Останні кілька місяців видалися особливо багатими на природні катаклізми. Серія небачених за своєю руйнівною силою ураганів і масштабна повінь у Південній Азії забрали тисячі життів і змусили страждати мільйони, завдаючи багатомільярдних збитків.
"Це всього лиш останні наочні приклади того, чому нам терміново необхідно боротися зі зміною клімату через викиди парникових газів в атмосферу", - заявляє генсек ООН Антоніу Гутерріш, стверджуючи, що в подальшому подібні явища будуть дедалі частішими й лютими, провокуючи іще серйозніші гуманітарні й економічні наслідки. Згідно з наведеними ним даними, кількість екстремальних природних явищ із 1970 р. збільшилася в чотири рази, лише торік через стихійні лиха біженцями стали понад 24 млн чоловік. "Усе це - наслідки божевільної гонитви за вигодою й економічним зростанням, що не просто ускладнюють умови, а й ставлять під загрозу саме існування людської цивілізації", - стверджують уже не тільки окремі вчені. Більш того, всерйоз звучать і заклики зупинити зростання світової економіки як чи не єдиний спосіб уникнути кліматичної катастрофи.
Яка ж насправді, якщо не саморуйнівна, роль сучасного людства на нинішньому етапі глобально-цивілізаційних трансформацій? Під час нашої попередньої розмови про перспективи глобалізації екс-директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік Міжнародної інформаційної академії (Женева) Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ торкнувся проблеми прискорення ноосистемних перетворень. Враховуючи важливість цієї проблематики, ми вирішили обговорити її більш докладно.
- Анатолію Степановичу, аналізуючи закономірності сучасної епохи, ви постійно говорите про їхню нооперетворювальну спрямованість. Також ви є автором не тільки ряду наукових публікацій на цю тему, але й виданої у 2013 р. монографії "Політична нооекономіка". Чим це обґрунтовано?
- Дійсно, виходжу з того, що фундаментальною основою такого "початку", його системоутворюючою ланкою є поглиблення нооцентристських перетворень, прогресуюче розширення сфери свідомого. Йдеться про фактичний ренесанс теорії ноогенезису, системне розширення простору її реалізації, про оцінку сучасної епохи як такої, в якій нооетичні трансформації набувають критичних параметрів, стають реально відчутними, переходять зі сфери суто академічних оцінок у практичну площину. Для нас особливо значущим є те, що біля витоків обґрунтування відповідної парадигми розвитку стояли видатний учений, перший президент Української академії наук Володимир Вернадський, а також відомий французький філософ і теолог П'єр Тейяр де Шарден.
- Ми, звичайно, пишаємося спадщиною нашого видатного вченого-співвітчизника, але ж визнання його вчення про ноопроцес далеко не однозначне. Багато хто і зараз вважає його ідеалістичною утопією, ви ж говорите про ренесанс. Наскільки все це правомірно?
- Відкриття в науці завжди парадоксальні; їх не сприймають одразу. Інакше вони не можуть претендувати на статус відкриття. Для визнання відкриття Коперника про те, що Земля не є центром планетарної системи, треба було кілька століть. Людство далеко не відразу визнало докази Фрейда про те, що наша свідомість управляється несвідомим. Тривалий час не сприймалися наукові новації Дарвіна і Ньютона. Тож насправді існуючі питання адаптації теорії ноопроцесу, швидше за все, природні. Тим більше, що йдеться про сприйняття проблем світоглядного змісту. Згодний із позицією ряду вчених, які акцентують на взаємозв'язку світоглядної революції Коперника і такого ж рангу революції Вернадського.
Тепер із приводу ренесансу. Це не моя інтерпретація. Я знайомий з офіційним документом ЮНЕСКО, підготовленим видатним французьким філософом Едгаром Мореном, щодо основних напрямів реформи освіти. Документ називається "Освіта у майбутньому: сім невідкладних завдань". Серед них на перше місце поставлено проблему ноогенезису. Аргументація ученого: "ноосфера перебуває в нас, і ми - у ноосфері". Більш прагматично і не скажеш. Для мене ренесанс теорії ноопроцесу - її нове прочитання в контексті шалено прискорюваної інформаційної революції. "Ми входимо в ноосферу, вступаємо в неї. Цей процес тільки починається", - писав Вернадський у 1944 р. Зараз у нас є всі підстави говорити про якісно новий, далеко не в усьому передбачений раніше виток ноогенезису, його початковий етап.
- Тоді одразу перейдімо до основної проблеми: як нооеволюційний процес проявляється в сучасній епосі, як вони співвідносяться одне з одним?
