На початку червня цього року міністр економіки України у своєму твіттері написав про те, що Кабмін прийняв постанову про залучення міжнародних аудиторських фірм до аудиту ключових державних підприємств. Постанова поки не з'явилася на сайті Кабміну серед ухвалених нормативно-правових актів, але підстав не довіряти міністру немає - з якого б дива європейцю вводити в оману широку громадськість? Та й саме залучення міжнародних аудиторських та юридичних фірм для оцінки тих чи інших подій або документів в Україні стало досить популярним трендом (при цьому деякі іноземні фахівці, як випливає з публічних звітів, так люблять Україну, що готові працювати цілодобово і при цьому безоплатно). Тож можна припустити, що аудит держкомпаній все ж таки буде проводитися іноземцями, точніше, українськими офісами міжнародних компаній.
То чим, окрім прекрасного інформаційного приводу, є залучення іноземних консультантів? Оскільки йдеться про аудит ключових державних підприємств, то очевидно, що таких цілей кілька, як це й має бути для будь-якого зваженого й розумного політичного рішення.
Мета номер один - заручитися результатами аудиту для того, щоб обґрунтувати громадянам України (які, дозволю собі нагадати, в ідеалі є непрямими бенефіціарами будь-якого державного підприємства) необхідність якнайшвидшого продажу держпідприємств. І при цьому дати додатковий привід оцінювачам знизити ціну, бо вже зараз можна легко спрогнозувати, що ймовірність позитивних висновків аудиторів буде вкрай невисокою. Ні для кого не секрет, що переважною більшістю держпідприємств керують неефективно, вони мають громіздку організаційну структуру, система договірних відносин і ціноутворення зазвичай непрозора, а на багатьох підприємствах досі "висить" "соціалка", яка не приносить балансового прибутку, але потребує постійних витрат (заробітки самих держпідприємств на об'єктах соціальної інфраструктури, які перебувають на балансах, бувають украй рідко, хоча деякі керівники істотно поліпшили свій добробут за рахунок правильної експлуатації таких об'єктів - і це теж не таємниця).
Таким чином, результати аудиту буде широко висвітлено у ЗМІ як доказ того, що держава не є ефективним власником і держпідприємства потрібно терміново продавати. Природно, опція "змінити систему управління, замінити керівників, скоротити персонал і витрати на об'єкти соціальної інфраструктури" не пропонуватиметься.
Крім того, залучення міжнародних аудиторів буде активно використовуватися як приклад готовності української влади діяти прозоро в питаннях приватизації. Наскільки це відповідає дійсності, судити важко, оскільки для забезпечення відкритості важливішими є вибір оцінювачів і недискримінуючі умови продажу державної власності. Але з точки зору піару, безумовно, хід безпрограшний. Публічність і залучення іноземних консультантів мають бути хорошими сигналами для потенційних інвесторів, які традиційно більше довіряють "великій четвірці" та іншим міжнародним фірмам, ніж локальним українським аудиторам (хоча серед останніх чимало висококваліфікованих фахівців, спроможних виконати таку роботу; а от володарів бездоганної репутації та міжнародних імен серед українських аудиторів украй мало, та й голосно заявляти про залучення українських фірм до аудиту українських же держкомпаній якось дивно).
Ну і, зрозуміло, посилання на результати аудиту, проведеного міжнародними аудиторами, які, за презумпцією, є незаангажованими особами, може бути використане я типова апеляція до авторитету, тобто як міністр економіки, так і його підлеглі перекладуть тягар відповідальності з себе на непідзвітних третіх осіб, до репутації яких питань практично немає.
Що це дасть простому українцеві? Відповідь видається простою: нічого.