У понеділок, 2 березня, Верховна Рада ухвалила низку законопроектів, що було попередньою умовою для затвердження радою директорів МВФ нової програми співпраці з Україною (відповідне засідання має відбутися 11 березня ц.р.). Саме такий порядок дій фонду "зранку - стільці, ввечері - гроші" на тлі більш ніж складної фінансової ситуації в Україні ще раз доводить, що у Вашингтоні після цілого року неадекватних зволікань з реформами в Києві (у т.ч. через нерішучість влади і страх не сподобатися "електорату" перед виборами) вже значною мірою розчарувалися в постєвромайданній команді. Належної довіри (причому після досить високих очікувань) нема, як її свого часу не стало до Ющенка-Тимошенко і Януковича-Азарова.
Дещо окрема історія з НБУ. Як вважається, він зазвичай сумлінніше, ніж інші держоргани, виконував узяті перед МВФ зобов'язання. Принаймні номінально сумлінніше. Формально наче приймалися належні рішення, але їх імплементація кульгала на обидві ноги, що унаочнювалося відсутністю належних структурних змін у банківському секторі. На жаль, є ризик повторення такої ситуації.
Відповідальність власників банків
Серед законопроектів, ухвалених у понеділок, і №2085 про посилення відповідальності кінцевих бенефіціарів і топ-менеджерів банків. Аж до позбавлення їх волі на термін до п'яти років за доведення фінустанови до неплатоспроможності з корисливих мотивів, що, як відомо, часто відбувається в Україні у тому числі через надактивну видачу інсайдерських кредитів. Також документ містить багато хоч і "технічних", але важливих речей - з точки зору підвищення прозорості структури власності банків, посилення санкцій за подання некоректної фінзвітності та ін.
У проекті меморандуму з МВФ, який є в розпорядженні DT.UA, цьому питанню приділено значну увагу. У документі, зокрема, визначено, що має бути проведено аудит банків щодо видачі кредитів афілійованим особам. На основі показників на кінець березня та нового закону банк з ТОП-10 до кінця травня повинні подати звіти (наступна десятка - до кінця липня, решта - до кінця вересня). А до кінця жовтня порушники лімітів мають підготувати стратегію поквартального усунення "недоліків" упродовж трьох років. За порушення - не багато не мало - "на утилізацію".
Відповідне питання на переговорах із фондом фігурує не вперше. Однак раніше його порушували менш акцентовано. З одного боку, це зайвий раз підтверджує значні масштаби цієї проблеми в Україні та факт її замовчування, оскільки більш ніж серйозний сумнів викликає коректність даних як НБУ щодо значень відповідних нормативів (Н9 та Н10) по системі, так і окремих учасників ринку. З іншого - це є свідченням того, що глобальних здобутків Нацбанку на цих теренах нема.
Багато заходів у цьому напрямі якщо і вживалися, то лише або швидше для проформи. Як, наприклад, вимога про публічне розкриття кінцевих власників десяти і більше відсотків акцій банків. Чимало учасників ринку банально подрібнили свої пакети та "запакували" їх в офшори. НБУ цьому не надто опирався.
Представники влади охрестили прийнятий 2 березня закон ледь не як епохальний. У Нацбанку ж, зокрема, його взагалі назвали "найголовнішою реформою сьогодення". Власне, немає сумнівів, що президент підпише документ як з огляду на позицію МВФ, так і враховуючи те, що цей законопроект вносився в Раду від імені нинішнього глави держави. Проте головне - інше. Безумовно, ухвалення цього закону варто тільки вітати. Але й впадати в ейфорію передчасно. Бо ж одна річ - написати непоганий закон і навіть його прийняти, а зовсім інша - забезпечити належну імплементацію та адекватне застосування.
Справа тут навіть не в тому, що розширення інструментарію, а значить, і повноважень створює додаткове поле для заробітків чиновників (до речі, колосальних заробітків за умов, коли на кону стоять активи на десятки мільярдів гривень). Тож, відповідно, на порядку денному постає питання, як мінімізувати ці ризики на тлі більш ніж скромних результатів у боротьбі з корупцією.
