Під час засідання Ради регіонів, яке відбулося наступного дня після призначення більшої частини нового уряду (25 грудня ц.р.), президент спантеличив його учасників основними пріоритетами економічної політики на 2013 рік. Особливих сюрпризів не було. Головні пункти президентського переліку - "розвиток реального сектора і внутрішнього ринку як основи впровадження нової економічної моделі зростання", а також традиційна мантра про необхідність підвищення соціальних стандартів.
А ще президент дав своїм підлеглим прочухана за низьку виконавчу дисципліну, попередивши про посилення контролю за реалізацією попередніх планів і про персональну відповідальність "за кожен пункт плану на наступний рік і кожен бюджетний показник". Складно сказати, наскільки серйозно підлеглі Віктора Федоровича перейнялися його повчаннями, яких їм доводилося останнім часом чути чимало. Однак цього разу все може бути значно серйозніше - надто важливі пункти включено до порядку денного.
Одразу зазначимо: тому, що сталося, напевно, можна було б і не надавати занадто великого значення. Зрештою, офіційні доручення, цінні вказівки і публічні прочухани - це звичні традиційні елементи своєрідного чиновницько-офіціозного етикету, покликаного підкреслити, хто в сьогоднішньому українському домі господар. Але нинішній "історичний момент" має і свою, у певному сенсі унікальну, особливість.
Річ у тім, що, як уже зазначало DT.UA, одразу ж після закінчення парламентських виборів на обрії замаячіли вибори президентські. Запас часу до їх проведення - близько двох років, тож нинішня влада має в розпорядженні максимум рік до того моменту, коли необхідно буде починати активну роздачу електоральних пряників, що свідчать про реальне покращення вже сьогодні.
Передвиборні обіцянки нового соціального міністра (якого, попри катастрофічний електоральний "облом" минулої осені, продовжують підтримувати її куратори - очевидно, теж з прицілом на 2015 рік) про "майже європейські" зарплати в Україні" - справа, звичайно, десята. Значно важливіша відповідальність нинішнього президента за стан справ у країні. Адже, на відміну від розмитого фокусу парламентських перегонів, під час президентських відповідальність за виконання обіцянок доведеться нести персонально тому, хто їх давав.
На жаль, як уже теж неодноразово зазначалося, нинішня макроекономічна ситуація успішному електоральному звіту зовсім не сприяє. Через тривалу несприятливу зовнішню кон'юнктуру і постійне відкладання в довгу шухляду болючих і непопулярних реформ, їх на сьогодні накопичений сонм пригнічує. Навіть дуже поверхневий аналіз дає перелік з як мінімум півтора десятка критичних болючих точок.
Серед головних викликів року майбутнього - забезпечення цінової та курсової стабільності, збалансованість бюджетної і боргової політики, відновлення фінансування МВФ та активізація внутрішнього ринку. А також дерегуляція, децентралізація, детінізація, дедоларизація, демонополізація тощо - все те, що вже два роки як закладене у президентську економічну програму, проте... Наступний рік - можливо, один з останніх шансів нарешті все це втілити в життя.
Тож найближчі 12 місяців стануть багато в чому вирішальними: чи буде, нарешті, в Україні запущено реальні реформи і чи залишиться у країни та її економіки хоча б примарна перспектива не вилетіти остаточно на європейські задвірки? Це той період, коли ще залишаються хоч якісь шанси розгребти нинішні завали. Інакше без реального оздоровлення економіки, яка сьогодні дихає на ладан, така мила президентському серцю політична вертикаль опиратиметься на надто ненадійний і кволий базис - залежність, описана ще класиками марксизму-ленінізму, спадок яких у радянські часи вивчався навіть у школах.
Очевидно, що через чималий перелік завалів необхідно визначитися з пріоритетами - за який з них братися насамперед і з якого боку до цієї купи підступитися. По рекомендації з цього приводу DT.UA звернулося до маститих та іменитих експертів.
Компетентно
екс-радник президента
з питань макроекономіки (1994-2005), екс-голова ради НБУ (2000-2005):
- Не вважаю коректним пояснювати провал в економіці складнощами світової економічної кон'юнктури. Головне, очевидно, в іншому - в нульовому потенціалі макроекономічного мислення попереднього уряду. Професіоналізм у здійсненні конкретних економічних трансакцій (цього в регіоналів не забереш) не забезпечує адекватної позиції в розумінні макроекономічних процесів. Дуже боюся, що така ситуація проявиться й у діяльності нового уряду.
Складнощі світової економіки нинішнього року були доволі прогнозованими й раніше. Чому уряд Азарова не враховував цього? Чому ми в таких умовах дозволяли собі так безбожно тринькати державні ресурси, довели економіку до реальної загрози дефолту? У результаті Україна знову опинилася на дні економічної динаміки.
