Реформи не йдуть, економіка не зростає, підтримка людей знижується. Влада поки що не знає, за рахунок чого вона може змінити ситуацію в країні. Реально змінити, а не намагатися переконувати в цьому з допомогою інформаційних кампаній. Однак щоб зробити це, потрібно забути про власні інтереси й не відмивати грошей через державні тендери, не ділити на «своїх» і «чужих», коли збираєш податки та повертаєш ПДВ, не писати закони винятково для себе і своїх підприємств. Зрештою, не використовувати судової системи й контролюючих органів у боротьбі з конкурентами. Та найголовніше - перестати дивитися на населення власної країни як на рабів, які можуть бути корисними (деякою мірою) лише раз на кілька років, під час голосування на виборах. По суті, нині ми на роздоріжжі. Якщо не забезпечити умов для розвитку малого й середнього бізнесу та не створити передумов до формування середнього класу, Україна на десятиліття може залишитися сірою буферною зоною на карті Європи. От чому пріоритетом №1 сьогодні має стати свобода підприємницької діяльності, якраз підприємництво здатне витягти Україну з прірви.
Українська економіка: автомобіль без двигуна
Діюча економічна модель в Україні, орієнтована на наближені до влади промислові групи, вичерпала себе. У 2012 році економіка нагадує автомобіль без двигуна, в якому підфарбовують кузов і міняють диски, але він «чомусь» усе одно сам не їде. І це в умовах, коли всі конкуренти, що стартували навіть із гірших умов, уже давно поїхали вперед.
Попри всі райдужні прогнози, економічного прориву у 2012 році не буде. Уряд очікував зростання ВВП на рівні 5-6%, але за підсумками року ця цифра навряд чи перевищить 2,5%. У 2013 році Європейський банк реконструкції та розвитку прогнозує 4%, але останні дані щодо промислового виробництва чомусь не вселяють оптимізму. У квітні промвиробництво скоротилося на 4% порівняно з березнем. Загалом його обсяги в січні-квітні 2012 року зросли лише на 0,7%. І це свідчить про те, що економіка охолоджується, і шансів щось реально змінити в країні до 2015 року, як це планувала влада, практично немає.
Економічне диво в монополізованій економіці народитися не може. Так, влада намагається робити косметичний ремонт. Ми багато чуємо про дерегуляцію, про те, що треба усунути всі бар’єри на шляху бізнесу, але все це на рівні заяв. І слова президента України про те, що «тиск на бізнес скоротився на 5,5%», у самих підприємців уже навіть не викликають критики. Створювати своє діло в цій країні, як і раніше, дуже складно. Іноді - практично неможливо. З чого треба зробити висновок, що косметичним ремонтом обмежитися не можна, потрібна капітальна перебудова.
Ідеальна модель: як створити умови для розвитку підприємництва
Нині є три основні перешкоди на шляху до того, щоб зробити українську економіку конкурентною та відкритою: корупція, монополізм і апатія в суспільстві.
В Україні корупція повсюдна. Повинне в цьому чинне законодавство, яке виписане в такий спосіб, щоб максимально ускладнити громадянинові вирішення будь-якого питання: одержати послугу, оформити документи тощо.
Ви ніколи не пробували закрити бізнес, наприклад СПД? Процедура потребує величезних зусиль і триває щонайменше два-три місяці. Система ніби говорить: не хочеш штовхатися в чергах, заплати й ти вільний.
Або, може, ви намагалися оформити державний акт на землю? Чи закордонний паспорт? Хотіли одержати дозвіл на будівництво? Або узяти в оренду комунальне майно? Чи одержати державне замовлення?
Нині будь-який контакт із чиновником створює привід для корупції. Через це перше, що треба зробити, - це звести кількість контактів громадян із чиновниками до абсолютного мінімуму та форсувати впровадження прозорого і відкритого електронного документообігу. Жодних довідок від одного органу влади до іншого, що їх носили б громадяни. У них (органів влади) є інформація, нехай вони нею обмінюються, але без нашої участі. Адже довідка для видачі іншої довідки забезпечує тільки зайнятість і доходи чиновників. Необхідно створити систему так званих невагомих органів влади, з невеликим штатом співробітників і повністю оцифрованим і публічним процесом прийняття та реалізації рішень. Так, доведеться значно скоротити державний апарат, звільнити дві третини чиновників. Але в цьому є багато позитивного. Звільнені фахівці зможуть відкрити свою справу та зайнятися чимось творчим. Звичайно, за умови кардинального поліпшення бізнес-клімату в країні.
