2008 рік ознаменувався прекрасним олімпійським святом в Пекіні, шокуючою війною на Кавказі, яка засвідчила повернення світу до двополярної моделі, а також зміною лідерів військово-політичних центрів цієї моделі — США та Росії. Але нащадки пов’язуватимуть його з іншою подією — початком глобальної економічної кризи. Ця криза не має тимчасового, короткострокового характеру. В її основі — фундаментальні економічні перетворення, глобальний перерозподіл власності та подальша переконфігурація світу з виникненням нових центрів влади. Подолання кризи потребує глибинної структурної перебудови основ світової економіки, фінансової системи, виробничих відносин і зміни технологічного укладу глобалізованого суспільства.
Природа економічної кризи
Фундаментальну природу зазначеного явища відображають великі кондратьєвські цикли розвитку світової економіки (К-цикли), що їх 80 років тому відкрив видатний російський економіст Микола Кондратьєв. Протягом останніх двох століть К-цикли з періодами 40—50 років повністю відповідали реальному розвитку економіки. Графік ілюструє кілька К-циклів, які охопили часовий проміжок з початку минулого століття до наших днів і відкривають горизонти на кілька десятиліть у майбутнє.
Аналізуючи ці цикли, бачимо, що для минулого століття були характерними Велика депресія у Сполучених Штатах Америки на спадаючій хвилі третього К-циклу і перший дефолт долара 1933 року. Другий дефолт долара 1971 року і нафтова криза 1973—1975 років припали на спадаючу хвилю четвертого К-циклу, яка перейшла в глибоку економічну кризу, названу стагфляцією. Нині ми перебуваємо на спадаючій хвилі п’ятого кондратьєвського циклу, якій відповідає чергова системна криза.
При цьому пошук виходу з великої депресії 1929—1933 років вдихнув життя у четвертий технологічний уклад: велике машинобудування, цивільну та військову авіацію, високотехнологічне будівництво, промислову енергетику. Наступна системна криза 1971—1975 років підштовхнула до розвитку п’ятий технологічний уклад: мікроелектроніку, комп’ютерну техніку, Інтернет, мобільний зв’язок.
Природа теперішньої кризи полягає в тому, що після двадцятирічного піднесення економіки, яке почалося з 1980—1985 років, уже до 2000 року потенціал економічного розвитку п’ятого технологічного укладу було вичерпано (А.Айвазов, «Профиль», №40, 2008 рік). Відчувши це, великий капітал почав перетікати в спекулятивні сфери — в іпотечні та фондові ринки, де без великих зусиль зміг отримувати надвисокі прибутки. Почав наростати величезний віртуальний капітал, який сумарно, у грошовому еквіваленті, дедалі більше відривався від реальних активів, економіки п’ятого технологічного укладу. Цей розрив на початку кризи перевищив співвідношення 10 : 1. Роздулася гігантська фінансова піраміда на кшталт «МММ».
Як уже не раз зазначалося в пресі, поштовхом для її обвалу стала іпотечна криза 2008 року в США, масове неповернення кредитів, спад ліквідності. Як наслідок, снігова куля фінансових проблем покотилася по всьому світу.
Потуги урядів різних країн щодо модернізації своїх економік, зокрема вливання Сполученими Штатами 700 млрд. дол. у свою фінансову систему і 18 млрд. в автомобільний комплекс, виділення аналогічної суми Центробанком ЄС європейським банкам, надання кредиту МВФ Україні в розмірі 16,5 млрд. дол. тощо, — це косметичне лікування попередньої фінансової системи. Вона за своєю сутністю відходить у минуле, оскільки є відірваною від реальної економіки і спирається на застарілий технологічний уклад. Тому вона руйнуватиметься ще більш стрімко після того, коли тимчасові ліки вичерпають свою дію.
Фактично світова економіка переходить до спадаючої хвилі п’ятого кондратьєвського циклу. Вона зумовить тривалу рецесію і незворотну кризу реальної економіки та соціальної сфери. Під час цієї кризи відбудеться глобальний перерозподіл власності за рахунок «спалювання» гігантських обсягів віртуального капіталу, банкрутства втягнутих у нього банків, компаній, великих підприємств, дефолту основних валют світу. Процес супроводжуватиметься одночасним скуповуванням реальних активів світової економіки сильнішими та розумнішими «хижаками», які з’їдатимуть слабкіших і менш розумних. Зменшиться світове енергоспоживання і споживання загалом, що призведе до тимчасового падіння цін на нафту і газ.
