Проблема структурно-технологічної відсталості вже давно стоїть на порядку денному в промислових регіонах України, а сьогодні через масштабний воєнний конфлікт особливо гостро проявляється у східних областях. Виходом зі сформованої ситуації може бути регенерація промислових територій, зміна акцентів в економічній політиці на користь формування інноваційного промислового виробництва.
Світова практика налічує чимало прикладів зміни парадигм розвитку промислових територій. Але однією з найуспішніших вважається реструктуризація Рурського регіону, який зазнав докорінної структурної перебудови від первісної вугільно-металургійної спеціалізації до більш диверсифікованої сервісної економіки. Відтоді минуло майже двадцять років, а методи оздоровлення Руру й досі залишаються актуальними. Їх вивчають у різних країнах як наочні прийоми для подальшого відтворення, що становлять інтерес і для України.
Історична довідка
У повоєнних 1950-х роках економіка Німеччини відновлювалася стрімкими темпами; це явище отримало назву німецького "економічного дива". Рурський регіон зробив вагомий внесок у досягнення таких результатів. На той час він переживав період економічного підйому, індустріального розквіту і по праву вважався індустріальним серцем Німеччини. Високі заробітки приваблювали робітників з усього світу. У результаті масова міграція до Руру привела до різкого збільшення чисельності населення: з 1950-го по 1961 р. - на 23,5%, досягнувши
5,67 млн осіб.
Індустріалізація регіону почалась у XIX ст. і тривала понад сто років. Вугільні шахти і сталеплавильні заводи будували вздовж річки Рур на півдні, поступово переходячи на північ, перетинаючи річку Емшер.
Однак у 1960-х роках ситуація почала змінюватися: запаси вугілля вичерпувалися, його видобуток обходився дедалі дорожче, підприємства ставали дедалі збитковішими і поступово виводилися з експлуатації. Робочі місця втратили більш як 600 тис. осіб, рівень безробіття став одним із найвищих у Німеччині - 13%.
Як наслідок, процвітаючий регіон перетворився на маргінальну забруднену територію із сірим ландшафтом, горами породи і шлаку, трубами і домнами, а річка Емшер, куди скидалися виробничі води, стала стічною канавою.
"Оновлення зсередини"
Такою виглядала історія регіону, коли у 1989 р. відкрилася Міжнародна будівельна виставка "Емшер Парк" (International Building Exhibition (IBA) at Emscher Park). Назва "Емшер Парк" символізувала мету виставки - змінити якість міського середовища та ландшафту північної частини Рурського регіону (в районі річки Емшер) за десять років.
Міжнародна будівельна виставка не була виставкою у класичному розумінні цього терміна. Насправді вона символізувала німецьку традицію організовувати такі "виставки" для пошуку найкращих рішень міських та архітектурних проблем шляхом залучення найкращих зарубіжних експертів, фахівців і презентації цих рішень широкій громадськості.
По суті, оголошенням про відкриття IBA Emscher Park місцева влада запрошувала відомих архітекторів, дизайнерів, інших фахівців до участі у процесах регенерації "Емшер Парку". Це також було свідченням того, що влада бере на себе серйозні зобов'язання щодо реалізації проекту на наступні десять років.
Програму дій IBA Emscher Park було опубліковано разом із меморандумом під назвою "Workshop for an old industrial Region", в якому викладались основні принципи майбутньої роботи та віталась участь у проекті всіх верств населення. У результаті всі без винятку 17 муніципалітетів (місцевих адміністрацій) Рурського регіону - міста Ессен, Дортмунд, Дуйсбург, Бохум, Гельзенкірхен, Оберхаузен та інші - приєдналися до цього процесу.
Для керівництва проектом уряд створив спеціальне державно-приватне агентство (IBA Ltd) - невеличку за штатом (близько 30 осіб) організацію, роль якої полягала у тому, щоб ініціювати обговорення, проведення семінарів і конкурсів найбільш цікавих, нестандартних ідей та ініціатив (які потім втілювалися в проектах) з метою спростити бюрократичні процедури за проектами і допомагати в отриманні державного фінансування. Тобто IBA Ltd виступала своєрідною "надбудовою", регулювальником усіх процесів. Очолив IBA Ltd відомий тоді політик Карл Гансер, харизма і лідерські якості якого значною мірою посприяли успішному завершенню проекту "Емшер Парк".