До досить стриманого оптимізму (якщо не до скептицизму й песимізму) спонукає і те, що документ був схвалений не з "доброї волі" влади, а з-під палиці МВФ. Причому за умов, коли чинне законодавство і так уже дає чимало підстав і можливостей для держорганів притягати власників і керівників банків до відповідальності за зловживання. Аби було бажання…
У тому ж Кримінальному кодексі є дюжина статей, які могли б стати в пригоді в "банківсько-банкрутних" справах. А у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб неодноразово хвалилися, що буквально закидали суди позовами проти власників банків з вимогою відшкодувати за їх рахунок витрати ФГВФО на виплати вкладникам. Але віз і нині там - про гучні успіхи на цьому поприщі щось не чути. І справа, зрозуміло, не тільки в тому, наскільки фонд активно й "щиро" відстоює інтереси держави, а й у тому, наскільки сумлінно свої професійні обов'язки виконують служителі Феміди.
Неприємним штрихом в обставинах навколо законопроекту №2085 стало те, що його прийняття майже збіглося в часі із введенням тимчасової адміністрації в "Дельта Банк". Чи не для того, аби убезпечити його нинішнього мажоритарного акціонера від кримінальної відповідальності, норми про яку на той момент ще не вступили в дію? Далеко не факт, що тут дуже коректно конструювати якісь конспірологічні теорії. Але осад, що називається, лишається.
Докапіталізація
Згідно з проектом меморандуму, в другому кварталі має бути проведена перевірка ТОП-10 банків для визначення обсягів дорезервування й докапіталізації. При цьому фактично дозволяється знизити відповідну вимогу з нинішніх офіційних 10% до 5–4% по капіталу першого рівня та 1% - другого у 2015 р. зі зростанням до 7% - у 2017 р. і 10% - у 2018-му. Власне, цим шляхом НБУ вже пішов.
24 лютого регулятор прийняв постанову №129 (дещо модернізована версія постанови №859 від
25 грудня 2014 р.), в якій передбачено, що через девальвацію гривні після 6 лютого 2014 р. до банків не будуть застосуватися заходи впливу за порушення низки ключових економічних нормативів (у т.ч. Н2 - достатності регулятивного капіталу), що пов'язані з переоцінкою рахунків у валюті та/або спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями після 6 лютого 2014-го. Це, правда, за умови дотримання банком нормативів, зокрема, вищезгаданих "інсайдерських" нормативів Н9 та Н10 на дату укладення договору/здійснення операції. Цей порядок має діяти до 1 січня 2019 р.
Таким чином, НБУ за згоди МВФ фактично відмовився від базових принципів контролю за банківською системою в "спокійні" часи, дотримання яких, власне, й має забезпечувати стабільну роботу учасників ринку. За великим рахунком, це слугує зайвим доказом передбанкрутного (якщо не банкрутного) становища банківської системи України (в загальний "діагноз" не вписуються лише одиниці банківських установ).
По суті, якби регулятор свідомо не закривав очей на порушення нормативів учасниками ринку, з точки зору букви закону мало б відбуватися ще більш масове, ніж досі, визнання банків неплатоспроможними. А й так переповнений банківський "хоспіс" - ФГВФО - мусив би прийняти десятки нових "пацієнтів", попри те, що в 2014–2015 рр. вже було введено тимчасові адміністрації в приблизно 40 банків (останнім часом у т.ч. в такі велетні, як "Дельта Банк", банк "Надра", "ВіЕйБі"). А це, між іншим, додаткові курсові та інфляційні ризики з огляду на необхідність вмикання друкарського верстата НБУ для здійснення виплат вкладникам банків.
Складно вважати ці рішення регулятора вдалими. Але ще важче назвати більш якісну та реальну альтернативу в нинішній ситуації. Хоча можна й констатувати, що вище голови керівництво НБУ, як і інших гілок влади, сьогодні не стрибає, або йдучи на повідку в обставин (де-юре фіксуючи неминуче де-факто), або, що гірше, припускаючись абсолютно необов'язкових помилок, які мають вкрай негативні наслідки (як-то несвоєчасна відмова від індикативного курсу, про що DT.UA вже писало). При цьому слід чітко розуміти: до такого статус-кво привели не лише військово-економічні виклики, які випали на долю України в 2014–2015 рр., а й усі провали держави та суспільства в останні роки. У тому числі конкретно НБУ. Зокрема, в частині банківського нагляду.
Таким чином, банківська система приречена на дуже тривале й болісне оздоровлення (щоб не казати - на повернення "з того світу"). Які обсяги докапіталізації можуть знадобитися системі?
З огляду на реальний середній рівень проблемних кредитів у портфелі більшості фінустанов (як мінімум, 40–50%, що їх, як за куцою ковдрою, банкіри намагаються приховати за офіційним простроченням менш як 15%) та обсяг резервів, які під них варто було б сформувати, сукупно система де-факто має мінусовий капітал.
