Уявлення вітчизняного бізнесу щодо напрямів економічної інтеграції країни зазнало поступових, але суттєвих змін за час незалежності України.
За результатами опитування керівників підприємств "Ділова думка", яке Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) проводить з 1998 р., частка прихильників виключно західного (європейського) вектора економічної інтеграції зросла з 14% у 1998 р. до 61% у
2017-му. Натомість частка тих, хто вважає за пріоритет економічної політики країни співпрацю з Росією та країнами СНД, скоротилася, відповідно, з 42% у 1998 р. до 9% у 2017-му.
На ставлення бізнесу до питань європейської інтеграції впливали як особистісні вподобання та ціннісні орієнтації керівників підприємств, так і, очевидно, раціональні очікування, пов'язані з веденням бізнесу. Наприклад, за результатами того ж опитування, ті з респондентів, що мали партнерів у Росії та не змогли переорієнтувати свій експорт, навіть після початку російської воєнної агресії на Сході України вважають такий вектор пріоритетним. Вони, звісно, у меншості. Разом із цим саме факт російської воєнної агресії мав вирішальний вплив на драматичне зменшення частки прихильників виключно східного вектора економічної інтеграції України, а початок дії Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і безвізового режиму для українців, очевидно, мав вирішальний вплив на значне зростання частки прихильників західного. Саме такі тенденції ставлення керівників підприємств до економічної інтеграції зафіксовано найсвіжішими результатами дослідження "Ділова думка", яке Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів у жовтні-листопаді 2017 р.
Спадок СРСР
і кризи 1990-х
Загалом, за результатами щоквартальних опитувань керівників підприємств "Ділова думка", прийнятність для бізнесу європейського напрямку економічної інтеграції поступово, але неухильно зростала (див. рис. 1). У 1998 р. ІЕД уперше поставив запитання керівникам підприємств щодо вибору одного пріоритетного напрямку економічної інтеграції країни. Отримані результати засвідчили існування принаймні двох тенденцій. Перша - частка прихильників східного напрямку економічної інтеграції суттєво перевищувала частку прихильників західного (європейського) напрямку.
Так, 42% опитаних тоді керівників підприємств вважали пріоритетом економічну інтеграцію з Росією та країнами СНД. Лише 14% надавали перевагу європейському вектору. Друга тенденція - це існування та досить велика поширеність змішаного погляду бізнесу на ці питання. Так, у 1998 р. більш як 40% респондентів не змогли вибрати один пріоритетний напрямок, натомість або вказуючи обидва протилежні - східний і західний, або ж обираючи варіант "важко відповісти".
Надалі в спостереженнях проекту "Ділова думка" ситуація невизначеності зустрічатиметься часто - з піками у ті роки, коли відбувалися вибори та зміни владної еліти в країні. Зокрема, так було в 1999 р., кінець якого можна охарактеризувати, як початок нової ери економічної політики. Саме тоді, після призначення нового прем'єр-міністра країни В.Ющенка, 50% опитаних не могли визначитися з пріоритетним напрямком економічної інтеграції. Висока невизначеність спостерігалась і в 2004-му та 2005-му - роках Помаранчевої революції та постпомаранчевої real politics. У ці роки 42 і 43% респондентів відповідно не могли окреслити свої пріоритети економічної інтеграції для країни або мали змішаний пріоритет. Під час виборів президента у 2010 р., коли виграв В.Янукович, 41% опитаних не мали чіткого власного ставлення до векторів економічної інтеграції країни. Також частки тих, хто не зміг визначитися з пріоритетом економічної інтеграції, були великими в 2015-му та 2016 р. Вони становили 56,5 і 50% відповідно. Причиною тут очевидно буде окупація Росією Криму та воєнна агресія гібридних російсько-терористичних військ на Сході країни, які різко вплинули на свідомість українського суспільства загалом і представників бізнесу, зокрема.
Західний вектор економічної інтеграції: поступове зростання підтримки
У період з 1998-го по 2017 р. частка прихильників західного, європейського, вектора економічної інтеграції серед українського бізнесу поступово зростала. Так, у 2001 р. вона становила вже чверть опитаних "Ділової думки", в 2004-му - майже третину, а в 2005 р. більш як третина респондентів "Ділової думки" вважали, що єдиним пріоритетом економічної інтеграції України має бути європейський або західний.
Динаміка ж прихильності бізнесу до східного вектора є зовсім іншою. Так, у 2001 р. зафіксовано пік тих, хто вбачав пріоритет економічної співпраці з Росією або країнами СНГ, одночасно цей період характеризувався однією з найменших часток тих, хто не визначився. В 2004 р. уперше за час проведення цього вимірювання частки прихильників західного та східного векторів зрівнялися - 28,5 і 28,8% опитаних відповідно. Далі - більше: в 2005 р. частка прихильників східного напрямку вперше була меншою за частку прихильників західного -24 і 33% відповідно, а частка тих, хто не визначився, як уже зазначалося вище, була однією з найбільших. Тобто політичний наратив Помаранчевої революції вперше показав певну альтернативу співпраці з країнами колишнього СРСР, що одразу позначилося на оцінках та очікуваннях представників бізнесу.