Спектр проектів: від повсякденних до вражаючих
Проекти групувалися за п'ятьма напрямами: 1) створення ландшафтного парку Емшер (Emscher Landscape Park); 2) екологічне оздоровлення річкової системи Емшер; 3) нове використання промислових об'єктів - колишніх шахт і сталеливарних заводів - замість їх руйнування; 4) створення нових робочих місць; 5) розвиток нових форм житлового будівництва і муніципальних районів відповідно до високих екологічних і естетичних стандартів.
Серед проектів були як повсякденні, невеличкі, так і ті, що дивували своєю ідеєю, вражали уяву, а в майбутньому стали справжніми символами "Емшер Парку".
Одним із таких проектів стало перетворення найбільшої вугільної шахти Рурського регіону "Цехе Цольверейн" (Zeche Zollverein) (місто Ессен), на території якої розміщувалося близько двадцяти різних споруд, на центр промислового дизайну, творчості та відпочинку. Шахта стала справжнім уособленням сучасної промислової архітектури; щороку її відвідують близько 1,5 млн туристів, а у 2001 р. вона включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
І дійсно, тут є чому дивуватись і чого вчитись одночасно. Занедбані промислові споруди та адміністративні приміщення шахти було повторно використано, однак уже як культурні об'єкти. Їх реставрували в такий спосіб, щоб зберегти індустріальний колорит і водночас вселити в них дух сучасності, креативності. Втілена ідея еклектизму у відродження колишнього вуглевидобувного підприємства та перетворення його на сучасний культурний центр зробила "Цехе Цольверейн" найвідомішим індустріальним пам'ятником Рурського регіону.
Сьогодні у приміщеннях шахти розміщуються музеї (зокрема, музей "Дорога вугілля", в якому можна ознайомитися з умовами праці шахтарів і технічним оснащенням шахти; музей дизайну Red Dot, серед експонатів якого - товари широкого вжитку, які стали лауреатами премії Red Dot Design Award; музей кераміки Margaretenhöh); виставки (серед яких "Палац проектів Іллі Кабакова" - американського художника українського походження); кафе (одне з них приймає відвідувачів у приміщенні колишньої вуглемийки поблизу інформаційно-касового
центру) і ресторани (є такий, що вбудований у стару котельню шахти); басейн, який узимку перетворюється на льодовий каток, та ін. Жодна деталь не залишилася поза увагою архітекторів, навіть відкрита територія шахти виглядає як справжній атракціон.
Ще одним символічним проектом IBA Emscher Park є Науковий парк Рейн-Ельба (Rhein Elbe Science Park) у місті Гельзенкірхені Науковий парк було створено на базі сталеливарного заводу, який припинив свою діяльність у 1984 р. і залишався занедбаним протягом п'яти років, аж поки 1989-го не було вирішено використати його площі під науковий парк. За задумом, вінмав створити підґрунтя для сталого розвитку "неакадемічного", "ненаукового" Рурського регіону, сприяючи виникненню в його середовищі нових видів діяльності, не пов'язаних виключно з важкою промисловістю.
Історія Гельзенкірхена стала визначальною при виборі спеціалізації наукового парку. В період індустріального розквіту енергопостачання для виробництва сталі було одним з основних двигунів розвитку місцевої економіки; і Гельзенкірхен називали "містом тисячі вогнів" (the city of a thousand fires). Під егідою наукового парку було вирішено поєднати традиційну енергетичну галузь із сучаснішими високими технологіями і розвивати в його межах сонячну енергетику.
На даху будівель установили одну з найпотужніших у світі сонячних електростанцій, у будівництво якої Європейський Союз, земля Північний Рейн-Вестфалія і компанія RWE Energy AG інвестували близько 6 млн євро. Сонячна електростанція надає місту очевидні переваги: вона може покривати потреби в енергії 40 домашніх господарств з чотирьох осіб на рік, дозволяє зменшити на майже 4500 т викиди СО2 протягом усього терміну експлуатації. Таким шляхом "енергетичне місто" перетворилося на "сонячне місто" (the Solar City).
Креативність мислення, готовність до змін і пов'язаних із цим ризиків забезпечили передумови для втілення таких проектів у життя. Недаремно слоган IBA звучав як "Майстерня майбутнього в старих промислових зонах". Адже від самого початку метою IBA було не просто відродити промислові об'єкти, будівлі та підправити зіпсований краєвид, виставка мала оновити дух регіону, зробити культурний переворот, не відмовляючись при цьому від індустріальної історії регіону, зберігаючи його спадщину та своєрідність, поєднуючи старе і нове, минуле і майбутнє. Тому силу доводилося шукати у слабкостях, а майбутнє - у труднощах.
