією системи багатосторонньої торгівлі, а регулювання цін може зменшити доступність окремих товарів саме для бідних верств населення.
Враховуючи комплексний характер проблем, з якими стикаються країни з ринками, що формуються, для їх розв'язання потрібні багатосторонні реагуючі заходи економічної політики. По-перше, стратегічні і тактичні заходи внутрішнього характеру мають ставити перед собою мету забезпечити довгострокове та всеохоплююче економічне зростання. По-друге, слід підтримувати доступ до ресурсів офіційних кредиторів і враховувати можливість закриття міжнародного ринку капіталів. Поки що країни із середнім рівнем доходів мають нормальний доступ до ринку капіталів. Але поточна ситуація є нестійкою і може погіршитися в будь-який момент. Деяким країнам під впливом погіршення бюджетних і економічних умов уже було знижено кредитні рейтинги. Якщо міжнародні фінансові ринки закриються для позичальників з ринків, що формуються, або їх ресурси стануть надмірно дорогими, тоді урядам доведеться звертатися по допомогу до офіційних міжнародних кредиторів.
Економісти МВФ визнають, що в країнах із надмірним рівнем боргового навантаження необхідно приймати своєчасні і довгострокові рішення щодо розв’язання боргових проблем, у тому числі і через пошук механізмів реструктуризації зовнішнього боргу із включенням до схем реструктуризації приватних кредиторів.
Загалом, на думку головного економіста Міжамериканського банку розвитку Е.Паррадо, із поточної кризи багато країн із невисоким рівнем доходів вийдуть біднішими, переобтяженими боргами та з колосальними проблемами економічної нерівності. І навіть при уникненні боргових ускладнень і проведенні адекватних реструктуризацій боргу старший дослідник Стенфордського університету Анна Крюгер звертає увагу на такий аспект: після закінчення гострої фази кризи політики та економісти в багатьох країнах змушені будуть реагувати на небезпечно високі розміри державного боргу. У разі ж ігнорування поєднання високої інфляції та фінансових репресій гальмуватиме перспективи економічного відновлення.
Теоретично нетто-погашення державного боргу може проводитися через зменшення видатків бюджету або підвищення податків. Тому кілька економістів уже прогнозують у найближчі десятиріччя підвищення рівня оподаткування у багатьох країнах. При цьому дослідники Інституту нового економічного мислення Д.Топоровскій і Р.Джамп наголошують, що поточне нарощування боргів і відсоткових виплат посилюватиме нерівність розподілу доходів і пригнічуватиме економічну діяльність, якщо обслуговування боргу здійснюватиметься за рахунок оподаткування бідних верств населення (The COVID-19 Bailout and its Financing Dilemmas). Для уникнення таких негативних ефектів, на думку вчених, нові податкові зобов'язання мають формуватися на основі податків на багатство і на прибутки бізнесу.
Відносно економіки США А.Крюгер зазначає: неминучий курс на підвищення податків у США має реалізуватися через збільшення податку на викиди вуглекислого газу, підвищення податку з обороту, а також податку на особисті доходи.
Таким чином, узагальнення глобальних тенденцій і виявлення нових закономірностей протистояння пандемії дають можливість сформулювати низку пропозицій для економічної політики в Україні.
По-перше, це дотримання адаптивного карантину під час пандемії та уникнення карантинних заходів, найбільш витратних з економічної точки зору та неефективних з епідеміологічної точки зору, — обмеження внутрішньої мобільності людей і зупинки руху громадського транспорту. Економісти МВФ у рамках дослідження «The Economic Effects of COVID-19 Containment Measures» з використанням економічних і медичних показників для 57 країн довели, що зупинка внутрішніх перевезень і переміщень людей завдає суттєвої шкоди економіці, але слабко впливає на поширення інфекції (на відміну від заборони масових заходів, закриття робочих місць, вимог домашньої самоізоляції та інших).
По-друге, це започаткування нових програм рефінансування НБУ для кредитної підтримки підприємств реального сектору і розширення потенціалу державної програми «5–7–9». Галузі, які зазнають найбільших втрат від карантинних обмежень і скорочення мобільності людей, потребують штучної підтримки грошових коштів у період кризи для уникнення масових банкрутств. Щодо цільової групи підприємств, то більшість експертів визнають: на практиці досить важко ідентифікувати найбільш постраждалу групу бізнесів і оцінити масштаби згенерованих збитків, а тому доступ до дешевих кредитних ресурсів мають отримати всі підприємці.
По-третє, це дослідження доцільності та оцінка можливих наслідків впровадження нетрадиційної економічної політики в Україні (регулювання цін на окремі групи товарів, обмеження експорту капіталу, посилення контролю за операціями на валютному ринку, впровадження програми викупу активів на ринку центральним банком, ін.) в умовах обмеження стимулюючого потенціалу фіскальної та монетарної політики. У 2021–2022 роках при продовженні економічної кризи та епідеміологічної ситуації в країні уряд може зіштовхнутися із ситуацією зниження ринкового попиту на державні боргові зобов'язання, виникнення дестабілізаційних явищ у монетарній сфері тощо. У такій ситуації, враховуючи загальносвітові закономірності і безпрецедентний характер поточної кризи, можливим виглядає застосування деяких засобів нетрадиційної економічної політики.
По-четверте, це оцінка різних варіантів податкової реформи України у посткризовий період з урахуванням необхідності радикального зменшення дефіциту бюджету і зниження рівня державного боргу, а також підвищення екологічних податків, податків на багатство і на доходи (прибутки) заможних верств населення. Різні вчені доводять, що додаткові податкові вилучення на погашення боргу не повинні скорочувати сукупне споживання та інвестиції в економіці. Цієї мети можна досягати через оподаткування заможних громадян та їх заощаджень у формі податків на багатство і прибутки. Саме у такому разі приріст заощаджень багатих верств населення через отримання процентних доходів на державні облігації зменшуватиметься за рахунок додаткового оподаткування власності та прибутків корпорацій. Загалом у такий спосіб нівелюватимуться негативні перерозподільні ефекти підвищення відсоткових виплат за боргом і мінімізуватимуться потенційно негативні наслідки для економіки від зростання податкового навантаження.