За даними МВФ, у третьому кварталу поточного року в США ВВП зріс на 2,5%, Китаї - на 7,4, Росії й Туреччини - на 2,9, Польщі - на 1,4%. А в нас скоротився на 1,3%. У країнах єврозони ВВП зменшився на 0,6%. У цей же період промислове виробництво України скоротилося на 4,2%.
Кажучи про це, слід врахувати, що Україна є, по суті, єдиною країною світу, яка й досі не подолала наслідків падіння економіки у світову економічну кризу 2008-2009 років. Ми так і не вийшли на показник 2007 року - танцювати треба від цього. У нас є все необхідне для того, щоб інтенсивно нарощувати ВВП за рахунок розвитку внутрішнього ринку. А що насправді? Галузь будівництва, а це основа розвитку внутрішнього ринку, виявилася найбільш вразливою в економіці. Падіння обсягів будівництва найбільше. І це за умови щедрих бюджетних асигнувань будівництва об'єктів Євро-2012, де діяв не тільки принцип "скільки ми можемо", а й "скільки вам треба".
Відверто кажучи, я не розумію, чим керувався президент, вносячи за такої економічної ситуації кандидатуру Азарова на повторний строк прем'єрства.
Що є головним на майбутнє? Тут не треба винаходити велосипед. Слід сформувати фундамент макроекономічного регулювання, забезпечити реальну координацію (об'єднати в єдине ціле) функціональний механізм грошово-кредитної та бюджетно-фінансової політики, перенести акценти на першочергову стабілізацію первинної фінансової сфери - сфери фінансів основних суб'єктів економічної діяльності. Субординація: фінанси підприємства - фінанси держави. Системоутворюючу функцію виконують первинні суб'єкти господарювання. Потрібна реальна система заходів їх стабілізації передусім. Починати слід із цього.
Міністерство фінансів у своїй новій іпостасі має, як мені це видається, змінити свій профіль - трансформуватися з міністерства бюджету, яким воно є тепер, у міністерство фінансів у широкому значенні цього поняття.
- Приступаючи до будь-якої роботи, потрібно насамперед зупинитися й озирнутися навколо себе. Як на мене, ключовим для початку роботи будь-якої структури, а тим більше нового складу уряду має бути об'єктивна оцінка того, де нині перебуває Україна й українська економіка, зокрема.
Не визначивши чесно й не назвавши всіх проблем для уряду і для суспільства, на щось сподіватися дуже складно. Бо для досягнення цілей слід консолідувати все суспільство. Потрібні національні пріоритети, потрібен національний дух, хоч би як пафосно це звучало.
Якщо подивитися на ситуацію об'єктивно, то, звичайно, дуже серйозним викликом є сповзання економіки в рецесію: шість місяців поспіль падіння промислового виробництва, зовсім інші, ніж очікувалося спочатку, показники ВВП за підсумками року, сума боргів, недовиконання бюджету - це реалії, від яких не втекти.
Складна ситуація в реальному секторі, який нині практично не має достатнього фінансування. Стан нашої кредитної системи, рівень кредитних ставок сьогодні такі, що весь підприємницький сектор практично позбавлений доступу до фінансових ресурсів. А без цього - і це загальновідомі, азбучні істини - сподіватися на сталий розвиток дуже складно.
У цьому ж ряду - інвестиції, які нині теж скорочуються. І ця ситуація потребує найпильнішої уваги, ретельного аналізу та пошуку адекватних шляхів вирішення. Для того щоб конкурувати, потрібні інвестиції не тільки внутрішні, а й міжнародні.
Загалом же я не вважаю, що нині потрібні якісь супернововведення. Треба просто бути послідовними й нарешті зробити те, про що вже було неодноразово сказано. Зокрема, у програмі президента. Тепер справа за малим - реалізувати. Звичайно, життя вносить свої корективи, але ми маємо відштовхуватися від якихось базових речей, яких ніхто поки що не переглядав. Якщо потрібно внести корективи, то треба це зробити. Але не зупинятися - рухатися далі, тому що не можна, особливо сьогодні, втрачати час…
Ну, й нарешті ще один ключовий виклик - бізнес-середовище, яке потребує кардинальної зміни підходу до його стану. Якщо ситуації не змінити, причому вже в найближчому майбутньому, то стає проблематичним не тільки відкриття бізнесу, а і його подальший розвиток в Україні. А це може мати катастрофічні наслідки для всієї економіки.
