UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чи стануть європейські ринки, що формуються, «гарячими точками»?

Аналітики, до функцій яких належить відстежувати ознаки формування потенційних криз, дедалі частіше показують пальцем у бік європейських економік з ринками, що формуються, як на місце, де «бабахне» наступного разу.

Автор: Майкл Депплер

Аналітики, до функцій яких належить відстежувати ознаки формування потенційних криз, дедалі частіше показують пальцем у бік європейських економік з ринками, що формуються, як на місце, де «бабахне» наступного разу. На їхню думку, після того, як ці країни відкрилися для глобальних ринків капіталу, намагаючись забезпечити швидкий розвиток до рівня доходів західноєвропейських країн, деякі з країн з перехідною економікою у регіоні Балтії, Центральної та Південно-Східної Європи тепер «стають на слизьку доріжку».

Можливо, це й справді так, але то була б не вся правда. Поза сумнівом, кілька країн дійсно демонструють такі ж самі симптоми, що і ряд азійських країн перед регіональною фінансовою кризою, яка сталася десять років тому. До спільних симптомів належать чималі дефіцити поточних рахунків, які фінансуються іноземними коштами, а також зростаючий рівень боргу приватного сектора. До того ж окремі країни з найгострішими проявами цих симптомів дотримуються режиму фіксованого обмінного курсу.

Однак, поспішаючи огульно прирівняти ситуацію у зазначеному регіоні до тієї, що складалася в Азії напередодні кризи, критики не враховують важливих відмінностей. По-перше, змінився світ. Довіра до якості управління економіками з ринками, що формуються, тепер значно вища, ніж десять років тому. Зокрема, внутрішні політики та інституційні бази, на яких вони здійснюються, тепер зміцнилися і стали значно прозорішими. Це є прямим наслідком уроків, які міжнародна спільнота винесла з попередніх криз. Так, довіра інвесторів до регіону встояла під дією двох нещодавніх зовнішньоекономічних «шоків».

По-друге, на думку інвесторів, для багатьох європейських економік з ринками, що формуються, підстави для оптимізму дає й фактичне або потенційне членство в Європейському Союзі. В основі цього, здається, лежить зростання довіри до таких питань, як захист прав власності, провадження збалансованої економічної політики, дотримання регуляційних вимог та однакове ставлення до внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Як результат, очікуючи потенційно дуже високих прибутків від інвестованого капіталу, іноземні інвестори повитягали свої гаманці. Причому приплив капіталу є в основному довгостроковим.

Великий дефіцит поточних рахун­ків є природним наслідком цих економічних процесів. Приплив коштів зумовлює попит на імпорт. Поліпшення перспектив підвищення реальних доходів дає поштовх до зростання споживання, що, в свою чергу, ще більше підігріває попит на імпорт. З часом, однак, інвестиції генеруватимуть зростання експорту. Має стабілізуватися споживча поведінка, допомагаючи вгамувати зростання, а на певному етапі — і зумовити зниження дефіциту поточних рахунків.

Чи означає це, що поки можна не зважати на великий дефіцит поточних рахунків? Очевидно, що ні. Встановити, наскільки можуть зростати дефіцити поточних рахунків у сучасному глобалізованому та відкритому середовищі, не створюючи при цьому загрози стабільності, стає дедалі важче. Хай там як, але рівень цього дефіциту в окремих країнах є неприйнятно високим, у деяких випадках сягаючи однієї п’ятої національного доходу. Дехто може припускати, що загалом довгострокові іноземні інвестори оцінюють власні ризики адекватно. Однак таке саме твердження не обов’язково буде справедливим стосовно очікувань домогосподарств щодо майбутніх доходів або більш короткострокових інвесторів. Це може свідчити про невиправдану залежність від зовнішнього фінансування та вразливість до несподіваних збоїв у ньому.

Загалом, зростаючі фінансові вимоги нерезидентів необхідно обслуговувати — і це з часом потребуватиме довгострокового поліпшення інших складових поточного рахунку. Єдине питання полягає у тому, чи це поліпшення станеться природним шляхом, чи країни будуть змушені вдатися до нього внаслідок несподіваних змін у настроях інвесторів. Так чи інакше, влада має бути насторожі та протистояти виникненню подібних ексцесів, а також бути готовою до таких змін у ситуації.

На цьому тлі Міжнародний валютний фонд радить таким країнам дотримуватися «троїстого» принципу.

«Не зашкодь». Це вимагатиме від макроекономічної політики утримуватися від подальшого стимулювання буму споживання, рушійною силою якого став приватний сектор. Це по суті означає, що країни повинні вивіряти свої бюджети у такий спосіб, щоб передбачити у них достатні запаси для компенсації зростання попиту з боку приватного сектора, а також створити «буфери», які слугували б захистом від потенційної кризи. Відтак, запроваджені деякими країнами податкові пільги та «перекручування» є кроком у неправильному напрямку. Сприяючи ще більшому припливу коштів, вони лише ускладнюють проблему. Вони підривають підгрунтя для її розв’язання, послаблюючи бюджет і викривляючи стимули. Як правило, це стосується не задіяних у зовнішній торгівлі товарів, зокрема житла.

Державний сектор також має дотримуватися зваженої політики щодо доходів, щоб обмежити ризики ситуації, коли темпи збільшення заробітної плати перевищують зростання продуктивності праці. Все це відіграє особливо важливу роль для країн, які зафіксували обмінний курс своєї валюти, таким чином втративши можливість використовувати зміцнення національної валюти як інструмент для контролю за попитом. І саме з огляду на те, що єдину альтернативу цього, а саме — здійснення жорсткої монетарної політики, важко забезпечити, коли ринки капіталу є вільними, ми особливо наголошуємо на необхідності фіскального самоконтролю.

«Довіряй, але перевіряй». Існування здорового фінансового сектора, який перебуває під добрим регулятивним наглядом, є абсолютно необхідним. Країни повинні підвищувати пруденційні стандарти і забезпечувати їх обов’язкове запровадження. Рішення про надання кредитів мають базуватися на реалістичних очікуваннях з боку позичальників і кредиторів, а також передбачати адекватний «буфер» для країн із фіксованим обмінним курсом на випадок, якщо виникне потреба у підвищенні відсоткових ставок. Життєво необхідна своєчасна та регулярна оцінка ризиків.

«Реформуйся для забезпечення зростання». Країни повинні продовжувати реформування своїх інституцій і намагатися переконати іноземних інвесторів у тому, що їхні сподівання на високу віддачу від інвестицій справдяться. Відтак, країни повинні просуватися вперед у справі реформування ринків товарів, робочої сили та капіталу, аби забезпечити зростання продуктивності, гнучкості та конкурентоспроможності, а також поліпшення та вирівнювання умов гри для товарів як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі.

На шляху до конвергенції рівнів життя очікує чимало викликів, однак у глобалізованому світі він не обов’язково має бути тривалим. Європейські країни з ринками, що формуються, нині пожинають плоди минулих реформ, що проявляються у високих темпах економічного зростання, швидкому підвищенні життєвого рівня та довіри з боку інвесторів. Однак приватний сектор може занадто «перестаратися» і спровокувати «несподівані розвороти». Країни мають продовжувати реформи і вибудовувати «буфери» для гасіння шоків. Кожен грам зусиль, витрачених на профілактичні заходи сьогодні, дасть змогу уникнути необхідності «пригорщами ковтати ліки» у майбутньому.