Однак подальші події, а саме - постпомаранчевий реванш у політичній площини та сприятлива світова економічна кон'юнктура, зокрема зростання цін на продукцію української металургійної промисловості, загальмували як реформи в країні, так і зміни суспільного дискурсу. Тому надалі, в 2006 р., при збільшенні кількості прихильників європейського вектора економічної інтеграції (35% опитаних), частка прихильників співпраці з Росією та країнами СНД (після зменшення в 2004–2005 рр.) також суттєво зросла (37%) і знову перевищила частку прихильників західного вектора.
У наступні два роки - 2007-му та 2008-му - прихильність бізнесу до східного вектора економічної інтеграції продовжила стрімко зростати, досягнувши показника 1998 р. -42 і 43% керівників підприємств, відповідно, повідомляли про бажання економічної інтеграції виключно з Росією та країнами СНД. Це відбувалося за рахунок зменшення частки тих, хто мав змішаний погляд на питання економічної інтеграції. Частка прихильників західного вектора в цей період зазнала змін у рамках 5-відсоткової статистичної похибки.
У 2009 р. знову відбулося зменшення частки прихильників східного вектора економічної інтеграції (хоча так само, як у 2000–2008 рр., статистично недостовірне), спостерігалося зростання поширеності серед керівників підприємств змішаного погляду на пріоритети економічної інтеграції України, а частка прихильників європейського вектора практично не змінилася - 30% у 2009 р. порівняно із 32% у 2008-му.
У 2010 р., коли В.Янукович виграв вибори і повернув собі повноваження відповідно до Конституції 1996 р., значно збільшилася частка керівників підприємств, які не могли визначитися з пріоритетом економічної інтеграції країни. Це відбувалося за рахунок зменшення до 31% (з 39% у 2009 р.) частки прихильників виключно східного (російського) напрямку економічної інтеграції України. Частка прихильників західного вектора суттєвих змін не зазнала та становила 28% опитаних. Це було черговою поворотною точкою тенденції прихильності до європейського вектора економічної інтеграції серед українського бізнесу.
Так, у 2011 р. уже 38% опитаних не бачили альтернативи європейському вектору економічної інтеграції, в 2012 р. таких було 39%, а в 2013-му - рекордні на той час 52,4%. Тобто в 2013-му вперше за час спостережень із 1998 р. частка прихильників виключно європейської економічної інтеграції становила понад половину респондентів панелі дослідження "Ділова думка"! Водночас зменшилася частка тих, хто мав змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, а частка прихильників виключно східного вектора, знизившись до 25% у 2011-му, у 2012-му та 2013 р. залишалася практично без змін. Звичайно, внесок у таку динаміку поглядів зробили різні фактори, наприклад, збільшення позитивних повідомлень про перспективи економічної інтеграції з Європейським Союзом і вигоди від поглибленої Угоди про вільну торгівлю. Вони були важливими на інформаційному та політичному порядку денному тогочасної української влади і слугували, як зараз уже відомо, ширмою для західних партнерів і частиною багатовекторної політики, яка практикувалася в країні з часів "пізнього" Кучми.
Вплив Революції гідності на пріоритети економічної інтеграції українського бізнесу: зростання визначеності
Важливо зазначити, що час проведення опитування в 2013 р. практично збігся з початком Революції гідності. Поштовхом до неї була різка зміна зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного векторів режимом Януковича, зокрема відмова підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом і плани економічного зближення з Росією. В результаті на даних опитування "Ділова думка" видно одну з найчіткіше визначених за весь час проведення дослідження позицій українського бізнесу щодо векторів економічної інтеграції країни - лише 24% опитаних керівників підприємств не змогли визначитися або мали змішаний погляд (див. рис. 2).
Подібне вже спостерігалося в 2001-му (тоді було 23% тих, хто не визначився) і 2008 р. (25%). Однак у 2013 р. самі вектори економічного розвитку кардинально змінилися порівняно як із 2001-м, так і з 2008-м. Якщо в
2001 р. частка прихильників економічної інтеграції виключно з Росією та країнами СНД становила 52%, а прихильників виключно європейської економічної інтеграції було лише 25%, то в 2013 р., як уже зазначалося вище, вже 52% були прихильниками виключно європейської інтеграції та лише 23% не бачили альтернативи пострадянській економічній інтеграції. Тобто Україні знадобилося 12 років для того, що змінити ставлення до вектора економічної співпраці країни із зовнішніми партнерами.
Динаміка прозахідного та проросійського векторів економічної політики в 2014–2017 рр.