- Давайте спочатку нагадаємо читачеві, що головним у теорії ноогенезису Вернадського є обґрунтування планетарної ролі людини й людства. У цьому контексті аргументується геологоутворююча функція Розуму. Ноосфера, на думку вченого, втілює в собі об'єктивні початки циклічної еволюції планети, її розвитку від стадії, зумовленої хіміко-біологічними законами, до стадії, сформованої розумом людини, виокремлення в біосфері царства Розуму. Це, за Вернадським, незворотний процес. Підготовлений сотнями тисяч поколінь, він не може бути зупинений "випадковостями" людської історії, він може тільки поглиблюватися, прогресувати. Тейяр де Шарден трактує цей процес як "великий закон еволюції універсуму". Суть цього закону - світ як ціле у своїй еволюції не просто включає у себе елементи свідомого, а зводиться до розвитку свідомого, його сходження від елементарних (простих) до дедалі досконаліших форм.
Із цих же позицій обґрунтовуються закономірності загальноцивілізаційного розвитку. Його основою є прогресуюче розширення сфери розуму, свідомого, зводиться de facto до цього процесу. Хотілося б, щоб читач з належною увагою поставився до цих визначень. Бачу в них логічну основу осмислення гранично складних процесів сучасності, того, що формує філософію перспективи. Це принципово значуще й для нас. У попередньому номері DT.UA опубліковано інтерв'ю з одним із найвищих авторитетів нашої держави, психіатром Семеном Глузманом, у якому ми читаємо: "Не ідеологією нас треба зшивати, а образом майбутнього". Цілком згоден із цим. Із власного досвіду прекрасно розумію і те, що в обґрунтуваннях "образу майбутнього" - стратегії перспективи, а це справді одна з найактуальніших проблем нашого розвитку, особливо значущим є розуміння загальної спрямованості глобальних перетворень. Аналізовані питання орієнтують нас у цьому.
- У цьому контексті хотілося б уточнити дві позиції: про змістовний бік свідомого, а також про взаємозалежність між інформаційною революцією і прискоренням, як ви стверджуєте, нооперетворень. Адже поки що складається враження, що результуючий вектор діяльності людства спрямований лише на руйнування біосфери та самознищення цивілізації.
- У теорії ноопроцесу прийнято вважати, що розумна система, яка свідомо розвивається, по-перше, має здатність до самозбереження й саморозвитку за рахунок внутрішніх ресурсів, власного енергетичного потенціалу. По-друге, підпорядковується іманентним закономірностям і власній логіці перетворень. І, нарешті, по-третє, забезпечує функціональні зв'язки і взаємодію формуючих її структурних елементів на принципах рівності та внутрішньої гармонії, рівноваги і збалансованості. Спираючись на ці позиції, читач може сам визначити ступінь розумності функціональної системи, що цікавить його.
Про інформаційну революцію. При всій своїй інтенсивності вона перебуває лише на початковому етапі свого розвитку, і її системотворчі форми лише в процесі свого становлення, а отже, говорити про їх сформовані визначення можна тільки з великою часткою умовності. Для мене як ученого принципово значуща в цьому позиція Тейяра де Шардена, який розглядав технології як один із визначальних інструментів ноопроцесу. Вернадський акцентує на творчій функції науки в цьому розвитку. "Ноосфера, - писав він, - це біосфера, трансформована наукою".
Що є визначальним у впливі інформаційної революції на істотне прискорення нооперетворень? Відповідь однозначна: формування мережевої комп'ютерної матриці глобальних перетворень, що перебирає на себе функцію "електронної нервової системи". Як "павутина життя", мережева структура має всезагальність. Це не лише контекст Всесвіту, природи і суспільства, людства загалом, а й біологічних формувань. Фахівці в цій галузі акцентують на мережевій визначеності і людської особистості, нашого "Я", чим підтверджується положення про загальну основу ноопроцесу.
І ще про важливе. Комп'ютерна мережа мультиплікує інформацію, виступає в ролі механізму її розширеного самовідтворення, якісного самозбагачення. Усе це органічно кореспондує з глобалізацією свідомого, формуванням планетарного простору розуму. Нинішній етап ноогенезису ґрунтується на цих реаліях. Він формується, що знову ж таки принципово значуще, на основі логіки самоорганізації. Мережа не має потреби в зовнішній регуляції, оскільки регулює себе сама. Безпосередній вплив інформаційної революції на істотне прискорення нооперетворень пов'язане насамперед із цим.
- Ви постійно кажете про саморегулювання. Чи не стане в перспективі людство заручником цього, заручником саморозвитку інтелектуальних технологій - не тільки інформаційних, а й нано-, а також біологічних, про що нині так багато дискусій?