За різними експертними оцінками, враховуючи нинішній рівень девальвації та ризики чергового стрибка долара до вже взятих висот на рівні 30 грн/дол., банківській системі для докапіталізації може знадобитися колосальна сума - 150–300 млрд грн (залежно від подальшого розвитку подій). Тобто йдеться про збільшення капіталу в 2–3 рази порівняно з нинішніми значеннями.
Наскільки реально власникам банків і державі знайти такі фантастичні кошти з огляду на те, що досі докапіталізація з меншим масштабом проблем йшла зі значним скрипом? Питання риторичне. На сьогодні найреалістичнішим сценарієм видається мікс консолідації банків, ліквідації значної частини з них (до речі, в проекті меморандуму передбачено збільшення часу на це з трьох до п'яти років) і дуже тривалої докапіталізації решти учасників ринку. Чому так?
Про гіперактивну рекапіталізацію за рахунок держави за нинішніх умов говорити не доводиться. Хоча комунальні тарифи нинішнього року значно зростуть, що й дасть можливість скоротити обсяг підтримки "Нафтогазу", держбюджету буде важко змінити НАКівське "мило" на банківське "шило" - з огляду на дюжину інших проблем. Нагадаємо, у чинній редакції держкошторису передбачено можливість уряду випустити ОВДП на 36,5 млрд грн для докапіталізації банків, ще на 20 млрд - для ФГВФО. У нещодавно прийнятих змінах до держбюджету, погоджених із МВФ, коригування зазначених показників не передбачалося.
Не доводиться наразі розраховувати й на значні та швидкі вливання від іноземних фінансових груп (фінансові можливості яких більші, ніж в акціонерів вітчизняних фінустанов, яким зараз найважче). Це стосується як російських (з огляду на політичні ризики та складну фінансово-економічну ситуацію в РФ через неадекватну політику Путіна), так і західних (через війну, економічні катаклізми та повільність реформ), акціонери яких якщо й надають підтримку, то мінімум від необхідного, а в принципі здебільшого намагаються забрати раніше видані позики.
Для санації банківського сектора дуже знадобиться законодавче розширення можливостей з реструктуризації проблемних кредитів, розвиток позасудових механізмів, імплементація в т.ч. меморандуму про реструктуризацію валютних іпотечних кредитів. Усі ці пункти є в проекті меморандуму з МВФ. Причому зазначимо, що згідно з цим документом механізм добровільної реструктуризації валютної іпотеки має бути впроваджений ще в березні.
Про середню температуру в банківській палаті
У проекті меморандуму з МВФ передбачено зняття чинних валютних обмежень до травня. Однак, судячи з усього, в кінцевій редакції документа ці позиції було скориговано з огляду на прийняття Нацбанком на поточному тижні постанов №160 і 161, які до червня пролонгували низку "старих" адмінзаходів на валютному ринку та запровадили деякі нові (зокрема, необхідність отримання бізнесом довідок від ДФСУ та НКЦПФР для купівлі валюти).
Попри численні заклики зняти згадані обмеження (принаймні в частині видачі депозитів), регулятор не наважився на це, враховуючи потенційні ризики для більшості учасників ринку (яким, очевидно, до вподоби нинішній коматозний стан: такий собі транс, коли пацієнт ні живий, ні мертвий. - Ред.). Адміністративна ж підтримка гривні в короткостроковій перспективі (в разі скрупульозного контролю НБУ за дотриманням цих вимог з боку всіх зацікавлених сторін), за логікою речей, може сяк-так допомогти стабілізувати банківську систему з точки зору як менш активного "рвання" балансів через девальвацію гривні, так і сповільнення відпливу депозитів (за даними НБУ, портфель вкладів населення в січні-лютому "схуднув" на 17,8 млрд грн).
Прикметно, що саме для цього на позаминулому тижні, коли долар на міжбанку стрибав до 33 грн, офіційний курс, який в принципі розраховується на базі середньозваженого, був помітно нижчим (близько 28 грн/дол.). Такими "специфічними" розрахунками регулятор намагався в тому числі хоча б якось мінімізувати масштаби порушення банками нормативів, баланси яких і так не те що тріщать по швах, а рвуться по-живому.
