Чому не вдається повернути привласнені корупціонерами кошти
За твердженням нинішньої української влади, її попередники вкрали в країни близько 30–40 млрд дол. Сума збитку зростає, у новинах раз у раз спливають повідомлення про розкрадання як старою верхівкою, так і чиновниками нового часу. Рахунки збитків завжди на мільйони та мільярди.
Однак повідомлень про повернення державі будь-якої значущої їхньої частини в інформпросторі немає. Влада не квапиться з поверненням до бюджету ані коштів, заарештованих на зарубіжних рахунках, ані грошей і майна, які знаходяться тут, в Україні. Закладені в держбюджет майбутнього року 10 млрд грн доходів за статтею "Спецконфіскація" викликають іронічну посмішку експертів. З одного боку, сума незначна, адже тільки компанії, наближені до О.Клименка та С.Курченка, за оцінками ГПУ, завдали країні збитків майже на 200 млрд грн. З іншого - сума сумнівна, адже попередній досвід підказує, що одержання навіть одного мільярда до бюджету за цією статтею є "хорошим" результатом.
Правоохоронці та чиновники, виправдовуючись, кивають на недосконалість законодавства. Та чи тільки в цьому причина того, що кошти та майно корупціонерів, які завдали величезних збитків країні, так рідко поповнюють державну скарбницю? І чи можемо ми розраховувати на те, що з прийняттям чергових законодавчих поправок ситуація зміниться?
На сьогодні у правовому полі використовуються два інструменти повернення "награбованого" - конфіскація та спецконфіскація. Законопроект, який днями має бути розглянутий парламентом, але поки що так і не потрапив до порядку денного, запроваджує третій - так звану цивільну конфіскацію. Його запровадження на результативність відшкодування збитків, завданих державі, вплине навряд чи. На жаль, саме ухвалення закону ще не свідчить про його виконання та ефективність описаного в ньому механізму. А от деякі запропоновані в проекті норми замість посилення боротьби з корупцією можуть підсилити саму корупцію.
Виправдання
Усупереч усталеній думці, що законодавство для спецконфіскації ще потрібно прийняти, всі можливості для використання цього інструменту в держави давно є. Формальною підставою для появи в Україні інституту спеціальної конфіскації став закон (№222-VII), підписаний ще Януковичем у квітні 2013 р. Так, чіткого механізму арешту та конфіскації майна саме в третіх осіб, не причетних до скоєння злочину, у документі не було. Але механізм продовжували постійно вдосконалювати - і у 2013-му, і в 2014-му, і в 2015-му та 2016 р. Причому часто його не просто поліпшували, а принципово змінювали. Востаннє - у лютому нинішнього року. Природно, систематичні зміни в законодавство тільки гальмували його практичне виконання. Сум'яття вносила й елементарна юридична безграмотність чиновників і депутатів - некоректне використання термінології, коли під конфіскацією розуміли спецконфіскацію, і навпаки. Навіть нині, уже на порозі запровадження цивільної конфіскації, багато хто продовжує називати її спецконфіскацією.
Якщо спрощувати, то спецконфіскація, на відміну від просто конфіскації, це саме більш цивілізований захід впливу на злочинців. Вона дає змогу вилучати всі активи, отримані в результаті скоєння злочину, при цьому залишаючи винному законно придбане майно. Наприклад, чиновник офіційно володіє квартирою та автомобілем. Унаслідок корупційних дій він одержує: ділянку землі, власником якої офіційно стає його родич; ще одне авто, яке чиновник оформляє на себе; гроші, які він кладе на депозит, оформлений на дружину. У результаті конфіскації чиновник втратить лише два автомобілі й квартиру, номінальним власником яких є. У результаті ж спецконфіскації - ділянку землі, нове авто й депозит, тобто всі блага, отримані в результаті порушення закону. Квартира та старе авто, будучи активами, заробленими до скоєння злочину, залишаться в його власності.
З морально-етичної точки зору, спецконфіскація справедлива, з точки зору поповнення втрат держави, - ефективна, адже отримані корупційним шляхом кошти та майно, як правило, істотно більші від чесно зароблених колись і майже завжди прямо корупціонеру не належать.
Утім, усе вищевикладене правдиве лише за наявності доказової бази та грамотної роботи правоохоронних органів. А ми не можемо похвалитися ні першим, ні другим.