- Дякую за це запитання, воно справді важливе. На відповідних сайтах Інтернету широко обговорюється нещодавно опублікована стаття відомого американського підприємця Ілона Маска, в якій увага акцентується на фундаментальній загрозі людській цивілізації з боку штучного інтелекту (ШІ). Якщо людство, стверджує автор, не зможе контролювати ШІ, то зрештою програє, тому що люди обмежені рамками біологічної еволюції та не зможуть суперничати з машиною, для якої не існує жодних "природних кордонів". У цьому разу зачіпаються проблеми не лише можливої дегуманізації технологічного прогресу, а й перспектив "транслюдської епохи", "постлюдського світу". Раніше подібні питання інтерпретувалися на рівні наукової фантастики. Зараз це предмет ґрунтовних наукових досліджень. 2002-го побачила світ книжка Френсіса Фукуями "Наше постлюдське майбутнє". Звернення до цього питання одного з провідних соціологів світу вже саме по собі каже про вагомість позначеного. Не можу у зв'язку з цим не зазначити дослідження київських учених Юлії та Володимира Бех, яким притаманна особлива глибина.
Сформулюємо суть проблеми: чи можливі насправді автоматизовані системи, які в змозі продукувати інновації на власній основі, створювати не тільки рівнозначні собі, а й складніші інтелектуальні механізми, виконувати творчі функції, які традиційно вважаються прерогативою людини? Фахівці вважають, що можливі та в змозі, та що це не настільки вже далека перспектива. Навряд чи в нас є переконливі аргументи заперечувати подібне. Але, погоджуючись із цим, важливо розуміти й інше. Будучи складовою частиною нооформувань, інтелектуальні технології у своєму прогресуючому різноманітті являють собою "розум другого порядку". Біля їхніх джерел завжди був і залишиться розум людської особистості. Продукуючи ШІ, розум людини не зношується, а навпаки, множить свій креативний потенціал, у дедалі більшому ступені стає самим собою.
- І все-таки, якщо обговорювати цей процес як реальність, що формується вже в наш час, то хотілося б, як кажуть учені, уточнити його функціональні аспекти та інституціональні утворення.
- Найбільш значуще в цьому формування планетарного співтовариства та нооекономіки. Основою планетаризації соціального є людство в системно цілісному вимірі, затвердження якого, за Вернадським, визначає переломний момент в історії. Лише досягнувши відповідного стану, людство, писав він, стає спроможним стати реальним суб'єктом ноопроцесу.
Прискорений розвиток процесів, про які йдеться, визначає насамперед інтенсивність і внутрішніх, і зовнішніх викликів існування людства. Це передусім екологічна проблематика. Її вирішення, як стає дедалі очевиднішим, розміщуються в площині конструктивного діалогу людства (у своїй цілісності) з природою як живим організмом, як з партнером, суб'єктом взаємної конвергенції. Одночасно дедалі більшої актуальності набуває осмислений діалог "людство-неземні цивілізації", які, поза сумнівом, ноотичні за своєю природою. Не можу у зв'язку з цим не нагадати читачу рішення ООН із приводу визначення офіційного представника Землі (людства) у майбутніх контактах із представниками неземних цивілізацій. Можна говорити з цього приводу й багато іншого.
Природне запитання: яка критеріальна визначеність планетаризації людства? Відповідь очевидна: рефлексивна спроможність людства, його адаптивний потенціал. У цьому контексті рефлексивність розуміють як "невидиму руку" саморозвитку людства, індикатор його життєстійкості, як набута в процесі еволюції здатність до самоідентифікації, усвідомлення своєї системної тотожності, осмислення власних дій. Саме в цьому контексті Тейяр де Шарден розглядав людство у своїй цілісності як "живий організм із власною нервовою системою, своїми центрами сприйняття, своєю пам'яттю". Йдеться, наголошував учений, про "гармонізовану спільність людей", їхню "диференційовану єдність", "інтелектуальний синтез", "психологічну спільність". У перспективі "Я" та "Ми" мають максимально зблизитися в одному пункті, в якійсь точці "Омега", що оцінювалася Шарденом як вершина глобалізації соціальних зв'язків, "асоціації Его з тим, що є цілим". Людство, зазначав він, незворотно піднімається до цієї точки.
- Чи можна всерйоз говорити про цей процес, як про реальність нашого часу?
- Якщо врахувати, що планетаризація соціального - це безпосередній продукт глобалізації людської особистості, яка інтенсивно розвивається, що йдеться лише про початкові форми цього процесу, про їхню електронно-мережеву основу, то, безумовно, так. Думаю, що читач погодиться з цим. Юлія та Володимир Бех кажуть про те, що людство перебуває "на порозі планетарного співтовариства", я - про реалії його початкового етапу. Відмінність не така вже й принципова. Контраргумент цьому - прогресуюча розбалансованість світового простору. Але це природний стан перехідної епохи. Хаос і біфуркації в ній виконують креативну функцію - виступають як пошуковий механізм оптимального, розчищають простір новому.