Досягнення IBA Emscher Park
За десять років IBA Emscher Park реалізувала 123 проекти із загальним обсягом інвестицій 2,5 млрд євро, з яких одну третину профінансував приватний сектор; очищено 300 кв. км зелених насаджень, побудовано 17 технологічних центрів, 6 тис. квартир, відновлено чимало індустріальних пам'ятників.
Результати докорінних структурних змін в економіці Рурського регіону проілюстровано графічно (див. рис. 1–3). Цифри говорять самі за себе - за 50 років кількість шахт, які вели видобуток вугілля в регіоні, скоротилася в 23,5 разу, а чисельність шахтарів зменшилась у
16,8 разу. Кардинально змінилося співвідношення зайнятих у промисловості та сфері послуг: у 2005 р. на вугільних і металургійних підприємствах, разом узятих, працювало трохи більше 60 тис. осіб проти 720 тис. осіб у 1957-му. Індустріальний Рур перетворився на справжній центр знань, технологій і послуг.
На тлі скорочення кількості вуглевидобувних підприємств значно збільшилася кількість освітніх установ. І це враховуючи, що до 1963 р. у регіоні не було жодного університету, University of Bochum став першим. Сьогодні Рурський регіон вирізняється високою щільністю освітніх закладів: у його межах діє більш як 20 університетів, в яких навчається понад 150 тис. осіб, що у сто разів більше, ніж 1956-го.
Варті уваги підходи
Підбиваючи підсумок, необхідно зазначити, що IBA Emscher Park є унікальним у своєму роді проектом, який, звісно, не може бути калькою для інших промислових територій, які потребують структурних змін. Цього не варто й прагнути.
Тим не менш, окремі прийоми, застосовані в його межах, залишаються актуальними для вивчення донині та можуть становити інтерес для відтворення на теренах інших країн, у тому числі України. Вони полягають у такому.
По-перше, від самого початку уряд чітко визначив, що процес за проектом має ґрунтуватися на політичному консенсусі, участі в ньому всіх зацікавлених сторін; томудосягнення консенсусу було визначальним фактором прийняття проектів.
По-друге, виставка поєднувала зовсім різні, автономні проекти, розглядаючи кожен із них у взаємозв'язку з іншими, з точки зору загальної картини майбутнього, стратегії розвитку регіону. Це у сукупності дало змогу отримати ефект синергії - значно більший, ніж проста сума від реалізованих проектів.
По-третє, основну увагу було сфокусовано на якості проектів: усі роботи, що пропонувалися проектувальниками та архітекторами, - від будівництва житла і озеленення прилеглої території до реконструкції промислових об'єктів - виконувалися лише після конкурсного відбору. Нерідко між собою змагалися
команди найвідоміших архітекторів, інженерів і художників. Критеріями відбору проектів, окрім рівня якості, також виступали професіоналізм учасників і перспектива створення нових робочих місць. Так, лише завдяки бізнес-районам було створено близько 5 тис. робочих місць.
По-четверте, індустріальне минуле регіону не заперечувалось, а сприймалось як даність, не як те, що треба подолати, а як невіддільна складова ідентичності, унікальності регіону. Завдяки цьому старі промислові об'єкти нерідко зберігали свою форму, змінюючи лише свої функції та ролі.
По-п'яте, організація, яка керувала проектом, - IBA Ltd - була не урядовою структурою, а державно-приватним агентством, що належало землі Північний Рейн-Вестфалія. До складу IBA Ltd входили представники різних політичних сил і соціальних груп. Це було важливо, оскільки "інституційна відсталість", "багатошаровість політичної системи управління", за виразом відомого британського урбаніста, одного з провідних сучасних фахівців з міського розвитку Чарльза Лендрі (Charles Landry), "тривалий час блокували процеси модернізації". У державно-приватному статусі агентство отримало реальну можливість подолати застій, пасивність та інертність мислення політиків, які у більшості випадків не були зацікавлені в модернізації, оскільки це суперечило їх інтересам.
Справді, в результаті модернізації, творчого руйнування або креативної деструкції за Й.Шумпетером відбуваються зміни існуючого балансу влади, політична еліта втрачає важелі управління та можливості впливати на перерозподіл ренти. Як наслідок, вигодонабувачами стають зовсім інші суб'єкти. Усвідомлюючи це і не бажаючи втрачати владу, політична еліта буде всіма можливими шляхами опиратися змінам, виступаючи, за термінологією французького соціолога Алена Турена (Alain Touraine),антимодернізаційною силою в країні.