Показником неплатоспроможності багатьох банків є не лише активне рефінансування їх з боку НБУ, а й чергова "оптово-пакетна" пролонгація (цього разу - до 10 червня) позик, раніше виданих регулятором для учасників ринку. Це рішення правління НБУ прийняло 19 лютого.
При цьому майже непоміченою для широкої громадськості стало прийняття під "завісу"
2014 р. (28 грудня) Закону "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків", який доповнив Закон "Про Національний банк України" статтею 7-1 щодо "особливостей забезпечення стабільності банківської системи". У ній, зокрема, передбачено право Нацбанку "обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей".
По суті, йдеться про створення цілком легальних передумов, зокрема, для запровадження мораторію на зняття депозитів, яких не було при його запровадженні в 2008–2009 рр. (просто термін "мораторій" не вживається, аби не збурювати зайвих хвилювань серед вкладників). Відповідна потреба виникла, з одного боку, на тлі вже згаданого колосального відпливу вкладів із банківського сектора у 2014 р., з іншого - на тлі ризиків поглиблення цієї тенденції 2015-го.
Нагадаємо, торік обсяг валютних депозитів у системі зменшився на 11,44 млрд дол. (-37,2%), гривневих - на 57,86 млрд грн (-13,7%). Обсяг валютних вкладів фізосіб скоротився на 9,26 млрд дол. (-40,3%), гривневих - на 58,2 млрд грн (-23%). Портфель валютних депозитів юросіб зменшився на 2,18 млрд дол. (-27,9%), гривневих хоч і зріс, але на символічні 349 млн (+0,2%).
В очікуванні бюджетно-монетарних змін
2 березня правління НБУ схвалило низку рішень для стабілізації макрофінансової ситуації. У тому числі було задекларовано намір жорстко обмежити зростання свого портфеля ОВДП, мінімізувавши в такий спосіб фінансову підтримку "Нафтогазу" та держбюджету. Також передбачається "рівномірний квартальний розподіл перерахувань прибутку Нацбанку до державного бюджету з метою недопущення дестабілізації грошового та валютного ринків".
Така декларація, знову ж таки, цілком вписується в положення проекту меморандуму з МВФ щодо підвищення рівня незалежності НБУ. Таким же "реверансом" у бік кредитора останньої надії є скорочення на 4,9 млрд грн - до 60,5 млрд - плану квазіфіскальних відрахувань Нацбанку до держбюджету, яке передбачене в затверджених Радою змінах до держкошторису-2015. Ще на стадії обговорення - відмова від "насильницької" реструктуризації ОВДП в портфелі НБУ.
Подібні слова і навіть дії можна лише вітати. Це має сприяти стабілізації ситуації і в економіці загалом, і в банківському секторі, зокрема. Однак бюджетні реалії поточного року можуть внести значні корективи.
Не виключено, що зрештою Нацбанку доведеться забезпечити не набагато менше (якщо взагалі менше) фінансування, ніж він надав торік для латання "дір" у бюджеті. А йдеться, між іншим, майже про 200 млрд грн (!) - на 171 млрд було монетизовано ОВДП, а платіж по "прибутку" центробанку становив 22,8 млрд грн. Якщо песимістичний сценарій спрацює (із відповідним розкручуванням курсово-інфляційної спіралі), як при цьому забезпечити виконання традиційної вимоги НБУ щодо переходу до інфляційного таргетування - велике питання. Облікова ставка буде ще вищою (після останнього стрибка з 19,5 до 30%)? Але як тоді з фінансовим підживленням банків, не кажучи вже про кредитування економіки?
Поки відкритим залишається питання щодо рефінансування. Можна вітати певне підвищення прозорості дій регулятора в частині принаймні оприлюднення щомісяця інформації, хто і що отримав. Однак у тому числі наведені дані дають підстави додатково замислитися, чи не забагато позик НБУ роздає окремим фінустановам? І чи ефективно він контролює цільове використання цих коштів у частині як мінімізації їх потрапляння на валютний ринок, так і спрямування їх на активні операції (у т.ч. для ймовірного кредитування структур, пов'язаних з акціонерами банків)?
По суті, щоб реанімувати банківський сектор, і державі, і учасникам ринку потрібно зробити те, що, по суті, не було зроблено за останні років десять. Але, безумовно, необхідна точка відліку - це хоч якась стабілізація ситуації на Сході, що має дати імпульс для нормалізації економіки. А цих речей директивами НБУ чи меморандумами з МВФ точно не врегулюєш.
Текст підготовлено в рамках співпраці DT.UA та FINBALANCE.