У наступні чотири роки на оцінки та очікування українського бізнесу, як, очевидно, і всього суспільства, суттєвий вплив мав фактор російської воєнної агресії. Зокрема, частка прихильників виключно східного, тобто російського плюс країни СНД, або пострадянського вектора економічної інтеграції в 2014 р. скоротилася до 5% (з 23% у 2013-му). Це найменша частка прихильників цього напрямку економічної інтеграції за всі 19 років, що проводяться такі заміри. В наступні роки - 2015-му, 2016-му та 2017-му - спостерігається тенденція до незначного зростання показника прихильності до східного вектора економічної інтеграції. Хоча ці зміни є статистично недостовірними, тобто перебувають в інтервалі похибки для даних, отриманих з вибірки такого розміру, як вибірка дослідження "Ділова думка". Зокрема, в 2015 р. частка прихильників східного вектора економічної інтеграції становила 8%, у 2016-му - 7, а в 2017 р. - 9%. Окремо зазначимо, що в 2017 р. серед цих 9% прихильників економічної інтеграції з Росією та країнами СНД більшість становлять респонденти з прикордонної Харківської області, що свідчить у тому числі й про труднощі в переорієнтації експорту підприємств східних областей країни. Звичайно, вплив власних політичних уподобань і ціннісних орієнтацій респондентів відкидати не можна, хоча і немає даних щодо них.
Разом із суттєвим зниженням прихильності до економічної інтеграції з Росією та країнами СНД у 2014 р. відбулося значне зростання числа тих, хто не визначився або має змішаний погляд на інтеграційні пріоритети. Частка керівників підприємств, що дотримуються такої думки, зросла з 24% у 2103 р. до 47% у 2014-му. Разом з тим частка прихильників виключно західного вектора економічної інтеграції дещо скоротилася - з 52% у 2013 р. до 48% у 2014-му (хоча й тут зазначу, що зі статичної точки зору це скорочення перебуває в межах похибки вибірки). Однак результати, які було отримано 2015-го, свідчать, що у 2014 р. усе ж спостерігався певний початок нових тенденцій. Зокрема, попри проєвропейський курс української влади після 2014 р., у 2015-му частка керівників підприємств, які вважали пріоритетом виключно західний вектор економічної інтеграції, скоротилася до 36%, а частка тих, хто не зміг визначитися або мав змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, зросла до рекордних (найбільших за весь час проведення спостережень) 56,5% опитаних. Очевидно, що український бізнес знову опинився в ситуації невизначеності. Однак висловлю припущення, що цього разу ситуація зумовлена докорінно іншими чинниками, ніж було в попередні роки. Перш за все це затримка з ратифікацією Угоди про асоціацію з боку ЄС через процедурні моменти, певне розчарування українського суспільства та бізнесу процесами, що відбувалися всередині ЄС, розчарування від реакції ЄС на воєнні втрати України внаслідок агресії з боку Росії тощо.
У 2016 р. частка прихильників виключно західного вектора економічної інтеграції знову зростає до 47%, а частка тих, хто не визначився з одним пріоритетним вектором інтеграції, зменшується до 46%. Очевидно, даються взнаки перші результати дії економічної частини Угоди про асоціацію та спеціальних преференцій з боку ЄС для українського бізнесу та інші, очікувані, реакції ЄС на ситуацію в Україні, зокрема подовження економічних санкцій проти Росії як країни-агресора.
Наступного 2017-го спостерігається подальше суттєве зростання прихильності українського бізнесу до європейського вектора економічної інтеграції України. 61% керівників підприємств вважають, що саме західний вектор має бути пріоритетним в Україні. Цей показник збільшився на 14 в.п. порівняно з 2016 р., досягнувши свого рекордно високого значення за весь час проведення дослідження. Суттєвим є той факт, що таке зростання відбулося за рахунок зменшення частки тих, хто не зміг визначитися. Частка респондентів, що не визначилися або мали змішаний погляд на пріоритети економічної інтеграції, знизилася з 46% у 2016 р. до 29% у 2017-му. Очевидно, що важливим фактором, що вплинув на ставлення бізнесу до векторів інтеграції, є як впровадження безвізового режиму з країнами ЄС, так і успішний досвід зовнішньоекономічної співпраці з партнерами з країн ЄС. Це стало можливим завдяки реалізації положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Висновки та рекомендації
Результати наших спостережень свідчать, що подальший позитивний досвід економічної співпраці з партнерами з ЄС, незмінність політичного курсу України щодо західного вектора розвитку, успіх проєвропейських реформ усередині країни, зокрема поліпшення ділового клімату, зменшення можливостей для високорівневої корупції, зміцнення демократії та посилення самоврядування сприятимуть посиленню підтримки західного (європейського) вектора інтеграції як українським суспільством, так і українським бізнесом. Разом із цим внутрішні дискусії та виклики єдності, з якими стикнулися країни ЄС в останні роки, за певних умов можуть збільшити бажання українського бізнесу шукати партнерів за межами ЄС. Це радше позитивний, ніж негативний факт, з точки зору економічних інтересів нашої країни. Натомість російська воєнна агресія та окупація частини України не сприятимуть відновленню прихильності до економічної інтеграції з Росією. Однак особливу увагу потрібно звернути на бізнес, розташований в прикордонних з Росією областях, який через своє географічне розташування та попередній досвід має схильність до економічних зав'язків із Росією. Тут необхідно з допомогою інформаційних кампаній поглиблювати обізнаність про те, як знайти партнера в країнах ЄС, та про ті переваги, які дає економічна співпраця з країнами ЄС.