Складнощі та ідейно-ціннісний аспект
Поряд із перевагами під час реалізації проекту, звісно, виникали і проблеми. Головна з них полягала у необхідності змінити менталітет місцевих жителів, їх уявлення щодо майбутнього регіону, але вже не в ролі індустріального гіганта, а як такого, що розвивається за "постіндустріальними" принципами, віддаючи належне сфері послуг, високим технологіям і креативним індустріям. Цю проблему можна було передбачити від самого початку.
Адже, як відомо, старі промислові регіони за визначенням мають низький потенціал до відновлення, "…інакше, - як зазначає Чарльз Лендрі, - вони своєчасно уникнули б занепаду". Вчений наголошує, що промислова культура не так уже й легко перетворюється на постіндустріальну. "Робітники, виховані в покірності під крильцем у великих корпорацій, не можуть за одну ніч - і навіть за десять років - перетворитися на людей підприємливих і тих, що покладаються на свої сили".
На цю ж особливість звертає увагу і уродженець міста Бохума Ельмар Вайлер (Elmar Weiler), який не з чуток знайомий із місцевим менталітетом. Е.Вайлер є віце-президентом University of Bochum,лауреатом премії Лейбніца (the Leibniz Prize), що присуджується найкращим дослідникам, які працюють у Німеччині. Він говорить, що жителі регіону виросли у колективному середовищі, у них не виникало потреби самостійно приймати рішення, йти на ризик, оскільки підприємства забезпечували їх роботою, а держава підтримувала у скрутні хвилини.
Ельмар Вайлер перелічує фактори, які відіграли визначальну роль у формуванні менталітету Рурського регіону: робота на шахтах і сталеливарних заводах означала перемогу над природою у важких умовах руками, а не розумом; швидкий підйом регіону супроводжувався таким же швидким його занепадом; вирішальне значення для виживання мали солідарність, взаємодопомога; виживання залежало від державної підтримки. У людей з таким менталітетом завжди виникають, за його висловлюванням, "проблеми з польотом", тому зазвичай тут потрібні зовнішні імпульси. Без них шахтарі і металурги не зможуть швидко перелаштуватися на роботу у конкурентному середовищі, що закономірно викличе соціальну напруженість і консервацію економічного відставання. До речі, зміна навиків і знань осіб і організацій (unlearning process), поряд зі зміною галузевої структури, віднесена Організацією економічного співробітництва та розвитку до завдань, які мають першочергово вирішуватися у промислових регіонах. Такий висновок зрозумілий, оскільки генерація та подальша імплементація нових ідей і сенсів у ретроградному, реакційному середовищі неможлива.
Тому закономірно, що перебудова менталітету населення Руру потребувала тривалої кропіткої роботи. Врешті-решт зусилля себе виправдали. Під час фінальної презентації проекту в 1999 р. можна було побачити не лише команду IBA Ltd, архітекторів, проектувальників, дизайнерів,а йтисячі добровільних учасників - пересічних жителів, готових відповідати за проект.
Вирішальну роль у цьому відіграло шанобливе ставлення IBA Ltd до сформованої системи цінностей, ідейних переконань, способу життя місцевого населення. Не одне десятиліття робітникам прищеплювалося почуття власної гідності, значущості, незамінності для регіону. Тому той факт, що дорогі їм символи індустріальної епохи - шахти і заводи - прославляються як культурні об'єкти, дало можливість робітникам подолати відчуття непотрібності та зберегти свою ідентичність.
Однак досі у регіоні продовжує проявлятися історична спадщина. Наприклад, не таким поширеним, як в інших частинах Німеччини, є дух підприємництва, тут рідко можна зустріти студентів, які скажуть: "Я просто буду рухатися вперед і робити свою справу, і я впевнений, що з цього щось вийде". Проте особлива культура Рурського регіону має і свої переваги. В регіоні, розвиток якого великою мірою залежить від робітників та іммігрантів, легше піднятися соціальними сходами, ніж у традиційних німецьких районах середнього класу. Жителі вирізняються згуртованістю і солідаризмом. "Ми - глобальне село, - говорить Е.Вайлер, - у нашому регіоні люди зі 140 релігійних громад і більш як
100 країн демонструють, як жити разом у злагоді".