Тому надто важливо зробити економіку вільною для підприємницької ініціативи. Частину цього завдання буде вирішено у разі зменшення можливостей чиновників, а дерегуляція одночасно скоротить й інші штучно створені функції держави.
Потрібно скоротити не тільки штат державного апарату, а й його повноваження щодо втручання в економіку. Держава має виконувати тільки необхідні функції: регулювання питання безпеки товарів і послуг, розробка чітких і однозначних технічних вимог до виробництва і контроль над їх виконанням, прозоре адміністрування податків, кількість яких знову ж таки треба радикально скоротити.
У податковій системі в ідеалі має бути не більше семи податків. За ведення підприємницької діяльності, залежно від видів і обсягів, підприємець повинен мати право вибрати зручний для нього податок із кінцевого продажу, який сплачується тільки при продажі товару або послуг кінцевому споживачеві, або альтернативний йому податок на прибуток із повною амортизацією, або альтернативний фіксований єдиний податок. Має бути плата за природокористування, рента, яку вноситимуть підприємства, що займаються видобутком. Повинна бути й плата за землю, яка враховує не тільки розмір земельної ділянки та місце її розташування, а й її використання, і ефективність поліпшень. Звичайно, мають бути мита й акцизи. Податок із доходів фізичних осіб у розмірі 15% необхідно об’єднати в один платіж з єдиним соціальним внеском у 10%, який адмініструватиме, розщеплюватиме й контролюватиме один державний орган. При цьому держава кожному платникові такого єдиного платежу забезпечить мінімальне соціальне та пенсійне страхування. Усі додаткові виплати можна буде забезпечувати собі самостійно, при добровільному страхуванні, яке підтримуватиметься податковою системою.
Нарешті, право власності в Україні має бути недоторканним. І це - важливе завдання держави. Реєстри прав власності на нерухомість та інші активи мають бути повністю відкриті та оновлюватися в режимі реального часу. Таким же відкритим повинен бути і реєстр судових рішень. Це найпростіший із технічного погляду крок, який здатен вплинути на всю систему економічних відносин у країні. Але саме з цієї причини це найскладніший політичний крок.
Кардинальні зміни в економіці мають бути підготовлені на законодавчому рівні. Сьогодні важливо змінити законодавство та перекрити відхід доходів великого капіталу в офшори, легалізувати тіньовий ринок, допустити малий і середній бізнес до повноправної участі в тендерах на державну закупівлю товарів і послуг. Слід зробити всі процеси прийняття рішень органами влади абсолютно прозорими й доступними для громадського контролю - чиновник має тільки поставити технічне завдання, варіанти рішення якого будуть підготовлені науковими установами та обрані громадськістю. Держава повинна забезпечувати роботу бізнесу, а не навпаки. Тоді підприємницька ініціатива одержить потрібну свободу та почне зростати.
Та цього не станеться, якщо одночасно з двома першими не усунути третьої перешкоди на шляху розвитку країни. У нашому суспільстві немає довіри. Немає довіри не тільки до влади, її немає до підприємців, учителів, лікарів, сусідів і колег. Це факт, зафіксований безліччю соціологічних досліджень і очевидний для всіх нас.
Нас багато раз обманювали - кого в Радянському Союзі, кого в незалежній Україні. Ми звикли до того, що проста людина відповідає за все - і за себе, і за владу. І при цьому нам багато років повторюють, що ми ні на що не впливаємо. З нас у прямому й переносному сенсі «вибивають» підприємливість. Нині ця демотивація призводить до ризику для життя окремо взятого простого українця та України загалом, тому її слід обов’язково подолати.
Як? З допомогою справ. Політикам, які свої слова навіть не намагаються втілити в діла, вже давно не вірять. А оскільки таких в Україні переважна більшість, ми сьогодні і спостерігаємо тотальну недовіру до всіх, хто хоч якось асоціюється з владою. І виграють у цій ситуації ті, хто першим візьме на озброєння пропоновану нами, нехай ідеальну, але від цього не менш ефективну модель розвитку економіки в Україні. Зі ставкою на підприємливих людей нової хвилі, здатних своїми історіями успіху створити одну загальну історію українського економічного дива.