Посиляться торгові суперечності між США, Європою, Євразією, Південно-Східною Азією. У зв’язку з послабленням глобальних економічних зв’язків почнуть формуватися нові регіональні ринки зі своїми домінуючими валютами, задля побудови замкнутих самодостатніх економічних утворень. Відбуватиметься перехід до багатополярного світу з новими центрами влади. Головними регіональними кластерами на цьому етапі бачаться Північноамериканський на чолі з США, Західноєвропейський на чолі з ЄС, Євразійський на чолі з Росією, Азійсько-Тихоокеанський (група країн АТЕС на чолі з Японією та Китаєм). При цьому економічні зв’язки між останніми двома кластерами поступово посилюватимуться, а в кризі країні, які побудували в себе модель державного капіталізму (Китай, Росія, Скандинавські країни), будуть більш ефективними порівняно з країнами, що проповідують ліберальну економіку, до яких належить і Україна.
У процесі структурної перебудови економіки та виробничих відносин на спадаючій хвилі п’ятого К-циклу має народитися новий технологічний уклад, основу якого сформують не вуглеводнева енергетика, а біоінженерія, генна інженерія, науки про людину, космічна хімія.
Місце та роль України на геополітичній карті світу
Для нашої країни постає важливе запитання — як ці виклики вплинуть на її майбутнє в найближчій і довгостроковій перспективі, і якими можуть бути її дії, спрямовані на мінімізацію втрат і навіть на отримання виграшів?
Для початку зазначимо головні характеристики України, за якими її ідентифікує зовнішній світ. Одразу після здобуття незалежності в 1991 році Україна відчула нові труднощі та загрози, пов’язані з парадоксами і нерозумінням власними національними елітами передусім місця і ролі нації в новому світовому порядку, їх нездатністю мислити і діяти патріотично. Відсутність досвіду і розуміння, які були необхідні для інтегрування в цей світовий порядок, призвела до втрати керованості потужним народним господарством країни, до величезних рівнів корупції, політичної нестабільності.
Добровільна відмова від ядерної зброї та її повна ліквідація в 1991—1996 роках, закриття Чорнобильської АЕС в 2000 році, завоювання громадянських і демократичних свобод після помаранчевої революції 2004 року, вступ до СОТ у 2008 році та інші події визначили унікальний шлях України до побудови незалежної держави.
У XXI столітті навколо України виникли нові реалії. З одного боку, перебуваючи під потужним впливом Росії, а з іншого — розвиваючи відносини нового типу з США та Європою, Україна опинилася на перехресті не лише геополітичних, а й культурних та психологічних інтересів цих світових центрів влади.
Схожий розрив на психологічному та культурному рівні існує і всередині країни, розділяючи її приблизно навпіл, на Східну і Західну частини. Східна Україна тісно солідаризується з платформами Росії та її традиціями, в той час як Західна Україна — з регіонально-національними устремліннями. Українські політичні еліти не лише демонструють нездатність поєднати прагнення людей зі Сходу та Заходу, а й іще більше поглиблюють розрив між ними, загострюючи чутливі, болючі теми для представників різних регіонів держави. Дрейфуючи на цих локальних розбіжностях і чіпляючись за владу, еліти тривалий час ухиляються від обстоювання і просування стратегічних інтересів України.
Водночас народу України не потрібні зазначені розбіжності. Прості люди з усіх регіонів України, які створюють матеріальні та культурні цінності, воліють жити в мирних і конструктивних відносинах не лише між собою, а й з усіма країнами — близькими та далекими сусідами і передусім з Росією, Європою та США.
Сценарії розвитку України
Виходячи з названих передумов і нових викликів, що стоять перед Україною, з використанням SWOT-аналізу і глобальних даних (www.wdc.org.ua ) побудовано сценарії її розвитку на найближчу та довгострокову перспективу (www.wdc.org.ua/en/node/357 ).
У короткостроковій перспективі (до 2010 року) Україною продовжуватиме керувати покоління політиків, переважно виховане у старій системі цінностей. Фундаментальною особливістю їхньої поведінки є нездатність піднятися над партійними та груповими інтересами до інтересів держави, знаходити компроміси зі своїми політичними опонентами і консолідуватися навколо загальнодержавних інтересів. Вони переважно діятимуть за принципом: «або ми, або ніхто».
Тому «короткостроковий період» характеризуватиметься високою внутрішньою політичною та макроекономічною нестабільністю, на яку накладатиметься світова економічна криза, хаотичною боротьбою за владу основних груп політиків, їхньою нездатністю сформулювати стратегію національного розвитку, наростанням корупції, економічною стагнацією, суспільною апатією. При цьому суспільство, його людський капітал, незважаючи на соціальні загострення, буде головним стабілізуючим фактором, який компенсуватиме деструктивізм протидіючих політичних угруповань.
