Україна в очах світового капіталу — мегамаловідома. Банкова хоче це виправити, взявши за основу... Нью-Васюки. Хвороба розпочалася давно, але, схоже, посилюється.
І от знову українська влада презентувала в Лондоні загальноекономічне бачення — і промислове, і масштабне (навіть монументальне) енергетичне. За ідеєю, добре, але є нюанси. До реальності, як завжди, пропозиції нашої сторони мали дуже далекий стосунок, понад те, у потоці флуду, на жаль, тонули й реальні проєкти.
До того ж шматки презентацій (що створювалися різними групами) ще й суперечили один одному. Алгоритм їхньої появи, за словами джерел ZN.UA, був такий: міністерства та відомства подавали свої пропозиції. Потім згори прилітав втик за недостатню амбіційність, після чого вже на Печерську (під час купи нарад) цифри коригували. Природно, завищуючи.
На виході отримали зростання всього з нічого. Саме його й презентував натхненник процесу Ростислав Шурма. Йому чемно поплескали, після чого прожект негайно відправився до сміттєвого кошика. Презентації давно потрібні задля презентації, тому і цифри в них можуть бути скільки завгодно високими, і плани будь-якими.
На смітнику вже спочивають із миром пропозиції попередньої конференції у швейцарському Лугано. Як там, чи багато з них виконали? Рік уже минув. Тому не має сенсу обговорювати, коштує новий проєкт 400 чи 500 млрд дол. Стільки не тільки ніхто не дасть, стільки й брати ніхто не планував.
Для повного щастя, уже після конференції було озвучено (спочатку міністром економіки, а потім і президентом) нову мету — український ВВП за наступні десять років має досягнути трильйона доларів. Тобто вп'ятеро вищий за довоєнний (2021) і в понад шість разів вищий за нинішній. Для виходу на такий рівень необхідне безперервне 20-відсоткове зростання за рік упродовж десятиліття. Історія Європи таких прикладів не знає, та й у світі — на пальцях однієї руки…
Рівно місяць тому на тій самій Банковій прогнозували темп зростання ВВП 9% на рік до 2032-го. Це й тоді здавалося дуже оптимістичним. Тепер, виходить, це був підступ песимістів.
Пояснити, звідки взялася ідея, гідна «великого стрибка голови Мао», нескладно. Та ж сама багаторічна звичка, що плани — це просто стрясання повітря. Хоч би якою була амбіція, через пів року про неї ніхто й не згадає. Так, позначка в списку слайдів.
Те саме Мінекономіки показало купи презентацій у Лондоні. Але в результаті створило фонд, який (можливо) допоможе протягом наступних десяти (!) років залучити 50 млрд дол. від приватних інвесторів. Не п'ять сотень, п'ять десятків… У тому числі 20 млрд дол. в інфраструктурні проєкти, десятку в промисловість, десятку в енергетику, ну й по дрібницях іще. Це (що позитивно) не балаканина на пів трильйона, а реальніші цілі, хоча й сильно розтягнуті в часі. Але навіть їх залучити — дуже складне завдання.
І коли інвестору показують презентацію, яка обіцяє збільшити видобуток газу в чотири рази, а нафти — у шість, без найменших пояснень, звідки хоча б узялися такі запаси вуглеводнів, він не крутитиме біля скроні пальцем, а чемно посміхнеться та… не вкладе жодного цента.
Один із найавторитетніших українських фахівців із нафтогазу Олексій Тимофєєв дав добру пораду авторам прожектів: «Спроби вразити будь-кого цифрами зі стелі справляють на професіоналів рівно зворотне враження від бажаного. Не Wow, а What а f*ck.
Найгірше, що можна зробити, замішуючи корупцію та економічну політику стагнації з популістськими медіа-івентами без змісту та практичного сенсу, — це потрапити в категорію настирливих, але недоладних прохачів. Це хрест.
І так, стратегічні інвестори — це не виборці. Їм картинок і розповідей про світле майбутнє замало. Доведеться змінювати методологію та вчитися працювати. Добре, що є в кого, — економіки, що зростають, перед нашим носом і драйвери зростання відомі. Велосипед винаходити не потрібно, потрібно навчитися на ньому їздити».
Найжахливіше, що дурнів із ініціативою в нас вистачає. До Лондона, наприклад, рвалася юрба в тисячу осіб, вважай батальйон. У підсумку в процесі відсіву викинули ледь не всіх, хто представляв реальні проєкти. Зрозуміло, що на тлі всеперемагаючої амбіції їхні цифри виглядали блідо, але… їх можна було хоча б виконати.
У Ростислава Шурми під час перебування його головою правління «Запоріжсталі» був досвід залучення грошей на проєкт конверторного цеху з виплавки. Проєкт вивчали, коригували, вилизували, ризики аналізували, вивернули все буквально навиворіт і… грошей не дали. Як бачимо, цей досвід не став для Шурми травмуючим. Презентації тоді були чудові, до речі.
Майже як «воднева» частина наших енергетичних проєктів нині. Ну, усе ж просто, у Європі зараз водень у тренді. Тож намалюймо, що Україна задовольнить половину потреби в ньому. Скільки там треба СЕС, ВЕС і гідролізних установок? Усе намалюємо. Цифри наводити не буду. Вони великі, але реалом там і не пахне. До речі, місцевий бізнес до складання цих мегапланів не залучали. Справді, навіщо?
Не відставати ж від «законодавця моди» «Енергоатому», який звично змінює кількість енергоблоків, що вводитимуться в експлуатацію у світлому майбутньому, десь один раз на три місяці. Хочете два 2026-го? Будь ласка. Хочете їх же, але 2032-го? Отримайте. Треба для презентації на Темзі намалювати ще 15 нових і подовження експлуатації наявних до 80 (!) років? Не питання. Однаково нічого найближчими роками там будувати не збираються. А дійде до конкретики, напишемо ТЕО з нуля.
Увесь цей балаган особливо мерзотно виглядає у воюючій країні, яка багато років потребуватиме не лише грошей, а й тих, хто може ці гроші грамотно витратити. Уміння писати амбітні плани «у стіл» тут точно не знадобиться.
Схід країни в руїнах. Притча про адаптивність українського бізнесу — помилка тих, хто вижив. Захоплюючись тими, хто встояв і пристосувався, ми якось забуваємо про тих, хто або вже не пережив, або тихенько згортається. Відбудовувати доведеться не тільки будинки, а й виробництва з підприємствами, логістичні ланцюжки, ринки збуту.
Навіть якщо нам пощастить і нас затоплять грошима (насправді ні), де взяти тих, хто має реальні плани, куди ці гроші витратити, канали, що дозволяють ці гроші розподіляти, і фахівців, які знають, як усе це працює.
Ні, люди з амбітними презентаціями не підійдуть, вони планують задля планування і навіть жодної секунди не сумніваються, що до реалізації справа ніколи не дійде.
Відверто кажучи, часу на подібних людей і прожекти в нас просто немає. Ми не те що давно мали б готуватися, ми давно маємо бути готовими…