У 2015 р. план із повернення отриманих корупційним шляхом коштів виконаний не був. Із запланованих 1,5 млрд грн до держбюджету надійшло лише близько 100 тис. Виправдання знайшлося відразу ж. Наприкінці 2015 р. Генеральна прокуратура рапортувала про складнощі, які виникають у процесі зарахування конфіскованих коштів на державні рахунки, - кошти при виконанні рішень по загальній і спеціальній конфіскації фактично зараховувалися за сімома різними кодами бюджетної класифікації. Припустимо. Але цього року недогляд, пов'язаний із різними кодами класифікації, був виправлений, усі кошти надходили до держскарбниці за одним кодом бюджетної класифікації (50080100). Але при плані в
7,75 млрд грн станом на вересень зібрано лише... 78 тис., тобто близько одного тисячного відсотка від запланованої суми. У держбюджеті наступного року очікування з приводу конфіскованих надходжень знову зросли - 10,5 млрд грн. Чи буде це реалізовано, велике запитання, тенденція наявна.
"Низькі надходження від конфіскації корупційних коштів пов'язані насамперед з неефективними існуючими процедурами. У відкритих кримінальних провадженнях є явні пробіли - відсутні необхідні докази, показання свідків та інші обставини, які перешкоджають передачі справи в суд. Механізм, який дає можливість оперативно одержати відомості про наявність рахунку особи, наприклад, в іноземному банку, потребує чимало часу та подолання безлічі бюрократичних перешкод. Крім того, для повернення коштів в Україну необхідно довести їхнє злочинне походження. Однак через відсутність компетентних кадрів або інші більш туманні причини правоохоронці бездіяльні, - пояснила DT.UA адвокат ЮФ "Ілляшев і Партнери" Леся Самаріна.
Та й саме прогнозування надходжень за цією статтею виглядає абсурдним із урахуванням того, що терміни розслідування та розгляду кримінальних справ, пов'язаних із корупцією в Україні, не завжди вкладаються в бюджетний рік, понад те, часто затягуються свідомо. А початок розслідування далеко не завжди приводить до обвинувального вироку, адже правоохоронцям потрібно ще довести, що майно або кошти були отримані обвинувачуваним незаконним шляхом. От і перетворилася спецконфіскація з інструменту боротьби з корупцією на статтю нереальних доходів, що дає змогу Мінфіну закладати свідомо нездійсненні надходження, у рахунок яких формувати свідомо нездійсненні видатки.
Те, що ця стаття не виконується, - проблема правоохоронної та судової систем, те, що невиконувана стаття з кожним новим бюджетом стає дедалі більшою, - проблема Міністерства фінансів. До речі, там так і не спромоглися відповісти на запитання, за рахунок чого наступного року буде зібрано 10,5 млрд грн та які фактори вплинули на формування цієї дохідної статті. Виправдати це сліпою вірою в антикорупційну боротьбу держорганів не виходить.
Тим паче, що ні прокуратура, ні суди, ні численні новостворені органи боротьби з корупцією не демонструють успіхів на цьому поприщі. "Хто більше винний у цьому - суди чи прокуратура, судити складно. По суті своїй прокуратура та суд просто процесуально оформляють процедуру конфіскації. Найімовірніше, проблема в нинішньому розпоряднику цих коштів, оскільки орган, який покликаний займатися поверненням таких коштів в Україну (Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів), ще не функціонує, як це було заплановано раніше", - вважає адвокат АТ "Безпалий і партнери" Євген Журавський.
Очікування
Чи справедливі запевняння, що ситуація зміниться з прийняттям чергового нового законодавства? Так званий новий закон про спецконфіскацію насправді взагалі не про спецконфіскацію. У західному праві цю процедуру називають "цивільна конфіскація" і використовують разом із конфіскацією та спецконфіскацією залежно від обставин. Але в таких нюансах розбираються далеко не всі, а маніпулювати громадською думкою, спекулюючи на тому, що парламент у черговий раз намагається провалити "закон про спецконфіскацію, необхідний для безвізового режиму з ЄС", зручно. Під цим соусом протягти й проголосувати можна все що завгодно.
Наприклад, цивільна конфіскація в тому вигляді, в якому її пропонують прийняти, несе певні корупційні ризики, хоча й покликана з корупцією боротися.