- Що у зв'язку з цим можна сказати про реалії, як ви кваліфікуєте, нооекономічного процесу?
- Ця тема особливо близька мені, їй присвячено мою книжку "Політична нооекономіка". Виходжу з того, що потенціал розумного в економіці формується в площині переорієнтації її цільової функції - її егоцентристської спрямованості, підпорядкування функціональних механізмів логіці розширеного відтворення багатства людської особистості. Йдеться про принципове уточнення місця людини в економіці, її визначення не тільки як фактора, а й безпосередньої мети виробництва, суб'єкта та одночасно об'єкта розвитку. Ми предметно розглядали цю проблему в наших попередніх розмовах. Тепер буквально тезисно про вихідні початки відповідних перетворень, які формуються вже в наш час. Наведемо чотири системоутворюючі позиції.
Перша - про розширення функціональних параметрів економіки, включення в її структуру всього спектра не лише економічних, а й соціальних факторів розвитку людської особистості, формування на цій основі якісно нової системної цілісності - соціоекономіки. Функціональне поле економіки в його широкому контексті - це простір соціоекономічних перетворень. Ми кажемо про формат економічного простору, який виходить за рамки виробництва та розподілу товарів і послуг, що охоплює не тільки відношення "мати", а й увесь комплекс системних взаємозалежностей, пов'язаних із затвердженням людини як особистості, реалізацією пріоритету "бути". У цьому разі увага акцентується не лише на специфічності економіки майбутнього, а й на реаліях сьогодення. Економічні перетворення ряду країн Заходу, і насамперед Скандинавії, уже зараз здійснюються в цьому напрямі. Це важливий орієнтир і для стратегії нашого розвитку.
Друга - про критеріальні визначення нооекономічних перетворень. Їхні функціональні механізми формуються на основі не просто трудової, а творчо креативної діяльності людини. І у зв'язку з цим затверджують себе за межами суто комерційних детермінантів, ринкової рентабельності, конкурентних пріоритетів. Вони розташовуються в площині нематеріальних мотивацій, толерантності, етичних і морально-психологічних, духовних і світоглядних цінностей. Названі критерії реалізують себе як неформальні саморегулятори нооекономічного процесу, своєрідний "масштаб моральних оцінок", який визначає межі можливого і неможливого відповідних перетворень. Для мене знаковим в аргументації зазначеного є присудження Нобелівської премії нинішнього року Ричарду Талеру, у наукових працях якого увага акцентується на психологічних мотиваціях економічних рішень.
Третя позиція торкається віртуальної визначеності аналізованих процесів. Нооекономіка формується на основі мережевої матриці кібернетичного простору як цифрова економіка символів і знаків, економіка гранично швидкісних параметрів й у цьому контексті не може не бути віртуальною. До речі, на такій самій віртуальній основі реалізуються соціальні зв'язки планетарного співтовариства, що формується. У зв'язку з цим віртуалізація економічного простору, що інтенсивно розвивається й у наш час, не може оцінюватися, як багато хто думає, як аномальне явище, колізії, котрі необхідно "викорчовувати". Насправді йдеться про конструктивні початки в економіці. Віртуалізація не звужує, а навпаки, розширює її простір, робить економіку на порядок еластичнішою, формує нову енергетику розвитку. Із цим не можна не рахуватися.
І, нарешті, четверта визначеність. Йдеться про новий цикл лібералізації. Добре відомі численні оцінки з приводу "кінця епохи лібералізму". Нобелівський лауреат Пол Кругман у нещодавньому інтерв'ю вашій газеті акцентує увагу на необхідності активного втручання держави в ринкові механізми. Розуміючи всю складність порушеної проблеми, все-таки дотримуюся протилежної позиції, наголошую на перспективі формування під впливом інформаційної революції якісно нового етапу лібералізації. Аргументація цього однопорядкова з обґрунтуваннями віртуалізації - цифрова, системно мережева інтернет-економіка, що самоорганізується, економіка, яка затверджує свої цінності кібернетичного розуму, не може управлятися ззовні. Сила розуму в її механізмах, що формуються, перевершує можливості (в усіх своїх проявах) сили державного втручання. Йдеться, таким чином, про ліберальну за своєю суттю визначеність не тільки нооекономічних процесів, а й усього соціоекономічного простору. У наших прожектах майбутнього ми зобов'язані враховувати й цю тенденцію. На початку розмови ми говорили про перспективи світоглядної революції, початки ноосвітогляду, що формуються. У моєму розумінні, зазначені позиції можуть розглядатися як можливі доданки відповідного процесу.