3 листопада виповнилося б 90 років від дня народження професора Анатолія Степановича Гальчинського (помер 6 жовтня 2022 року), який багато років тісно співпрацював із «Дзеркалом тижня». 30 жовтня цього року в Національному інституті стратегічних досліджень, який він п’ять років очолював, відбулася міжнародна конференція «Гальчинські читання». На ній виступив академік Павло Іванович Гайдуцький.
Редакція надає короткий виклад його спогадів про Анатолія Гальчинського.
Я багато років тісно співпрацював з Анатолієм Степановичем Гальчинським у важких 1990-х роках. То були часи смутності та невизначеності, коли одна половина парламенту хотіла будувати соціалізм «із людським обличчям», а друга — капіталізм і теж «із людським обличчям». Через що прем’єр Леонід Кучма одного разу у парламенті сказав: «Ви, нарешті, визначтеся, що будувати, і уряд буде це робити». Адже, за Конституцією, якраз парламент мав визначати внутрішню і зовнішню політику держави. Та замість парламентської консолідації Кучмі закидали, що «він не знав, що робити». Але, ставши президентом, Кучма продемонстрував зворотне: він сформував команду, яка під його керівництвом розробила та реалізувала стратегію ринкової трансформації економіки. Визначна роль у цій справі належала професорові Анатолію Гальчинському. Його трудовий і творчий феномен заслуговує на особливу увагу.
Прагнення висоти. Ця риса характерна для Анатолія Степановича Гальчинського у подвійному значенні. Перше — він дійсно завжди і в усьому прагнув високих стандартів. Це було його життєве кредо. Друге — він з дитинства мріяв стати військовим льотчиком і став ним, закінчивши льотне училище. Однак на той час здоров’я для льотчиків мало бути міцнішим за те, що було у нього. Довелося з авіацією розстатися.
Приземлення на... «комсомольському аеродромі». Важко сказати, чи втратила авіація від такого розвороту в долі молодого Гальчинського, але Богуславський комсомол точно виграв. Молодий, симпатичний хлопець суттєво зміцнив керівництво місцевого райкому. Активна комсомольська робота компенсувала втрачені авіаційні мрії та відкрила його нове покликання. Після комсомолу була успішна партійна робота в районі та області. Адже Анатолій Гальчинський вирізнявся також порядністю, людяністю, скромністю.
Демократ, що не став партократом. Відпрацювавши майже 20 років (1956–1975) на комсомольсько-партійній роботі, Гальчинський не став партократом. Напевне, тому, що генетично був демократом. Усе ж він дослужився до завідувача відділу обкому партії. Але його зростання ґрунтувалося виключно на здібностях: працьовитості і відповідальності. На партроботі Анатолій Гальчинський аналізував суспільні процеси, готував аналітику, доповіді, виступи. Такі люди там цінувалися, але були обмежені в русі нагору керівними партійними сходами.
Нова висота — економічна наука. У віці 40 років Гальчинський вирішив змінити сферу діяльності на наукову. Звичайно, про науку він уже не думав так піднесено, як про авіацію в юності. Це були більш приземлені плани. Але вийшло так, що саме економічна наука стала його здобутою висотою! Досягненню цієї висоти сприяло кілька його доленосних кроків.
Перший. Опанування професії економіста, адже у Анатолія Степановича Гальчинського було глибоке політекономічне мислення.
Другий. Вступ до аспірантури Академії суспільних наук у Москві та вибір теми кандидатської дисертації «Грошова система країн третього світу». Це був унікальний вибір! Це було вікно у світ ринкової економіки із закритого світу соціалізму. Якби тоді він вибрав тему дисертації про соцзмагання чи щось подібне, ми не знали б Анатолія Гальчинського таким, яким знаємо.
Третій. Вивчення Маркса стало для Анатолія Гальчинського зануренням у природу капіталістичних, тобто ринкових, відносин. Адже «Капітал» Маркса був чи не єдиною доступною в СРСР працею про капіталізм, тобто про ринок.