На цьому етапі перед країною стоятиме завдання зберегти свої сильні характеристики: освіту, науку, промисловість, високоякісний людський капітал, стан екології, а також зробити кроки у нівелюванні слабких внутрішніх факторів, що підвищують її вразливість до зовнішніх загроз. Ними виявилися (www.wdc.org.ua/en/node/357 ): внутрішня політична нестабільність, макроекономічна нестабільність, високий рівень інфляції, високий рівень корупції, низький ВВП та темп його зростання, відсутність чіткого розуміння та бачення політичними елітами місця і ролі нації в глобалізованому світі та стратегії свого розвитку.
На період кризи Україні доцільно зорієнтуватися на внутрішній і регіональний ринки, які є величезними, починаючи від транзитної і соціальної інфраструктури, будівництва, сільського господарства, енергетики, машинобудування і закінчуючи багатьма іншими напрямками. На цих напрямках мають бути сконцентровані фінансові і людські ресурси, адміністративні зусилля, створені замкнуті виробничі і економічні цикли.
На середньостроковому відрізку часу (2010—2020 роки) відбуватиметься поступова зміна старих політиків на нову генерацію, яка виховувалася і здобувала освіту за нових соціально-політичних умов і має нові демократичні цінності. Зміна поколінь політиків буде то швидшою, що глибшою і боліснішою буде криза. Нова генерація політиків буде схильна до компромісу із своїми політичними опонентами і до консолідації з ними навколо загальнодержавних цінностей та пріоритетів.
Цей перехідний період супроводжуватиметься інтенсивною політичною боротьбою між фінансово-політичними партіями і групами старої та нової хвилі. Протягом цього періоду з поступовим затуханням матимуть місце високі ризики соціальних конфліктів, зазнаватимуть краху старі політичні альянси, посилюватиметься соціальне розчарування, залишатиметься високою корупція.
Однак сприятливі умови для виробництва великої кількості продуктів харчування, гарні кліматичні умови, підвищення ефективності транзитних шляхів України, високоякісний людський капітал, освіта, острівці науки та культури зберігатимуть стійкі, відносно високі позиції. Соціальний запит на високоякісні знання також зростатиме. Завдяки цьому забезпечуватимуться умови для збереження критичної маси високоосвічених людей, здатних до здійснення суспільних перетворень. Будуть вибудувані нові інституціональні засади суспільства, необхідні для подальшого швидкого розвитку.
На міжнародній арені найбільш вірогідним для України буде повернення до тісних економічних і політичних відносин з Росією, з геостратегічними устремліннями якої в Східноєвропейському та Євразійському регіоні будуть змушені погодитися інші центри влади, очолювані США, ЄС, Японією та Китаєм.
Як бачимо, короткостроковий і середньостроковий сценарії розвитку України до 2020 року за часовими горизонтами збігаються зі спадаючою хвилею п’ятого К-циклу світової економічної кризи.
У довгостроковій перспективі (2020—2050 роки), яка збігається в часі з наростаючою хвилею шостого К-циклу, геостратегічний потенціал України та високий рівень освіти населення дадуть змогу розвивати людський капітал країни, який стане базовою перевагою та головною сильною характеристикою («наріжним каменем») нації. Якщо буде поставлено за пріоритетну мету виховання конкурентоспроможного у світі молодого покоління українських політиків, вчених і дипломатів, Україна матиме успіх у першій половині XXI століття. Належним чином сплановане стратегічне застосування знань, розвиток науки і технологій створять покоління українців, які зможуть вивести країну на передові позиції серед країн Центральної та Східної Європи. Відносини України з Росією, Євросоюзом та Сполученими Штатами Америки розвиватимуться рівно і позитивно.
Щоб скористатися цими можливостями, Україна повинна розвинути ряд нових сильних характеристик. Зокрема дуже важливим є збереження високого людського потенціалу і виведення його на якісно новий рівень. Ідеться про відновлення інфраструктури, налагодження високотехнологічного виробництва, вкладення коштів у розвиток високотехнологічних галузей науки, про велику увагу до екологічних показників. Водночас інтенсивний розвиток сільського господарства і вихід на лідируючі позиції із забезпечення значної частини світу продукцією харчування, а також посилення ролі та розвиток якісних соціальних характеристик повинні стати запорукою успіху в майбутньому і зумовити одужання України після важкої і тривалої хвороби.