Спадщина IBA Emscher Park
Натхненні досвідом IBA Emscher Park, муніципалітети спільно з приватним сектором запустили ряд нових проектів. Показовими серед них були вже згаданий Solar City Gelsenkirchen, а також E-City Dortmund.
Проект E-City Dortmund було ініційовано у відповідь на рішення промислового концерну Thyssen-Krupp закрити місцеві сталеливарні заводи. Щоб компенсувати наслідки цього рішення і втрату населенням робочих місць, влада міста, Thyssen-Krupp, консалтингова фірма McKinsey і деякі місцеві організації сформулювали бачення майбутнього міста, виклавши його у гаслі: "Зміцнювати сильні сторони, інвестувати, а не субсидувати, та ініціювати пілотні проекти державно-приватного партнерства".
Оскільки протягом тривалого часу промислове виробництво, інформаційні технології та логістика відігравали в Дортмунді провідну роль, спільні зусилля учасників проекту сконцентрувалися на використанні переваг цих секторів і створенні нових робочих місць на їх перетині (зокрема, в e-логістиці та робототехніці). У такий спосіб передбачалося перетворити Дортмунд зі "стальтауна" (steeltown) на електронне місто (e-city).
У грудні 2007 р. за ініціативою 35 міст і трьох округів (а сьогодні до них приєдналися ще шість міст) ініційовано програму сталого міського та регіонального розвитку не окремої частини, а всього Рурського регіону на наступне десятиліття. Вона отримала назву "Концепція Рур" (Concept Ruhr). За результатами програми заплановано реалізувати 373 проекти (а у подальшому ще 135 проектів) із загальним обсягом інвестицій на суму більш як 10 млрд євро. Окреме місце серед них займають проекти із скорочення споживання енергії; у цьому напрямі здійснюються певні дослідження. Зокрема, Геотермальний центр, створенийу 2005 р. на базі Університету прикладних наук Бохума (Bochum University of Applied Sciences), займаєтьсядослідженнями геотермальної енергії як відновлюваного її джерела.
До речі, модельним містом Рурського регіону, який зробив ставку на енергоефективність, вважається Боттроп (Bottrop); він зобов'язався скоротити споживання енергії наполовину до 2020 р.
Сьогодні, як і раніше, Рур представляє собою потужний економічний центр. У ньому базуються 13 із 50 найбільших німецьких компаній, працюють близько 2,2 млн осіб, виробляється 5,6% ВВП Німеччини. Сталеливарне виробництво, хімічна промисловість, великі електростанції, виробництво автомобілів, електронна промисловість, охорона здоров'я - з усього цього складається економічний потенціал регіону.
Інтерес для України
При розгляді шляхів вирішення проблем українських промислових регіонів через призму досвіду славнозвісного Рурського регіону закономірно постає питання, чи можна відтворити в Україні такі успішні прийоми оздоровлення промислових територій, враховуючи, що часові інтервали трансформаційних процесів у країнах різні, та й виклики, що стояли на той час перед економікою Німеччини, непорівнянні із сьогоднішніми проблемами, зокрема східних областей України. Звісно, окремі прийоми можуть бути апробовані на наших теренах, оскільки не йдеться про просте копіювання чи тиражування зарубіжного досвіду.
Тим більше, що українська практика говорить сама за себе. У Донецьку у 2010 р. на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів було створено неприбуткову недержавну платформу сучасної культури - фонд "Ізоляція" - проект, відкритий для всіх видів творчого вираження. У 2014 р. після озброєного захоплення території колишнього заводу фонд переїхав до Києва і наразі розміщується на території Київського суднобудівного заводу та продовжує реалізовувати культурні проекти, підтримувати креативно мислячих особистостей.
Звертаючи увагу на світовий досвід, варто завжди пам'ятати слова давньогрецького історика Фукідіда: "Місто - це люди, а не стіни". А всі люди - різні, тому і міста різні. Кожна промислова територія по-своєму унікальна і неповторна. Тому, вивчаючи моделі їх перетворення на якісно інші простори, слід обов'язково враховувати цей фактор. Незважаючи на те, що проблеми багатьох промислових територій багато в чому схожі, їх рішення не можуть бути однаковими.
Наведений досвід Руру цікавий насамперед своїми нестандартним, креативним підходом до відновлення занедбаних промислових територій з метою забезпечити їх розвиток на принципах збалансованості та інклюзивності.
Українцям також треба починати мислити творчо, масштабно і нешаблонно. Як говорить провідний фахівець у сфері мотивації Девід Шварц, не важливо, з чого ви почнете, головне - куди ви прямуєте.