Поліпшення умов ведення бізнесу не потребує серйозних фінансових уливань або видатків бюджету. І передусім для цього слід або зміцнити, або відродити, або заново сформувати впевненість бізнесу в завтрашньому дні. Упевненість у тому, що інвестор, підприємець в Україні спокійно збільшуватиме свої вкладення. Щоб кожен бізнесмен - малий, середній, великі корпорації, всі були впевнені, що якщо вони працюють в Україні, в українській економіці - це надійно. Вони не ризикують власністю, вони не зазнають втрат ані сьогодні, ані завтра, ані через рік, ані через п'ять років. Якщо цієї впевненості не буде, тоді монополія черевата колосальними втратами для всіх.
голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:
- Відразу зазначу, що перелік економічних проблем, які стоять перед Україною, відомий, а їх кількість і пріоритетність залежать від конкретного політика або експерта. Якщо говорити коротко, то стратегічна ідея звучить досить просто - це модернізація країни з допомогою радикальних економічних реформ. Відсутність таких реформ - це просто свідома втрата історичної перспективи. Що стосується завдань на перші сто днів і на 2013 рік, то я сформулював би їх так (порядок не відображає важливості проблеми).
По-перше, ми маємо оновлений Кабінет міністрів не тільки щодо персоналій, а й фактично нову його структуру. Тому потрібно зробити з поки ще "формального" уряду управлінську структуру, яка реально та ефективно функціонуватиме. При цьому слід пам'ятати, що й ефективність роботи міністерств і відомств, "що пережили" нову хвилю змін, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. До речі, мені давно хочеться, щоб Міністерство економічного розвитку й торгівлі нарешті стало "законодавцем моди" у тому, що стосується вироблення економічної політики в країні.
По-друге, для України нині критично важливо відновити співробітництво з Міжнародним валютним фондом. Для цього уряд і Національний банк мають запропонувати МВФ реальну програму дій, виходячи з того, що зміни та перетворення потрібні винятково країні, а не МВФ. Одразу скажу, що така програма неминуче міститиме низку доволі непопулярних (і не тільки для населення) заходів, а самі переговори з МВФ будуть дуже і дуже непростими.
По-третє, в умовах фінансових проблем слід радикально переглянути пріоритети державних видатків і механізмів їх здійснення. На практиці це означає три прості речі: відмову від зайвого захоплення масштабними інфраструктурними проектами, створення нормальної (тобто конкурентної) системи державних закупівель, підготовку та ухвалення закону про принципи й механізми надання державної допомоги галузям і підприємствам. Такий закон, серед іншого, має встановити конкретну відповідальність одержувача державної допомоги в будь-яких формах за її ефективне використання.
По-четверте, характер і масштаби нинішніх фінансових проблем наполегливо потребують переходу до системи середньострокового бюджетного планування. Цю систему (з урахуванням досвіду попередніх спроб) слід розпочати впроваджувати вже в процесі підготовки бюджету на 2014 рік.
По-п'яте, знову доводиться говорити про необхідність переходити до реально плаваючого валютного курсу та концентрації зусиль Нацбанку й Кабміну на забезпеченні цінової стабільності. До речі, Нацбанк і Кабмін мають визначитися, що робити з рекапіталізованими під час кризи 2009 року комерційними банками.
По-шосте, уряд України має зробити все можливе для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Я розумію, що суто в політичному плані тут не все залежить безпосередньо від уряду, але позитивний потенціал як політичної, так і економічної частин цієї угоди просто неможливо переоцінити.
На мою думку, питання стоїть дуже просто: якщо ми справді налаштовані на серйозні реформи, то підписуємо Угоду про асоціацію та послідовно її виконуємо.
По-сьоме, країні потрібна чітка й зрозуміла стратегія управління державним боргом. Без такого реально працюючого документа боргові ризики можуть легко перетворитися на реальні проблеми. До речі, бюджет на 2013 рік саме й передбачає надання досить масштабних державних гарантій.
По-восьме, заходи із подолання кризи у відносинах по лінії "центр-регіони". Зрозуміло, що розв'язати цю проблему за рік неможливо, але й жити так далі просто не можна.
По-дев'яте, якось навіть незручно говорити про необхідність реального дерегулювання та поліпшення підприємницького клімату. Нині у світі найбільш конкурентоспроможними є ті країни, які мають кращий підприємницький клімат. Тільки в цьому разі національні виробники товарів і послуг успішно розвиваються, а іноземний капітал приходить у країну.
Ну й для рівного рахунку, по-десяте, завоювання довіри суспільства - це не декларації й інтерв'ю (що теж важливо), а копітка робота та власний приклад.
Реалізація цих завдань потребує нової ідеології державного управління, а саме: чіткого розмежування сфери виняткової відповідальності держави, сфери виняткової відповідальності бізнесу та сфери спільної відповідальності держави й бізнесу.
- Надзвичайно складний виклик 2013 року - це збереження макроекономічної стабільності. Оскільки у нас є як серйозні виклики щодо обслуговування зовнішніх зобов'язань, так і доволі значний дефіцит торговельного балансу. Є різні оцінки, але наступного року він як мінімум перебуватиме на рівні року нинішнього.