Основна відмінність цивільної конфіскації від конфіскації та спецконфіскації в тому, що вона відбувається в цивільному процесі та стосується майна, яке не має безпосереднього зв'язку зі злочином. Відповідно до законопроекту №5142 майно будь-якої особи, обвинувачуваної в скоєнні корупційного злочину, а також особи, яка може бути його номінальним власником, може бути безповоротно конфісковане до обвинувального вироку суду. Тобто особам, які підпали під цю процедуру, доведеться доводити правомірність володіння та правомірність походження власного майна, навіть якщо це сталося на досить суб'єктивних підставах.
А доводити доведеться багато обставин. Наприклад, одна з таких - це невідповідність вартості активів розміру доходу підозрюваного в календарному році, в якому ці активи було придбано. Якщо ж терміни придбання майна невідомі, припустімо, воно куплене 10–15 років тому, то їхню вартість порівнюватимуть із доходами на останньому місці роботи. З урахуванням часових розривів, курсових різниць та інших обставин це вже благодатний ґрунт для перекручувань.
Юристів такі формулювання бентежать не тільки тому, що суперечать загальновідомій презумпції невинуватості. "Що ж розуміють законодавці під поняттям "необґрунтовані активи"? На це запитання відповісти досить складно, адже вищезгаданий законопроект, крім процедури стягнення майна та коштів, які перебувають у власності громадян, не містить, на жаль, жодної чіткої норми, яка допомогла б нам зрозуміти, які ж з наших активів є "необґрунтованими". Проте, відповідно до законопроекту, під загрозою стати "необґрунтованими" перебувають: кошти в готівковій і безготівковій формах у національній та іноземній валютах, цінні папери, платіжні документи, банківські метали та коштовне каміння вартістю понад одну тисячу МЗП", - пояснює управляючий партнер АТ "Клочков і партнери" Володимир Клочков.
На думку Євгена Журавського, ще одним із ризиків законопроекту є застереження, що міститься в ньому, яке звільняє прокуратуру від сплати судового збору за розгляд таких позовів. Тобто після гіпотетичного ухвалення цього закону висока ймовірність того, що в суди пачками надходитимуть такі "прокурорські позови", і добросовісним власникам доведеться попотіти, доводячи законну природу свого майна.
Інші опитані виданням юристи погоджуються, що нинішній рівень корупції в країні дозволяє припускати як нові можливості для зловживань із боку правоохоронних органів, так і нову хвилю рейдерських захоплень. При цьому зовсім не гарантуючи, що отримані справді корупційним шляхом кошти повернуться до держскарбниці.
Чи допоможе це виконувати нормативи з повернення коштів, задекларовані в держбюджеті-2017? Найімовірніше, ні. Та й механізм подальшого використання таких "конфіскованих" коштів зовсім непрозорий. Куди їх буде спрямовано та в чиїх кишенях осядуть, залишається лише гадати.
Недивно, що процесами, неврегульованими та неконтрольованими всередині держави, управляти за її межами взагалі неможливо. Днями місцевий суд Антигуа й Барбуда вилучив у держскарбницю 70 млн дол., які було виведено з України колишнім прем'єр-міністром Павлом Лазаренком. А суд Латвії конфіскував на користь держави 50 млн євро, виведених з України в латвійські банки Сергієм Арбузовим. Ще в тій самій Латвії застрягли понад 30 млн дол. і 72 млн швейцарських франків на рахунках компаній Ю.Іванющенка. У швейцарських банках заморожено 137 млн євро, виведених Януковичем і його командою. Кошти величезні, і жодних зусиль їх повернути з українського боку не спостерігається.
Влада кроїть внутрішнє законодавство, імітуючи боротьбу з корупцією та закриваючи очі на те, що проблеми лежать не в юридичній, а в процесуальній площині. Абсурдні юридичні норми часом запроваджуються лише тому, що інакше прокуратура не може довести корупційне походження майна хабарників. Добросовісні власники ставляться під удар тільки тому, що українські суди через два роки реформ так і не почали працювати чесно та неупереджено. А нам залишається лише спостерігати, як після гучних заяв і даремних зусиль вибити хоча б два корупційні мільйони гривень десятки мільйонів украдених із наших кишень євро та доларів переходять до бюджетів інших держав.