Четвертий. Викладацька робота, яка сприяла шліфуванню результатів досліджень науковця Гальчинського та доведенню їх до широкого сприйняття.
Синергія цих кроків привела Анатолія Степановича Гальчинського в уже досить зрілому віці не тільки до висот економічної науки, а й до владного олімпу.
Сходження на владний олімп. Майже 20 років (1975–1995) Анатолій Гальчинський впроваджував результати своєї творчості в студентських аудиторіях і на шпальтах видань. Цим самим він ніби готував себе до того, про що вже, напевне, не мріяв у 60 років. Йдеться про його сходження на владний олімп. Точніше, «цей олімп сам упав до його ніг». Президент України Леонід Кучма запросив його у свої радники. Дуже швидко він став найважливішим радником очільника країни.
У чому був феномен такого президентського вибору?
Перше. На той час Анатолій Гальчинський був єдиним в Україні фахівцем із теорії грошей. Саме такі фахівці тоді були дуже потрібні Україні. Адже на порядку денному стояли грошова реформа, боротьба з гіперінфляцією тощо.
Друге. В розпал трансформаційної кризи Україні були дуже потрібні фахівці з ринкових реформ широкого формату, тобто універсали. Таких тоді можна було полічити на пальцях, але першим із них був Анатолій Гальчинський.
Третє. Потрібні були не просто знання, а й уміння готувати проєкти відповідних документів. Таких фахівців в Україні теж було мало. Але був Анатолій Степанович, який умів втілювати свої пропозиції у проєкти рішень.
Саме через це на нього припав вибір президента Кучми. В процесі десятирічної роботи з ним у Гальчинського розкрилася низка нових, не менш вражаючих, якостей.
Відповідальний ініціатор. За десять років роботи радником президента він ініціював стільки пропозицій, що вистачило б на десяток радників. Зокрема, Анатолій Гальчинський запропонував Кучмі запровадити практику щорічних послань президента. Але ж треба було комусь організовувати їхню підготовку. Вчений успішно справлявся з цим. За десять років президентства Кучми було підготовлено більш як 40 послань, у тому числі 16 щорічних, чергових і позачергових; 25 тематичних доповідей до них. Переважна більшість із них пройшла через руки Анатолія Гальчинського. І таких прикладів багато.
Невтомний реформатор. Професор Гальчинський завжди пропонував нові, більш прогресивні, рішення. Дехто сприймав це, як реформаторську сверблячку. Але він бачив у цьому етапність трансформаційних процесів. Такі етапи були практично в усіх реформах. Це був усвідомлений процес модернізації, підвищення якості та ефективності реформ.
Творець стратегій і програм. Анатолій Степанович Гальчинський був не тільки талановитим дослідником, а й здібним творцем різних документів: від доповідей і виступів до програм і указів. Він мав безпосередній стосунок до розробки близько 30 концепцій, стратегій і програм. Окрім цього, брав участь у підготовці численних президентських доповідей, промов, виступів, публікацій та інтерв’ю у ЗМІ. Учений був прекрасним аналітиком суспільних процесів і прогнозистом їхнього розвитку. Все це від глибоких знань, широкої ерудиції та великого життєвого досвіду.
Науковий спадок Україні. Окрім титанічної праці на державу та її владу, Анатолій Гальчинський вів активну дослідницьку і публіцистичну діяльність. Він залишив нащадкам великий науковий спадок: більш як 20 монографій і 300 статей. Серед них є такі, що зробили вагомий внесок в економічну науку, а саме: про кризологію, про економічну методологію, про нооекономіку та інші. З-під його пера вийшла низка спогадів про співпрацю з президентом Кучмою у важкі роки боротьби з кризою та здійснення реформ. Це дуже корисні нотатки для історії криз і реформ, що стануть у пригоді політикам, державникам, науковцям.
Своєю невтомною діяльністю професор Гальчинський показав яскравий приклад відданого і патріотичного служіння Українській державі і народу своїм талантом, працьовитістю і самопожертвуванням.