Також є очікування населення і суб'єктів господарювання щодо потенційно невисоких темпів економічного зростання і можливої нестабільності. Все це загалом може призвести до подальшого скорочення валютних резервів, з одного боку. А з іншого - можливість їх поповнення теж має певні обмеження.
У цьому контексті серйозна проблема - це відновлення фінансування Міжнародного валютного фонду, вимоги якого поки що залишаються доволі жорсткими.
З огляду на вищезазначене одне з найважливіших питань - це формування підґрунтя для поліпшення ситуації з поточним рахунком платіжного балансу хоча б у середньостроковій перспективі. Необхідно закладати передумови, які позитивно працювали б на перспективу щодо відновлення тенденції до скорочення дефіциту. Тут мова має передусім про таке: необхідно працювати над питанням імпортозаміщення з розширенням задоволення внутрішнього попиту насамперед товарами національних виробників. Треба шукати оптимальний шлях захисту внутрішнього ринку і, відповідно, підтримки національних товаровиробників.
Необхідно також підтримати ті сектори економіки, які працюють на зовнішній сектор поза межами металургії та хімії. З металургами - окреме питання, оскільки їх позиції наступного року залежать не тільки від внутрішньої підтримки їх конкурентоспроможності, а й від того, що загалом попит на продукцію знижується, оскільки світова економіка гальмує. Ні для кого не секрет, що наша залежність від динаміки зростання світової економіки і попиту на традиційну продукцію нашого експорту є надмірною.
Зрозуміло, що в такій ситуації потрібно підтримувати ті сектори, які можуть працювати на високотехнологічний експорт, забезпечуючи більш прогресивний рівень нашої інтеграції в світовий економічний простір та формуючи в такий спосіб базу для підтримки економічного зростання. Адже відновлення зростання є викликом, який за важливістю можна поставити на перше місце серед усіх перелічених.
Очевидно, і про це вже також говорилося неодноразово, що, окрім забезпечення стабільності, необхідні серйозні кроки щодо зміни в орієнтації моделі економічного зростання.
Оскільки вищезазначені виклики пов'язані в основному із зовнішнім світом, є ще одна надзвичайно важлива складова, яка пов'язана з тіньовою економікою і корупцією. В цій частині нагромадилося чимало проблем, які постійно проявляються в усіх сферах, зокрема у сфері захисту майнових прав та інших. Причому це виклик не тільки для Кабінету міністрів, а й для інших органів влади, включаючи адміністрацію президента і Верховну Раду.
Ще один виклик для всіх органів влади - це вибір оптимального вектора зовнішньоекономічної інтеграції. Ця проблема, на жаль, має не тільки економічні, а й дуже серйозні політичні аспекти. Стосовно політичних - це окреме питання, в якому я не є фахівцем. Що ж до економічних, то слід розуміти таке. Річ у тому, що торговельні ефекти від інтеграції чи то на Схід, чи то на Захід вичерпуються досить швидко. Вони не можуть працювати постійно і діють тільки певний час на початковому етапі. А далі все залежить від того, наскільки вже в середньостроковій перспективі процес супроводжується відповідними спільними проектами інвестиційного характеру, які дають можливість включитися в глобальний поділ праці.
Сьогодні є кілька високотехнологічних сфер України, в яких вона зацікавлена передусім, - авіація, космос, ядерна енергетика, медицина і все, що з цим пов'язано. Питання полягає в тому, в якому векторі для цих галузей формуються серйозні передумови для майбутнього розвитку. Саме такі можливі перспективи слід оцінювати, вибираючи, в якому напрямку - східному чи західному і в якій частині можна отримати відповідний результат. Що і яким чином, яка кооперація дасть нам змогу завантажити українські високотехнологічні виробництва, які ще збереглися?
Нас часто критикують за наші останні дослідження, вважаючи нас апологетами Митного союзу і стверджуючи, що ми нібито заперечуємо інтеграцію з Євросоюзом. Це абсолютно не так, ми цього не робимо. Ми робимо економічні оцінки можливих наслідків розвитку тих чи інших сценаріїв і даємо висновки та пропозиції, за яких умов можна отримати відповідний результат. Якщо аналіз секторальних перспектив показує , що певні можливості відкриваються у західному напрямку, це дуже добре. Але є проблеми. А якщо відкриваються на Схід - теж слава богу, але там є досить багато проблем.
Тому весь переговорний процес має бути зосереджений передусім навколо цих питань і можливостей їх вирішення за умови стратегічного успіху України в середньо- і довгостроковій перспективі. Бо якщо все залишатиметься так, як є, то ми опинимося на задвірках технологічного процесу в будь-якій зоні - чи то в Митному союзі, чи то в Європейському.